6. Психодраматичні дослідження Дж. Морено. Теорії індустріального суспільства та теорії конвергенції.

Дж. Морено (1892-1974) уявляв світ як «гру буття», в якій відбуваютьєя зустрічі людей та розігрування ними своїх ролей на різних рівнях соціатьного життя. Організація суспільства, на думку Морено, виходить із інтеракцій його членів, що формує образ соціуму як «драми» яка складається із вистав, і дій учасників групових процесів. В них людина спонтанно проживає свої ролі та безпосередньо переживає реальні почуття, думки свого сприйняття життєвих ситуацій. Все це зумовлює примат внутрішніх психологічних явищ над зовн­ішніми проявами. В цьому зв'язку Морено скептично віднісся до емпіричних методів спостереженім, експерименту та описування, які, на його думку, розкривають лише поверхневі моменти існування соціальних об'єктів. На основі концепцій Дж. Морено сформувалась нова галузь соціологічного знання яка отримала назву «соціометрія».

Соціометрія - це емпірична наука, кількісно і якісно оцінююча між особисті стосунки та переживання, пов'язані із ролями, які грають люди в соціоемоційній структурі своєї групи (в своєму соціальному середовищі). Предметом соціономії є вивчення індивідів в той момент, коли вони вступають у взаємні відносини, що ведуть до створення групи. У соціальній сфері діють сили притягання - відштовхування, вибору - відторгнення, симпатії - антипатії. Завдання соціономії полягає в тому, щоб створити ситуацію, в якій кожна людина і на виробництві, і вдома працювала і жила в оточенні симпатичних і симпатизуючих їй людей.

Перехід суспільства до менеджеральной епохи під лозунгом «Вся влада спеціалістам» зумовив формування в рамках соціометрії концепцій «наукового менеджменту». Дана концепція виводить управління у самостійну сферу наукового знання та професійної спеціалізації, яка за своїм значенням не поступається інженерній праці, головними рушійними силами підвищення продуктивності праці є її наукова організація та економічне стимулювання, На рубежі ЗО-40-х років появились перші сумніви відносно ефективності емпіризму, в його правомірності репрезентувати всю соціологію як науку. Справа в тому, що акцентування ролі методики досліджень супроводжувалось невизначеністю: поняття малої групи, людських відносин, суспільної думки і т.д. будучи потрібним для вивчення локальних областей суспільного життя, ці чинники не створюють взаємопов'язаного цілого яке б складало «теорію суспільства». Якщо наука - це теоретично осмислене і концептуально виражене знання, то стає очевидною необхідність пошуку «науково точної» методології і методики соціологічного пізнання. Для цього треба було «виманити» соціологів на «теоретичну територію» та ліквідувати розрив між емпіричним та теоретичним рівнями наукового пізнання. Пріоритет технологічного детермінізму (техноманія) став домінантою технократичного мислення та еволюційно - технологічної трактовки соціального прогресу. Рух «маятника» в бік уявлень про суспільство з позицій природничих наук досягає найвищої точки. Індустріалізм перетворюється в своєрідний банк ідей, гнучку систему постулатів і положень різних концепцій розвитку цивілізацій. Значного посилення в західній теоретичній соціології цього періоду набуває теорія індустріального суспільства яке виступає у двох варіантах: 1) капіталізм; 2) соціалізм. Соціалістична система являє собою індустріальне суспільство закритого типу (тоталітарне) яке базується на суспільній відповідальності та перевазі колективного індивідуальним.

В той же час друга індустріальна революція стимулювала перехід капіталістичної системи у розвинуте (відкрите, демократичне) індустріальне суспільство яке характеризують:

- приватна власність як основа економічного зростання, особистої свободи та захисту соціального порядку;

- бізнес як рушійна сила соціального прогресу (центральна фігура - підприємець);

- менеджеризм як форма управління (центральна фігура - освічений адміністратор);

- плюралістична демократія, яка веде до політичного консенсусу;

- деідеологізація суспільного життя.

В 60-і роки в рамках концепції «індустріального суспільства» розвивається теорія «конвергенції», тобто зближення різнотипних суспільств (капіталістичного і соціалістичного) і перехід їх до суспільства споживання.

В теорії конвергенції виділяються дві концепції. Р.Арон, У.Ростоу виступають з позицій прозахідної орієнтації. На їхню думку конвергенція веде до впровадження західних ідей в країнах соціалізму за допомогою процесів «індустріалізації, демократизації, вестернізації». З.Бжезинський, П.Сорокін обґрунтовують паралельну еволюцію, за якою має місце запозичення соціальними системами, що змагаються одна у другої сильних сторін, згладжування відмінностей між ними і зближення в руслі розвинутого індустріального суспільства. Останнє трансформуючись у «суспільство - гібрид» перевершує за своїми якостями обидві системи.

