1.5. Експеримент

Експеримент у гуманітарних науках. Експеримент — це дослідження, в якому треба встановити, як зміни однієї (чи кількох) незалежних змінних (факторів) впливають на досліджувані (одну чи кілька) залежні змінні (параметри, відгуки). В експерименті створюється штучна ситуація для того, щоб дослідник на практиці міг перевірити свої гіпотези, зімітувати деякі життєві обставини, що дало б йому змогу краще пізнати досліджуваний об'єкт. Під час експерименту дослідник маніпулює однією чи кількома заздалегідь відібра­ними змінними і спостерігає ефекти, спричинені цим впли­вом на інші характеристики досліджуваного об'єкта [6, 34].

Метод експерименту в суспільних науках іноді ототож­нюють з методом включеного спостереження, оскільки, як і у включеному спостереженні, експериментатор підтри­мує безпосередній взаємозв'язок з об'єктом вивчення. Екс­перимент, як і включене спостереження, може проводити­ся потай. Утім, незважаючи на спільність основних ознак, експеримент має свої особливі риси і характеристики. Спо­стереження передбачає невтручання дослідника у спосте-

режуваний процес, натомість експеримент передбачає ке­рування цим процесом: саме дослідник уводить у дію (або не водить у дію) ті фактори, які впливають на об'єкт. Конт­роль за дією цих факторів теж перебуває в руках дослідни­ка [4, 26]. В ідеальному випадку експериментатор повинен цілком володіти ситуацією, тобто заплановано впливати на об'єкт і вимірювати всі ефекти, спричинені експеримен­тальним впливом.

Отже, під час експерименту створюється штучний імпульс з метою виявити ті чи інші сторони досліджуваного об'єкта. Плануючи і проводячи експеримент, дослідник має враховувати такі моменти:

• до початку експерименту треба визначити його мету і завдання. Для цього потрібно добре вивчити досліджувану ситуацію, зібрати попередню інфор-* мацію про її ймовірних учасників, проаналізувати на­явні документи й інші джерела, а також окреслити предмет вивчення, тобто те, що особливо буде цікави­ти в об'єкті дослідження;

• необхідно визначити місце дії: чи це буде експери­мент, здійснюваний у природних (польових) умовах, чи в лабораторії. Відповідно треба підготувати і себе, і інших учасників експерименту;

• треба сформулювати робочі гіпотези;

• треба обрати індикатори, які свідчитимуть про на­явність (або відсутність) ефекту впливу певного фак­тора на об'єкт дослідження;

• треба вирішити, як контролювати хід експерименту і як краще фіксувати отримані відомості (з погляду зручності подальшої статистичної обробки даних).

Експериментальні дослідження поширені у практичній психології та педагогіці. Розроблені цими науками методи­ки вивчення малих груп останнім часом широко застосову­ються в бізнесових структурах для оптимізації управління колективами.

Методологія прикладних соціальних досліджень Д. Кемпбелла. Проблема правомірності використання експе­риментального методу в соціальних науках багато років була дискусійною, зокрема серед тих учених, які займаються ме­тодологією наукового пізнання. Довгий час еталоном були природничі науки з їх розвиненими, точними, однозначними й відтворюваними експериментами. Звичайно, на цьому тлі'

- 86

87 -

соціальні науки, які послуговувалися в основному описовими методами, виглядали другосортними, оскільки експеримен­тальний тип наукового пізнання визнавався пріоритетним у широких колах науковців. При цьому кількісні методи ото­тожнювалися з «науковим знанням», а якісний аналіз визна­чали як «гуманітарний», «філософський» чи навіть просто як «здоровий глузд» («буденна свідомість»).

Проте картина почала змінюватися приблизно із сере­дини XX ст., коли було визнано право на існування своєрідності соціального пізнання з урахуванням спе­цифіки об'єкта дослідження (особа, група, суспільство). Го­ловну роль у розробці цієї проблематики відіграв відомий американський учений Д. Кемпбелл, який у своїх працях з методології соціальних досліджень розробив основні кате­горії, принципи і прийоми соціальних і психологічних екс­периментів [6]. Він розглянув проблеми планування експе­риментів, питання валідності отриманих даних, до­стовірності й надійності наукових висновків і рекомен­дацій. Його роботи привернули увагу й інших учених до проблем якості гуманітарних досліджень [2; 7 та ін.|.

