2. Особливості використання дидактичного матеріалу в системі Марії Монтессорі.

Розроблена Марєю Монтессорі теорія індивідуального виховання, де іньегровано дані багатьох суміжних наук, є об'єктом зацікавлення теоретиків

і практиків протягом усього XX ст. Осердя педагогіки визначного італійського вченого-гуманіста становлять; спеціальна система виховання та навчання, у якій провідну роль відіграють підготовлене середовище і дидактичний матеріал; різновіковий підхід до цієї роботи; вивчення дитини педагогом для сприйняття її успішному “самобудівництву” і духовному розвитку. Педагогічній системі М. Монтессорі забезпечили світове визнання дві головн тези — свобода і самостійність. [5, 20]

Головна мета дидактичного матеріалу Монтессорі — внутрішня: допомогти самопобудові дитини ті її духовному розвитку. М. Монтессорі допомагає цьому розвитку, надаючи дітям зовнішні стимули, які привертають їхню увагу й ініціюють процес зосередження. На її думку, “перше, дуже важливе для розвитку дитини — це зосередження... Дитині потрібні речі, на яких вона могла б концентруватися. Наша школа — це місце, де дитина може знайти вид роботи, який дозволяє їй зробити це”. Монтессор була переконана: якщо вчитель може запропонувати матеріали, які привернуть дитячу увагу, він зможе дати дитині свободу, необхідну для її розвитку. [1,33]

Марія Монтессорі дотримувалась таких принципів у створенні і використанні дидактичного матеріалу:

• Значущість його для дитини;

• Ізоляція труднощів, тобто доступність для маніпулювання;

• Поступове тускладнення і виправлення за дизайном і способами дій;

• Можливість додаткової підготовки до подільшої роботи з ним;

• Послідовне абстрагування від початкових функцій.

Розвивальний матеріал, за образним висловлюванням педагога, є немовби шаблями драбин, по яких дитина піднімається у засвоєнні культури, у формуванні вищих здібностей. Такий пдхід спростовує погляди опонентів, які звинувачували автора системи в обмеженн дитячого досвіду лише “штучними” предметами. Монтессор свідомо робила це, виходячи з того, що дітям зовнішній світ видається хаотичним, тож для його адекватного усвдомдення потрібні чіткі і точні предмети, які давали б змогу виділяти їхн ознаки у “чистому” вигляді. [5, 20]

Послдовне абстрагування матеріалу. Наприклад, великий дерев'яний трикутник спочатку вивчається сенсорно, потім розглядаються окрем його складові частини, вивчаються розмри, пласкі дерев'яні трикутники складаються в головоломку, а потім замість них використовуються трикутники, вирізані з яскравого паперу, трикутники, намальовані чіткими лініями, та врешті решт — майже абстрактні трикутники, намальовані тонкими лініями.

На певній стадії свого прогресу дитина розуміє обстрактну суть конкретного матеріалу, стає незалежною вд нього або втрачає ітерес до нього. Спостережження Марії Монтессор показали, що в цей період дитина переносить свою увагу на зовнішній світ, починає самостійно робити низку точних і логічних порівнянь які надалі сприятимуть справжньому набуттю знань. Вчитель у такій ситуації не повинен штовхати дитину до роботи з матеріалом.[1,35-36]

Описуючи цей дидактичний матеріал і водночас з'ясовуючи його виховні завдання, обмежуся кількома загальними міркуваннями.

1. Відмінність реакції дітей які відстають у розвитку і нормальних на дидактичний матеріал, що складаються з градуйованих предметів.

Ця відмінність полягає у тому, що один і той же дидактичний матеріал, пропонований дітям з пригальмованим розвитком допомагає виховувати їх, а нормальним дітям він дає поштовх до самовиховання.

Тут бачу один з найцікавіших результатів, одержаних у моєму досліді. Він навів мене на думку про можливість методу спостереження і свободи.

