4. Аналіз стану торгівлі, як сфери комерційної діяльності та перспективи її розвитку

Сучасна торгівля характеризується значними інституціональними змінами, що підтверджуються динамікою роздрібного товарообороту за формами власності (табл. 2).

Таблиця 2

Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) за формами власності по Україні (у відсотках)

Показники	2009	2010	2011	2012
Усього	100,0	100,0	100,0	100,0
У тому числі: державна та комунальна	69,7	30,4	8,6	8,1
недержавна	30,3	69,6	91,4	91,9

Якщо в 2009 р. частка державної та комунальної власності в загальному товарообороті складала 69,7%, то вже в 2012 р. всього 8,1%. При цьому характерним є те, що ці інституціональні зміни в торгівлі проходять на етапі радикального реформування економіки України в цілому і не сприяють суттєвим змінам та позитивній динаміці торговельної галузі. Залишаються невирішеними серйозні соціальні та економічні проблеми в самій галузі і рівні виконання покладених на неї функцій.

Співставлення фізичного обсягу роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) по Україні за період з 2009 р. до 2012 р. показує суттєве зниження цього показника. В 2012 р. він складав всього 36,3% від роздрібного товарообороту 2009 р. Це свідчить про те, що торговельна галузь у своєму розвитку відстає від рівня 2009 р. за такими показниками, як реалізація товарів через торговельну мережу, забезпечення певного комфорту як продавцям, так і покупцям при здійсненні акту куплі-продажу товарів, якості обслуговування. І ще можна стверджувати те, що позитивні зміни, які спостерігаються в роздрібному товарообороті 2008 – 2012 рр. не можна порівняти зі спадом цього показника за усі роки незалежності України.

Зниження фізичного обсягу роздрібного товарообороту спостерігається як в цілому, так і по реалізації продовольчих і непродовольчих товарів.

Зміну життєвого рівня населення віддзеркалює структура роздрібного товарообороту підприємств України. Частка продовольчих товарів в загальному обсязі роздрібного товарообороту змінювалася протягом 1990 – 2010 рр. неоднозначно: з 44,4% в 1990 р. до 66,6% в 2010 р. З 2010 р. визначилася тенденція зменшення частки продовольчих товарів в загальному обсязі роздрібного товарообороту підприємств України. Але, незважаючи на таку тенденцію, ця частка залишається вищою за 2010 р. і в 2012 р. склала 50,4%, а частка непродовольчих товарів змінилася відповідно з 55,6% до 49,0% (табл. 3).

Таблиця 3

Структура роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) по Україні (у відсотках до підсумку)

Роки	Усі товари	В тому числі:
		продовольчі товари	непродовольчі товари
2005	100	44,4	55,6
2006	100	63,1	36,9
2007	100	66,6	33,4
2008	100	63,7	36,3
2009	100	58,7	41,3
2010	100	54,4	45,4
2011	100	51,9	48,1
2012	100	50,4	49,0

Як видно з попередніх даних, у структурі споживчого ринку провідну роль відіграє роздрібна торговельна мережа. Саме в ній підвищилася частка реалізації товарів вітчизняного виробництва (табл. 4.)

Таблиця 4

Частка продажу товарів вітчизняного виробництва в роздрібний торговельній мережі підприємств (юридичних осіб)

