2.2. Особливості програм з музики і мистецтва для початкової школи.

Програма з музики є основним нормативним документом, що визначає зміст музичного навчання і виховання у загальноосвітній школі.

Сутність концепції музичного виховання школярів на основі української національної культури: ставлення до музичного фольклору як невід’ємної частини духовного життя українського народу, визнання провідної ролі фольклору в музичному виховання дітей; звернення до народної музичної творчості крізь призму її життєвих зв’язків з духовним, матеріальним і практичним світом людини; розгляд українського музичного фольклору в діалектичній єдності з фольклором інших народів; вивчення професійної музики крізь призму її фольклорних джерел; розкриття естетичного змісту народної музики на основі осягнення школярами суті й особливостей музичного мистецтва.

Аналіз пояснювальної записки до програм. Урахування в програмах досвіду народної педагогіки, обрядів і традицій музикування, педагогічних здобутків видатних діячів української музичної культури. Особлива цінність педагогічних ідей М.Леонтовича, К.Стеценка, С.Людкевича. Педагогічні ідеї Д.Кабалевського, покладені в основу програм. Урахування досвіду визначних представників зарубіжної музичної педагогіки Е.Далькроза, К.Орфа, З.Кодая.

Методичні основи використання в програмах українського пісенного фольклору, танцювальної музики, навчання гри на сопілці.

Місце хорового співу в програмах. Обсяг і послідовність розвитку ладового і музично-ритмічного почуття учнів, засвоєння музичної грамоти, вивчення нотної грамоти.

Аналіз змісту і логіки тематичного матеріалу, його спрямованості на розкриття специфіки музичного мистецтва. Взаємозв’язок між темами семестрів. Призначення поурочних методичних розробок. Проблеми реалізації означених програм з музики в загальноосвітніх школах України.

Програма з музики є головним нормативним документом, що визначає зміст музичного навчання і виховання у загальноосвітній школі. Вона має ґрунтуватися на певній педагогічній концепції та зумовлювати методику реалізації навчальних завдань і досягнення поставленої мети.

В Україні нині діють такі програми з музики для початкових класів, за­тверджені Міністерством освіти, а саме: Ростовський О., Марченко Р., Хлєбникова Л. Музика: Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-2 класи. "Початкова школа", 2001; Ростовський О., Марченко Р., Хлєбникова Л. Музика: Програми для середньої загальноосвітньої школи. 3-4 класи. "Початкова школа", 2003.; "Програми для шкіл (класів) з поглибленим теоретичним і практичним вивченням музики: 1—11 класи. — К.: Рад. шк., 1990 (автор 3. Жофчак). Обмежимось аналізом програм, створених під керівницт­вом О. Ростовського на основі педагогічної концепції Д. Кабалевського.

Вони увібрали традиції народної й досягнення сучасної педагогіки, пе­редовий педагогічний досвід учителів і своїм змістом істотно відрізняють­ся від усіх попередніх програм. Йдеться, насамперед, про цілеспрямоване використання музичного фольклору у вихованні школярів.

Відомо, що музична культура людини невід'ємна від культури народу, до якого вона належить, або серед якого живе. Тому в даних програмах особли­ва увага приділяється українській народній музиці, що повинна розкритися дітям як частина життя народу, цілісне явище його духовної культури.

З багатьох питань, що постають перед учителем у зв'язку з вико­ристанням народної спадщини, розглянемо, насамперед, питання про те, якою мірою нині музичний фольклор може бути джерелом виховання, форму­вання естетичної свідомості дітей. Адже склалися нові умови життя, зміни­лась ладотональна і ритмічна основа сучасної музики, розвинулося музич­не мислення композиторів. Це, безумовно, не могло не позначитися на та­кому оцінному ставленні частини дітей до народної пісні, що не завжди співпадає із загальноприйнятою оцінкою.

