2. Мистецтво у контексті культури. Його призначення. Концепція «кризи мистецтва».

Місце, роль, значення мистецтва у різних соціально-історичних ситуаціях розумілися по-різному. Неодноразово отримував поширення погляд, згідно з яким мистецтво - це явище залежне, підпорядковане, службове: по відношенню до держави, до релігії та моралі, до даностей розуму, до наукового знання, до офіційної політичної ідеології.

Мистецтво не потребує ієрархічного піднесіння над іншими формами людської діяльності, воно знаходиться в ряду рівноправних йому граней культури (наука, філософія, мораль, політика, морально-практичне свідомість, особистісне спілкування, навички трудової діяльності і т. п.).

Людина формується і самовизначається на шляхах творчого прилучення до культури в цілому, наслідуючи її традиції і освоюючи цінності самого різного роду. І мистецтво в його високих, гідних проявах - в тісному і міцному союзі з іншими формами культури - активно сприяє «цілісному духовному самовизначенню особистості».

Революційні, радикально модерністські та авангардистські художні установки і теоретичні засади викликали численні судження про кризу мистецтва. У 1918 р. брошуру під цією назвою опублікував Н.А. Бердяєв. Пізніше говорилося, що техніка і технічний розум вихолощують джерела мистецтва і ведуть його до загибелі; що нині відбувається повільна смерть мистецтва. За словами всесвітньо відомого соціолога П.А. Сорокіна, сучасне мистецтво, що створює «гротескні псевдоцінності», являє собою «музей соціальної та культурної патології»; це мистецтво «приниження і наруги людини» «готує грунт для своєї власної загибелі». Негативним сторонам своєї художньої сучасності присвятив спеціальну монографію (1937) В.В. Вейдле, один з видних гуманітаріїв російського зарубіжжя. Він стверджував, що нині різко зросла «відчуженість художника серед людей», що розуміються ним як безлика маса, що «культура все далі відходить від органічної спільності людини і природи».

Подібного роду судження були розпочаті гегелівською полемікою з естетикою романтизму. Філософ вважав, що романтизм виявився завершальною стадією мистецтва, за межами якої доля художника зведеться до суто суб'єктивного гумору, властивому головним чином комедії. У «суб'єктивації» мистецтва Гегель вбачав небезпеку його розкладання, розпаду.

Наше століття ознаменувався не тільки зміцненням болісно-кризових художніх явищ, але й величними злетами різних видів мистецтва, у тому числі літератури. Досвід письменників XX ст. потребує неупередженому теоретичному обговоренні.

3. Література з-поміж інших видів мистецтв. Специфіка літературно-художнього виду творчості.

Усі існуючі види мистецтва прийнято умовно поділя­ти на три типи. Перший тип складає група так званих просто­рових видів мистецтв, до яких входять живопис, скульптура та архітектура. Другий тип утворює група часових мистецтв, до яких поряд з музикою, співами, танцем та пантомімою нале­жить і література. Часовими вони називаються тому, що, на відміну від статичної форми зображення, характерної для просторових мистецтв, подають свій предмет у русі, у динамічному його розвиткові, що відбувається протягом певного часу. Так само й характер людини, зображеної в романі, постає перед нами не одномоментно, а в його динамічному роз­гортанні, що відбувається протягом усього того часу, який ми витрачаємо на сприйняття твору.

Третій тип, до якого входять театр і кіно, — це так зване синтетичне мистецтво, яке вбирає й поєднує в цілісній формі вираження елементи як просторових, так і часових мистецтв, зокрема літературу, музику, пантоміму, живо­пис декоративного оформлення. 

Окремі види мистецтва відрізняються не лише за спосо­бом відображення життя, а й за тим матеріалом, в якому постають їхні твори і яким вони користуються для його естетичного, мистецького відтворення. За матеріальними ознаками ми визначаємо літературу як мистецтво слова.

Просто­рове мистецтво має здатність впливати майже на всіх людей, тоді як словесне мистецтво пробуджує емоційні враження далеко не в усіх людей. Це пов'язано насамперед з тим, що емоційне враження від словесно сприйманого реалізується не безпосередньо під час читання чи на слух, а завдяки посередництву уяви, фантазії, яка в достатньо розвиненій формі властива далеко не кожному.

Обмеженість словесного матеріалу неможливістю без­посереднього впливу на почуття, які в найбільшій мірі характеризує просторові мистецтва, компенсується знач­ними перевагами, які надає йому в порівнянні з просторовими мистецтвами часова форма зображення. Словесна форма передачі спромож­на подавати зображувану подію в максимальній повноті її поступального динамічного розгортання.

Так само в групі часових мистецтв окремі його види в залежності від свого матеріалу виявляють різні можливо­сті щодо зображення та емоційного впливу зображуваного на свідомість того, хто їх сприймає. Сила естетичного враження, яке отримує людина від літератури, незважаючи на свою опосередковану форму, може бути набагато більшою за рахунок того, що словесне мистецтво дає людині інтелектуально-емоційну насолоду, пов'язану не лише зі сферою почуттів як таких, але й з усім, що ми відносимо до сфери розуму, інтелектуально-пізнавального чи етичного світу людини.

Слово — найбільш гнучкий матеріал. Його гнучкість полягає в тому, що засобами словесної передачі виявляєть­ся можливим частково відтворювати зображувальну спе­цифіку майже кожного виду мистецтва. Так, поезія прийо­мами своєї звукової організації наближається до музики. Прозаїчні словесні образи можуть давати ілюзію пластичного зображення і т. д. Крім того, слово — єдиний з матеріалів мистецтва, що дає змогу зображувати людську мову.

  Значний внесок у розробку теорії словесного мис­тецтва і його місця в системі мистецтв зробили російські критики XIX століття В. Бєлінський та М. Чернишевський. З українських літературознавців до цієї проблеми зверталися М. Костомаров, О. Потебня та І. Франко.

Власне словесний аспект літератури, у свою чергу, двупланностью. Мова тут постає, по-перше, як засіб зображення (матеріальний носій образності), як спосіб оцінного освітлення внесловесной дійсності, і, по-друге, в якос-стве предмета зображення - комусь належать і когось характеризують ви-сказиваніе. Література, інакше кажучи, здатна відтворити мовну діяльність лю-дей, і це особливо різко відрізняє її від усіх інших видів мистецтва. Тільки в літературі людина постає мовцем, чого надав принципове значення М.М. Бахтін: «Основна особливість літератури - мова тут не тільки засіб комунікації і вирази-зображення, а й об'єкт зображення ». Вчений стверджував, що «література не просто використання мови, а його художнє пізнання»і що «основна проблема її вивчення» - це «проблема взаємовідносин зображує і зображуваної мови».