§ 3. Визначення податку та збору

Виникнення податків визначається передумовами формування держав. Трансформація податків у стійкі, чітко діючі, законодавчо врегульовані механізми, неухильно при­вела до з'ясування змісту податку, його природи, юридичної підстави справляння податків і зборів. Аналізуючи зміст податків, необхідно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету і являють собою тільки один з видів позаекономічного державного примусу.

Податок являє собою досить складну категорію, що сполучає і економічне, і юридичне значення. Коли йдеться про податки, то це насамперед безумовні й нецільові платежі, і після їх надходження в бюджети неможливо простежити використання цих коштів, та це й не потрібно. У ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають чітку цільову прив'язку.

Податки в основному надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (у тому числі й позабюджетні) фонди. Тому якщо необхідно закріпити виключно стабільні надходження в бюджети нецільового характеру - це, безумовно, податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв'язок між податковими надходженнями й джерелами, з яких вони направляються, це збори. Якщо встановлення, зміна й скасування податків і всіх елементів правового механізму податків є виключною компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів.

Таким чином, податок являє собою форму примусового відчуження результатів діяльності суб'єктів, які реалізують свій податковий обов'язок, що на підставі закону (або акта органа місцевого самовря­дування) вноситься до бюджету відповідного рівня (або цільового фонду) і виступає як обов'язковий, безумовний, нецільовий, безоплатний, безповоротний грошовий платіж. П. 6.1. ст.6 «Поняття податку та збору» Податкового кодексу України визначається, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу, іншого закону з питань оподаткування. Природно податок та збір поєднує ряд загальних рис:

а) обов'язковість сплати податків і зборів;

б) надходження їх до відповідних бюджетів;

в) справляння на основі законодавчо закріпленої форми й порядку справляння;

г) примусовий характер вилучення;

д) здійснення контролю за їх справлянням спеціально уповноваженими контролюючими органами;

д) безеквівалентний характер платежів.

Водночас збори відрізняються від податків. Особливості зборів пов'язуються також з певними риса­ми, які відмежовують їх від податків:

1) за значенням (податки забезпечують до 80 % надходжень у дохідну частину бюджету, збори знач­но менше);

2) за метою (податків - задоволення потреб держави та територіальних громад; зборів - за­доволення певних потреб або витрат установ);

3) за обставинами (податки - безумовні та нецільові платежі, збір виплачуються за певних умов, має цільовий характер або справляється у зв'язку з по­слугою, яка надається платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження);

4) за характером обов'язку (сплата податку пов'язана із реалізацією обов'язку плат­ника; збір може характеризуються певною добровільністю дій);

5) за періодичністю (сплата деяких зборів може мати разовий характер, тоді як сплата податків характеризуються певною періодичністю).

6) за відплатністю (яка характерна для мита та зборів, на відміну від податків).

Найважливішою функцією податків є фіскальна. Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення - насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства.

Регулююча функція слугує своєрідним доповненням попередньої й стосується як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад, непрямі податки).

Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової систе­ми, кожного важеля окремо, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації мети.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює види.

Розподільна функція являє собою своєрідне відбиття фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція тісно переплітається з регу­люючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів тощо). Це дозволяє говорити про існування первинного й вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.

Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробницт­ва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов'язана із застосуванням механізму пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх попередніх функцій і головну - з позицій реалізації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою пов'язано їх виникнення й розвиток, є фіскальна. Вона має тим­часовий характер - насичення бюджету на певний період. У цьому разі йдеть­ся про активне нагромадження, що полягало б у збільшенні потужностей, розвитку виробництва тощо. Здійснити це можна шляхом диференціації або зниження майнових податків, надання пільг при цільовому використанні коштів.

Усю сукупність обов'язкових платежів податкового характеру можна класифікувати за декількома підставами. Виділимо найбільш важливі:

Залежно від компетенції органу, який вводить в дію податок чи збір на відповідній території:

а) загальнодержавні - податки й збори, що встановлюються Верховною Радою України, вводяться виключно Податковим кодексом України і діють на всій території України;

б) місцеві - податки й збори, вичерпний перелік яких встановлюється Верховною Радою України та які вводиться місцевими органами самоврядування і діють на території окремих регіонів України.

Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого податкові платежі можна розділити на закріплені й регульовані.

Закріплені податки безпосередньо й цілком надходять до конкретного бюджету або позабюджет­ного фонду.

Регулюючі податки надходять одночасно в бюджети різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань по таких податках, зараховані безпосередньо до Державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визнача­ються при затвердженні кожного бюджету.

Залежно від форми оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) - податки, які справляються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об'єкта оподаткування, включаються в ціну товару й спла­чуються виробником або власником. Прямі податки, у свою чергу, підрозділяються на:

а) особисті - податки, що сплачуються платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) із урахуванням платоспроможності платника;

б) реальні (англ. - майно) - податки, що сплачуються з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід.

Б. Непрямі (на споживання) - податки, які справляються в процесі витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару й спла­чуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою й споживачем товару (робіт, послуг). Ще одну важливу обставину варто враховувати при розмежуванні прямих і непрямих податків - їх участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки включаються до ціни на стадії виробництва у виробника, то непрямі - тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни товару.