Педагогічну доцільність використання народних пісень у вихованні ді­тей справедливо обґрунтовують їх красою і художньою довершеністю. Проте чи досить цього для визначення провідної ролі народної музики у виховному процесі? Наскільки ефективним буде засвоєння дітьми елемен­тів архаїчної музичної культури і її форм? Який відгук матиме народна пісня серед школярів, як впливатиме на них? Як має поєднуватися у школі народна музика з більш розвинутими формами сучасної музики?

Відповіді на ці питання далеко не однозначні, але тільки їх урахування дасть змогу вчителю виробити власну позицію у ставленні до народної музики, її використанні у виховному процесі.

У цьому випадку актуальними є думки Б. Асаф'єва, який ще у 1926 р. з тривогою писав: "Тепер пісня відходить, її інтонація втрачається... Зникає побутова сфера, що огортала народну піснетворчість. Вимирають носії одвічних пісенних традицій... Не можна розраховувати у сучасній трудовій школі ні на інстинктивну любов до народної пісні (в її "неприкрашеній" суті), ні на інтелектуальне осягнення її естетико-художньої краси".

У наш час проблема використання фольклору в музичному вихованні дітей постала досить гостро. Народна пісня майже зникла з побуту, особливо міського, її пропаганда звелася здебільшого до сценічних форм, багатовікові народні традиції у деяких регіонах України призабулися. Така ситуація характерна і для школи, де народна музика у програмах тривалий час була репрезентована лише епізодично.

Тож не дивно, що удосконалення системи музичного виховання школярів в Україні торкнулося насамперед питань використання фольклору: виховання любові до народної музики, виховання народною піснею стало одним із провідних завдань учителя музики. І педагоги, і музиканти одностайні в тому, що віковічні духовні традиції народу мають стати надбанням дітей: рідна мова, пісня, казка мусять врятувати їх від безпам'ятства, безликості й сірості.

Певна річ, що тут не можна діяти поспішно і необдумано. З одного боку, слід активніше вводити народну і композиторську національну музику до змісту уроків, а з іншого — не впадати в іншу крайність: національну самоізоляцію у вихованні засобами мистецтва. У кожного народу є вершини власної культури, які своїм духовним корінням тісно переплітаються з видатними досягненнями світової культури. Підходити до національної культури треба з позицій її діалектичної єдності з інтернаціональною культурою.

Суперечливість сучасного музично-виховного процесу, неоднозначність підходів до використання народної музичної спадщини у вихованні дітей спонукають до пошуку ефективних шляхів музичного виховання на основі української національної культури. Проблеми, які при цьому виникають, знаходяться не стільки в площині практики, скільки в історико-теоретичному осмисленні процесу музичного навчання і виховання.

Закладена у програмах Ростовського концепція музичного виховання школярів на основі української національної культури ґрунтується на таких положеннях:

• любов до народної музики, пісні — найприродніше і наиглибинніше духовне начало людського життя, адже кожна дитина генетичне несе в собі початки тієї музичної свідомості, на якій в далекому минулому зросла могутня стихія музичного фольклору;

• фольклор сприяє проникненню учнів до глибин народної творчості, наближенню до сформованих упродовж віків уявлень про сутність людини, її духовність, красу й гармонію довкілля;

• народна музика повинна увійти до загальної музичної свідомості як безпосередньо живе, хвилююче і цілісне явище, а не як романтична спад­щина, перед якою повинні вклонятися;

• фольклор слід вивчати не як сукупність його видів і жанрів, а як саме життя народу від найдавніших часів до сьогодення, як цілісний духовний, матеріальний та практичний світ людини;

• музика є складовою частиною народної творчості, тому повноцінне сприймання пісенних жанрів неможливе без їх зв'язку з іншими видами фоль­клору. Увага вчителя до народної музики як цілісного явища допоможе роз­крити своєрідність народно-пісенних жанрів, особливості їх перетворення у творах професійних композиторів. Важливо, щоб діти відчували фольклор не як щось архаїчне, а як природну і невід'ємну частину сьогодення;

• ні наука, ні практика музикування не знайшли поки що гідної заміни первинній стихії природної музикальності людини, на якій зросла музична культура народів світу. Відчуття елементарного ритму, потреба у періоди­чній повторності метроритмічних акцентів є найсуттєвішою рисою приро­дної музикальності людини. Музично-виховна робота, що не орієнтується на неї на початковому етапі, не може бути ефективною.

