Розділ 2. Передумови розвитку та особливості туристичної інфраструктури регіону на прикладі Закарпатської області

2.1. Природно-рекреаційні та соціально-економічні ресурси, як чинники розвитку туристичної інфраструктури регіону.

Закарпатська область є наймолодшою серед регіонів України. Вона утворилася 22 січня 1946 року у складі УРСР. Можна сказати, що регіон розташований у самому “серці” Європи: на крайньому південному заході України за головним Карпатським хребтом і займає південно-західну частину Східних Карпат та північно-східну частину Середньо-Дунайської низовини, що заходить сюди по річці Тисі і її притоках [29, с.698].

Територія історичного Закарпаття склалася ще до 1919 року – 15,6 тис. кв.км. Сучасна ж територія регіону – 12,8 тис.кв.км (2,1 % території України).

Точними координатами Закарпатської області є:

– на заході – 1,5 км на захід від с. Соломоново Ужгородського району поблизу м. Чоп 22° 09ґ східної довготи, 48° 27ґ північної широти (крайня західної точка України);

– на сході – хребет Чорногора, 12 км від с. Луги Рахівського району

24° 38ґ східної довготи, 48° 04ґ північної довготи;–

– на півночі с. Стружниця Великоберезнянського району хребет Східні Бескиди 22° 35ґ східної довготи, 49° 06ґ північної широти;–

– на півдні 6 км від с. Ділове Рахівського району 24° 18ґ східної довготи, 47° 53ґ північної широти.

Серед мальовничої природи поблизу гори Кук у Свалявському районі знаходиться географічний центр Закарпаття – 48° 30ґ північної широти, 23° 23ґ східної довготи [77, с.34].

Область включає 13 адміністративних районів, 10 міст, 28 містечок та 561 поселення сільського типу. З цього куточку української землі відкривається прямий вихід на обширні рівнини Середнього Дунаю і Центральної Європи [4, с.128].

Закарпаття – це водночас широке перехрестя шляхів дружби: на північному сході воно межує з Львівською (85 км) та Івано-Франківською (180 км) областями; на заході – зі Словаччиною (98,5 км); на південному заході – з Угорщиною (130 км); на півдні – з Румунією (205,4 км); на північному заході проходить державна границя з Польщею (33,4 км). Загальна протяжність зовнішніх кордонів області – 460 км [46, с.21].

Щодо населення області, то згідно перепису 1989 року загальна його чисельність – 1 млн. 286,7 тис. чоловік. Населення столиці Закарпаття міста Ужгорода – 126,3 тис. чоловік. Приблизний статевий поділ жителів краю – 665,000 жінок, 621,000 чоловіків. Густота населення області – 98,3 чол./ 1 кв.км, фактична густота – 240 чол./ 1 кв.км. Міське населення становить 522, 300 чол. (42% від загальної кількості населення області). Сільське – 754,400 чол. (58%).

За площею території закарпатський регіон більший від таких країн світу як: Люксембург, Ватикан, Кіпр, Бруней, Сінгапур, Катар, Ліван, Бахрейн, Мікронезія, Маршали, Кірібаті, Сан-Томе, Сейшели, Багами, Ямайка, Мальта, Сент-Люсія і не поступається їм за цінністю природо- ресурсного потенціалу.

Провідними галузями промислового виробництва краю є машинобудування, харчова промисловість та переробка с/г продуктів, питома вага яких у загальному обсязі реалізованої продукції складає відповідно 39,6 та 16,6 %. Питома вага інших галузей обробної промисловості становить: виробництва деревини – 5,9 %, легкої промисловості – 6,7 %, хімічної та нафтохімічної – 2,7 %, виробництва неметалевих мінеральних виробів – 1,4 %, металургії та обробки металу – 0,6 %, добувної промисловості – 2,3 %, виробництво та розподілення електроенергії, газу та води – 14,3 % [73, с.128].

Внаслідок межування області з чотирма європейськими країнами та багатовікового входження до складу інших країн відповідно сформувався багатовіковий склад населення і так званий “європейський менталітет”, що особливо проявляється після спрощення кордонних переходів. За останні роки розширились всебічні стосунки Закарпаття з країнами Західної Європи, з’явилось кілька сотень спільних підприємств.