Скажімо, беремо перший предмет — брусок з вкладеними у нього геометричними тілами. У відповідна отвори бруска вкладені десять маленьких дерев'яних циліндрів, діаметр основи кожного з яких поступово змешується приблизно на 2 мм. Ігоровий момент такий: циліндри виймають зі своїх гнізд змішують і знову вкладають туди ж. Мета гри - привчити око до розрізнювального сприймання розміру.

Тут важливо, що дитина уважно досліджує співвідношення між отвором і розміром предмета, який треба туди вклшасти, жваво цікавиться грою. Якщо вона помиляється, вкладаючи більший цилндр у менший отвір, то чітко бачить це і намагається віднайти потрібне гніздо. Коли ж, навпаки, вкладає предмет у трохи більший отвір і вс інші циліндри також вкладає у завеликі гнізда, тоді в неї залишається великий циліндр, а найменше гніздо буде порожнім.

Дидактичний матеріал контролює кожну похибку. Дитина сама постйно виправляє себе — обмацує циліндри, зважує їх у руках, щоб визначити найбльший. Інод відразу помічає, що помилилася, виймає циліндр з чужого гнізда, вкладає туди відповідний і робить так тривалий час щоразу з більшою цікавістю. У виправленні цих помилок і полягає величезне виховне значеня дидактичного матеріалу. Якщо кожен циліндр без зволікань опиняється на своєму місці, це означає дитина переросла сутнсть вправи і такий матеріал їй уже не потрібний.

Можливість бачити власні помилки змушує, порівнюючи предмети між собою, зосереджувати увагу на різниці розмірів. У цьому порівнянні і полягає психосенсорна вправа.

Важлива передусм робота дитини, важливо те, що вона вчиться сама, сама виправляє себе і вчителька зовсім не втручається. Ніхто не навчить малого спритності, яка набувається виконанням гімнастичних вправ, він сам має вчитися цього. Те ж саме стосується виховання відчуттів.

У моєму методі вчителька мало викладає, а багато спостерігає і, власне , спрямовує психічну діяльність дітей та їхній фізіологічний розвиток. Тому я замінила назву “вчителька” на “директор-керівниця”. Спочатку мене запитували: ким вона має керувати, коли у неї немає учнів, а маленьким вихованцям надається цілковита свобода. Але її керівництво украй важливе і дуже складне, оскільки вона керує дитячою душею і дитячим життям.

2. Мета виховання відчуттів — загострити розрізнювальне сприймання предметів у повторних вправах.

У нашому дидактичному матеріалі для виховання відчуттів дітям пропонується серія з десяти кубів. Перший куб має основу площею 10 см., а в іших кубах воно послідовно зменшується на 1см. На хелений килимок кидають ці куби, вифарбувані в рожевий колір, і діти будують башту: за основу беруть великий куб, на нього кладуть наступні за розміром, а зверху — найменший. У цьому полягає вправа: з-поміж розкиданих кубиків дитина має щорозу взяти “найбільший”. Гра захоплює наймолодших: склавши башту, вони руйнують її і довго милуються рожевими кубиками, розкиданими по зеленому килимку, далі знову невтомно беруться за роботу.

Як бачимо, наш дидактичний матеріал, уможливлюючи самовиховання, разом з тим потребує методичного виховання відчуттів. Таке виховання грунтується не на мистецтві вчительки, а на виховній системі, де предмети демонструються таким чином, що, по-перше, привертають увагу дитини, а по-друге, містять у собі раціональність поступовість стимулів.