В узагальненому вигляді суть концепції музичного виховання дітей на основі української національної культури полягає у ставленні до музично­го фольклору як до невід'ємної частини духовного життя українського на­роду; у визнанні провідної ролі фольклору в музичному вихованні дітей; у зверненні до народної музичної творчості через призму її життєвих зв'яз­ків з духовним, матеріальним і практичним світом людини; у розгляді укра­їнського музичного фольклору в діалектичній єдності з фольклором інших народів; у вивченні професійної музики через призму її фольклорних дже­рел; у розкритті естетичного змісту народної музики на основі осягнення школярами суті й особливостей музичного мистецтва.

Складові частини цієї концепції, взяті кожна окремо, не зможуть забез­печити успішного використання музичного фольклору у вихованні дітей. Ігнорування навіть однієї позиції, при дотриманні всіх інших, також негати­вно позначатиметься на виховному процесі. Тільки комплексна реалізація цієї концепції сприятиме ефективному впливу народної музики на школярів.

При підготовці програми її автори виходили, насамперед, з досвіду народ­ної педагогіки, обрядів і традицій музикування, таких ідей як першочерго­вості в ролі фольклору в музичному вихованні дітей (М. Леонтович, К. Стеценко, Я. Степовий, Ф. Колесса, П. Козицький;Л. Ревуцький); музично-твор­чий розвиток дітей за допомогою різноманітних ігор з рухами, танцями, співом (В. Верховинець); розвиток музичного слуху на основі поєднання моторики, метроритмічних у звуковисотних вправ (С. Людкевич); розвиток слуху на ладовій основі (Б. Яворський) тощо. Слід відзначити особливу цін­ність педагогічних ідей видатного українського композитора М. Леонтовича, який надавав першорядного значення народній пісні як найдемократичнішому жанру, близькому і зрозумілому дітям, вважав народну музику неза­мінною у вихованні молоді.

При складанні програми враховувався також досвід таких визначних представників зарубіжної музичної педагогіки, як Е. Жак-Далькроз, К. Орф, 3. Кодай. Це, зокрема, прийоми ритмопластичного музикування (Е. Жак-Далькроз); музикування на елементарних музичних інструментах, викори­стання дитячого фольклору, найдавнішої обрядової поезії для активізації музичного мислення дітей, творення елементарної музики, послідовність виховання музичного слуху на ладовій основі, суміщення відносної й абсо­лютної сольмізації (К. Орф), пріоритетність народної пісні, хорового співу в музичному вихованні (3. Кодай).

Програми допускають варіантну множинність практичної реалізації, відкривають широкі можливості для втілення народознавчих ідей на уроках музики, врахування досвіду народної педагогіки, регіональних пісень і обрядів.

В основу програм з музики для молодших класів покладено, насамперед, дитячий фольклор, який охоплює словесну творчість дорослих для дітей (колискові пісні, пестушки, забавлянки тощо); творчість дорослих, яка з часом перейшла до дитячого репертуару (заклички, лічилки, ігрові пісні); і безпосередньо дитячу творчість (скоромовки, лічилки). Наприклад, до про­грам входять колискові пісні "Ой, ходить сон", "Ходить Сонко по ву­лиці", "Котику сіренький", пестушки "Гойда-да, гойда-да", "Печу, печу хлібчик", "Топці, ручки, тапці", заклички "Вийди, вийди, сонечко", "Іди, іди, дощику", ігрові пісні "А ми просо сіяли", "Дітки колом стоять", "Біла квочка", "Диби-диби ", лічилки "Кумо, кумо, що варила?", "Ходить квочка коло кілочка", "Котилася торба'¹, скоромовки "Тук, тук, чобі­ток", "Каркнув крук", "Бігли коні під мостами" тощо.