	2009	2010	2011	2012
	у відсотках до товарообороту відповідної товарної групи
Усі товари	75,1	75,4	75,3	75,9
Продовольчі товари	90,5	92,3	93,2	93,5
М’ясо та птиця	77,7	86,1	90,6	95,5
Ковбасні вироби та копченості	93,7	97,9	98,3	98,5
Риба та морепродукти	71,5	73,6	75,1	78,3
Олія	95,5	97,5	95,3	96,9
Сир і бринза	87,9	92,8	94,1	94,8
Кондитерські вироби	90,9	95,3	95,2	93,7
Чай	42,7	45,0	49,6	75,2
Кава	46,4	48,3	53,3	55,7
Плоди, ягоди, виноград, горіхи, кавуни і дині	52,7	55,1	53,6	57,3
Алкогольні напої – усього	89,9	91,9	93,4	93,2
Тютюнові вироби	82,7	80,9	87,7	92,3
Непродовольчі товари	56,1	58,0	58,7	60,7
Одяг та білизна	44,0	38,6	42,4	44,1
Шкіряне, текстильне та комбіноване взуття	41,0	38,2	39,8	36,3
Парфюмерно-косметичні товари	23,4	26,7	29,0	32,2
Меблі	61,4	63,5	61,7	68,8
Електротовари	28,2	22,4	18,6	19,6
Обчислювальна техніка	18,7	13,3	9,5	12,5
Телерадіотовари	14,6	10,5	7,7	7,5
Фотокінотовари	12,8	7,2	5,5	4,1
Медикаменти і хімтовари	52,8	56,2	57,6	58,7

Як свідчать наведені в табл. 4 дані, частка товарів вітчизняного виробництва, реалізованих через торговельну мережу, підвищилася на 0,8 пункти в 2012 р. в порівнянні з цим показником в 2009 р.

Частка вітчизняних продовольчих товарів в 2012 складала 93,5%, а непродовольчих – 60,7%.

Серед продовольчих товарів значною залишається частка імпортних в загальному обсязі роздрібного товарообороту таких товарів, як чай, кава, плоди, ягоди, виноград, горіхи, кавуни і дині (42,7 – 44,8%).

По реалізації непродовольчих товарів в 2004 р. частка вітчизняних товарів є найменшою у загальному обсязі реалізації через торговельну мережу по фотокінотоварах (4,1%), обчислювальній техніці (12,5%), телерадіотоварах (7,5%), електротоварах (12,5%). Але слід підкреслити, що за період 2007 – 2009 рр. у цілому спостерігається збільшення реалізації вітчизняних непродовольчих товарів. Однак така тенденція не підтверджується по таких товарах, як шкіряне, текстильне та комбіноване взуття, електротовари, телерадіотовари, обчислювальна техніка та фотокінотовари.

Підвищилася забезпеченість торговельних підприємств товарними запасами: з 42 днів обороту в 2009 р. до 45 днів у 2011 році. Особливо збільшилися запаси товарів тривалого користування: годинників з 30 до 98 днів, пральних машин - з 15 до 44 днів, швейних машин – з 35 до 101 днів відповідно. При цьому продаж населенню годинників в 2012 р. складав всього 2,5% рівня 2009 року.

Як наслідок, забезпеченість населення України цими товарами за 1990 – 2004 рр. значно знизилася. Якщо в 2009 р. на 100 сімей забезпеченість годинниками складала 557 штук, то в 2012 р. – 156; пральними машинами – 66 і 39; швейними машинами – 55 і 26 відповідно.

Сфера торгівлі і громадського харчування в Україні до останнього часу знаходилася в тяжкому стані навіть після реформування. Зменшилися мережі торговельних закладів, погіршилося обслуговування населення. Не зважаючи на те, що торгові точки і заклади громадського харчування оснащені сучасними засобами, касовими апаратами, іншими обладнанням, вартість наданих послуг різко зменшилась.

Низька купівельна спроможність жителів України призвела до занепаду торгівлі, хоча останнім часом торгівля знов починає набирати обертів. Роздрібний товарооборот у 2012 році склав 35683,6 млн. грн. Оптовий товарооборот у 2012 році у порівнянні з попереднім роком знизився – 468794,4 млн. грн. проти 469253,4 у 2003 році.