Важлива особливість техніки сенсорного виховання полягає в ізолюванні відчуття там, де це можливо. Так, наприклад, щоб вправи на розвиток слуху були результативними, проведення їх потребує не лише цілковитої тиші, а й темряви; і взагалі, для формування тактильних, термічних, баричних, стереогностуючих відчуттів краще зав'язувати дитині очі. Це підвищує інтерес, робить вправи дієвими. Я,. наприклад, для перевірки гостроти слуху вдаюся до того самого прийому, який використовує лікар при медичному обстеженні: до ледве чутного голосу, шепоту. Дитині зав'язують очі, або керівниця стає позаду і з різної відстані кличе її на ім'я. Отож я зачиняю вікна, прошу дітей схилити голови, затулити руками очі і потм пошепки називаю мена — одне за іншим. Тих, хто сидить найближче, кличу зовсім тихенько; тих, хто подалі, - трохи голосніше. Діти уважно прислухаються до тихого шепоту, готові підвестися і радо бігти на поклик.[2, 20-21]

2.3 Організація виховного середовища за Марією Монтессорі. Повний психічний і фізичний розвиток дитини можливий лише при створенні оптимальних умов для її розвитку, самореалізації та самовдосконалення, надання дитині права вибору. Одне з найважливших соціальних замовлень сучасної освіти — це виховання особистості як свідомого, активного суб'єкта, Основною харктеристокою людини, як живої соціальної системи, є її відкритість, неможливість існування поза безперервної взаємодії з ншою системою навколишнім середовищем.

На думку Марії Монтессорі, середовище, в якому виховуються діти, повинне стимулювати учнів до діяльності, підтримувати їх у навчально-виховному процесі. Як зазначає Т. Михальчук, у виховному середовищі мають панувати свобода, порядок, реальність, природність, естетичність, Монтессорі-матеріали. Це допоможе дітям упорядкувати свої знання про оточуючий світ, що в подальшому сприятиме кращому засвоєнню знань та умінь. [6, 98-99]

Не тільки вчителька, але і сама обстановка (атмосфера) школи повинна піддатися зміні. Ввести у звичайну школу “матеріал для розвитку”- це ще не значить цілком відновити школу. Школа повинна стати місцесцем, де дитина може жити на волі; і ця свобода її внутрішнього зростання. Весь організм дитини, її фізіологічні потреби, її моторні активності повинні знайти в школі “якнайкращі умови” розвитку (гігієна дитячого одягу, гігієна харчування і т.п.) [8, 427]

Школа, каже Монтессорі, повинна стати тим місцем, де дитина може жити на волі й ця воля не полягає лише в інтимній духовній свободі розвитку — весь огранізм дитини повинен найти у школі й дитячому садку найкращі умови для свого розвитку.

Будинки для дитячих установ мають бути відповдно пристосовані й щоб задовольняли вимоги фізичної й психологічної гігієни дітей. Мебля повинна бути такою, щоб не перешкоджати рухам; стіни оздоблені так, щоб дитина почувала красу навколо себе. [9, 220]

Обмеження кількості меблів — найперше правило гігієни; у цьому пункті цілком сходяться гігієна психіки і гігієна тіла. У наших школах ми пропонуємо легкі меблі: вони прості та надзвичайно дешеві. Якщо їх можна мити, тим краще, особливо тому, що діти вчаться їх мити. Дуже важливо, щою шкільні меблі і матеріали були красиві і художні. Краса тут не в прикрасах і розкоші, а в гармонії лінії кольорів, у простоті.[8, 427- 428]

М. Монтессорі запропонувала легкі, красиві меблі, які можна пересувати, низькі шафи, на яких би знаходились спеціально підготовлені дидактичні матеріали. Вона писала “Предмети , що оточують дітей, повинні відповідати росту і силі дітей: легкі меблі, щоб діти могли легко переставляти, низькі шафи, замки, які легко відкриваються, ящики які легко висуваються, легкі двері які дитина може легко відкрити чи закрити... — ось яка остановка схиляє до активності”

Важливого значення М. Монтессорі надавала естетичному оформленню приміщення, в якому повинні бути кімнатні рослини живі куточки з домашніми тваринами. Педагог вважала, що, доглядаючи за рослинами та тваринами, діти спостерігатимуть за природою, вступатимуть у співробітництво з нею та із задоволенням будуть відвідувати місце навчання.

