16. Охарактеризуйте цитоплазматичну спадковість і поясніть її значення в передачі генетичної інформації.

Спадковість цитоплазматична (позаядерна, нехромосомна, плазматична), спадкоємність матеріальних структур і функціональних властивостей організму, які визначаються і передаються чинниками, розташованими в цитоплазмі . Сукупність цих чинників — плазмагенов, або позаядерних генів, складає плазмон (подібно до того, як сукупність хромосомних генів — геном ). Плазмагени знаходяться в органелах клітки, що самовідтворюються, — мітохондріях і пластидах (у тому числі хлоропластах і ін.). Вказівкою на існування Н. ц. служать, перш за все, спостережувані при схрещуваннях відхилення від розщеплювань ознак, очікуваних на основі Менделя законів . Цитоплазматичні елементи, плазмагени, що несуть, розщеплюються по дочернім кліткам безладно, а не закономірно, як гени, локалізовані в хромосомах. Плазмагени передаються головним чином через жіночу статеву клітку (яйцеклітину), оскільки чоловіча статева клітка (спермій) майже не містить цитоплазми (що проте, не виключає передачі плазмагенов через чоловічі гамети). Тому вивчення Н. ц. ведеться з використанням спеціальних схем схрещування, при яких даний організм (або група) використовується і як материнська, і як батьківська форма (реципрокноє схрещування). В рослин і тварин відмінності, обумовлені Н. ц., зводяться в основному до переважання материнських ознак і прояву визначеного фенотипа при одному напрямі схрещування і його втраті при іншому. Цитоплазматична чоловіча стерильність (ЦМС), що передається по жіночій лінії, широко використовується для здобуття гетерозісних гібридних форм, головним чином кукурудзи, а також деяких ін. з.-х.(сільськогосподарський) рослин. Ін.(Древн) метод дослідження Н. ц. — «пересадка» ядра з однієї клітки в іншу. Від Н. ц. слід відрізняти так звану інфекційну спадковість, тобто передачу через цитоплазму симбіотичних або слабо хвороботворних часток (вірусів типа сигма, виявлених в дрозофіли або приголомшуючих пластиди, ріккетсиеподобних часток типа каппа, знайдених в парамеций, і ін.), що саморазмножающихся, які не є нормальними компонентамі клітки, необхідними для її життєдіяльності (див. Лізогенія, Епісоми ). У всіх вивчених випадках плазмагени в хімічному відношенні є ДНК(дезоксирибонуклеїнова кислота), виявленою в багатьох органоїдах, що самовідтворюються (кількість її може досягати декількох десятків відсотків від всієї клітинної ДНК(дезоксирибонуклеїнова кислота)). Певна міра генетичної автономії, властива носіям плазмагенов, поєднується з контролем над ними з боку хромосомних генів. Встановлено, що деякі мутації пластид викликаються ядерними генами, контролюючими частково і функціонування пластид. Показано також, що кількість ДНК(дезоксирибонуклеїнова кислота) в мітохондріях недостатньо для того, щоб нести всю інформацію про їх функції і будову; т. о., і структура мітохондрій, принаймні частково, визначається геномом. Ядерні і позаядерні гени можуть взаємодіяти і при реалізації фенотипа.