Хоча сам Д. Кемпбелл був прихильником точних ме­тодів у соціальних науках, він довів, що забезпечити валідність експериментальних результатів у галузі суспільних наук можна розумним поєднанням кількісних методів з якісними. Він визнавав здоровий глузд важливим компонентом якісних методів, відзначаючи, що ніяке науко­ве знання не може бути знанням, базованим лише на здоро­вому глузді, але водночас наукове знання не може розвива­тися поза здоровим глуздом [б, 11]. Для соціальних наук здоровий глузд є не лише припустимим, а й необхідним з огляду на те, що вони мають справу зі складними людськи­ми проблемами, із соціальними процесами, в яких діють ре­альні люди в реальних обставинах. У таких умовах кількісні методи слід обов'язково доповнювати якісними. Навіть у фізиці, коли вимірювальні прилади через якусь не­справність показують неточні дані, цю несправність можна виявити лише завдяки якісному знанню фахівця про те, що саме мав би показувати цей прилад.

З іншого боку, Д. Кемпбелл критикував і тих, хто віддає перевагу «гуманістичному», якісному знанню і не визнає кількісних методів у соціальних науках. Специфіка соціаль­них наук, на думку вченого, вимагає поєднання математич-

- 88

ної точності доведень з адекватним якісним уявленням про сутнісні характеристики досліджуваного об'єкта.

Основні критичні зауваження науковців щодо пра­вомірності використання експериментального методу в соціальних дослідженнях полягали в тому, що:

1. будь-який дослідник прагне зменшити кількість змінних, щоб їх легше було контролювати під час експери­менту. Це може призвести до неврахування дослідником саме тієї змінної, яка може виявитися найважливішою для розуміння природи досліджуваного ним соціального фено­мена;

2. якщо соціальний експеримент є лабораторним, то є загроза втрати соціальних зв'язків — дуже важливого чин­ника дл*ьсоціальних об'єктів;

3. Якщо ж соціальний експеримент є «польовим», то дослідник усе одно розглядає лише той мінімум змінних, які цікавлять його згідно з його гіпотезою;

4. у соціальному експерименті завжди є актуальною проблема формування вибірки, тобто питання про те, як бу­ло обрано випробуваних. Наприклад, якщо люди приходять на лабораторний експеримент добровільно, то це вже є «зсув» вибірки, а отже, така вибірка не може репрезента­тивно характеризувати генеральну сукупність;

5. коректності висновків заважає ще й такий фактор: як виявити справжню (а не декларовану) позицію випробува­них? Є навіть особливий термін «передбачувана оцінка», коли випробуваний намагається вгадати, чого прагне екс­периментатор, і продемонструвати саме те, чого від нього очікують, а не своє справжнє ставлення;

6. унаслідок усіх цих моментів залишається відкритим питання, наскільки можна поширювати отримані під час експериментів висновки за межі експериментальної ситу­ації (тобто на «реальне життя»).

Через значну складність соціальних процесів досі так і не побудовано спеціальної «метрології» для суспільних на­ук, яка б виробила особливу процедуру вимірювання з ура­хуванням специфіки об'єкта дослідження. Тому й нині є ак­туальним підхід, запропонований Д. Кемпбеллом, — ретель­ний аналіз існуючих експериментальних методик, виявлен­ня в них таких факторів, які загрожують науковій до­стовірності результатів, пошук шляхів уникнення загроз, а за неможливості повного уникнення — свідомий і постійний

. ; ₈₉ .,

У

контроль за цими загрозами. Тобто, якщо в соціальній сфері неможливо провести ідеальний експеримент, то треба хоча б мінімізувати його недосконалості. Такий неідеальний екс­перимент дістав назву «квазіексперимент».

Види валідності експериментів. Д. Кемпбелл виявив ті специфічні фактори, які загрожують валідності експери­ментальних даних у суспільних науках. Для цього треба бу­ло врахувати всі чотири можливих різновиди валідності: внутрішню і зовнішню валідність, валідність статистич­ного висновку і конструктну валідність. Як правило, для більшості експериментів достатньо враховувати лише перші два різновиди, тому далі розглядатимемо, в основно­му, лише їх. Отже,

• внутрішня валідність експерименту означає, що саме експериментальний вплив, а не щось інше, спричи­нив зміну, зареєстровану в експерименті;

• зовнішня валідність — така властивість експеримен­ту, яка гарантує можливість поширити отримані ви­сновки на позаекспериментальні ситуації (на «реаль­не життя»).

Д. Кемпбелл описує 8 факторів, які загрожують внут­рішній валідності, і 4 фактори, які загрожують зовнішній валідності, і подає 16 експериментальних планів з урахуван­ням можливих комбінацій цих загроз і з рекомендаціями щодо здійснення кожного з планів.