Рельєфні особливості території

За характером рельєфу Закарпатська область являє собою гірську країну. Розміщення двох тектонічних структур зумовило поділ її на гірську і рівнинну частини: 4/5 її території припадає на гори і лише 1/5 частина – на рівнину [57, с.66].

Територія Закарпаття відноситься до сейсмічно активних. Епіцентри місцевих землетрусів максимальною силою в 7 балів за шкалою Ріхтера розташовані в південній частині території (Антонівка, Береги, Драгово, Солотвино) [21, с.277].

В межах Закарпатської області знаходиться частина Українських Карпат, які, в свою чергу, входять у Карпатську гірську систему, що лежить на території шести країн Європи. Гори простягаються з північного заходу на південний схід, в цьому ж напрямі збільшується їх висота, змінюється вигляд. В північно-західній частині області це типові середньовисотні гори з округленими вершинами, широкими хребтами, рівнобіжними з ними долинами. В південно-східній частині рельєф високогірний – круті схили, загострені вершини гір, глибокі провальні долини.

Карпати простягаються у вигляді поздовжніх ланцюгових хребтів та міжгірних долин. Хребти асиметричні: північно-східні схили круті, а південно-західні – пологі. Середня висота хребтів – від 700 до 1500 м. Жодна з вершин не досягає снігової лінії [18, с.431].

На південь від загального пониження в Карпатах простягається найбільш високий і масивний хребет усіх Українських Карпат – Полонинський. Беручи свій початок від Ужа між с. Ставне і смт. Перечин, він утворює кілька високих та широковерхих масиви, вкритих полонинами: Рівна між Ужом і Латорицею з максимальною висотою 1479 м, Боржава між Латорицею та Рікою з максимальною висотою 1777 м (г. Стій), Красна між Тереблю і Тересвою з максимальною висотою 1497 (г. Менчул). На схилах гірських хребтів поширені післяльодовикові котловини, які часто заповнені водою. На південному схилі полонини Красної між Тереблею і Тересвою знаходяться пасма стрімчаків – ізольованих скелястих груп з гострими вершинами і стрімкими гребенями (до 850 м), що утворилися в зоні тектонічного розлому.

Східним орографічним і тектонічним продовженням Полонинського хребта є гірський масив Свидовець з найвищою вершиною Близниця (1883 м). Знаходиться він на межиріччі Тересви і Чорної Тиси. Вершини масиву мають плоску форму і називаються плаї [22, с.431].

На південний схід від Свидовця між Чорною і Білою Тисою лежить Чорногірський масив, що є найвищою частиною Закарпаття й України. Тут знаходяться найвищі вершини Українських Карпат – гори Говерла (2061 м), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногірський (2022 м), Петрос (2020 м).

Південніше Свидовця і Чорногори лежать Рахівські гори або Гуцульські Альпи. Для них характерні круті, місцями стрімкі схили, гострі скелясті гребені й вершини, глибокі долини. Амплітуди відносних висот досягають 1000 м. Найвища вершина – гора Піп Іван Мармароський (1936 м).

На північ від Полонинського хребта у середній частині Кросненської зони лежить Верховинський хребет, який розділений річкою Ріка на масиви Бескиди і Горгани. Хребти Горган тягнуться на південний схід від верхів'я Ріки. Вони мають гострі вузькі гребені, круті схили з кам'янистими осипами. Горгани глибоко розчленовані річковими долинами. Висоти збільшуються із заходу на схід від 1400 до 1700 м і більше. Найвищі вершини – гори Братківська (1788 м) та Попадя (1742 м) [37, с.89].

Бескиди лежать на північний захід від верхів'я річки Ріка і мають нижчі висоти (1000-1300 м), м'які обриси поверхні, пологі схили і куполоподібні вершини. Верховинський хребет називають ще Вододільним, бо він є головним вододілом карпатських рік. Знижені місця хребта є зручними перевалами.

Верховинський хребет відділяє від Полонинського Верховинська долина, а від Свидовця і Чорногори – Ясинська улоговина. Ці форми рельєфу мають висоти 600-800 м над рівнем моря і є наслідком поздовжніх розломів земної кори [22, с.56].