Знизилась як торгівельна площа магазинів так і кількість об’єктів роздрібної торгівлі (див. таблицю 5)

Таблиця 5

Показники розвитку соціальної сфери

Показники	Роки
	2008	2009	2010	2011	2012
торг. площа магазинів тис кв м	36240	36227	*	36147	35137
кількість об’єктів роздрібної торгівлі на 1 особу	3,1	3,4	*	2,4	2,3
роздрібний товарооборот на 1 особу грн	*	184	323	544	752

В Україні у 2008 році 44,6% роздрібного товарообороту припадало на підприємства колективної власності, 10,5% - змішаної власності, 4,9% - приватної власності. Протягом 2009-2010 років ситуація дещо змінилася. Так, у 2009 році на підприємства колективної власності припадало 18,8% загального обсягу роздрібного обороту, на підприємства комунальної форми власності – 63,3% і приватної – 17,9%. Спостерігається чітка тенденція до зменшення частки підприємств державної форми власності: з 53,4% у 2008 році до 16,8% у 2010 році. У порівнянні з іншими галузями матеріально-побутового комплексу приватизаційні процеси в торгівлі проходять активніше. На початок 2012 року було приватизовано майже 176 150 об’єктів торгівлі. Високі темпи приватизації спостерігались і в наступному році.

Складність та важливість такого явища як внутрішня торгівля, вимагає розробки науково-обґрунтованих підходів до можливостей удосконалення внутрішньої торгівлі в Україні. Одним з головних моментів в такому процесі є забезпечення правової бази внутрішньої торгівлі. З цією метою було розроблено законопроект «Про внутрішню торгівлю».

Даний законопроект має важливе значення для життя суспільства, оскільки внутрішня торгівля може впливати на політичну дестабілізацію суспільного ладу в країні, як це було продемонстровано в Чілі. Певний вплив на розлад економічної і політичної системи колишнього Радянського Союзу відіграли проблеми «талонної» і дефіцитної форм торгівлі. В Україні останнім часом спостерігаються деякі небезпечні симптоми внутрішньої торгівлі. Тут мається на увазі процес накопичення взаємного «невдоволення» між суб'єктами, які здійснюють торгову діяльність, і державними органами. Перші — невдоволені тенденцією до суворішого обліку торгової діяльності (наприклад, пропозицією встановлювати на ринках касові апарати). Державні органи, зокрема податкова адміністрація, не можуть знайти реальних засобів для забезпечення податкової дисципліни, оскільки багато продавців взагалі не сплачують податків або сплачують не в повному обсязі, приховуючи дійсний товарообіг.

Не вдаючись до глибокого аналізу конкретних засобів реалізації фіскальної політики в торговій діяльності, на етапі створення законопроекту можна лише констатувати наявність суттєвих розбіжностей у засобах досягнення відповідних результатів між адміністративною системою України, в особі податкової адміністрації, та суб'єктами торгової діяльності. При цьому можна навести цілу низку й інших сучасних проблем, які існують нині в торгівлі, наприклад, вимога щодо підвищення рівня освіти продавців, яка, безумовно, мала б сприяти підвищенню загальної культури в сфері торгівлі, підвищенню якості обслуговування, що має позитивно впливати на результати торгової діяльності продавців та інтереси покупців.

Одним з головних завдань процесу правового забезпечення внутрішньої торгівлі в Україні є необхідність обґрунтування та визначення загальних напрямів кодифікації законодавства, що регулює правовідносини в сфері торгівлі. Так, на відміну від окремих нормативних актів, які вводяться з метою захисту інтересів лише окремої групи осіб, загальною доктриною розроблення Закону України «Про внутрішню торгівлю», на мій погляд, має бути спроба виробити загальноприйняті, а, можливо, й компромісні норми, з урахуванням інтересів усіх осіб, на права яких має вплинути новий Закон.

З такої концепції випливає висновок про доцільність участі в процесі створення законопроекту не тільки науковців, але й провідних фахівців, які на практиці стикаються з проблемами внутрішньої торгівлі.