Д. Кемпбелл зазначав, що є багато підручників і посібників зі статистичної обробки експериментальних да­них, але недостатньо публікацій щодо методів отримання адекватних даних, до яких можна застосовувати ці статис­тичні процедури. Саме праці Д. Кемпбелла [6,27 - 191 ] і ста­ли своєрідним довідником для дослідників; які проводять експерименти в галузі соціальних наук.

Перевірка причинно-наслідкових (каузальних) відно­син. Експерименти є засобом перевірки гіпотез про на­явність чи відсутність причинно-наслідкового зв'язку між змінними. Вважається, що є три необхідних умови для більш-менш упевненого твердження про те, що відносини між двома змінними є каузальним і що напрям причинності йде від А до В. Перша умова стосується часової послідо­вності і формулюється так: причина повинна передувати за часом наслідку (ефектові).

Друга необхідна умова для обгрунтованого висновку про

причинову залежність В від А полягає в тому, що вплив має бу­ти статистично пов'язаним з наслідком, бо якщо причина й наслідок не пов'язані одне з одним, перше не може бути при­чиною другого. Для перевірки існування такого зв'язку (який називається ковариація) використовуються спеціальні стати­стичні показники, які свідчать про існування «справжньої» ковариації. Отже, статистичні показники діють як фільтри. На жаль, вони не завжди дають змогу виявити як справді на­явну, так і помилкову ковариацію. Ті причини, які породжу­ють неправильні висновки про ковариацію, називаються за­грози для валідності статистичного висновку.

Третя необхідна умова каузального висновку полягає в тому, що не повинно бути правдоподібного альтернативно­го пояснення появи ефекту В, крім причини А. Цієї умови найважче дотриматися в експериментах на соціальних об'єктах, бо часто удаваний каузальний зв'язок А і В фактич­но може бути зумовленим дією третьої змінної, яка й спри­чинює зміни В. Наприклад, можна встановити на фабриці новий верстат і подивитися, чи приведе це до зростання про­дуктивності праці. Якщо продуктивність праці збільшиться, то можна приписати це новому верстатові. Але завжди є ймовірність того, що це збільшення ніяк не пов'язане з но­вим верстатом, а зумовлене, скажімо, збільшенням оплати праці, яке було проведене в цей самий час, або відкриттям нової заводської їдальні. Наявність таких додаткових змінних є однією із загроз для внутрішньої валідності.

Загрози неправильного позначення причини й ефекту можна розуміти і як небезпеки для «конструктної валідності». Хоча насправді проблеми «конструктної валідності» трохи ширші і стосуються спроб визначення будь-яких аспектів експерименту (характер обстановки, в якій проводиться експеримент, добір осіб до складу експе­риментальних груп і под.).

Отже, науково достовірний експеримент (Д. Кемпбелл називає його «гарний експеримент»):

• дає точне уявлення про часову послідовність;

• достатньо чутливий, щоб показати, що ймовірні при­чина й ефект (наслідок) взаємозалежні (коваріантні);

• виключає можливість впливу третіх змінних, котрими можна було б пояснити зв'язок між причиною й ефектом;

• виключає альтернативні пояснення цього зв'язку [6, 43].

- 90

91 -

Виявлення каузального зв'язку в якийсь проміжок часу, в одній обстановці і при одній вибірці випробуваних дає ма­ло впевненості в тому, що цей каузальний зв'язок є стійким. Чи можна поширити результати експерименту на інші умо­ви, на інші групи людей? Це є питанням про зовнішню валідність експерименту.

Для зовнішньої валідності є свої загрози. Наприклад, ви­явлено збільшення продуктивності праці працівника після того, як він пройшов спеціальне навчання. Як ми можемо визначити, що в цьому збільшенні варто віднести за раху­нок власне навчання, а що за рахунок природного розвитку професійних навичок працівника чи за рахунок різних подій у житті людини, які сталися в цей період і могли впли­нули на продуктивність праці?