На південь від Полонинського хребта лежить поздовжня Тур'я-Боржавська (Берзне-Ліпшанська) долина, яка відділяє його від Вигорлат-Гутинського (Вулканічного) хребта. Останній розчленований долинами рік Уж, Латориця, Боржава, Тиса на окремі масиви – Вигорлат, Маковиця і Синяк, Великий Діл, Тупий, Гутин. Їх висоти сягають 800-1000 м. Найвища вершина тут – гора Бужора (1085м). Південні схили хребта переходять у смугу невисоких передгір'їв, які поступово знижуються у бік Закарпатської низовини. Між масивами Великий Діл і Тупий лежить Іршавська улоговина, створена ріками Іршава та Боржава.

На фоні одноманітної рівнинної поверхні Закарпатської низовини на північний схід від м. Берегове піднімається Берегівське вулканічне горбогір'я. Заокруглені вершини горбів мають абсолютні висоти 180-367 м, а відносні – 65-250 м. Окремі (острівні) вулканічні, гори знаходяться також на південний схід від Мукачевого та на схід від Виноградового (Чорна Гора висотою 565 м).

Закарпатська низовина на схід від села Рокосів переходить у вузьку (3-1,5 км) долину річки Тиса (так звані Хустські ворота), якою з'єднується з Верхньотисинською улоговиною. Рельєф тут погорбкований, відносні висоти над долинами рік – 150-300 м. Біля м. Солотвина поширені форми соляного карсту – гострі скелі, зубчасті гребені, лійки [38, с.19].

В Закарпатський області спостерігається ряд процесів, пов'язаних з рельєфом, які негативно відбиваються на умовах життя і діяльності людей. Це – селі, зсуви, осипи, обвали, площинна і лінійна ерозія.

Водокам'яні і грязекам'яні селеві потоки виникають на схилах під час злив і танення снігу в горах, а також у невеликих гірських потоках, що у верхів'ях рік Уж і Боржава, та в ярах на передгір'ї Вулканічного хребта. Зсуви поширені в Ясинській і Верхньотисинській улоговинах, на масиві Свидовець і Полонинському хребті. Обвально-осипні процеси характерні для найвищої частини гір – Горганів, Свидовця і Чорногори. Особливо вони посилюються в місцях лісовирубок. В Чорногірському і Свидовецькому масивах спостерігаються снігові лавини. Ерозійні процеси поширені в передгір'ях Вулканічного хребта і на схилах Полонинського і Свидовецького хребтів (вибоїни, яри) [88, с.624].

Вплив клімату на літні і зимові види туризму як головного природо-ресурсного компоненту території.

Серед важливих природних туристичних ресурсів Закарпатської області особливе місце належить кліматичним, оскільки саме вони визначають сприятливу просторову організацію як для літніх, так і для зимових видів туризму, а клімат регіону в Українських Карпатах – найкращий за кількістю днів, комфортних для активного відпочинку. Адже, де ще у європейській частині континенту знайдеться такий край, у якому весна починається наприкінці лютого, а літо – у першій декаді травня і триває до середини вересня.

В області спостерігається помірна континентальність з достатнім і надлишковим зволоженням, нестійкою весною, не дуже спекотним літом, теплою осінню і м’якою зимою, однак, такий тип клімату відрізняється від клімату територій, розташованих у центральній і східній частинах України на тій же широті [36, с.35].

Треба сказати, що в регіоні спостерігаються відносно вищі температури повітря, тривалішими є безморозний період і період вегетації, більша річна кількість опадів тощо. Континентальність клімату в області менша, ніж у центрі і на сході України.

Говорячи про кліматичні фактори Закарпаття, слід обов’язково вказати на роль карпатських хребтів, які є важливим бар’єром, що захищають його від надходження більш холодних повітряних мас з півночі і сходу. Іншими словами, Карпати виступають своєрідною кліматороздільною межею [70, с.98].

На клімат області впливають також і вітри. Їх швидкість невелика, що пояснюється характером рельєфу. В загальному ж у регіоні переважає морське повітря помірних широт, яке південно-західними вітрами переноситься з Атлантичного океану і Середземного моря. Воно зумовлює в зимовий період досить високі температури і відносну вологість повітря. Зрідка зі сходу переносяться континентальні повітряні маси. Весна на рівнині настає наприкінці лютого, а в горах – не раніше березня.

Влітку позначається вплив азовського барометричного максимуму, який зумовлює переважання західних і північно-західних вітрів. Ті, які приходять з Атлантичного океану, приносять з собою вологу і прохолодне повітря.

