Кислотна мантія шкіри

Поверхня нормальної шкіри має кислу реакцію, і її рН становить ~5,5 (нейтральний рН дорівнює 7,0, а рН крові - 7,4). Практично всі живі клітини (у тому числі велика частина бактеріальних) дуже чутливі до змін рН, і навіть невелике закислення для них згубно. Тільки шкіра, вкрита шаром загиблих ороговілих клітин, може собі дозволити зодягнутися в кислотну мантію (її називають ще мантією Маркіоніні) [2].

На роговому шарі епідермісу утворюється плівка - водно-ліпідна мантія, яку часто називають першим шкірним бар'єром (рис. 5). Вона утворюється з продуктів діяльності сальних, потових залоз і відлущувальному поверхні рогового шару. Саме завдяки високому вмісту жирів (ліпідів) ця плівка називається ліпідною. Водно-ліпідна мантія створює на поверхні шкіри слабокисле середовище (рН 4,5-5,5), яке захищає шкіру від мікробного ураження [1]. Це і є кислотна мантія шкіри.

Кислотна мантія шкіри, в якій в невеликих кількостях містяться органічні кислоти (молочна, лимонна та ін), є першою ланкою в захисті організму від шкідливих мікроорганізмів, так як більшість мікроорганізмів не любить кисле середовище[1]. І все-таки є бактерії, які постійно живуть на шкірі, наприклад Staphylococcus epidermidis, лактобактерії. Вони воліють жити саме в кислому середовищі і навіть самі виробляють кислоти, вносячи свій внесок у формування кислотної мантії шкіри. Бактерії S. epidermidis не тільки не приносять шкоди шкірі, але навіть виділяють речовини, які володіють антібіотікоподобною дією і пригнічують життєдіяльність патогенних мікроорганізмів [2].

Часте умивання з лужним милом руйнує її, однак кислотна мантія людини здатна швидко відновлюватися, зазвичай для цього достатньо 2-3 годин [1]. Тоді «хороші» кислотолюбні бактерії виявляться в незвичних умовах, а «погані», кислоточутливі, отримають перевагу.

Кислотність шкіри порушується при деяких шкірних захворюваннях. Наприклад, при грибкових захворюваннях рН зростає до 6 (слабокисла реакція), при екземі - до 6,5 (майже нейтральна реакція), при вугровій хворобі - до 7 (нейтральна).

Цікаво, що рН поступово підвищується в міру «поглиблення» в епідерміс - на рівні базального шару епідермісу, де розташовуються зародкові клітини, він стає рівним рН крові - 7,4. Активність ферментів, що працюють на різних рівнях епідермісу, істотно залежить від кислотності навколишнього їхнього середовища. Так, ферменти, що у беруть участь у збірці ліпідного бар'єру в роговому шарі, будуть працювати гірше при підвищенні рН в результаті частого миття милом. Ще одне цікаве спостереження - при відхиленні рН від 5,5 в ту чи іншу сторону страждає організація ліпідних пластів: у них з'являються дефекти, через які вода може випаровуватися. Відповідно, якщо зловживати миючими засобами (у тому числі традиційним - кусковим милом), миючись з приводу і без приводу, то бар'єрна функція шкіри буде слабкою, тому що роговий шар не встигатиме відновлюватися [2].

Захисні системи шкіри

На шкірі виявляються міріади мікроорганізмів, алергени, частинки бруду, гострі піщинки і цілий спектр найрізноманітніших хімічних сполук. Навіть косметичний крем, що стоїть на поличці у ванній, може являти собою гримучу суміш з мікробів і агресивних хімікалій, збільшуючи і без того велике навантаження на захисні системи шкіри. Так, доводиться визнати, що зазвичай наша шкіра виявляє дивовижну стійкість. І проте на шкірі можуть з'являтися прищі і вугрі, незважаючи на щоденне умивання і протирання її спиртовим лосьйоном, вона може почервоніти і запалитися від гіпоалергенного »крему, свербіти і лущитися без всяких видимих ​​причин. В основі цих неприємних явищ лежать ті ж самі захисні реакції, які роблять шкіру таким надійним бар'єром для мікроорганізмів. Звичайно, ми всі зацікавлені в тому, щоб захисні системи шкіри працювали добре, тобто перешкоджали б зовнішнім вторгненням, по можливості без запальної реакції та інших видимих ​​проявів боротьби з інфекцією. Іншими словами, хороша імунна система - це та, про яку можна не думати.

