1.2. Принципи системного підходу
Проектування складних об'єктів засновано на застосуванні ідей і принципів, викладених у ряді теорій і підходів. Найбільш загальним підходом є системний підхід, ідеями якого пронизані різні методики проектування складних систем.
Для фахівця в області системотехніки ідеї й принципи системного підходу є очевидними й природними, однак їхнє дотримання й реалізація найчастіше сполучені з певними труднощами, що обумовлюються особливостями проектування. Як і більшість дорослих людей, що правильно використають рідну мову без залучення правил граматики, інженери використовують системний підхід без звертання до допомоги системного аналізу. Однак інтуїтивний підхід без застосування правил системного аналізу може виявитися недостатнім для рішення все більш ускладнюючихся задач інженерної діяльності.
Основний загальний принцип системного підходу полягає в розгляді частин досліджуваного явища або складної системи з урахуванням їх взаємодії. Системний підхід містить у собі виявлення структури системи, типізацію зв'язків, визначення атрибутів, аналіз впливу зовнішнього середовища, формування моделі системи, дослідження моделі й, можливо, оптимізацію її структури й функціонування.
Системний підхід є базою для узагальнюючої дисципліни "теорія систем" (інша використовувана назва — "системний аналіз"). Теорія систем — дисципліна, у якій конкретизуються положення системного підходу; вона присвячена дослідженню й проектуванню складних економічних, соціальних, технічних систем, найчастіше слабкоструктурованих. Характерними прикладами таких систем є виробничі системи. При проектуванні систем мета досягається в багатокрокових процесах прийняття рішень. Методи прийняття рішень часто виділяють у самостійну дисципліну, що має назву "Теорія прийняття рішень".
В техніці дисципліну, у якій досліджуються складні технічні системи, їхнє проектування, і аналогічну теорії систем, частіше називають системотехнікою. Предметом системотехніки є, по-перше, організація процесу створення, використання й розвитку технічних систем, по-друге, методи й принципи їхнього проектування й дослідження. У системотехніку важливо вміти сформулювати цілі системи й організувати її розгляд з позицій поставлених цілей. Тоді можна відкинути зайві й малозначимі частини при проектуванні й моделюванні, перейти до постановки оптимізаційних задач.
Системи автоматизованого проектування й керування відносяться до числа найбільш складних сучасних систем. Їхнє проектування й використання неможливі без системного підходу. Тому ідеї й положення системотехніки входять складовою частиною в дисципліни, присвячені вивченню сучасних автоматизованих систем і технологій їхнього створення й застосування.
Інтерпретація й конкретизація системного підходу мають місце в ряді відомих підходів з іншими назвами, які також можна розглядати як компоненти системотехніки. Такими є структурні, блочно-ієрархічні, об'єктно-орієнтовані підходи.
При структурному підході, як різновиду системного, потрібно синтезувати варіанти системи з компонентів (блоків) і оцінювати варіанти при їхньому частковому переборі з попереднім прогнозуванням характеристик компонентів.
Блочно-ієрархічний підхід до проектування використовує ідеї декомпозиції складних описів об'єктів і відповідно засобів їхнього створення на ієрархічні рівні й аспекти, вводить поняття стилю проектування (висхідне й спадне), встановлює зв'язок між параметрами сусідніх ієрархічних рівнів.
Ряд важливих структурних принципів, використовуємих при розробці інформаційних систем і, насамперед, їх програмного забезпечення (ПЗ), виражений у підході, що має назву об’єктно-орієнтованим проектуванням (ООП). Такий підхід має наступні переваги в рішенні проблем керування складністю й інтеграції ПЗ:
вносить у моделі програм більшу структурну визначеність, розподіляючи представлені в програмі дані й процедури між класами об'єктів;
скорочує об'єм специфікацій, завдяки введенню в описи ієрархії об'єктів і відносин наслідування між властивостями об'єктів різних рівнів ієрархії;
зменшує ймовірність перекручування даних внаслідок помилкових дій за рахунок обмеження доступу до певних категорій даних в об'єктах.
Опис у кожному класі об'єктів припустимих звертань до них і прийнятих форматів повідомлень полегшує узгодження й інтеграцію ПЗ.
Для всіх підходів до проектування складних систем характерні також наступні особливості:
Структуризація процесу проектування, що виражає декомпозицією проектних задач і документації, виділенням стадій, етапів, проектних процедур. Ця структуризація є сутністю блочно-ієрархічного підходу до проектування.
Ітераційний характер проектування.
Типізація й уніфікація проектних рішень і засобів проектування.
У теорії систем і системотехніці уведений ряд термінів, серед них до базових потрібно віднести наступні поняття:
Система — множина елементів, що перебувають у відносинах і зв'язках між собою.
Елемент — така частина системи, уявлення про яку недоцільно піддавати при проектуванні подальшому членуванню.