Особливе місце в рамках теорії «індустріального суспільства» і «конвергенції» посідає доктрина «масового суспільства». Дана доктрина претендує на цілісне описування структури і динаміки сучасного індустріального суспільства, в якому «масовизація» розглядається як «залучення мас у життєдіяльність суспільства». Масове суспільство - це суспільство, в якому домінують маси, де панує масове виробництво і споживання, масова комунікація та культура, громадське управління, яке спирається на громадську думку.

Стосовно індустріального «масового суспільства» слід зауважити, що в поглядах на цей феномен виділяють дві тенденції які знайшли відображення у відповідних концепціях.

Ліберальна концепція (Р.Мілс, Д.Рісмен), в рамках якої на основі песимістичної картини негативних сторін індустріального суспільства обґрунтовуються тенденції подальшого зростання бюрократизму, деіндивідуалізації особи, які складають основу для конформізму, аморфності, маніпулювання та контролю за поведінкою мас.

Демократична концепція (Д.Бел, СЛіпсет, Е.Шилз), у якій процес масовизації розглядається як розрив тих пут, що сковують ініціативу мас у традиційному суспільстві. Завдяки цьому відбувається зростання ролі мас для яких стає доступним те, що донедавна було привілеями еліти.

В 60-і роки світ переживає великі соціально-політичні і економічні потрясіння. В цей час виникає історичний парадокс - розвиток людства шляхом пізнання та технічної могутності супроводжувався зростанням могутності руйнівних сил, збільшенням масштабів загрожуючої людству катастрофи. На цьому фоні «оптимістична» позиція теоретиків індустріального суспільства зазнає різкої критики з боку опонентів. В даній ситуації відбувається перехід від акценту на загальну соціологію до акценту на побудову спеціалізованих предметів дослідження та відповідну розробку окремих понять. Поряд з цим, спостерігалась тенденція до комбінування емпіричних соціологічних досліджень і теорії. Теоретичний рівень узагальнення емпіричного матеріалу при цьому займав, як би, проміжне становище, яке ліквідувало розрив при переході від нижчого (емпіричного) до вищого (теоретичного) знання і навпаки, минаючи філософію (метафізичне, спекулятивне знання). В цьому руслі з'являється парадигмальна концепція Мертона про спеціальні соціологічні теорії або теорії середнього рівня. До спеціальних відноситься пласт соціологічних теорій, якой виникає у специфічних соціальних сферах - праці, науці, освіті побуті і т.д. Таким чином, соціологія виступає як фактологічна наука про локальні області соціального життя у їх конкретному стані. Факт в ній виступає як конкретний прояв соціальних явищ, зафіксованих в спостереженні.

Ситуація кінця 60-х років зумовила важливе значення світоглядних цінностей, затверджуючи ідеї індустріального розвитку. Побудова концептуальних і прогностичних моделей суспільного розвитку супроводжувалась плюралістичною безпосередністю: «постіндустріальна» (Д.Белл), «посткапіталістична» (РДарендорф), «постцивіліз на» (К.Болдуін), «постсучасна» (А.Етціоні), «постбуржуазна» (Г.Ліхтенгейм), «нового індустріального» (Дж. Гелбрейт), «індустріального у фазі зрілості» (РАрон), «надіндустріального» (А.Тоффлер), «технотронного» (З.Бжезинський). Для всіх цих концепцій характерною є єдина методологічна основа - парадигма реіндустріаліза переростання індустріального суспільства в «постіндустріальне».

Реіндустріалізація розглядається як новий етап науково-технічної революції, при якому наука і техніка більше не зображуються як вороги людини та її природного оточення. На думку авторів концепції постіндустріального суспільства наука дає можливість формувати ресурсозберігаючу економіку (екорозумну), трудозберігаюче виробництво і електронно-інформаційну культуру. При цьому «постіндустріальний» розвиток трактувався як такий, що веде до технотронного, надіндустріального суспільства, де значна частина суспільного життя концентрується навколо непромислової діяльності, тобто у сфері послуг. Постіндустріальне суспільство - це інформаційне суспільство, яке приходить на зміну трудовому і є його запереченням. При цьому інформація (а не труд) являється системоутворюючим фактором нової соціальної реальності.

Інформаційне суспільство формується як новий образ на базі «святої трійці»: комунікаційний супутник - кабельне телебачення - персональний комп'ютер. В цьому зв'язку дефіцит історичного часу вимагає: а) надзвичайної швидкості і точності реакції на те, що відбувається; б) вміння концентрувати увагу на стратегічних напрямках; в) зміни технопростору, тобто переходу від машини і транспортної мережі до інформаційно - комунікативної мережі (телефон - комп'ютер - телевізор) як «нервової» системи нової цивілізації. Обов'язковим фактором досягнення успіху на шляху встановлення соціального партнерства і співробітництва між суспільними організаціями ті громадськістю виступає добре розроблена і здійснена програма інформаційної діяльності направленої на управління вільною від диктату ідеології і політики комунікативною сферою.