§ 2. Характеристика та класифікація платників податку

Платники податку визначаються основним елементом будь-якого податку. Платники є суб'єкти по­даткових правовідносин, на яких за наявності об'єкта оподаткування покладено певний комплекс по­даткових обов'язків і прав, установлених статтями 16 та 17 ПКУ.

Платники ППП поділяються на три категорії:

1) резиденти;

2) нерезиденти;

3) інші платники.

Резидентом (у цілях оподаткування прибутку підприємств) визнається юридична особа та її відокремлені особи, які утворені та провадять діяльність, відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами. Платниками податку на прибуток з числа резидентів є:

Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами. Іншими словами платниками ППП визнаються суб'єкти господарювання - юридичні особи, які здійснюють діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність та провадять її на території України, так і за її межами.

Управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту.

Неприбуткові установи та організації разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до р. III ПКУ.

У цілях оподаткування нерезидентами визнаються:

а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані), відповідно до законодавства України, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні пред­ставництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;

в) фізичні особи, які не є резидентами України.

Окремим платником ППП визначено Національний банк України, який здійснює розрахунки з Державним бюджетом України відповідно до Закону України «Про Національний банк України».

§ 3. Порядок визначення об'єкта оподаткування. Ставки податку

Об'єктом оподаткування прибутковими податками з юридичних осіб може бути як прибуток, так і дохід. Прибуток і дохід розрізняються не тільки за своєю значущістю для суб'єктів господарювання, а й за складом своїх компонентів: прибуток представляє собою якісно однорідну за економічним скла­дом величину, в основу якої покладено вартість додаткового продукту; валовий дохід з точки зору економічного змісту, навпаки, - категорія неоднорідна і включає як додатковий продукт (прибуток), так і авансований змінний капітал, тобто відрізняється від прибутку на величину витрат на оплату праці. З цього випливає, що дохід як об'єкт оподаткування, характеризується значним фіскальним потенціалом при відносно слабкій регулюючій складовій. Прибуток, у свою чергу, як об'єкт оподаткування має знач­ний регулюючий потенціал, але фіскальність такого податку відносно невелика і знижується в кризові періоди.

В Україні, відповідно до статті 28 ПКУ, для податку на прибуток встановлюється відносна (адвалорна) ставка податку (розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування).

Залежно від складності визначення об'єкта оподаткування (враховуючи специфіку діяльності окре­мих платників податку на прибуток) законодавець розмежовує три групи ставок податку на прибуток, а саме:

1) основну ставку;

2) ставку податку для страхової діяльності;

3) ставку податку для оподатку­вання нерезидентів.

Основна ставка податку на прибуток становить 16 % від об'єкта оподаткування. Але п. 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ регламентується поетапне зниження ставки податку на прибуток з 25 % у 2010 році до 16 % з 01.01.2014 р. по 2% щороку та 3% в останньому році.

За нульовою ставкою оподатковується прибуток, який отримують страхові компанії від страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах не­державного пенсійного забезпечення, що є загальноприйнятою нормою в практиці прибуткового опо­даткування юридичних осіб.