4. Сучасні тенденції розвитку валютного ринку

Прагнення до валютної інтеграції на межі тисячоліть змінило характер торгівлі на валютному ринку: значно зросли обсяги угод та оборотність валют, які виконуються телекомунікаційними автоматизованими інформаційно-платіжними системами. Цьому сприяли:

• глобалізація фінансових та валютних ринків різних країн;

• прискорення передачі інформації за допомогою сучасних засобів зв'язку;

• фінансова лібералізація та послаблення державного валютного регулювання та контролю.

Все це зумовило з одного боку підвищену вразливість валютних ринків до кон’юнктурних змін, значного збільшення валютних коливань, валютних ризиків, а з іншого - можливість працювати будь-якою державою, будь-якого континенту в режимі реального часу, сприяє високоефективному інвестуванню, прискорення оборотності коштів, зростанню прибутків, безпеці платежів та безперервності розрахунків.

Поряд із традиційними валютними ринками, почали працювати біржі, які спеціалізуються на торгівлі фінансовими активами на певний термін. До найбільших фінансових бірж, які визнаються світовими фінансовими центрами відносяться:

• Лондонська міжнародна фінансово-ф’ючерсна біржа LIFFE;

• Швейцарська біржа фінансових ф’ючерсів та опціонів;

• Європейська опціонна біржа в Амстердамі;

• Чиказька товарна біржа;

• Філадельфійська товарна біржа;

• Німецька строкова біржа у Франкфурті;

• Міжнародна грошова біржа в Сінгапурі;

• Біржа строкової торгівлі в Сіднеї;

• Австрійська строкова опціонна біржа у Відні.

На багатьох валютних ринках поряд з валютними конвер­сійними операціями поширюється операції з фінансовими інстру­ментами фінансові та валютні ф'ючерси і опціони, відсоткові й валютні свопи.

Активніше стали розвиватись національні валютні ринки, тобто ті, які функціонують усередині однієї держави. Основна маса угод здійснюється з використанням електронних мереж Reuter 2000 2. EBS - компанії Quotron і консорціуму американських та європейських банків, MINEX системи групи японських банків, брокерів і японських телекомунікаційних компаній.

5. Валютний ринок України

Валютний ринок України - це система економічних і організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах.

Операції на міжбанківському валютному ринку можуть здійснювати тільки суб'єкти даного ринку, до яких належать:

• Національний банк України;

• уповноважені банки (комерційні банки, які отримали ліцензію на право здійснювати операції з валютними цінностями);

• уповноважені фінансово-кредитні установи (які отримали ліцензію на право здійснювати операції з валютними цінностями).

Банки відіграють центральну роль на зовнішніх валютних ринках. оскільки вони продають і купують іноземну валюту, що, безумовно, є суттєвим елементом у міжнародних торговельних угодах.

Згідно з правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України юридичні особи-резиденти мають можли­вість купувати іноземну валюту для забезпечення своїх зобов'язань перед нерезидентом по оплаті продукції (робіт, послуг) і інших майнових прав. Функції валютного контролю банку при купівлі підприємством іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) полягають в отриманні від клієнтів необхід­них документів для купівлі валюти.

Документи, які мають подати клієнти для купівлі валюти:

1. договір (контракт);

2. вантажні митні декларації;

3. товаросупровідні документи;

4. специфікації;

5. інвойси та інші документи, які стосуються даного договору.

Після перевірки пакету документів, купівлі валюти на міжбанківському валютному ринку України і зарахування іноземної валюти на рахунок клієнта банк ставить відмітку: „валюта куплена” (суми валюта, дата). Дана відмітка проставляється банком на оригіналі контракту, на оригіналах вантажних митних декларацій клієнта. У випадку купівлі за дорученням клієнта іноземної валюти на МВРУ коштів під імпортний контракт, банк контролює списання валютних коштів з рахунків клієнта протягом 5 банківських днів з моменту їх зарахування на нього. Якщо клієнт не переказує куплені на MBPУ кошти протягом 5 днів за кордон або представляє письмову відмову від куплених валютних коштів, банк продає кошти на міжбанківському валютному ринку України.

