3. Інструменти забезпечення платежів.

Значну увагу в процесі створення реальних ринкових умов господарювання в Україні приділяють питанням удосконалення механізму проведення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Форми зовнішньоторговельних розрахунків, що вироблені міжнародною практикою, є своєрідними захисними засобами від валютних ризиків і різняться між собою за механізмом, ступенем гарантованості й форми участі в розрахунках банків.

ПЛАТІЖНИЙ ІНСТРУМЕНТ – це певний засіб, що містить реквізити, які ідентифікують його емітента, платіжну систему, в якій він використовується, та, як правило, держателя цього платіжного інструмента.

(Самостійно ви опрацюєте Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів та інкасо видані Міжнародною торговою палатою)

Інструменти забезпечення платежів, згідно Іванишиної О. В. поділяють 2 групи: банківські та небанківські. До небанківський інструментів належать: векселі, розрахункові чеки. До банківських інструментів забезпечення платежів в зовнішньоекономічній діяльності відносять: документи на переказ, комерційні документи (коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи), спеціальні платіжні документи, інкасо, акредитив (експортний, імпортний), банківська гарантія. Зупинимось детальніше на інструментах: акредитив, інкасо, банківська гарантія.

Акредитив є універсальним і дієвим інструментом забезпечення платежів.

Акредитив визначається як угода, за якою банк-емітент (що відкриває акредитив) за дорученням свого клієнта має сплатити певну суму коштів експортеру (бенефіціару), на користь якого відкрито акредитив, чи акцептувати виписаний бенефіціаром переказний вексель за умови, що експортер надасть відповідно до вимог акредитива документи у встановлений термін.

Розрахунки з застосуванням акредитива передбачають домовленість між імпортером і його банком про те, що банк імпортера відкриває акредитивний рахунок і надсилає експортеру (бенефіціару) лист, в якому гарантує платіж за умови, що документи, які виставляються проти відвантаженого товару, відповідають вимогам.

При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

• виконати платіж третій особі (бенефіціанту) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

• надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Ці два види операцій є головними акредитивними операціями. При розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб'єкти:

• платник — заявник акредитива, який звертається до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

• банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

• бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

• виконуючий банк — банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Згідно ПОСТАНОВИ ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ «Про затвердження Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями»

!!!Імпортний акредитив - акредитив, який відкривається уповноваженим банком-емітентом за дорученням наказодавця акредитива або за дорученням іншого банку або від власного імені на користь бенефіціара, розташованого за межами України або в межах України за умови відкриття трансферабельного (переказного) акредитива.

!!!Експортний акредитив - акредитив, який відкривається іноземним банком-емітентом на користь бенефіціара, розташованого на території України.

Акредитив на імпорт використовується для розрахунків за імпортовані іноземними фірмами товари та надані послуги.

Він відкривається українськими банками за дорученням українських фірм-імпортерів. При розрахунках за імпорт доцільно використовувати акредитиви, якими передбачено платіж в українському банку-емітенті проти документів, що надходять від іноземного експортера. Це дає змогу запобігти можливому заморожуванню валютних коштів суб'єктів господарської діяльності України та банків на рахунках в іноземних банках для наступних платежів за акредитивами. Останніми роками НБУ не рекомендує використовувати такі акредитиви.

Одним із видів акредитивів на імпорт є транзитні акредитиви. Вони можуть авізуватися, підтверджуватися та виконуватися уповноваженими банками за дорученням іноземних банків-кореспондентів, які відкривають ці акредитиви в інших країнах. Як правило, транзитні акредитиви авізуються за рахунок іноземного банку-емітента.

Акредитив на експорт використовується для розрахунків за експортовані іноземними фірмами товари та надані послуги і відкривається іноземними банками за дорученням іноземних фірм імпортерів.

У розрахунках за український експорт акредитиви відкривають здебільшого іноземні банки з авізуванням їх через українські банки. Найвигіднішим у цьому разі є призначення виконуючим банком уповноваженого українського банку.