Найтепліша погода в Закарпатській області встановлюється тоді, коли туди надходять гарячі тропічні повітряні маси з Північної Африки. Тепла пора року на рівнині починається з середини квітня, а в горах – з середини травня. Тривалість теплого періоду – 5-7 місяців. Найтепліший місяць – липень. Середня добова температура повітря 15-25°С. У горах температура повітря з висотою знижується і на полонинах коливається від 13 до 9°С [52, с.258].

Кліматичні умови сприятливо впливають і на організацію літніх видів відпочинку, таких як водний, екстремальний, гірський пішохідний, кінний, сільський (зелений), екологічний тощо.

Літом в гірських долинах вітри можуть змінювати напрям протягом доби. Після сходу сонця поверхня гір нагрівається швидко. Від цього посилюється нагрівання повітря, зменшується його густина і воно по схилах йде вгору. Вночі і вранці спостерігається зворотна картина [30, с.48].

Зима на рівнині коротка, м’яка і нестійка. Вона починається з середини грудня. В гірській частині – більш сувора. Починається в кінці лютого – на початку грудня. Сніговий покрив на рівнині нестійкий і лежить не більше одного місяця. Його товщина в горах – 100-300 см, на рівнині – 75 см. У горах сніг лежить значно довше, ніж на рівнині, інколи він буває і в червні. На значних висотах сніг випадає зрідка навіть у липні і серпні. Товщина снігового покриву достатня для організації зимових видів відпочинку: гірськолижного, лижних прогулянок, занять сноубордом, фрістайлом тощо. Тривалість сприятливого для них періоду до 4-5 місяців (від початку грудня до середини квітня).

В холодну пору року повітря в горах більш охолоджується, ніж на рівнині: воно стає густіше і по долинах стікає з гір вниз, посилюючи переважаючі взимку сухі холодні вітри північного і північно-східного напрямків. В лютому вдень температура повітря може підвищуватися до 15° С тепла, а вночі знизитись до 20°С морозу.

Осінній період тривалий в часі (3-3,5 місяці), теплий, з більш плавним перепадом температур, ніж весна. Однак можливі ранні заморозки, особливо в горах, а також часті тумани. Осінь у горах починається з кінця вересня, на рівнині – наприкінці жовтня [47, с.88].

Треба зауважити, що гірська і рівнинна частини Закарпатської області мають неоднакові кліматичні умови, а це дає можливість і, безумовно, тільки позитивно впливає на організацію різноманітних видів відпочинку у контрастні пори року.

Щодо середньої річної температури повітря, то вона не перевищує +10°С. За температурними умовами в Закарпатті розрізняють дві частини, межею між якими є річка Ріка. В західній частині середні річні температури повітря коливаються від +8,5°С до +4°С, а в східній – вони характерні тільки для долин, тоді як у високих горах вони падають нижче нуля [34, с.67].

Річна кількість опадів в Закарпатській області порівняно невелика. Майже ніде на території цього регіону вона не спадає нижче 600 мм. На рівнині кількість опадів зростає в напрямі до передгір’їв до 600 мм. На Берегівських висотах кількість опадів збільшується від 700-750 мм до 800 мм, а в горах вона становить більше 800 мм.

Особливо численною кількістю опадів характеризуються високі хребти карпатських гір (1000-1400 мм), а в районі гір Красна, Свидовець, Чорногори – (1400-1500 мм). У долині річки Уж опадів випадає до 900-1000мм, у східній частині Мармароської улоговини – 800-1000 мм, а в Ясинській улоговині до 850-900 мм [55, с.22].

Найбільше опадів буває влітку (понад 50-60 % від загальної річної кількості), особливо в червні, а в горах – у липні. Взимку їх спостерігається небагато – 40-90 мм на місяць. Отже, можна вважати, що територія Закарпаття знаходиться в області надмірного і достатнього зволоження.

Унікальне географічне положення регіону в комплексному відношенні з такими позитивними для відпочинку впродовж цілого року кліматичними умовами створює неабиякий туристичний ефект.

Внутрішні води та бальнеологічні ресурси – одні з пріоритетних факторів туристичної привабливості регіону.