Основними суб'єктами валютного ринку є комерційні банки. У банках відкривають і утримують валютні рахунки інші учасники ринку з метою здійснення необхідних конверсійних та депозитно-кредитних операцій у валюті. Банки акумулюють (через операції і клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, залучають і розміщують кошти через співробітництво з іншими банками. Крім задовольнення заявок своїх клієнтів, банки проводять валютні операції самостійно за рахунок власних коштів. У зв'язку з цим валютний ринок завжди розглядається як ринок міжбанківських угод, головне місце на якому відводиться комерційним банкам.

Діяльність комерційних банків на валютних ринках регламен­тується внутрішнім законодавством, яке визначає права та обов'язки банків, а також їх правила поведінки. Зрозуміло, що в країнах з перехідною економікою, де ринкові відносини перебувають у стадії розбудови (до таких ще належить і Україна), законодавство спрямо­ване на певні обмеження діяльності банків на валютному ринку, який також є об'єктом посиленої уваги з боку держави. Залежно від форм валютної політики та системи валютного регулювання в кожній країні формується своя структура валютного ринку.

Розвиток валютного ринку в Україні розпочався після проголо­шення незалежності держави. Складовою економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки, стала побудова власного валютного ринку. За своєю функціональною діяльністю валютний ринок в Україні не відрізняється від інших міжнародних та національних валютних ринків. Головна його мета полягає в збалансуванні попиту та пропозиції на іноземну валюту та в обслуговуванні платіжного балансу держави.

З початку створення українського валютного ринку його специфіка полягала в тому, що він був представлений переважно валютною біржею, яка функціонувала як структурний підрозділ Національного банку України. Однак із подальшим розвитком цього ринку і збільшенням обсягів операцій виникла потреба у створенні самостійної структури, через яку здійснювалася б валютна політика держави. У зв'язку з цим 8 липня 1993 р. з'явилася Постанова правління НВУ № 50 "Про Українську міжбанківську валютну біржу”, в якій було визначено форми діяльності валютного біржового ринку в Україні.

Згідно з цією постановою на валютному ринку України могли діяти такі суб’єкти:

• Українська міжбанківська валютна біржа (УMBБ), яка забезпечує організацію роботи щодо проведення операцій уповнова­женими банками з купівлі-продажу іноземної валюти;

• НБУ, який установлює порядок проведення операцій з іноземною валютою на території України та вживає заходів щодо стабілізації національної валюти;

• комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що мають ліцензію НБУ (уповноважені банки), які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземних валют на біржі для своїх клієнтів. УМВБ була заснована 40 комерційними банками як закрите акціо­нерне товариство. У такому статусі вона функціонувала до бе­резня /993 р.

Українська міжбанківська валютна біржа це перший за часом виникнення сегмент валютного ринку держави, її діяльність розвивалася разом з розвитком валютного ринку, і всі зміни в валют­ній політиці держави, що відбувалися протягом останніх років, так чи інакше торкалися і УМВБ.

З 5 листопада 1993 р. у зв'язку з уведенням фіксованого курсу на УМВБ були припинені торги валютою і тимчасово створений Тендерний комітет проводив продаж валюти за офіційним курсом залежно від першочергових потреб держави. Однак політика фіксо­ваного курсу на той час була неефективною і призвела тільки до загострення валютних проблем у державі, а також до значного відпливу капіталу за кордон. Так, за експертними оцінками, під час існування фіксованого курсу з України було вивезено 2,5 - 3,5 млрд доларів.

Скасування жорстко фіксованого курсу і перехід до політики регульованого курсу дали можливість частково поновити роботу УМВБ. З 11 березня 1994 р. почали проводитись аукціони з продажу американського долара, а у квітні розпочались аукціони з продажу німецької марки і російського рубля. Аукціони проводились до кінця вересня 1994 р.

