Неологизмы
Нові слова, що виникають в мові, називають неологізмами (від гр. neos- новий і logos- слово).
Неологізми з'являються в мові тоді, коли виникають нові предмети, поняття, нові уявлення про світ.
Неологізми, у свою чергу, поділяються на загальномовні та індивідуально-авторські. Загальномовними називають такі нові слова, які, по-перше, досить швидко стають надбанням усіх або обмеженого за якоюсь ознакою (професійною, соціальною, територіальною) кола носіїв мови, і, по-друге, виконують переважно номінативну, тобто називну, функцію. Індивідуально-авторськими називаються такі нові слова, які створюються письменниками і вживання яких, по-перше, виконує не стільки номінативну, скільки оціночно-виражальну функцію
З часом неологізми стають загальновживаними (телевізор, комп'ютер) або переходять до розряду історизмів (перебудова, соціалізм)
В англійськіймові неологізми все частіше зявляються с розвитком компьютерної технології:прикладом є:deal-taxi-замовити таксі по телефону
Також з розвитком пресси та масс медіа:can carrier-козел отпущения,pot-culture-образ жизни нариков.Також в останный час зявились нові методи навчяння які позначаються наступними неологізмами:sleep-teaching-обучение во сне,multiversity-университет с большим колвом факультетов.Замість терміну student pupil стали вживати educatee schooler
Социальная дифференциация лексики
Розвиток і стан мови значною мірою залежать від стану суспільства. Мова відображає зміни в усіх сферах суспільства, що суттєво різнить мову від інших суспільних явищ. Як суспільні зміни позначаються на мові? Зупинимося на найголовніших із них. 1. Мова відображає особливості соціальної організації суспільства. Стан мови залежить від характеру економічних формацій і форми держави. Так, скажімо, для феодалізму характерний розпад держави на дрібні феоди. У зв'язку з цим виникає багато дрібних територіальних говірок. За капіталізму колишні дрібні територіально-адміністративні одиниці об'єднуються, виникають нації. Спільний ринок вимагає єдиної мови для держави. Усе це зумовлює нівеляцію діалектів і формування національної мови. Дві тенденції в національному питанні (інтернаціоналізм і націоналізм) призвели до двох тенденцій у мовній практиці: з одного боку, стимулюються пошуки світових мов (живі міжнародні мови — французька, німецька, англійська, штучні міжнародні мови типу есперанто, піджини та ін.), з іншого — пуристичні тенденції (прагнення очистити літературну мову від іншомовних запозичень). 2. У мові відображається соціальна диференціація суспільства. Суспільство диференціюється за класовою, становою, майновою і професійною ознаками. Це позначається на класовому використанні мови, функціонуванні професійних підмов, жаргонів, арго. До різновидів соціальної диференціації мови, на думку Б. М. Головіна, належить також диференціація за типом діяльності соціального колективу (функціональні стилі). 3. У мові відображаються демографічні зміни. Збільшення чи зменшення населення, зміни в його складі, чисельності етносів, зрушення у співвідношенні між міським і сільським населенням — все це певною мірою впливає на мову. Так, скажімо, наплив російськомовного населення в Україну, що свідомо сплановував союзний центр, призвів до того, що міста, де в основному поселялися переселенці, поступово русифікувалися, витіснивши з ужитку українську мову. Збільшення населення зрусифікованих міст за рахунок вихідців із села, що мало місце в повоєнний період, призвело до ще більшого скорочення носіїв української мови. Приплив сільського населення в міста Росії позначився на змінах у російській літературній мові: до неї ввійшла велика кількість так званих просторічних слів та зворотів, відбулася «демократизація» російської літературної мови внаслідок розкованості в уживанні неліте-ратурних елементів. У виконанні мовою різноманітних функцій першорядна роль належить словам. Словниковий склад мови, як систему динамічну і відкриту, постійно супроводжують два процеси, зумовлені не стільки мовною практикою, як суспільною: 1. Поява у мові нових слів або розширення значень, що викликане потребою людини називати нові предмети, явища, поняття, які з'являються у суспільно-економічному, політичному, культурному житті народу; 2. Зникнення старих предметів і явищ, понять, що зумовлює випадіння з ужитку слів, що їх позначали. Відхід слів на периферію відбувається повільніше, ніж поява нових. Названі процеси зумовлюють характеристику лексики з погляду її вживання у мовленнєвій практиці: частина словникового складу мови належить до слів активного вжитку, інша перебуває на периферії вживання і характеризується як пасивна лексика. До активної частини лексики належать слова, які називають предмети, явища, поняття, найбільш суттєві для сучасного суспільства. Розрізняють: 1) активну лексику мови; 2) активний запас слів окремої категорії носіїв мови (наприклад, слова предикат, суфікс, лексема – використовуються лінгвістами, входять до активної лексики сучасної української мови, але не всі носії мови використовують дану лексику у повсякденному спілкуванні). Активний запас слів носіїв мови набагато менший від активної лексики мови в цілому: він залежить від рівня культури й освіченості людини.
Активній лексиці притаманна розвинена система властивих словам значень і відтінків, що забезпечує виконання найбільш важливої мовної функції – комунікативної, і, як правило, ці слова стилістично нейтральні, тобто вживані в більшості стилів мовлення. Ця частина лексики зрозуміла всім носіям мови, не має відтінків застарілості чи маловживаності або незвичної новизни. 2. Пасивна лексика сучасної української літературної мови До пасивної лексики належать слова, що рідко вживаються носіями мови у процесі спілкування у зв'язку з тим, що реалії, названі цими словами, рідкісні, чи вийшли з ужитку, або тільки починають запроваджуватись у суспільне життя. а) застаріла лексика Її склад неоднорідний. У ньому розрізняють слова за ступенем їх архаїзації. Одні з них зовсім вийшли з ужитку і не побутують у сучасній мові. Без відповідних коментарів і пояснень вони взагалі не зрозумілі: (Наприклад, чарнець – міра місткості, об'єму; марець – березень; кріс – рушниця; баяти - розповідати). Інші вживаються в мові, але рідко, тільки у певних функціональних стилях і контексті, але носіям мови зрозумілі (корчма, гетьман, свита, воістину). Архаїзація може бути зумовлена змінами у суспільному житті (зникають з побуту предмети, події, явища) і дією лінгвістичних факторів (для називання тих самих предметів, явищ, подій виникають нові більш прийняті для даного часу слова). Застарілі слова поділяються на архаїзми та історизми. Історизми у сучасній українській літературній мові не мають синонімічних замінників. Це слова, вживані для позначення предметів, явищ, понять, які вийшли з ужитку, припинили існування у зв’язку із соціально-побутовими та суспільно-політичними змінами. Історизми використовуються сучасними письменниками в мові історичних творів. Відтворюючи факти минулих історичних епох, письменник активізує і слова, які цим епохам належать.