При цьому пропонується змінити загальне негативне ставлення до суб'єктів, що здійснюють торгівлю, оскільки, по-перше, у багатьох випадках термін «торговка» асоціюється з випадками неналежного здійснення торговельної діяльності окремими суб'єктами, внаслідок чого у свідомості багатьох громадян складається образливий стереотип підприємців, які здійснюють торговельну діяльність По-друге, знаючи деяку частину суб'єктів, що займаються торговельною діяльністю, можна констатувати вимушеність у обранні відповідної професії або бізнесу, який є нелегким та ризикованим видом підприємницької діяльності. Загальне спрямування законопроекту обумовлюється необхідністю захистити права осіб, які здійснюють торговельну діяльність, оскільки права покупця законодавцем визначені і охороняються спеціальним Законом України «Про захист прав споживачів». Що ж до захисту суб'єктів, які здійснюють торговельну діяльність, то такого нормативного акта немає. А тому потрібний закон, який би одночасно регламентував права і обов'язки як продавців, так і покупців.

Таким чином, пропонується змінити негативну практику прийняття «однобоких» нормативних актів, які спрямовані на захист лише однієї групи суб'єктів у правовідносинах. Кожне правовідношення має складатися із сукупності прав та обов'язків його суб'єктів В цьому випадку доречним є застосування ст. 68 Конституції України, за якою кожен зобов'язаний неухильно додержувати Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Звідси випливає, що продавець має не тільки обов'язки, а й права. А покупець, крім прав, повинен мати й відповідні обов'язки. Тому об'єктивна правова регламентація конкретних ситуацій у сфері торгівлі має безпосередньо вплинути на захист обох суб'єктів правовідносин.

Безсумнівно, досконалість будь-якої роботи не має меж, а тому протягом певного часу будуть вноситись відповідні зміни в закон, які стануть наслідком його застосування на практиці. На теоретичному рівні неможливо передбачити всі випадки та ситуації, які виникатимуть при реалізації закону. Наприклад, при науково-технічному проектуванні є можливість прогнозувати ситуації застосування відповідної моделі. При відповідних коефіцієнтах кореляції можна отримати доволі наближену до реальності картину поведінки майбутнього технічного приладу. Юридична ж наука відрізняється складністю в «проектуванні» поведінки суб'єктів суспільних відносин. В технічних науках є поняття про можливі шість ступенів вільності, а в теорії права є можливість кваліфікувати кожну дію за ознаками правомірної або неправомірної поведінки, а останню також як підставу можливої цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності. Звернувши увагу на правовідносини щодо купівлі-продажу, можна помітити, як вони «штучно» ускладнюються державою та її органами. Тобто проста модель — гроші проти товару — в житті може проявлятися у різних варіантах застосування та мати неординарні шляхи вирішення. Так, останнім часом з'явилися такі засоби розрахунку, як магнітні картки, зовсім нова форма торгівлі — електронна тощо. А тому, крім стереотипу правомірної поведінки, закон має передбачати по можливості всі «нестандартні» варіанти правопорушень для того, щоб була можливість у наступному кваліфікувати ці дії на підставі закону.

Вже сьогодні приблизно понад 1700 різних за ієрархічним значенням документів використовують термін «торгівля» і у 50 законодавчих актах даний термін має місце. Але така ситуація викликає неузгодженість у регулюванні внутрішньої торгівлі, забезпеченні прав усіх суб'єктів правовідносин тощо.

Отже, навіть поверхове порівняння юридичної науки з технічними свідчить про більшу складність суспільних наук і неможливість лише теоретично створити модель поведінки суб'єктів торгових правовідносин. Тому для визначення меж дослідження планується піддавати аналізу можливу поведінку суб'єктів торгових правовідносин, яка передбачається нормативними акти як України, так і найбільш розвинених країн.