Шкіру називають найбільшим імунним органом. І це не дивно, адже легше запобігти вторгненню, ніж боротися на своїй території. У шкірі є дві системи захисту - специфічна і неспецифічна. З точки зору еволюції більш древньою є неспецифічна система. Вона негайно реагує на будь-яке вторгнення і відразу починає боротьбу. Головні клітини неспецифічної імунної системи шкіри в епідермісі - кератиноцити і клітини Лангерганса, в дермальному шарі - макрофаги. Макрофаги не тільки знищують ворога, а й координують діяльність всіх клітин імунної системи. Макрофаг вміє дізнаватися про бактеріальні клітини, оскільки їх оболонка побудована з особливих полісахаридів, які не зустрічаються в організмі тварин. Як тільки макрофаг стикається з полісахаридом бактеріальної стінки (або схожим на полісахарид бактеріальної стінки речовиною), він негайно активується і починає бойові дії проти порушника кордонів.

Специфічна імунна система відрізняється тим, що вона повинна спочатку розпізнати чужинця, а потім запам'ятати його для того, щоб згодом знаходити і знищувати. Ця здатність запам'ятовувати порушників іноді призводить до неприємностей. Справа в тому, що клітини імунної системи запам'ятовують не всю молекулу, а тільки невеликий її ділянка (який грає роль посвідчення особи). Макрофаги реагують на будь-якого чужинця, а лейкоцити (клітини специфічного імунітету) запам'ятовують кожну молекулу індивідуально. У цьому сенсі макрофаги схожі на правоохоронців, яким достатньо наявності паспорта. А лейкоцити нагадують працівників карного розшуку, які повинні перевірити документи, що засвідчують особу, і переконатися в тому, що перед ними не злочинець. Проблема полягає в тому, що в світі молекул багато речовин, різні за своєю хімічною природою, мають одні й ті ж «посвідчення особи». І коли імунна система знову і знову розгортає весь арсенал збройної боротьби проти уявних порушників, розвивається алергічна реакція.

Найсерйозніша небезпека проникнення порушників у шкіру виникає при пошкодженні шкіри. Тому головним сигналом тривоги для захисних систем шкіри є уламки клітинних мембран, які неминуче з'являються при руйнуванні клітин шкіри незалежно від його причини. З уламків клітинних мембран синтезуються речовини, структурно близькі стероїдних гормонів, - простагландини. Простагландини управляють місцевою запальною реакцією. До місця пошкодження підтягуються макрофаги, які поглинають бактерії та інші чужорідні речовини, а також викидають сигнальні молекули, що закликають на допомогу інші клітини. Простагландини і речовини, викинуті макрофагами, викликають розширення кровоносних судин дерми - шкіра червоніє. З розширених кровоносних судин починає виходити тканинна рідина і білі кров'яні тільця (лейкоцити) - виникає набряк і ущільнення шкіри. Біологічно активні речовини, що виробляються усіма цими клітинами, діють на нервові закінчення шкіри, викликаючи біль і свербіж.

Деякі вчені порівнюють лейкоцити з ядерними реакторами, одночасно корисними і небезпечними. У лейкоцитах утворюється величезна кількість агресивних і токсичних молекул, які необхідні для руйнування небажаних чужорідних агентів. Токсичні речовини, що виробляються лейкоцитами, можуть погубити їх самих і пошкодити навколишні тканини.

Якщо відсіч, яку імунна система дає порушникові, сумірна з масштабами вторгнення, незабаром все приходить в норму. Кровоносні судини звужуються, і їх стінки стають менш проникними, клітини розповзаються і несуться потоком крові, біологічно активні речовини інактивуються, а на місці руйнування починаються відновні роботи. Дисгармонія і розлад у діяльності клітин імунної системи призводить до надмірних ушкоджень шкіри, алергічних реакцій, хронічних дерматитів. Якщо захисна реакція була недостатньою, запальна реакція затягується, а мікроорганізми можуть інкапсулюватися в глибоких шарах шкіри, періодично відновлюючи атаки.

Нормалізація роботи імунної системи за допомогою косметичних засобів імуномодулюючої дії є одним з найбільш цікавих і перспективних напрямків у косметології [2].