Однак аукціонна форма проведення торгів була неефективною і не відповідала на той час умовам валютного регулювання. Тому з жовтня 1994 р. УМВБ поновила свою діяльність у режимі, що існував до припинення торгів.

Угоди з купівлі-продажу іноземної валюти в безготівковій формі на внутрішньому ринку України спочатку укладалися тільки на біржовому ринку. Але з розвитком банківської системи й у зв'язку з лібералізацією валютної торгівлі (травень 1995 р.) з'явився ще один сегмент валютного ринку міжбанківський ринок, де угоди почали укладатися безпосередньо між банками, уповноваженими на здійснення валютних операцій. Із появою цього сегмента ринку можна вважати, що структура українського валютного ринку повністю сформувалася.

На той час валютний ринок України складався з трьох великих сегментів:

/. Біржового ринку.

2. Позабіржового або міжбанківського ринку.

3. Ринку продажу готівки.

Усі сегменти ринку - біржовий, позабіржовий та готівковий взаємопов'язані, хоч і кожен з них виконує свою специфічну роль. Так, біржовий ринок діє згідно з формалізованими і твердо встановленими правилами: усі основні параметри угод фіксуються офіційною статистикою, тому інформація є достатньо повною і достовірною. На позабіржовому ринку, де поведінка учасників визначається їх взаємною домовленістю, умови угод є комерційною таємницею, і тому про діяльність цього сегмента валютного ринку можна судити лише за експертними оцінками. Ринок продажу готівки обслуговує готівковий оборот, і суб'єктами цього ринку є фізичні та юридичні особи, які купують валюту в обмінних пунктах безпосередньо.

До березня 2004 р. питома вага сегментів валютного ринку була такою: на біржовий ринок припадало біля 10% обсягу валютних операцій, на міжбанківський 68%, на ринок продажу готівки – 22%, тобто левова частина валюти продавалась на міжбанківському ринку. Це закономірний процес, через який пройшли всі країни. У результаті еволюції валютного ринку, яка тривала роками, система торгівлі валютою на українському ринку наблизилася до практики торгівлі на світовому валютному ринку, де також величезний обсяг операцій здійснюється на міжбанківському ринку.

Сьогодні структура валютного ринку зазнала значних змін. В Україні працюють тільки два сегменти валютного ринку - міжбан­ківський ринок і ринок продажу готівки. Робота УМВБ із березня 2004 р. частково тимчасово сповільнена. Це пов'язано з системою посилення державного регулювання валютного ринку і забороною спекулятивних операцій банкам.

З практики відомо, що чим більше сегментів ринку існує в державі при нестабільному курсі, тим більше є передумов для проведення валютних спекуляцій. Паралельна робота біржового та міжбанківського ринку в 1997 - 1998 pp. та досить ліберальна валютна політика під час валютних криз призводили до великих курсових провалів. На УМВБ банки купували валюту в Національного банку, а потім на міжбанківському ринку її продавали за іншим курсом, що призводило до постійної девальвації валюти. Але на той час І 11БУ мав достатню кількість валютних резервів - на початок 1998 р. і вони дорівнювали 2,7 млрд дол. - і це дало змогу йому стабілізувати ситуацію на ринку.

Після фінансової кризи (серпень 1998 р.) ситуація дещо змінилася. "Втеча" капіталу з фінансового ринку України і втрата резервні НБУ спричинили тимчасове припинення роботи міжбанківського ринку і цілу низку обмежень при операціях з купівлі-продажу валюти. Операції з валютою здійснювались тільки на валютний біржах. Однак Міжнародний валютний фонд, який є головним кредитором України, вважав, що курсоутворення на біржовому ринку не є ринковим.

У зв'язку з цим НБУ переглянув практично всю систему валютного регулювання ринку. Суттєвих змін зазнала структура ринку та політика курсоутворення гривні. Починаючи з 2000 p., НБУ проголо­сив політику плаваючого курсу, під яку було сформовано нині діючу структуру валютного ринку і систему здійснення валютних операцій.