Фактори, які загрожують внутрішній валідності. Якщо їх не контролювати в ході експерименту, то вони можуть дати ефекти, що змішуються з ефектом експериментально­го впливу. Ці фактори відображають вплив:

1. тла (пізіогу, фону, соціального контексту) — поза-експериментальні події, що відбуваються під час ек­спериментів;

2. природного розвитку (паіигаііоп) — зміни, які відбу­ваються з випробуваними під час експерименту, але не пов'язані з експериментальним впливом. Напри­клад, посилення втоми, розсіювання уваги, поява відчуття голоду, дорослішання (якщо експеримент тривалий) і под.;

3. ефекту тестування (іезііпд) — вплив виконання ек­спериментальних завдань на результати повторного тестування;

4. інструментальної погрішності, нестабільності вимірювального інструмента (іпзігитепіаііоп) — зміни в «калібруванні інструмента»: зміни, що відбу­ваються зі спостерігачем-експериментатором або з його оцінкою індикаторів-показників;

5. статистичної регресії (зіаіізіісаі гедгеззіоп) — спо­стерігається тоді, коли експериментальні групи відбираються на основі крайніх показників. Напри­клад, у групу, яку навчатимуть за експерименталь­ною методикою, добирають не всіх учнів, а лише тих, хто погано навчається;

6. добору випробуваних (зеїесііоп) — нееквівалент-

- 92 , :

ності експериментальної й контрольної груп за скла­дом, що спричиняє появу систематичної помилки в результатах;

7. відсівання в ході експерименту (ехрегітепіаі тогіаі-ііу) — нерівномірності вибування випробуваних з порівнюваних груп;

8. взаємодій фактора добору з природним розвитком, що в ряді квазіекспериментальних планів з кількома групами можна помилково прийняти за ефект, спричинений досліджуваною змінною.

фактори, які загрожують зовнішній валідності. До факторів, що ставлять під загрозу зовнішню валідність, на­лежать:

9. реактивний ефект, або ефект взаємодії тестуван­ня — можливе зменшення чи збільшення сприйнят­ливості випробуваних до експериментального впли­ву під впливом попереднього тестування. Результати осіб, які пройшли попереднє тестування, будуть не-репрезентативні стосовно тих, хто не підд^{авався по}" передньому тестуванню (тобто нерепрезентативні тим, з кого складається генеральна сукупність);

10. ефекти взаємодії фактора добору й експеримен­тального впливу,

11. умови організації експерименту, які спричинюють реакцію випробуваних на експеримент, що не до­зволяє поширити отримані дані про вплив експери­ментальної змінної на осіб, що піддаються такому самому впливові в неекспериментальних умовах;

12. взаємна інтерференція експериментальних впливів може виникати, коли ті самі випробувані підд^аються кільком впливам, оскільки наслідки попередніх впливів, як правило, не зникають.

Перелік загроз внутрішній і зовнішній валідності, а та­кож можливі взаємозв'язки між ними свідчать про труд­нощі науково достовірного експериментування в соціаль­них науках. Тому експерименти в галузі суспільних наук (психології, педагогіки чи журналістики) часто називають квазіекспериментами на відміну від точних, контрольова­них, завжди відтворюваних експериментів у природничих і ^V технічних науках [6].

Плани експериментів, розроблені Д. Кемпбеллом (див. таблицю 2), поділяються на три групи: доекспериментальні

93 -

(плани 1—3), експериментальні (плани 4 —6) і квазіексперц. ментальні (плани 7—16). Квазіекспериментальні плани 12—16 (у таблиці 1 не наведено за браком місця).

Автор використовує систему графічних і символічних позначень:

X — експериментальна змінна (або подія), чий вплив на досліджуваний феномен вимірюється у ході даного експе­рименту;

О — результат вимірювання, а також процедура вимірювання (тестування);

К — рандомізація (випадковість) розподілу випробува­них у різні групи;

М — матеріал, що його надають випробуваним під час експериментів. Наприклад, перелік слів для запам'ятову­вання, набір малюнків для аналізу, кілька рекламних ро­ликів для порівняння тощо.

' Якщо X і О стоять в одному рядку, то вони стосуються од­них і тих самих конкретних осіб. Напрямок зліва праворуч по­значає часовий порядок, а розміщення X і О одне під другим — одночасність. Якщо паралельні рядки розділено лінією, то це означає, що групи дібрано без рандомізації, а якщо лінії не­має — при формуванні груп була рандомізація. Знак « —» свідчить про слабкість плану щодо даної загрози валідності; знак « + » свідчить, що ця загроза перебуває під контролем; знак «?» — можливі ускладнення; відсутність знаку в комірці свідчить про те, що ця загроза цього плану не стосується.

Стосовно доекспериментальних і справжніх експери­ментальних планів, то їх класифіковано за двома показни­ками: наявність (або відсутність) контрольної групи; на­явність (або відсутність) тестування до і після експеримен­тального впливу. При цьому експериментальна група — та група піддослідних, на яку безпосередньо впливають неза­лежною змінною (експериментальним фактором), а конт­рольна група аналогічна експериментальній (за певними па­раметрами) група, яку не піддають впливові експеримен­тального фактора. Зіставлення характеристик цих двох груп до і після експериментального впливу дає змогу оціни­ти наслідки впливу експериментального фактора.