Вона писала, що кожен куточок країни, в якій ми живемо, приховує в собі скарб місцевого мистецтва, тому важливо при створенні виховного середовища враховувати художні традиції, декоративні мотиви даної місцевості. Це сприятиме розвитку духовної витонченості, збагаченню виховною метою, що прикрасить життя не тільки дітей, а й сучасного суспільства.

Естетичне оформлення приміщення, речі, які знаходяться у ньому, поступово стають виховним матеріалом. Це такі, наприклад, як скляний посуд, тарілочки, крихітні дидактичні матеріали. Педагог називала такі речі “донощиками”, тому що вони нагадували дітям про грубі, безладні, недисципліновані рухи. Працюючи з таким матеріалом, дитина вчиться керувати собою, привчає себе до дисципліни. У такому оточенн перед нею постає питання про самоуправління, вона сама стає обережно поводитися з речами, не зачіпати їх, не ламати й поступово вчитися вільно керувати своїми рухами, стає господаром самої себе. У такий же спосіб дитина привчається не псувати красивих речей, що оточують її, прикрашають її життя, прикрашають її життя. Цей процес відбувається і в душі дитини, коли, звикнувши до тиші, вона намагається не шуміти. Так дитина самовдосконалюється як особистість.[6,100-101]

Монтессорі вважала, що для повноцінного розумового розвитку дитини середовище, яке її оточує, має насичуватися різноманітними засобами розвитку, при цьому дітям слід надавати свободу дій і вибору, щою кожен міг розвиватися самостійно. Тому видалила такі зони для розвитку дитини.

1. Зона навичок практичного життя. Це мініатюрна кухня, де дти можуть набути навичок самообслуговування ( сервірування столу, миття посуду, підмітання підлоги, готування їжі тощо).

2. Сенсорна зона. Тут малята працюють з матеріалами на розвиток різних органів чуттів (звуковими коробочками, вежами з кубиків, різноколірними картками та фігурами)

3. Маніпуляційна зона. У цьому куточку кімнати на полицях стоять конструктори та різноманітне приладдя для будування, конструювання, забивання цв'яхів тощо.

4. Зона мистецтва. У цій зоні малятам пропонуються матеріали для малювання, ліпленя, приклеювання аплікацій, різні фарби, фломастери, олівці, печатки.

5. Математична та граматична зони. Маленьким учням тут пропонується різні набори карток з малюнками, які треба назвати й описати.

6. Музична зона. Це маленька країна музичних нструментів, де кожен може випробувати свої музичні здібності — пограти на трубі, ксилофоні, барабані тощо.

7. Зона розвивальних ігор.

8. Зона відпочинку. Тут розміщено дитячу бібліотеку, стоять зручні дивани та крісла, є зелений куточок. Усі предмети в кімнаті в єдиному екземплярі. Якщо діти одночасно забажають працювати з одним і тим самим матеріалом, вони мають домовитися: діяти спільно чи зачекати своєї черги. Винекнення таких ситуацій передбачено методикою Монтессорі: вони є “своєрідною школою життя” оскільки вимагають від дитини прийняття спонтаних дій і рішень.

Свобода вибору дає змогу дитині відчути свою спроможність, усвідомити себе як особистість, а отже, набути певний обсяг обов'язкових знань та умінь незалежно від віку і повністю реалізувати власний потенціал.Не менш важливим у цій системі є принцип дотримання порядку. Цей порядок грунтується на сомодисципліні кожного вихованця. В класі існують певні правила для всіх, у межах яких дитина вільна.

Ми змалку привчаєм своїх вихованців прибирати за собою полиці та підлогу, охайно складати свої речі тощо. М. Монтессорі вважала, що через зовнішній порядок дитина поступово набуває порядку внутрішнього — духовного та розумового.

Марія Монтессорі була глибоко переконана, що дитину слід оточувати гарними, оригінальними речами, не лише для її естетичного розвитку, але й для підвищення мотивації самостійної роботи зт цими предметами.[10,14-15]