39.Урбогенні пошкоджуючі фактори і фітовітальність

Теоретичною базою інтродукції вважають вивчення закономірностей реакції рослин на перенос їх з природи в культуру і нові умови проживання, і на цій підставі здійснення їх використання в практичній діяльності з метою підвищення продуктивності, стійкості до несприятливих умов існування, обґрунтування методів створення оптимальних культурних фітоценозів. Вирощування дерев та чагарників в умовах 2 і 4 еколого-фітоценотичних поясів великого міста – це інтродукційний процес.

В умовах урбоекосистем крупних та великих міст життєздатність інтродуцентів залежить головним чином від пошкоджуючих впливів які незважаючи на різноманітність, цілком можуть бути об’єднанні у певні категорії, суть яких пов’язана з найважливішими характеристиками умов зростання.

Виділяють декілька категорій найбільш характерних пошкоджуючих впливів: дисхімія, дисгідрія, дисрадіація, дисгідрація, диседафія, дисплакія, дисгравітація. Вивчення цих пошкоджуючих впливів має надзвичайно важливе значення, оскільки вони погіршують якість життя рослин, а часто ведуть і до загибелі не лише окремих індивідів, але й цілих фітоценозів.

Для вивчення всього комплексу пошкоджуючих факторів необхідні спеціальні наукові дослідження та значне фінансування. В свій час, суттєві несприятливі фактори міського середовища були поділені на дві основні групи. До першої групи, яка впливає на корені рослин, були віднесені: збіднення ґрунту поживними речовинами або, навпаки, їх надмірні концентрації, ущільнення ґрунтів, підвищена кислотність або лужна реакція, висушування або перезволоження. Друга група факторів, що впливає на наземну частину, представлена наступними факторами: перегрів, задимленість, загазованість, запиленість повітря, механічні пошкодження, недостатня інсоляція.

Урбанізація характеризується процесом ксерофілізації та інтоксикації міського природного середовища.

Процес ксерофілізації, тобто обезводнення, відбувається завдяки інженерній інфраструктурі одночасно з глибокою посадкою будинків, а також завдяки величезним поверхням бетону і асфальту, які згруповані на інсоляційних територіях. Підземні фундаменти, комунікації та інші інженерні споруди є причиною обезводнення великих поверхонь міських ґрунтів. Джерела та інші водотоки віддають воду в колектори. Зменшенню вологості ґрунтів сприяють також теплотраси, які перетинають значні міські території і висушують прилеглі смуги землі. Обезводнення міських земель є одним з головних факторів остепнення місцезростань.

Суттєвим обмежуючим фактором умов існування деревної рослинності середовища є його інтоксикація. Цей процес зачіпає ґрунти, води, атмосферу, живі організми, рослини і тварин.

Інтоксикацію ґрунтів збільшує посипання проїзної частини і тротуарів сіллю, що веде до змивання її та засолення ґрунтів, ґрунтових та поверхневих вод. Дуже різноманітні джерела (засолення ґрунтів, хімізація) має забруднення вод у містах.

Забруднення атмосферного повітря пилом і газами, головним джерелом якого в містах є автомобільний транспорт, негативно впливає на розвиток міської рослинності. До газів, які забруднюють атмосферне повітря, належать сполуки азоту, сірки, вуглеводні, важкі метали.

Виявлено негативні впливи загазованості на фізіологічні процеси. Клен виробив захисні механізми, виявляючи високу екологічну пластичність. Захист клена від газового впливу відбувається на клітинно-тканинному рівні: структурна газостійкість, зростання обводнення клітин листя, біохімічна газостійкість. Газозахист, що підтверджують результати досліджень, відбувається і на організмовому рівні. Це проявляється у сповільненні росту листових пластинок, а отже, в зменшенні накопичення біомаси.

Спостерігаються відмінності і з початком залистяння території. В місцях із підвищеною загазованістю повітря залистяння території настає на 15 – 20 діб раніше, ніж у місцях з чистим повітрям. Відмічено, що на проммайданчиках на 3 – 6 діб раніше контролю настає і закінчується цвітіння рослин.

Токсичні гази промислового забруднення негативно впливають на плодоношення – часто трапляється всихання зав’язі одразу після цвітіння. Значне відхилення спостерігається в завершальних фазах сезонного розвитку. Осіннє забарвлення і листопад наступають у деяких рослин раніше на 10 – 15 діб.

У цьому зв’язку доцільно розглянути результати спостережень за ходом феноритмики, які проводились у чотирьох еколого–фітоценотичних поясах комплексної зони міста: природному лісі, парку, сквері, насадженнях міських площ та вулиць щільної міської забудови. Систематичні спостереження були зосереджені на 21 фазі розвитку як вегетативних, так і генеративних органів, які охоплюють річний цикл розвитку дерев. Встановлено наступні особливості феноритміки окремих фаз розвитку:

• фаза розвитку листків – у більшості видів розкривання листкових бруньок настає швидко і збігається з початком вегетації (глід, акація), в інших бруньки протягом тривалого часу збільшуються, але розшарування луски настає значно пізніше (явір, каштан, бук, горобина);

• фаза розвитку квіток – ефект цвітіння різний у різних видів і залежить від одночасності їх розпускання; для багатьох видів характерним є явище так званого змінного цвітіння і плодоношення, тобто одного року воно рясне, а наступного – слабке і зовсім відсутнє; тривалість цвітіння більшою мірою залежить від погоди.

• фаза розвитку пагонів – закінчення росту вегетативних пагонів збігається з формуванням квіткових бруньок; у більшості листяних дерев і чагарників закінчення росту пагонів можна встановити достатньо швидко; у деяких видів воно неодночасне, в основному у рослин, які утворюють порослеві бруньки в різні пори року.

• фаза розвитку плодів – звичайне щорічне плодоношення спостерігається у берези, глоду, тополі, верби; водночас нерегулярне плодоношення спостерігається у таких видів як клен, бук, дуб, липа.