До лічилок, скоромовок, закличок діти самі придумують мелодії, адже ці яскраві жанри усної дитячої творчості насичені внутрішнім звучанням і діти мимоволі стають творцями найпростішої музики.

Наприклад, лічилку "Ходить квочка коло кілочка" у першій чверті першокласники виконують на одному звукові, далі, із засвоєнням ладових ступеней ЗО і ВІ —г на двох звуках, при вивченні ступеня РА— на трьох і т. п. У кожному випадку вчитель пропонує учням придумати мелодію з використанням засвоєних ступеней у найрізноманітнішій послідовності. Зро­зуміло, що такі завдання викликають посилену роботу уяви, активізують музичне мислення дітей.

В. Верховинець підкреслював, що ніщо так не розвиває розумові й фі­зичні здібності дітей, їх почуття і творчу фантазію, як ігри з рухами, тан­цями, співом. Тому на уроках розучується чимало пісень, які можна інсце­нізувати або виконати у русі. Наприклад, першокласники беруть участь у виконанні й інсценізації народних пісень "Два півники", "Веселі гуси", "Диби-диби", "Подоляночка" тощо. Своїми рухами діти передають пове­дінку персонажів відповідно до музики і сюжету. Це розвиває природну музикальність учнів, їх здатність емоційно і свідомо сприймати музику.

Виконання школярами танцювальних рухів і пластичних жестів сприяє засвоєнню характерних рис народних танців "Гопак", "Аркан", "Козачок" тощо. Танцювальна творчість виявляється в умінні комбінувати засвоєні елементи танцю, створювати власні рухи. Проте вчитель повинен пам'ята­ти, що інсценування, пластичні рухи, танцювальні композиції лише тоді сприятимуть глибшому сприйманню музики, коли виступатимуть в єдності з вокально-хоровою роботою, грою на елементарних музичних інструмен­тах тощо.

Український народ з давніх-давен зберігав свої звичаї, свята, обряди та пов'язані з ними пісні річного землеробського циклу, якими супроводжу­валися зустріч Нового року, прихід весни, збирання урожаю тощо. Звер­нення вчителя до обрядових пісень дає змогу по-новому вирішити пробле­му так званих календарних пісень, які в попередніх профанах розучувалися до кожного традиційного чи Державного свята. Починаючи з 1-го класу програми пропонують календарні землеробські пісні — зимові, весняні, літньо-осінні. Музичне і поетичне багатство цих творів, що зумовлює ши­рокий віковий діапазон їх виконавців, дає змогу школярам поступово на­копичувати фонд народних пісень. Такі "елементарні" пісні, як "Щедрик" і "Дударик", можна співати і в 1-му, і у 8-му класах, і щоразу учні знаходи­тимуть у них щось нове й хвилююче. Повторне звертання до засвоєних пісень збагачує і розвиває емоційну пам'ять дітей, вчить сприймати красу.

Початку навчального року в школі відповідають пісні-літньо-осінньо­го циклу, серед яких особливо виділяються жниварські. Учні їх почина­ють розучувати з першої чверті 2-го класу ("Ой, куриться доріженька", "Вгору, сонінко", "Ой добрая була нива"). У 3-му класі розучують пісні "Котився снопочок", "Золотії серпики брязчали", "Вийшли в поле косарі" тощо. У наступному класі, поряд із повторенням вивчених пісень, продовжується розучування нових, зокрема, пісень " У понеділок раненько", "А вже сонце котиться", "Бувай здорова, ниво" тощо.

Засвоєння школярами жниварських пісень дає змогу в цих класах у пер­шій чверті один із уроків присвячувати саме цим пісням і обрядам.