!!!!Розрізняють також такі основні види акредитивів: відкличні і безвідкличні, підтверджені і непідтверджені, трансферабельні, револьверні, покриті і непокриті, акредитиви з "червоним застереженням", резервні. Цей перелік видів акредитива не є вичерпним. У банківській практиці застосовуються й інші види акредитивів, але більшість з них є модифікацією зазначених вище видів.

Відкличний акредитив, може бути змінений або анульований бан-ком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

Безвідкличний акредитив, може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Підтвердженим безвідкличним є акредитив, за яким банк-емітент доручає іншому банку (часто — авізуючому банку) взяти безпосередню участь в акредитивній операції шляхом надання власного зобов'язання до безвідкличного зобов'язання банку-емітента.

Перевагою підтвердженого безвідкличного акредитива для експортера є те, що перед ним відповідає не тільки банк-емітент, а й банк, який підтвердив акредитив. Експортер отримує додаткові гарантії від деяких ризиків, яким не може запобігти банк-емітент (наприклад, ризиків, пов'язаних із забороною в країні імпортера виплати іноземної валюти за торговельним зобов'язанням).

Непідтвердженим безвідкличним є акредитив — акредитив, за якого авізуючий банк обмежується тільки авізуванням експортера щодо відкриття акредитива та платить лише в тому разі, коли банк-емітент перерахує йому відповідну суму.

За валютою платежу акредитиви поділяють на такі, що сплачуються:

• у національній валюті бенефіціара (експортера);

• у національній валюті імпортера;

• у третій валюті.

Якщо за акредитивом платіж передбачено в іншій валюті, ніж та, в якій відкрито акредитив, у його умовах має чітко зазначатися курс перерахунку з валюти акредитива у валюту платежу, який необхідно використовувати при здійсненні виплат з акредитива.

Крім зазначених, у міжнародній банківській практиці використовують специфічні види акредитивів.

Переказний (трансферабельний) акредитив. Експортер може виявити ініціативу повністю чи частково передати свої права за акредитивом іншій стороні, якщо він є не постачальником товару, а посередником між постачальником та імпортером.

Переказний акредитив дає змогу бенефіціарові (експортерові) передати повністю чи частково свої права за акредитивом іншій стороні (індосатові), яка мусить дотримуватися термінів та умов акредитива для отримання платежу.

Щоб зробити акредитив переказним, експортер має домовитися з імпортером про те, що при відкритті акредитива це буде обов'язково застережено. Такі терміни, як "подільний", "подрібнюваний" для цього не застосовуються. Перш ніж здійснювати передачу, експортер має надіслати до банку, що переказує, письмовий запит. Проте цей банк, незалежно від того, чи підтвердив він акредитив, не зобов'язаний впливати на переказ, за винятком випадків, на які він погодився, і доки не буде здійснено банківські комісійні платежі.

!!!Компенсаційний акредитив. Як і в ситуації з переказним акредитивом, експортер може бути посередником між постачальником та імпортером. Він може доручити авізуючому чи третьому банку випустити другий акредитив на користь постачальника як альтернативу переказного акредитива, використовуючи для забезпечення акредитив, випущений імпортером на користь експортера.

Компенсаційний акредитив використовують як гарантію випуску другого акредитива для покриття тієї самої угоди.

Акредитив з червоним застереженням. Бенефіціар може потребувати фінансування для завершення виробництва товару чи продажу виробів на конкретне замовлення. Досягти цієї мети допомагає акредитив з червоним застереженням. Назва ця виникла зі звичаю робити записи в цьому акредитиві червоним чорнилом, аби відрізнити його від інших.

Використовуючи акредитив з червоним застереженням, банк-емітент за дорученням імпортера уповноважує авізуючий чи підтверджуючий банк надати бенефіціарові грошовий аванс проти його письмового зобов'язання надати документи, що підтверджують факт відвантаження відповідно до умов акредитива.