Термін «тестування» вживається Д. Кемпбеллом, як правило, в широкому розумінні (перевірка, обстеження, вимірювання) і дуже рідко для позначення використання психометричних чи діагностичних тестів.

_ 94 —« —

Таблиця 2 Плани експериментів, розроблені Д. Кемпбеллом

зовнішньої

Джерела невалідності

внутрішної

Номер і назва плану

11

12

4

Доекспериментальні плани

10

1. Дослідження одиничного ви­ падку

X О

2. План з по­ переднім та прикінцевим те­ стуванням на одній групі

ОХО

3. Порівняння статистичних груп

Плани справжніх експериментів

ХО О

4. План з по­ переднім та прикінцевим те­ стуванням і кон­ трольною гру­ пою

КОХО КО О

5. План Соломо- на для чотирьох груп

КОХО КО О К ХО К О

6. План з конт­ рольною групою і лише прикінце­ вим тестуванням

КХО К О

Квазіекспериментальні плани

Продовження таблиці;

7. Експеримент за планом часових серій

ООО ОХО ООО

+

8. Серії часових вибірок

Х10Х₀ОХ10ХоО тощо

9. Серії еквіва­ лентних впливів

м_ахюм_ьх₀о

МсХЮМ(іХ₀О тощо

+

10. План з не­ еквівалентною контрольною гру­ пою

ОХО О О

+

11. Збалансовану плани

Х1ОХ2ОХ3ОХ4О Х2ОХ4ОХ1ОХ3О Х3ОХ1ОХ4ОХ2О Х4ОХ3ОХ2ОХ1О

Квазіекспериментальні плани є специфічним різнови­дом експериментування в суспільних науках, коли, незва­жаючи на заздалегідь відому недосконалість схеми, експе­римент тим не менш є припустимим, оскільки викори­стання кращого плану неможливе. Д. Кемпбелл показує, як мінімізувати недосконалість таких планів. Квазіекспери-ментом він називає такий дослідницький прийом, коли здійснюється щось схоже на планування експерименту (тобто планується коли і на кому проводити експеримент), але немає повного контролю порядку експериментального впливу (тобто коли і кому робиться вплив, рандомізація пред'явлень). Проводячи квазіексперимент, дослідник по­винен кожного разу перевіряти всі 12 факторів валідності. У книзі Д. Кемпбелла докладно описані всі 16 планів.

Щоб обрати адекватний план, дослідник має глибоко розуміти специфіку досліджуваного ним матеріалу. При цьому будь-яке експериментальне дослідження в соціаль­них науках є творчим процесом. Тому, перевіряючи свої гіпотези, дослідник повинен ураховувати конкретну досліджувану ситуацію, тобто включати якісний аналіз.

Можна проводити дослідження з однією незалежною й однією залежною змінною. Але варто пам'ятати, що внаслідок складності соціальних явищ такий підхід є дуже обмеженим, оскільки, як правило, важливою є спільна дія на об'єкт двох чи більше незалежних змінних. Тому план експерименту може містити більше ніж одну незалежну змінну (наприклад, успішність навчання студента може за­лежати від його статі, методу навчання, тривалості навчан­ня, типу і розміру шрифту в підручнику тощо) і більше ніж одну залежну змінну (кількість помилок, швидкість читан­ня, кількість правильних відповідей, дані різних тестів то­що).

Варто навести міркування Д. Кемпбелла стосовно екс­периментів з «негативними» даними. Він каже, що для дослідника, який, як правило, дуже зацікавлений у своїй ро­боті, непідтвердження в експерименті розробленої гіпоте­зи є дуже неприємним. Іноді дослідники схильні пов'язува­ти ці неприємності з самим експериментом, а не з неадек­ватністю власної гіпотези. Але не варто впадати у відчай, бо в науці негативні відповіді зустрічаються частіше, ніж пози­тивні [6, 37]

Тривале і багаторазове експериментування харак­терніше для науки, ніж одиничні остаточні експерименти. Якщо експеримент, проведений сьогодні, є успішним, то для перевірки достовірності отриманих даних його варто повторити пізніше і в інших умовах, перш ніж визнати от­римані дані науково обґрунтованими й давати їм теоретич­ну інтерпретацію (6, 38].

Отже, експеримент у журналістикознавстві доцільно проводити тоді, коли перед дослідником стоїть завдання ви­явити різні поведінкові реакції людей або коли немає іншо­го способу перевірити гіпотезу з приводу того чи іншого об'єкта соціальної дійсності.

97 -