Закарпаття характеризується значною кількістю річок, струмків, потічків. Їх нараховується 9429 і усі вони належать до басейну Тиси, яка, у свою чергу, належить до басейну Атлантичного океану. З них 9277 – малі потоки до 10 км, 152 річки мають довжину більше 10 км (Ріка, Теребля, Тересва, Синявка, Іршава, Тячівець, Середня Ріка, Косівська, Богдан, Лазещина, Турбат, Озерянка, Бертянка, Брустурянка, Резинка, Лужанка, Мокрянка, Апшиця, Велика Уголька, Васькова, Тур’я, Жденівка, Стара, Серне, Чаронда, Цигань, Виля, Туричка, Ломованя, Пиня, Вича, Свинка, Коропець, Сухар, Уличка, Ярок, Боронява, Вільшанка, Яблучниця, Вільхівчик, Вербовець, Квасний, Чеховець, Бабичка, Гнилий, Воловець, Мошка тощо) та 4 річки, що мають довжину понад 100 км – Уж, Латориця, Боржава, Тиса [90, с.186].

Річка Тиса відіграє значну роль у формуванні рельєфу області. Її загальна довжина в межах Закарпаття – 223 км. Впадає Тиса поблизу сербської столиці Белграда у річку Дунай, а її басейн складають всі річки краю.

Гідросистема Закарпаття відокремлена від прикарпатських річок Верховинським (Вододільним) хребтом [58, с.72].

У розміщенні річок Закарпаття і характері розчленування поверхні існують певні закономірності, зумовлені складним розвитком гір, сучасною морфотектонічною і літологічною будовою території. За положенням відносно геологічних структур і топографії місцевості всі річки можна розділити на поздовжні, які течуть уздовж структур, поперечні, які перетинають їх під прямим кутом, і діагональні, які косо пересікають основні структури.

Взимку ріки Закарпаття ненадовго замерзають, але бистрини в горах залишають їх вільними від льоду. У сухий час року навіть більш великі ріки в багатьох місцях можна перейти убрід. Проте, в період танення снігів або великих дощів рівень води сильно підвищується і невеликі струмки перетворюються в бурхливі потоки [72, с.29].

Річки Закарпаття відносять до річок змішаного живлення з переважанням дощового. Значні коливання зимових і літніх опадів зумовлюють своєрідний нестійкий гідрологічний режим, що характеризується безладним чергуванням паводків протягом усього року. В середньому за рік спостерігається 25-35 піків підняття рівня води. Більшість їх припадає на весняно-літній час.

На відміну від безлічі швидких гірських річок, загальна кількість тихих озер Закарпаття невелика – 137, причому, серед них тільки 32 водоймища – постійні озера. Найбільшим озером Закарпаття є Синевир, що утворилося 10 тисяч років тому на висоті 989 м. Його площа – 7 га, найбільша глибина - 27 м, а температура води – від +12 до +18 є С [35, с.136].

Закарпатські озера поділяються на декілька типів, серед яких виділяють льодовиково-карові: Апшинець, Марічейка, Несамовите, Бребенескул, Брескул, Драгобратське Озерце, Нижнє, Верхнє, Мала Гропа; антропогенні озера: Чорні та Солотвинські; загатні: Солене, Синевир, Тереблянські озера; вулканічні: Липчанське, Ворочівське, Синє.

Ще однією “родзинкою” Закарпаття є солені озера, що знаходяться в Тячівському районі (села Теребля, Нересниця та стм. Солотвино). Найвідоміше із них – озеро Кунігунда.

Сучасні дослідження та минулий досвід показують, що ропа та мул озер можуть ефективно використовуватись для грязелікування, бальнеотерапії (ропні ванни), талассотерапії (купання в озері) хворих з захворюваннями опорно-рухового апарату, периферичної нервової системи, шкіри, особливо псоріазу та гінекологічних захворювань [13, с.34].

Є в Закарпатті й багато боліт: Чорні Багна, Чорний Мочар, Солені Млаки, Заросляк, Трофанець.

Улюбленим місцем відпочинку туристів стали гірські водоспади: Войводинський (найбiльший, висота 9 м), Трофанець, Шипот, Городилівський, Скакало, Липовецький, Лумшорський, Мокрянський, Чортів Млин. Крім того, на низовинних територіях є багато штучних каналiв: Ужгородський, рiчки-канали Берегiвського, Виноградівського, Ужгородського, Мукачівського районів, а також нараховується близько 50 ставкiв i водосховищ, загальною площею 173 кв. км: Вільшанське, Залужанське, Горбківське, Тереблянське.