Цей акредитив дає експортерові змогу одержати аванс у розмірі частини суми кредиту. Після одержання акредитива банк-платник чи негоціюючий банк утримує суму авансу та відсоток зі свого платежу бенефіціарові. Якщо бенефіціар відмовиться відправити товар чи виконати умови акредитива, банк-платник чи негоціюючий банк простежить, щоб банк-емітент отримав компенсацію за всю суму авансу, а також відсотки. Потім банк-емітент стягує цю суму з рахунка імпортера. Перш ніж погоджуватися з проханням експортера використовувати акредитив з червоним застереженням, імпортер має порадитися зі своїм банком, щоб усвідомити ступінь ризику.

Револьверний акредитив відкривається на частину суми платежів і автоматично поновлюється після оплати чергової партії товару.

Такий акредитив:

• використовується для регулювання запланованих відвантажень товару протягом тривалого періоду без випуску нового акредитива чи внесення поправок до існуючого;

• обмежує суму поставок товару;

• регулює частоту відвантажень і допустиму суму поставки товару.

Платежі за акредитивом здійснюється так:

1) після відвантаження продукції, виконання робіт або надання послуг бенефіціар подає виконуючому банку необхідні документи, передбачені умовам акредитива;

2) виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива і надсилає повідомлення банку-емітенту, щоб отримати згоду на виконання акредитива;

3) здійснюються виплати бенефіціару за акредитивом, депонованим у виконуючому банку;

4) кошти з цього рахунка виконуючий банк списує на підставі реєстру документів за акредитивом та інших документів, що відповідають умовам акредитива:

5) при використанні акредитива, депонованого у банку-емітенті, цей банк списує кошти та перераховує їх на рахунок бенефіціара;

6) банк бенефіціара, у свою чергу, після отримання коштів від бан-ку-емітента списує суму за акредитивом з позабалансового рахунка.

Акредитив закривається:

а) за заявою постачальника про припинення дії відкличного акредитива до закінчення його терміну. Банку-емітенту надсилає повідомлення виконуючий банк. Невикористана сума перераховується банку платника на рахунок, з якого депонували кошти;

б) після закінчення обумовленого терміну акредитива. Про закриття акредитива банк-емітент повідомляє виконуючий банк;

в) за заявою покупця за відкличним акредитивом про відмову акредитива повністю чи частково акредитив закривається або зменшується в день одержання повідомлення від банку-емітента. Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту.

Інкасо - це банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта, на підставі розрахункових документів одержує належні клієнтові від платника кошти за відвантажені на його адресу товарно-матеріальні цінності або надані послуги й зараховує ці кошти на рахунок свого клієнта в банку, тобто інкасо - це доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк зазначену суму або підтвердження того, що сума буде виплачена у встановлений термін [49, 26-29].

Експортне інкасо – інкасо в міжнародних розрахунках для отримання банком грошей з фізичних та юридичних осіб за різними товарними документами. У цьому випадку банк-експортер після виставлення товарних документів продавцем сплачує йому вартість відвантаженої продукції та отримує відповідні кошти від банку імпортера, який згодом отримує гроші від покупця.

Імпортне інкасо – інкасо в міжнародних розрахунках для отримання банком грошей з фізичних та юридичних осіб за різними товарними документами. Банк імпортера отримує товарні документи від банку експортера, передає їх покупцю і стягує з нього суму, яка належить експортеру. Порядок здійснення таких операцій визначається Міжнародною торговою палатою.

В основі інкасової форми розрахунку лежить домовленість експортера зі своїм банком, що передбачає його зобов'язання передати товарно-супровідну документацію імпортеру тільки за умов виплати останнім вартості відвантаженого товару або домовитися про це з банком, розташованим у країні імпортера [50, 417].

Розрізняють також два види інкасо: чисте та документарне.

Чисте інкасо означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами, тобто банки обробляють тільки вексель (простий або переказний), чек чи інші фінансові документи і не обробляють рахунок-фактуру, коносамент, транспортну накладну тощо.

Документарне інкасо - інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами. Являє собою своєрідний компроміс між авансовим платежем (коли покупець розраховує на експортера, який має відправити товар відповідно до замовлення й оплати) і торгівлею за відкритим рахунком (коли експортер розраховує на покупця, який має оплатити відправлений йому товар) [17, 26].