Значне місце у програмах посідають колядки і щедрівки, що були важ­ливою складовою частиною колись розгорнутого обряду зустрічі Нового року. У кожній місцевості існували свої варіанти пісень, обрядів і звичаїв, але головне їх значення залишається тим самим: силою слова, пісні та обря­дових дій сприяти добробуту селянської родини, пророкувати і вірити у здійснення побажань успіху у веденні господарства, рясного врожаю в полі, гарного приплоду худоби. Запропоновані програмами колядки і щедрівки можуть бути замінені регіональними піснями. Учнів доцільно залучати до збирання таких пісень, вивчення місцевих звичаїв і обрядів.

Повторення вивчених і розучування нових колядок і щедрівок необхід­но завершити у кожному класі проведенням уроку, присвяченого новоріч­ним пісням і обрядам (наприкінці першого семестру): До цього уроку бажано вивчити з учнями новорічні народні віншування, розповісти, як можуть народні звичаї відроджуватися у наші дні.

Наступним фольклорно-пісенним циклом, що подається у програмах усіх класів, є народні веснянки. Слід розповісти учням про побутування в Укра­їні цих пісень, тісно пов'язаних з календарем весняних сільськогосподарсь­ких робіт і родинним побутом селян. Пісні весняного циклу виконуються від початку льодоходу до настання літа, супроводжуючись маїсовими ігра­ми, хороводами, танцями.

У 1-му класі, наприклад, розучуються веснянки "Вийди, вийди, сонеч­ко", "Подоляночка", "Ми кривого танцю йдемо". У наступних класах вивчаються нові веснянки. Щороку один із уроків доцільно присвятити весняним пісням, іграм, хороводам. Радимо провести його погожого весня­ного дня на шкільному подвір'ї, у парку, лузі, поєднуючи виконання пісень з веденням хороводів, іграми. Докладний опис весняних ігор і хороводів можна знайти у книзі В. Верховинця "Весняночка" (К,: Муз. Україна, 1989). Враховуючи національні традиції й досвід інструментального музику­вання, програми пропонують включити до змісту уроку, починаючи з 2-го класу, навчання гри на сопілці, українському народному інструменті. Це сприятиме залученню учнів до активних і захоплюючих форм музикуван­ня, розвитку музичного слуху, вихованню навичок ансамблевої гри, підго­товки до двоголосного співу.

Важливе місце у програмах посідає ознайомлення учнів з інструментальною музичною творчістю українського народу, зокрема, з троїсти­ми музиками — найпоширенішим у минулому в Україні типом народного інструментального ансамблю; У виконанні троїстих музик учні слухають народні пісні й танці, визначають склад ансамблю, характеризують звучан­ня кожного інструмента окремо та всього ансамблю в цілому.

Узагальнюючого характеру набуває використання музичного фольклору в 4-му класі. Своєрідність музики українського народу і спільність музичної мови різних народів — така головна змістовна лінія уроків у цьому класі.

У програмах важливе місце відведено хоровому співу. Це не лише пра­вильне, емоційне і виразне виконання пісень, а й водночас активне осягнен­ня музичного мистецтва. Формування навичок двоголосного співу реко­мендується проводити з 2-го класу, виконуючи пісні з акомпанементом, що не дублює мелодію, засвоюючи ритмічне двоголосся й створюючи тембро­во-ритмічні супроводи. У 2-4-х класах ця робота продовжується із введен­ням канонів, елементів двоголосся.

Програмами передбачено виконання музично-ритмічних рухів, спрямо­ваних на пластичне вираження особливостей музики (пластичне інтонуван­ня засобами вільного диригування, танцювальні рухи, крокування, гра на уявних музичних інструментах тощо). Передача характеру музики у русі має розвивати природну музикальність дітей, їхню здатність емоційно і свідомо сприймати музику. Програми визначають систему естетично спря­мованих узагальнених знань про музичне мистецтво, втілених у їх темати­чній побудові. Кожен навчальний семестр передбачає засвоєння ключових знань, набутих у результаті осягнення конкретної теми, та знань частко­вих, супутніх, які включають відомості про конкретні елементи музичної мови, побудову творів, біографії композиторів, історію написання творів, знання нотної грамоти тощо. Мистецтво вчителя полягає у тому, щоб від уроку до уроку вести учнів шляхом активного осягнення різних граней теми і самостійного узагальнення набутих вражень і знань.