У структурі природного туристичного потенціалу області чільне місце посідають лікувальні мінеральні води. В цьому плані Закарпаття – найперспективніший курортно-рекреаційний регіон України, який за запасами лікувальних мінеральних вод та різносторонністю їх фізико-хімічних властивостей не поступаються всесвітньо відомим курортам, наприклад, кавказьким.

Мінеральні води краю представлені такими бальнеологічними групами: група А – мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей; група Б – вуглекислі; група В – сірководневі або сульфідні; група Г – залізисті, миш’якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію; група Д – бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин; група Е – родонові [3, с.14].

В Закарпатті зареєстровано більше 300 мінеральних джерел, які розміщені у 98 населених пунктах. Розвідані і затверджені запаси цих вод достатні для оздоровлення та лікування більш як 5 млн. чол. на рік. В одному лише Берегівському районі – понад 40, в Ужгородському – понад 10. Немало їх також і в Свалявському, Мукачівському, Рахівському та Іршавському районах. Вуглекислі джерела або квасні, як їх називають, Свалявського району (Поляна і Свалява) відомі далеко за межами області. Найбагатшою на мінеральні води є гірська частина Закарпаття – Складчасті Карпати (до 70%) [9, с.23].

В області відкрито термальні мінеральні води типу “Боржомі”. Потужний фонтан такої води з температурою 38-4° С відмічений в селі Нижні Розтоки. Гарячі води знайдені також в селах Вільхівка, Білки, Уголька, Залужся поблизу Мукачеве, біля Ужгорода і Вишкова.

Найбільш перспективним є Свалявський курортно-рекреаційний район з великими родовищами вуглекислих гідрокарбонатно-натрієвих мінеральних вод типу “Боржомі”.

До Воловецько-Міжгірського курортно-рекреаційного району (Міжгір’я-Верхній Бистрий-Келечин) відносяться великі родовища вуглекислих мінеральних вод типу “Єсентуки-17” і “Нарзан” з добовим дебітом більше 3000-3200 м3.

З Воловецько-Міжгірським курортно-рекреаційним районом межує національний природний парк “Синевир”, де рекреаційно-оздоровче значення мають джерела вуглекислої хлоридно-гідрокарбонатної кальцієво-натрієвої мінеральної води між селами Колочава і Мерешор типу “Нарзан”, “Єсентуки” і гідрокарбонатно-хлоридне натрієве джерело села Негровець [14, с.42].

До наступного курортно-рекреаційного району Закарпатської області належать родовища мінеральних вод сіл Драгово і Шаян Хустського району.

До Рахів-Ясінського курортно-рекреаційного району відносять перспективні родовища унікальних вуглекислих гідрокарбонат-хлоридо-натрієвих і кальцієво-натрієвих мінеральних вод міста Рахова, сіл Кобилецькі Поляна, Богдан, Білин, Кваси, що містять біологічно активні компоненти – залізо і миш’як. Води вказаних родовищ визначають особливий профіль санаторно-курортних закладів для лікування малокрів’я, захворювань шлунку з пониженою кислотністю, захворювань залоз внутрішньої секреції [84, с.65].

Квасівське (Гірськотисянське) родовище містить вуглекислу хлоридно-гідрокарбонатно-натрієву воду типу “Єсентуки-17”.

До Ужгородсько-Мукачівського курортно-рекреаційного району відносять родовищн Міста Ужгорода, яке продукує гідрокарбонатно-кальцієво-натрієво-залізисту воду типу “Нарзан”.

У межах Великоберезнянського курортно-рекреаційного району знаходяться родовища гідрокарбонатно-кальцієвої води типу “Нарзан” Сіл Ужок і Сіль [69, с.26].

До мінеральних вод, що містять вільний сірководень, належать води сіл Синяк і Тячівські Лази.

Усі ці багатющі мінеральні джерела ще мало використовуються. Проте, в даний час ведуться широкі розвідувальні роботи у всіх районах Закарпатської області. Сприятливі кліматичні умови, мальовнича місцевість, чудова природа роблять можливим створювати на базі цих цілющих джерел більшу кількість курортів і будинків відпочинку.

