6. Функціональні структури управління.

Система управління ділиться на елементи, кожен з яких має свою сферу впливу

(сферу діяльності):

• виробництво;

- збут;

• фінанси;

• кадри;

• МТЗ;

Для функціональної структури управління характерне створення структурних підрозділів, кожен з яких має свою чітко визначені, конкретні завдання й обов'язки. Отже, в умовах даної структури кожен орган управління, а також виконавець спеціалізуються на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Створюється апарат фахівців, що відповідають тільки за визначену ділянку роботи.

В основі функціональної структури управління лежить принцип повного розпорядництва: виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції обов'язкове для підрозділів. Переваги функціональної структури управління можна звести до такого:

• висока компетентність фахівців, що відповідають за виконання конкретних функцій;

• спеціалізація підрозділів на виконанні визначеного виду управлінської діяльності,

• ліквідація дублювання у виконанні завдань управління окремими службами.

Недоліки:

1. Функціональні підрозділи можуть бути зацікавлені у реалізації своїх цілей.

2. Ланцюжок команд може бути досить довгим.

3. можливість отримання суперечливих вказівок;

4. порушення принципу єдиноначальності (розмивання єдності розпорядництва і відповідальності);

5. складність контролю;

6. недостатня гнучкість.

7. Фактори, що впливають на ефективність роботи підприємства

Зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на діяльність підприємства, формують його бізнес-середовище, яке фактично визначає становище підприємства на ринку, його економічний потенціал та фінансове благополуччя. 

Ринкове середовище, в якому підприємство діє, називають зовнішнім, оскільки формують його зовнішні по відношенню до підприємства суб’єкти економічної діяльності. Зовнішнє середовище прямої дії: економічні умови, що склалися; законодавство; споживачі; постачальники; урядові та фінансові установи; конкуренти; природні умови. Зовнішнє середовище непрямої дії: політична ситуація; науково-технічний прогрес; екологічна систуація; соціальні процеси.

Зовнішні фактори:

• соціально-політичні фактори (політична стабільність, кризи, ступінь соціальної нерівності,

військові конфлікти, інтеграція і сепаратизм);

• фінансово-валютні фактори (процентні ставки, динаміка курсів валют, стабільність і кризи на

фінансових ринках);

• економічні і кон'юнктурні фактори (наявність сировинних, матеріально-технічні і трудових

ресурсів, ціни, рівень конкурентности ринків);

• державне регулювання (податки, тарифи, квоти, граничні ціни, ліцензії, заборони, нетарифні

бар'єри);

• науково-технічні фактори (рівень розвитку техніки, доступність придбання або можливість

розробки власних інновацій);

• природно-кліматичні чинники (наявність і доступність корисних копалин, кліматичні умови,

природні катаклізми);

• психологічні чинники (економічні цінності і норми поведінки, традиції, звичаї, менталітет,

релігійні установки);

• інші зовнішні фактори (глобальні чинники під час роботи на світових ринках, господарське

законодавство, синергія та ін.).

Наступною складовою бізнес-середовища є внутрішнє середовище підприємства, яке являє собою сукупність агентів, що діють усередині підприємства, та їх відношень, які виникають у процесі фінансово-господарської діяльності. До них належать керівництво, співробітники та власники. 

До внутрішніх факторів відносять: 

1) конкурентну позицію підприємства; 

2) принципи діяльності; 

3) ресурси та їх використання; 

4) маркетингову ситуацію й політику; 

5) фінансовий менеджмент. 

Значення всебічного аналізу внутрішніх чинників для прийняття зважених управлінських рішень переоцінити важко. Такий аналіз дає змогу визначити межі виробничих і збутових можливостей підприємства та обрати ті напрями перетворень, розвиток яких дасть максимальний господарський ефект у довгостроковій перспективі.