Д. Кабалевський підкреслював, що вводити в урок елементи теорії музи­ки потрібно вкрай обережно і лише після того, як у дітей виникне інтерес і любов, до музики, сформуються початкові навички сприймання і її вико­нання, накопичиться певний слуховий досвід.

У програмах конкретизується обсяг і послідовність розвитку ладового і ритмічного почуття учнів, оволодіння ними нотною грамотою. Враховуючи плідний досвід виховання музичного слуху школярів на релятивній основі, формування вміння співати по нотах рекомендується починати з ви­користання елементів і прийомів релятивної сольмізації з паралельним пе­реходом до абсолютної. Проте це не виключає використання на розсуд учителя на початку абсолютної сольмізації.

Послідовність вивчення нотної грамоти конкретизується з метою оріє­нтації вчителя на послідовне і систематичне виховання слухових уявлень учнів, музично-ритмічного і ладового почуття, навичок співу по нотах. При цьому вивчення нотної грамоти не є самоціллю й органічно входить до уроку під час розучування пісень та слухання музики.

У програмах в основному збережені теми семестрів, запропоновані Н. Ветлугіною (1-й клас) і Д. Кабалевським (наступні класи). Зміни торкнулися лише тем 4-го класу, де вилучена тема "Композитор — виконавець — слухач"; зате розширена тема "Музика мого народу" (вивчається протягом першого півріччя). У другому півріччі теж розглядається лише одна тема: "Між музи­кою мого народу і музикою інших народів немає непереборних меж".

Розгляд тем початкових класів являє спрямованість на розкриття специ­фіки музичного мистецтва, особливостей його функціонування у суспільстві. Кожна тема послідовно, від уроку до уроку, поглиблюється і розвивається. Критерієм успішності навчання стає те, наскільки учні відчули і зрозуміли головну тему. Підпорядкування матеріалу уроку його основній Темі ство­рює можливість для вчителя вільно замінювати один твір іншим з аналогіч­ними художньо-педагогічними якостями. Вільне маневрування при орієн­тації на тематичний компас дає вчителю змогу узгодити матеріал програми з конкретними умовами роботи, рівнем розвитку учнів, своїми можли­востями тощо.

Взаємозв'язок між темами семестрів уможливлює збагачення вражень уч­нів, систематизує набуті знання, розвиває музичні здібності. Внутрішня наступність встановлюється також між усіма роками навчання. Наприклад, при розкритті тем 1-го класу "Які почуття передає музика", "Про що роз­повідає музика", "Як розповідає музика" учні "забігають" до теми "Три типи музики — пісня, танець, марш" (2-й клас), слухаючи і виконуючи твори цих жанрів. У свою чергу тема "Три типи музики — Пісня, танець, марш" тісно пов'язана з темами "Куди ведуть нас пісня, танець, марш" і "Пісня, танець, марш переростають у пісенність, танцювальність, маршовість" (3-й клас). Хоча тема "Інтонація" вивчається у 3-му класі, учні опосередковано звертаються до неї під час розгляду тем "Як розповідає музика?" (1-й клас), "Про що говорить музика?" і "Що таке музична мова?" (2-й клас). Тема "Музика мого народу" (4-й клас) значною мірою є узагальнюючою, оскільки вона присутня у матеріалі усіх чвертей попере­дніх класів. Такий взаємозв'язок тем чвертей усіх класів забезпечує безпе­рервність розвитку музичної культури учнів.

Програми пропонують учителю поурочні методичні розробки, розподі­ляють навчальний матеріал, їх призначення — орієнтувати вчителя у роз­критті на уроках різноманітних граней теми семестру, слугувати дороговка­зом у вирішенні навчальних завдань.

