1.3. Теоретико-методологічні підходи дослідження туристичної інфраструктури

Процес написання дипломної роботи вимагає використання певних прийомів та способів. Їх сукупність позначають поняттям “метод” (грец. methodos – спосіб пізнання), що виступає як спосіб досягнення мети, сукупність прийомів теоретичного і практичного освоєння дійсності; спосіб організованої людської діяльності. Метод є системою принципів та вимог, які орієнтують дослідника у вирішенні конкретного завдання та досягненні результату.

Розрізняють загальні і спеціальні методи наукових досліджень. Структурними елементами загальних методів наукового пізнання є філософські загальнонаукові принципи пізнання дійсності. Їх поділяють на такі групи:

методи емпіричного дослідження (спостереження, вимірювання, порівняння, експеримент);

методи, які використовуються на емпіричному і теоретичному рівнях дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, аналогія, моделювання, індукція і дедукція та інші);

методи теоретичного дослідження (гіпотетико-дедуктивний, сходження від абстрактного до конкретного, системний, дисперсний аналіз, прогнозування).

Спеціальні методи використовуються для більш глибоких наукових досліджень. До них відносять: прогнозування, дисперсний аналіз, кореляцію і регресію, факторний та кластерний аналізи [78, с.86].

Метод спостереження полягає у цілеспрямованому вивченні предметів із використанням відчуття, сприйняття, уявлення предметів та явищ дійсності. Пізнавальними результатами спостереження є опис мовними засобами предметів і явищ, схеми, таблиці, графіки, рисунки тощо. Результати спостережень виражають за допомогою якісних (властивості предметів, завдяки яким їх залучають до певного класу) і порівняльних понять [83, с.175].

Важливим загальнонауковим методом пізнання є абстрагування –відволікання від деяких властивостей та відношень об'єкта і зосередження основної уваги на тому, що є безпосереднім предметом наукового дослідження. Процедурно це означає проникнення мислення дослідника вглиб об’єкта, у сутність явищ задля пізнання найістотнішого.

Два мисленні процеси – аналіз і синтез органічно взаємопов’язані. Аналіз полягає в розкладі об’єкту дослідження на складові частини, з’ясуванні тенденцій розвитку і способів функціонування з метою їх вивчення. Синтез – це об'єднання раніше виділених частин (ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле, в якому протилежність послаблюється або змінюється [78, с.88].

Особливість методів індукції і дедукції полягає у переході знання про одиничне й окреме у знання про загальне і навпаки.

Індукція (лат. inductio – наведення) – такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. Це спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.

Дедукція (лат. deduction – відводжу, виводжу) – це метод пізнання, коли на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних виводиться нове істинне знання про окреме. За допомогою цього методу окреме пізнається на основі знання загальних закономірностей [78, с.89].

Картографічний метод досліджень охоплює вміння правильно й повно “читати” географічні карти та є однією з форм, що не лише відображає вже наявну інформацію, але й одночасно містить основу для одержання нової. Він служить своєрідним “протоколом” для спостережень і досліджень. Метод виступає найбільш універсальним і глибоким способом формалізації географічних об’єктів і процесів та являє собою формалізовану модель географічного простору як базу для аналізу територіальної організації природних і суспільних явищ [1, с.45].

Порівняльно-географічний метод досліджень – один з фундаментальних і основоположних напрямків пізнавального спостереження, що являє процес, у якому розрізнення та подібність перебувають у нерозривній єдності. Порівняння може бути повним, якщо досліджувані об’єкти аналізують за їх подібністю (ототожненням) або за відмінностями (розрізненням), і неповним, коли об’єкти характеризують лише за їх подібністю.

Метод класифікації та типізації здійснюють методами групувань досліджуваних об’єктів чи поділом вихідної множини об’єктів за тими чи іншими ознаками. Класифікація – це певне групування об’єктів за якоюсь однією ознакою чи за певною сукупністю ознак. Типологія – метод наукового пізнання, за яким множина об’єктів розчленовується та групується на основі узагальненої ідеалізованої моделі – типу.

Класифікації бувають різних типів. Описові застосовують на перших ступенях дослідження для попередньої систематизації досліджуваних об’єктів при групуванні за характерною ознакою. Типологічні класифікації розкривають закономірності утворення тих чи інших класів, а комплексні як основу поділу використовують певну сукупність, комплекс характерних ознак [83, с.184].

Системний метод (системний підхід) відображає об’єкти як складні системи. Його використовують для системного аналізу та системного синтезу. Системний аналіз має на меті декомпозицію складної системи на підсистеми різних порядків, а далі – на групи й блоки елементів та на самі елементи. Це дослідження систем “зверху вниз”. Системний синтез здійснюють за зворотним напрямком – “знизу вверх” для дослідження інтегративних, цілісних характеристик системи та тих відношень, що її формулюють. Системний аналіз спрямований на дослідження внутрішньої будови та організації системи, її структури. Системний синтез має на меті дослідження властивостей системи як цілого, зокрема її функцій [78, с.109].

Прогнозування як метод наукового пізнання полягає у передбаченні майбутнього етапу процесу, явища, предмета на підставі аналізу його минулого і сучасного. Прогнозування – сукупність засобів і прийомів мислення, що дають змогу на основі аналізу ретроспективних, екзогенних (зовнішніх) та ендогенних (внутрішніх) даних, а також їх змін у певному періоді часу вивести судження певної достовірності стосовно майбутнього розвитку об’єкта.

Узагальнення – це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального [78, с.110].

Очевидно, що розвиток будь-якого регіону в туристичному спрямуванні обов’язково потребує детальної характеристики його туристично-ресурсного потенціалу. Тому, дуже важливо було провести диференціацію видів туризму, опираючись на наявні туристичні ресурси території. В даному випадку ми дійшли висновку і можемо з впевненістю стверджувати, що Закарпатська область

має всі необхідні види туристичних ресурсів, для того, щоб розвивати майже всі види туризму. Завдяки своїй багатій природо-ресурсній базі регіон може бути добре спеціалізований на рекреаційному (оздоровчому), курортно-лікувальному, реабілітаційному, пізнавальному (екскурсійному), оздоровлювально-пізнавальному, релігійному, спортивному, що включає пішохідний, гірський, водний та лижний туризм, аматорському (любительському), екологічному та сільському (зеленому) видах туризму.

Варто зауважити, що для дослідження туристично-ресурсного потенціалу території дуже важливе значення має ознайомлення із загальними теоретико-методологічними термінами дослідження. У відповідності з темою роботи такими поняттями виступають туристичні ресурси, туризм, природні та історико-культурні ресурси, соціальні й економічні умови та ресурси. Цей невеличкий термінологічний словник – те, на що потрібно опиратись, характеризуючи туристичну область. На наш погляд, він послужить основою для подальшого дослідження регіону.

Звичайно, при написанні дипломної роботи не можна обійтися без певних методів наукових досліджень, що точно направляють нас на досягнення результату. Тому, керуватимемось такими прийомами як спостереження, абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, картографічний, порівняльно-географічний, класифікації та типізації, системний (системний підхід), прогнозування, узагальнення. Саме вони допомагатимуть правильно організувати діяльність, спрямовану на науково-дослідницьку характеристику території.