Відсутність резервів і необхідність стабілізації національної грошової одиниці примусили НБУ вдатися до жорсткого обмеження купівлі валюти комерційними банками на міжбанківському ринку і заборони проведення спекулятивних операцій. Наприкінці 1999 р. НБУ впровадив нові правила здійснення операцій на міжбан­ківському валютному ринку України, якими ще більше обмежив роботу комерційних банків на цьому ринку.

Згідно з новими правилами торгівлі валютою, банки можуть проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти першої групи "Класифікатора іноземних валют Національного банку України” протягом Торговельної сесії, яка триває не більше двох годин на день, виставляючи при цьому заявки або тільки на купівлю, або тільки на продаж валюш.

З часом банки пристосувалися до такої системи торгівлі валютою. Левова частка торгівлі іноземною валютою зосереджується зараз у руках 10-15 найпотужніших банків, між якими склалися достатньо стійкі фінансові відносини. У цих банках концентрується переважна частина операцій, пов'язаних з обслуговуванням зовнішньо­економічних зв'язків і внутрішнього валютного обороту, деякі з них є уповноваженими банками щодо обслуговування операцій нерези­дентів на українському ринку. Ефективна діяльність валютного ринку багато в чому залежить від системи його регулювання. Світова практика функціонування ринків знає два методи валютного регулю­вання ринковий і державний. Ці методи доповнюють один одного, однак співвідношення між ними постійно змінюється залежно від конкретної економічної ситуації.

Ринкове регулювання валютного ринку діє на основі закону вартості і закону попиту та пропозиції і застосовується в умовах економічної стабільності. При цьому також має місце і державне регулювання, оскільки валютні відносини відчутно впливають на внутрішній економічний розвиток.

В умовах кризових ситуацій посилюється державне валютне регулювання, тоді як ринковому відводиться другорядна роль. Нині проблеми у фінансовій сфері України (великі зовнішні та внутрішні борги, відсутність валютних резервів та інвестицій) призвели до посилення державного регулювання валютного ринку і практичного послаблення ринкового регулювання.

Валютне регулювання в Україні здійснюється на основі Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", який набув чинності у лютому 1993 р. і діє й нині. Закон про регулювання валютного ринку (станом на кінець 2004р.) ще не прийнятий, хоч проект його передано до Верховної Ради і він чекає свого обговорення.

Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає => загальні принципи валютного регулювання, =>повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, => права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, => порядок здійснення валютного контролю, => відповідальність за порушення валютного законодавства.

Загальне керівництво валютною політикою здійснює Верховна Рада України, які приймає законодавчі акти у сфері валютної політики, забезпечує їх дотримання, розподіляють повноваження і функції з управління валютною сферою всередині країни.

Головною виконуючою установою валютного регулювання є Національний банк України. Конкретними виконавцями валютного регулювання є комерційні банки. Вони проводять валютні операції відповідно до ліцензії, яку отримують від НБУ, здійснюють контроль за дотриманням клієнтами валютного законодавства і поданням звітності про укладення валютних угод.

Контроль за правомірністю діяльності уповноважених банки здійснює Національний банк України. Він стежить за виконаним правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених Декретом до компетенції інших державних органів, а також забезпечує виконання уповноваженими банкам і функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Органи валютного контролю (крім НБУ):

• Державна податкова адміністрація України, яка здійснив фінансовий контроль за валютними операціями, проводяться резидентами і нерезидентами на території України

• Міністерство зв'язку контролює додержання права поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України

• Державний митний комітет України здійснює контроль додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України

Валютне регулювання є засобом реалізації валютно, політики, яка являє собою сукупність заходів у сфері валютних відносин відповідно до стратегічних цілей держави.

В Україні валютна політика спрямована на забезпечення сталості економічного зростання, стримування темпів інфляції, підтриманим рівноваги платіжного балансу.