Постають питання: чи не сковують ці розробки творчу ініціативу вчи­теля? Чи не обмежують свободу його діяльності, не спонукають до пасив­ного дотримання програми?

На наш погляд, справжня свобода вчителя можлива лише за умови осяг­нення ним авторського задуму свідомо обраної програми, розуміння її ло­гіки. Вона не має нічого спільного з дилетантським підходом: "Мені так хочеться" або "Так більше подобається".

Звичайно, можна було б обмежитися викладом мети, загальних принци­пів і завдань програми, навчальними вимогами та репертуарним списком і дати кожному майбутньому вчителю змогу самостійно шукати практичні шляхи застосування такої програми у життя. Однак ми переконані, що пропа­ганда у загальній формі навіть найкращих ідей: "Розвивайте творче начало дитини!" (але як?), "Формуйте музичне сприймання!" (знову ж таки, як?), "Розкривайте зв'язок музики з життям!" (яким чином?). "Розвивайте музич­ний слух!" (якими методами?) — не дасть великої користі вчителю. Не знаючи, як їх реалізувати на практиці, не маючи для цього музичного матеріалу, він залишиться байдужим до найкращих ідей. Тому поурочні методичні роз­робки, в яких вказані напрямки роботи, практичні прийоми, можуть бути ко­рисними йому, їх, зрозуміло, не можна розглядати як догму — вони є лише схемою уроку. Живою цю схему зробить творчість учителя й учнів.

Зазначені програми відкривають багаті можливості для музичного виховання дітей. Вони складені на цікавому матеріалі, до них входять різно­манітні види музичної діяльності, передбачений цілий арсенал методів і прийомів. Успіхи у виховній роботі залежатимуть від того, наскільки вчи­тель зможе реалізувати виховний потенціал програми.

У ході підготовки і впровадження цих програм у школах України з 1988 р. з'явилися не лише численні прихильники, а й опоненти. Деякі з них не погоджуються з ідеями Д. Кабалевського, вважають їх продуктом тоталіта­рної системи, спрямованими на її прославлення. Інші звинувачують ство­рені на їх основі українські програми у приділенні недостатньої уваги до національних співацьких традицій, формування співацьких умінь і нави­чок, вивчення нотної грамоти тощо.

Такі судження є обмеженими та хибними. По-перше, Д. Кабалевський створив концепцію, позбавлену будь-яких ідеологічних нашарувань. Щоб переконатися у цьому, досить ознайомитися з її тематичною структурою. По-друге, безглуздо вважати ідеї педагога і музиканта світового рівня неприйнятними для музичного виховання в Україні на тій лише підставі, що він не був нашим співвітчизником. Хіба, прагнучи до розвитку укра­їнської хімічної науки, ставиться питання про відмову від періодичної системи хімічних елементів лише тому, що її автор росіянин Д. Мєндєлєєв? Чи українські фізики відмовляються від закону всесвітнього тяжіння лише на тій основі, що його відкрив єврей І. Ньютон? На жаль, саме з таким абсурдом усе ще доводиться мати справу українській музичній пе­дагогіці.

Віддаючи належне педагогічним ідеям Д. Кабалевського, ми в жодному разі не протиставляємо їх іншим ідеям чи здобуткам діячів української музи­чної культури. Йдеться про творче використання досягнень сучасної музич­ної педагогіки, в якій Д. Кабалевський посідає гідне місце. Його концепція відкрита для будь-яких методичних ідей, допускає різні педагогічні інтерпре­тації.

Саме з цього виходила авторська група, починаючи роботу над новими українськими програмами з музики. Науковці намагалися використати ідеї відо­мого музиканта-педагога для створення програм, які б грунтувалися на тра­диціях української музичної культури, української етнопедагогіки, здобу­тках вітчизняних і зарубіжних педагогів. Час покаже, наскільки плідними стали їх зусилля.