Для того, щоб запобігти наступним постійним змінам у законодавстві, автором зроблена спроба запропонувати новий метод створення законодавства на науково-практичному рівні, який орієнтований на всі існуючі методи та має глибоко продумані власні позитивні риси. Шлях обґрунтованого запозичення як окремих норм, так і цілих інститутів із правових систем найбільш розвинених країн — загальновідомий спосіб, і нехтувати цією можливістю не слід. Але процес запозичення має враховувати особливості економічного стану України, менталітет суспільства тощо. Тому планується досвід інших розвинених правових країн проаналізувати і запроваджувати лише після широкого обговорення і адаптації до правової системи України. Наприклад, у Торговому укладенні Німеччини велику увагу приділяють правовій класифікації суб'єктів, що здійснюють торговельну діяльність (друга книга), ведення торгового реєстру судом тощо. Тобто запровадження першого положення дублюватиме норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. А реєстрація суб'єктів торговельної діяльності судом суперечитиме загальному принципу його компетенції щодо вирішення спірних правових ситуацій тощо. Таких прикладів можна навести доволі багато, коли формальне запозичення західноєвропейського досвіду призведе до не передбачуваних правових наслідків — неузгодженості системи права, а в майбутньому її нестабільності. Отже, потрібні значні аналітичні дослідження доцільності запозичення окремих норм або інститутів із законодавства інших країн.

Разом з тим за наявності в Україні великої кількості нормативних актів, які регулюють правовідносини в сфері торговельної діяльності, та досвіду іноземних країн, в яких ці правовідносини регламентуються не законом, а кодексом, автором пропонується перейти від законопроекту «Про внутрішню торгівлю» до проекту Торгового кодексу України. Це зумовлюється також іншим мотивом, а саме — труднощами коректного вирішення проблеми врегулювання торгових правовідносин лише одним нормативним актом. Сутність цієї пропозиції випливає із специфіки продажу окремих видів товарів, що вплинуло на зміст структури проекту «Торгового кодексу України». Науковцями проаналізована необхідність вирішення складного завдання щодо об'єднання в одному кодексі доволі різних за змістом та відповідною ієрархією нормативних актів. Сьогодні продаються товари від олівця до автомобіля, від заводу або фабрики до права користування комп'ютерною мережею, тобто необхідно принципово визначитись у межах дії закону щодо конкретних правовідносин купівлі-продажу та доцільності і реальності їх врегулювання в одному створюваному нормативному акті. Сучасний стан законодавства, коли під окремий вид товару видається не тільки відомчий нормативний акт, а й окремий закон, позбавляє учасників правовідносин реальної можливості узгоджувати власні дії з вимогами законодавства.

Розглядаючи процес створення проекту Торгового кодексу як наукову діяльність, пропонується провести аналіз окремих чинних підзаконних актів, що регулюють торгові відносини, та їх вмотивоване узагальнення, з якого в майбутньому виникне загальна концепція внутрішньої торгівлі України. В наступному перевірку одержаних результатів планується здійснити через критичний аналіз дії загальних і конкретних норм у різних правових ситуаціях. Тобто філософські методи дослідження теоретичної моделі торговельної діяльності мають запобігти майбутнім помилкам у трактуванні тих чи інших ситуацій. Для запровадження цієї концепції в життя в проекті кодексу зроблена на сьогодні спроба відокремити поки що три розділи, в яких знайдуть місце як загальні положення, так і положення, які регулюватимуть особливості торгових правовідносин.

Таким чином, за загальновідомим критерієм товару пропонується визначати особливості продажу окремих речей — спеціальні порядки та умови торговельної діяльності по продажу окремих видів продуктів харчування та непродовольчих товарів.

Запропонована структура Торгового кодексу є робочою. В її основу покладено завдання — об'єднати якомога більше видів товарів з метою виявлення в порядку їх продажу спільних рис, що дасть можливість сформулювати Загальну і Особливу частини Торгового кодексу.

Однією з перших норм, які планується внести до Торгового кодексу, є норма, яка визначатиме сферу дії закону. Вже сьогодні автор бачить недоцільність включення до меж дії Кодексу таких предметів торгівлі, як цінні папери, нерухомість, об'єкти приватизації тощо, які за своїми властивостями та характером врегулювання відрізнятимуться від загальноприйнятого розуміння підприємницької діяльності та змістом правовідносин, які лежать в основі угод щодо продажу таких товарів.