Флора і фауна – основні біотичні ресурси для пізнавального, рекреаційного, аматорського та зеленого туризму

Закарпаття відзначається надзвичайною різноманітністю та видовим багатством рослинності і тваринного світу, що становить основу для розвитку багатьох цікавих видів туризму, таких як пізнавального, рекреаційного, аматорського та зеленого. Цьому сприяє географічне положення краю, неоднорідний рельєф, різні кліматичні умови і ґрунтовий покрив. Всі, хто хоч раз побував в цьому регіоні, визнають, що мало де в Європі знайдеться такий край, який би порівнявся із ним по кількості і якості озеленення території.

В області нараховується понад дві з половиною тисячі видів вищих спорових і насіннєвих рослин (із майже 3,5 тис., що поширені в Україні), серед яких немало унікальних [40, с.18].

Флора низової і гірської частин регіону дуже відрізняється, хоча в минулому вся його територія була зайнята лісами. Природна рослинність більше збереглася в горах, ніж на низовині чи в передгір’ях, що сприяє кращому її дослідженню саме туристами [76, с.19].

Закарпатська низовина входить до лісостепової природної зони. Тут переважає вторинна лучна рослинність, яка виникла на місці вирубаних лісів і перелогів. Луки займають заплави річок, притерасні зниження і використовуються переважно як пасовища. На них ростуть мітниця звичайна, лисохвіст лучний, костриця лучна, тонконіг болотний і вузьколистий та інші трави. Луки чергуються з лісовими масивами, складеними переважно з дуба звичайного і скельного з домішками граба та ясеня. На зниженнях трапляються вільшанки, а вздовж річок – ліси із білої та ламкої верби. Загальна лісистість території низовини складає не більше 10 % [32, с.99].

В передгір’ї Карпат (до 500 м над рівнем моря) переважають дубові, рідше – дубово-грабові та букові ліси. Для гірської частини характерна зміна рослинності залежно від висоти місцевості.

Найбільшим багатством Закарпаття є ліси, що займають понад 50 % (площа близько 500000 га) його території. Вони різноманітні за породним складом залежно від вертикальної поясності і є невід’ємною частиною лісових екосистем, призначеною для задоволення потреб населення у лікуванні, відпочинку та, особливо, рекреаційному туризмі.

У нижній смузі (500-900 м) ростуть густі букові ліси. Зрідка в них домішуються граб, явір, а в підліску – вовчі ягоди, бузина, жимолость, бруслина. Трав’яний покрив бідний. Вище 900 м в умовах вологого прохолодного клімату ростуть хвойно-широколисті ліси. До висоти 1150 м в них переважає бук, вище – аж до 1300 м – ялина і смерека. На висоті 1300- 1600 мм у надмірно вологих, прохолодних умовах ростуть темнохвойні (ялинові і ялино-смерекові) ліси. У них немає підліску, трав’яний покрив бідний. На тепліших південно-західних схилах гір до хвойних порід домінує бук. Ці ліси мають густий підлісок і травостій [17, с.49].

Верхня межа темнохвойних лісів дуже звивиста і проходить в середньому на рівні 1500 м, проте по улоговинах ліси окремими шарами піднімаються до 1600 м.

У лісовому поясі на гірських схилах і невисоких хребтах в місцях вирубаних лісів поширені гірські луки.

У смузі від 1600 до 1800 м розміщений субальпійський пояс. Тут переважає лучна рослинність, рідше трапляються ділянки ялинового і букового рідколісся, криволісся з сосни, терну, вільхи, рододендрону, вересу тощо. У цьому поясі на висоті 1700 – 1800 м у важкодоступних скелястих місцях можна знайти едельвейс [17, с.50].

Рослинність субальпійського поясу сильно змінена людиною. Тут знаходяться основні місця випасання худоби – полонини, які потребують постійного підсівання їх травами.

Альпійський пояс виражений вище 1800 м, де зовсім немає дерев і чагарників. На захищених схилах поширені луки з низькотрав’ям (білоус, костриця, осока та ін.). У тріщинах скель ростуть ломикамінь карпатський, очиток, поширені мохи і лишайники [17, с.51].

Гірська частина області має багатий видовий склад реліктових і ендемічних рослин. До реліктових відносять водяний горіх, ялівець козацький, реліктову сосну, модрину польську та інші. Серед ендемічних рослин – шафран банатський, айстра альпійська, еритремій, собачий зуб тощо.