Важливою ознакою документарного інкасо є те, що якщо банку дано вказівку обробляти комерційні документи, до яких входить і коносамент, експортер має змогу зберегти контроль над своїм товаром, поки імпортер (покупець) не заплатить за них або не акцептує переказний вексель. Це зумовлено тим, що коносамент є документом на право власності, й тому банк контролює це право на поставлені товари і має право їх передавати покупцю після того, як він виконає всі умови експортера, зазначені в інкасовому дорученні [75, 215].

Існує кілька видів операцій з використанням документарного інкасо. Це так звані «документи проти платежу», «документи проти акцепту» і «акцепт із платежем проти документів».

У разі, якщо сторони досягли домовленості про розрахунки з використанням документарного інкасо, то у відповідному контракті слід відобразити такі позиції:

1. Перелік документів, проти яких здійснюватимуться платежі шляхом інкасо в уповноваженому банку, зокрема:

комерційні рахунки;

комплект чистих бортових коносаментів або дублікат міжнародної авіаційної, автомобільної (СMR), залізничної накладної або поштової квитанції, що містить найменування одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку перевізника про відправлення вантажу;

страхові поліси, сертифікати;

інші документи.

2. Вказівка на те, що розрахунки за інкасо здійснюються в порядку, передбаченому Уніфікованими правилами з інкасо в редакції 1978 р., опублікованими Міжнародною торговельною палатою.

3. Сума платежу має бути переказана покупцем у повній відповідності з платіжними інструкціями, викладеними в інкасовому дорученні.

4. Вказівка на те, яка сторона сплачуватиме банківські витрати, пов’язані з виставленням та сплатою інкасо.

5. Санкції у разі затримки платежу за інкасо з боку покупця.

Покупець не може одержати відповідні документи на товари (а отже, і товар), не сплативши суму, зазначену в інкасовому дорученні, чи не акцептувавши вексель. Якщо імпортер не має у своєму розпорядженні валютних коштів для здійснення необхідних розрахунків, то документи можуть вручатися проти депонування відповідної еквівалентної суми у національній валюті. Під час розрахунків у формі документарного інкасо за товари, що поставляються на умовах короткотермінового комерційного кредиту, умовою забезпечення платежу можуть бути банківські платіжні гарантії.

!!!!На відміну від експортера, для імпортера (покупця) розрахунки з використанням документарного інкасо є прийнятнішими, ніж акредитивна форма. Імпортер під час укладання договору (контракту) повинен добиватися здійснення розрахунків у формі інкасо з платежем у конкретний термін (із зазначенням фіксованої кількості днів) після одержання документів уповноваженим банком або вручення документів проти акцептування векселя. В останньому випадку імпортер одержує товар до здійснення платежів: необхідні для розрахунків фінансові ресурси він може отримати оперативно, реалізувавши імпортований товар. Однак в експортера виникає додатковий ризик неплатежу, для зменшення якого він може вимагати, щоб відповідний вексель був авальований інкасуючим або іншим першокласним банком. Завдяки цьому підвищується гарантія здійснення платежів та виникає можливість вдатися до форфейтингу.

Банківська гарантія.

Найважливішим інструментом виконання договірних зобов'язань у міжнародних комерційних операціях є банківська гарантія, що є юридично незалежним доповненням до договорів про купівлю-продаж чи про надання послуг. Надавши її, банк зобов’язується виплатити певну суму, якщо його клієнт не виконає своїх договірних зобов'язань.