Складна система — система, що характеризується більшим числом елементів і, що найбільш важливо, більшим числом взаємозв'язків елементів. Складність системи визначається також видом взаємозв'язків елементів, властивостями цілеспрямованості, цілісності, членимості, ієрархічності, багатоаспектності. Очевидно, що сучасні автоматизовані інформаційні системи й, зокрема, системи автоматизованого проектування, є складними в силу наявності в них перерахованих властивостей і ознак.
Підсистема — частина системи (підмножина елементів і їхніх взаємозв'язків), що має властивості системи.
Надсистема — система, стосовно якої розглянута система є підсистемою.
Структура — відображення сукупності елементів системи і їхніх взаємозв'язків; поняття структури відрізняється від поняття самої системи також тим, що при описі структури беруть до уваги лише типи елементів і зв'язків без конкретизації значень їхніх параметрів.
Параметр — величина, що виражає властивість або системи, або її частини, або середовища, що впливає на систему. Звичайно в моделях систем як параметри розглядають величини, що не змінюються в процесі дослідження системи. Параметри підрозділяють на зовнішні, внутрішні й вихідні, що виражають властивості елементів системи, самої системи, зовнішнього середовища відповідно. Вектори внутрішніх параметрів, вихідних параметрів і зовнішніх параметрів позначаються
відповідно.
Фазова змінна — величина, що характеризує енергетичне або інформаційне наповнення елемента або підсистеми.
Стан — сукупність значень фазових змінних, зафіксованих в одній тимчасовій точці процесу функціонування.
Поводження (динаміка) системи — зміна стану системи в процесі функціонування.
Система без післядії — її поводження при
визначається
завданням стану в момент
і вектором зовнішніх впливів
.
У системах з післядією, крім того,
потрібно знати передісторію поводження,
тобто стану системи в моменти, що
передують
.
Вектор змінних
,
що
характеризують стан (вектор змінних
стану)
— ненадлишкова множина фазових змінних,
завдання значень яких у деякий момент
часу повністю визначає поводження
системи надалі (в автономних системах
без післядії).
Простір станів — множина можливих значень вектора змінних стану.
Фазова траєкторія — подання процесу (залежності
)
у вигляді послідовності точок у просторі
станів.
До характеристик складних систем часто відносять наступні поняття:
Цілеспрямованість — властивість штучної системи, що виражає призначення системи. Ця властивість необхідна для оцінки ефективності варіантів системи.
Цілісність — властивість системи, що характеризує взаємозв'язок елементів і наявність залежності вихідних параметрів від параметрів елементів, при цьому більшість вихідних параметрів не є простим повторенням або сумою параметрів елементів.
Ієрархічність — властивість складної системи, що виражає можливість і доцільність її ієрархічного опису, тобто подання у вигляді декількох рівнів, між компонентами яких є відносини ціле—частина.
Складовими частинами системотехніки є наступні основні розділи:
ієрархічна структура систем, організація їхнього проектування;
аналіз і моделювання систем;
синтез і оптимізація систем.
Моделювання має дві чітко помітні задачі:
створення моделей складних систем (в англомовному написанні — modeling);
аналіз властивостей систем на основі дослідження їхніх моделей (simulation).
Синтез також підрозділяють на дві задачі:
синтез структури проектованих систем (структурний синтез);
вибір чисельних значень параметрів елементів систем (параметричний синтез).
Ці задачі відносяться до області прийняття проектних рішень.
Моделювання й оптимізацію бажано виконувати з урахуванням статистичної природи систем. Детермінованість – лише окремий випадок. При проектуванні характерна недостача достовірних вихідних даних, невизначеність умов прийняття рішень. Врахування статистичного характеру даних при моделюванні значною мірою заснований на методі статистичних випробувань (методі Монте-Карло), а прийняття рішень – на використанні нечітких множин, експертних систем, еволюційних обчислень.
Приклад 1
Комп'ютер є складною системою в силу наявності в нього великої кількості елементів, різноманітних зв'язків між елементами й підсистемами, властивостей цілеспрямованості, цілісності, ієрархічності. До підсистем комп'ютера відносяться процесор (процесори), оперативна пам'ять, кеш-пам'ять, шини, пристрої вводу-виводу. Як надсистема можуть виступати обчислювальна мережа, автоматизована й (або) організаційна система, до яких належить комп'ютер. Внутрішні параметри – час виконання арифметичних операцій, зчитування (запису) у накопичувачах, пропускна здатність шин та ін. Вихідні параметри – продуктивність комп'ютера, ємність оперативної й зовнішньої пам'яті, собівартість, час наробітку на відмову й ін. Зовнішні параметри – напруга живлення мережі і її стабільність, температура навколишнього середовища й ін.
Приклад 2
Для двигуна внутрішнього згоряння підсистемами є колінчатий вал, механізм газорозподілу, поршнева група, система змащення й охолодження. Внутрішні параметри – число циліндрів, об'єм камери згоряння й ін. Вихідні параметри – потужність двигуна, ККД, витрата палива й ін. Зовнішні параметри – характеристики палива, температура повітря, навантаження на вихідному валу.