Багато рослин перебувають на межі зникнення і тому занесені до Червоної книги України. Серед них: астра альпiйська, білоцвіт весняний, нарцис вузьколистий, тис ягідний, ясен білий, сосна кедрова, родіола рожева, модрина польська, бузок угорський, перестріч Гербіха, фіалка дакійська, смородина карпатська волошка Кочі, смілка сумнівна, щавель карпатський, первоцвіт полонинський, борщівник карпатський, підмаренник закарпатський, медунка Філерського, вероніка Баумгартена тощо [85, с.421].

Поряд із місцевими породами туристам буде цікаво побачити й численну екзотичну флору, що прикрашає область і нараховує понад 300 видів екзотичних рослин, цвітіння яких змінюється іншими видами з ранньої весни до пізньої осені. Це такі оригінальні рослини, як кущі форзицій золотистої та зеленуватої, ніжно-рожеві квіти японської айви та рожеві — яблуні Недзвецького, криваво-червоні квіти яблуні флоридської та білі — яблуні китайської, бутони рожевих квітів сакури японської, біляві та червонуваті квітучі пагони каштанів. А ще кипарисовики, гімалайські сосни, самшит вічнозелений, скумпія звичайна (“парикове дерево”), катальпа бузколиста (“сигарне дерево”),

павлонія пухнаста (“адамове дерево”) тощо.

Важливу пізнавальну та туристично-рекреаційну роль в Закарпатті виконують заказники і пам’ятки природи. Серед заказників виділяють: загально зоологічні (Тур’є-Полянський, Потік Оса, Річанський, Великодобронський), ботанічні (Чорна гора, Юлівська гора, урочища Странзул, Задня, Кедрин, Горгани, Гладинський, Кедринський, Керничний, урочище Затінки, Тересянка), лісові (Росішний, Діброва) та орнітологічні (Соколові скелі) [2, с.47].

Серед пам’яток природи Закарпатської області відомі ботанічні – урочище Голятин, Великий Яровець та Обнога, Гора Яворник, урочище Тепла Яма та Атак [65, с.59].

Особливу увагу привертає резерват Долина нарцисів неподалік від міста Хуста – унікальне місце , де в природних умовах росте нарцис вузьколистий.

Тваринний світ Закарпатської області, як і рослинність, багатий і різноманітний. Тут водяться 74 види ссавців, 267 видів птахів, 10 видів плазунів і 48 видів риб [12, с.55].

Мисливська фауна регіону досить багата (зустрічається 35 % видів ссавців України). Поширені олень благородний, козуля європейська, горностай, лісова куниця, вовк, бурий ведмідь, дикий кабан, дикий кіт та ін. З птахів, які гніздяться в області, характерними є глухар, тетерук, рябчик, дятел, пугач, лелека чорний, дрізд гірський. З плазунів поширені гадюка звичайна, ящірка живородна (саламандра), мідянка.

У річках водиться майже половина видів риб, що живуть у прісних водоймах України. У чистій воді гірських річок зустрічаються лососеві (харіус, форель, лосось дунайський), в річках західної частини області – лящ, а в гирлах рік – короп, щука, судак. Значне поширення мають також мінога угорська, марена, головня.

Рідкісними тваринами, які занесені до Червоної книги України, є з ссавців: альпiйська бурозубка, мала кутора, великий та малий пiдковонiс, нiчниця Бехштейна, нiчниця Наттерера, триколiрна нiчниця, вечiрниця мала, лiсовий кіт, зубр, снігова полівка, довгокрил звичайний, татранська норниця, видра європейська, горностай; з птахів: чорний лелека, змієїд, беркут, орел-карлик, рудий шуліка, скопа, сокіл-сапсан, пугач, сичик-горобець, волохатий сич, глухар, кам’яний дрізд, довгохвоста сова; з плазунів: лісовий полоз; серед земноводних: прудка жаба, карпатський тритон, альпiйський тритон, саламандра плямиста; серед комах: вусач альпійський, Аполлон, прозерпіна, мертва голова, сатурнія мала, жалібниця [86, с.67].

Для того, щоб зберегти і збагатити унікальний рослинний і тваринний світ тутешніх лісів та полонин, на території Закарпаття створено 23 заказники та Карпатський біосферний заповідник, що є справжньою родзинкою регіону. Його екосистема належить до найцінніших екосистем землі і входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.

Загалом, природно-заповідний фонд Закарпатської області складає приблизно 146 тис. га, тобто 12% її території.