Особа, на прохання якої надається банківська гарантія, називається принципалом. Бенефіціаром називають особу, зазначену у банківській гарантії як таку, на вимогу і на користь якої банк-гарант здійснює платіж. Банк-гарант видає гарантію, тобто бере на себе зобов’язання, що при настанні обумовлених обставин він виконає платіж на користь зазначеної у гарантії особи. Гарантія — досить широке поняття. Воно поширюється на якість товару, обов’язок однієї особи відповідати перед кредитором іншої за виконання нею своїх зобов’язань. Поняття “гарантія” часто вживається як синонім терміна “поручництво” (“порука”). Гарантію можна розглядати і як самостійне та незалежне зобов’язання банку щодо забезпечення виконання зобов’язань іншої особи. З класичним поручництвом банківську гарантію об’єднує те, що як гарант, так і поручитель повинні виплачувати обумовлену суму у разі невиконання зобов’язань третьою особою. Гарантія відрізняється від поручництва тим, що зобов’язання гаранта (банку) не залежать від зобов’язань принципала. Банк, що надає гарантію, не має права пред’являти бенефіціару гарантії вимоги, які може пред’являти боржник, зобов’язання якого забезпечуються гарантією. Обсяг зобов’язань банку може не збігатися з обсягом зобов’язань боржника. До того ж банківське зобов’язання є лише грошовим. Дійсність гарантійного зобов’язання не залежить від дійсності зобов’язань основного боржника. Банківська гарантія не може бути субсидіарною (тобто додатковою). Це означає, що банк не може вимагати від бенефіціара, щоб він спочатку пред’явив вимоги до боржника, а вже потім до банку. Банківська гарантія вважається надійнішим способом забезпечення зобов’язань, ніж традиційне поручництво.

Банківська гарантія не має спеціального регулювання у національному законодавстві майже всіх країн світу. Є лише поодинокі винятки.

Суть банківської гарантії полягає не у виконанні зобов’язань гарантом замість боржника. Така гарантія є певною компенсацією за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань принципала. Банківська гарантія може бути як такою, що не підлягає відкликанню, так і відкличною. Невідклична гарантія не може змінюватися без згоди бенефіціара. Права бенефіціара за цією гарантією, як правило, не передаються іншій особі. Гарант несе зобов’язання лише відповідно до умов, передбачених у договорі банківської гарантії. Договори гарантії найчастіше укладаються у формі гарантійного листа. Цей лист надсилається безпосередньо бенефіціару. Інколи адресатом є банк, у якому бенефіціар має рахунок. У листі чітко зазначається дата закінчення терміну гарантії.

Розрізняють такі види банківських гарантій:

1. тендерна (конкурсна) (гарант компенсує збитки, завдані відповідним учасником тендера);

2. виконання (забезпечує охорону інтересів імпортера, покупця або замовника);

3. повернення авансу (сплаченого покупцем або замовником);

4. оплати (заборгованості експортера за поставлений товар, виконану роботу, надану послугу тощо);

5. митна (використовується для оплати митних платежів, зокрема, при тимчасовому ввезенні або транзиті товарів);

6. судова (передбачає забезпечення судових витрат);

7. забезпечення позову (якщо на майно накладається арешт, то, пред’явивши гарантію, відповідна особа може використовувати це майно за своїм розсудом);

8. коносамента (передбачає виконання зобов’язань перевізником вантажу).

Якщо гарантія надається безпосередньо банком, що бере на себе зобов’язання, то таку гарантію називають прямою.

Опосередкована (непряма) гарантія має ще й третю назву — зустрічна. Вона означає, що банк, до якого звернулися за гарантією, переадресовує її банку-кореспонденту.

Контргарантія — це своєрідна ланцюжкова гарантія, за якої певний банк повторює гарантійне зобов’язання іншого банку. Нарешті, консорціумна гарантія — це така, за допомогою якої група осіб забезпечує зобов’язання цієї групи шляхом одержання головним гарантом консорціуму відповідних банківських гарантій від учасників групи.

Отож, в даному питанні ми розглянули основні інструменти забезпечення платежів, детально зупинились на таких інструментах як акредитив, інкасо, банківська гарантія)

Загалом в ході лекційного заняття ми закріпили ваші теоретичні знання щодо сутності та значення правил Інкотермс, митного оформлення експортно-імпортних операцій та основні інструменти забезпечення платежів.

Чи будуть до мене питання по даному питанню і по лекції загалом???

Д/З: економічні новини по темі «Фінансова діяльність підприємств у сфері ЗЕД», цікаві повідомлення, опрацювати статтю Луценка І. Оцінка фіскальної ефективності податкової політики в сфері зовнішньоекономічної діяльності. Світ фінансів – 2012 - № 2