27. Облікова політика підприємства щодо методики калькулювання собівартості продукції.

Методи калькулювання собівартості продукції – це сукупність прийомів розподілу витрат за калькуляційними статтями та віднесення їх на об'єкт калькулювання. Використання певного М.к.с.п. залежить від особливостей виробництва, призначення калькуляцій, складності продукції, характеру організації виробництва тощо.

За повнотою обліку витрат у світовій практиці розрізняють два М.к.с.п. - за повними і за неповними витратами.

М.к.с.п. за повними витратами полягає в тому, що всі види витрат, котрі стосуються як процесу виробництва, так і процессу реалізації продукції (робіт, послуг), включають до калькуляції, тобто повністю відносять на собівартість продукції. Сутність М.к.с.п. за неповними витратами полягає в тому, що не всі витрати зараховують до собівартості продукції. Це значно спрощує процес калькулювання і робить його оперативнішим. За цим методом частину непрямих витрат (адміністративних витрат і витрат на збут) не відносять до собівартості, а вважають витратами періоду і безпосередньо віднімають від виторгу за певний період часу в процесі визначення операційного прибутку. Класичним М.к.с.п. за неповними витратами є так званий метод "директ-кост".

За оперативністю обліку розрізняють М.к.с.п. нормативної та фактичної собівартості. Калькулювання нормативної собівартості передбачає складання калькуляції за нормативами матеріальних, трудових, технічних і фінансових витрат на одиницю продукції, робіт чи послуг. Калькулювання фактичної собівартості здійснюють за фактичними (зокрема і непродуктивними) витратами на виробництво та реалізацію продукції.

За об'єктом калькулювання розрізняють замовний та процесний (передільний) М.к.с.п. Замовний М.к.с.п. - це метод, що його звичайно застосовують у виробництві окремих видів продукції за разовими замовленнями (в індивідуальному чи малосерійному виробництві). При цьому на кожне замовлення заводять картку аналітичного обліку витрат, в якій показують усі види витрат згідно з чинною номенклатурою. Цей метод дає змогу визначити всі прямі витрати на виготовлення певного замовлення та обчислити фактичну собівартість кожного замовлення за прямими витратами. Загальновиробничі витрати розподіляють між замовленнями пропорційно, до обраної бази розподілу. Визначення собівартості одиниці продукції проводять після виконання замовлення способом ділення суми витрат (прямих і непрямих), здійснених для виконання замовлення, на кількість виробленої на замовлення продукції. Процесний (передільний) М.к.с.п. звичайно використовують на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною продукцією в умовах неперервного технологічного циклу, кожен із процесів якого є окремим самостійним переділом (фазою) виробництва. У такому разі витрати на виробництво продукції обліковують за цехами (переділами) та за окремими статтями витрат. Перелік переділів, за якими здійснюють калькулювання, визначає саме підприємство.

28. Облікова політика підприємства щодо капіталізації фінансових витрат.

До фінансових витрат належать витрати на нарахування процентів й інші витрати підприємства в межах норм, установлених Податковим кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку). Наприклад, якщо підприємство зобов'язане сплачувати проценти за користування банківським кредитом, пов'язаним з провадженням господарської діяльності, то воно може у податковому обліку витрати на нарахування таких процентів, які належать до фінансових витрат, включити до:

• складу інших витрат (оскільки фінансові витрати є окремим елементом інших витрат);

• собівартості кваліфікаційних активів, якщо це передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, з урахуванням певних особливостей. Датою збільшення витрат платника податку від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів)). Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про фінансові витрати та її розкриття у фінансовій звітності визначає ПБО 31.

Фінансові витрати визнаються:

• суб'єктами малого підприємництва – юридичними особами, представництвами іноземних суб'єктів господарської діяльності та юридичними особами, що не займаються підприємницькою діяльністю (крім бюджетних установ), – витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями).

• іншими юридичними особами – витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються. Отже, якщо фінансові витрати відповідно до норм ПБО 31 мають капіталізуватися, то зазначені юридичні особи повинні включити їх до собівартості відповідного кваліфікаційного активу в бухгалтерському обліку.

Капіталізація фінансових витрат – згідно з п. 3 ПБО 31 це включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу. Кваліфікаційний актив – це актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення (більше ніж 3 місяці). 

У бухгалтерському обліку до фінансових витрат належать витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. До запозичень належать позики, векселі, облігації, а також інші види короткострокових і довгострокових зобов'язань, на які нараховуються відсотки.

Перелік фінансових витрат для цілей бухгалтерського обліку:

• проценти за користування короткостроковими і довгостроковими позиками банків, банківським овердрафтом;

• проценти за облігаціями випущеними, векселями виданими;

• дисконт за облігаціями, амортизація інших знижок, пов'язаних із позиками;

• проценти за фінансову оренду активів.

Капіталізація фінансових витрат починається за наявності таких умов: визнання витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу; визнання фінансових витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу; виконання робіт зі створення кваліфікаційного активу, включаючи технічні та адміністративні заходи, що виконуються до початку створення такого активу. Капіталізація фінансових витрат здійснюється тільки протягом періоду створення кваліфікаційного активу.

Капіталізація фінансових витрат потребує визначення:

• витрат на створення кваліфікаційного активу;

• норми капіталізації;

• термінів, протягом яких здійснюється капіталізація.

До витрат на створення кваліфікаційного активу належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші витрати, які включаються до собівартості такого активу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При розрахунку суми фінансових витрат, які капіталізуються, необхідно визначити витрати на створення кваліфікаційного активу та норму капіталізації фінансових витрат. Сума фінансових витрат на створення кваліфікаційного активу, яка включається до розрахунку, залежить від того, пов'язані чи не пов'язані безпосередньо запозичення підприємства зі створенням кваліфікаційного активу.

Згідно з п. 5 ПБО 31 витрати на створення кваліфікаційного активу для цілей капіталізації включають лише витрати, для здійснення яких сплачуються кошти, передаються інші активи або приймаються зобов'язання з нарахуванням відсотків. При цьому витрати на створення кваліфікаційного активу для цілей капіталізації зменшуються на суму будь-яких отриманих проміжних виплат і цільового фінансування, безпосередньо пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу.

Стосовно витрат на створення запасів, які потребують суттєвого часу для виготовлення і вони визначаються як середньомісячна собівартість незавершеного виробництва у поточному місяці, тобто шляхом ділення навпіл суми незавершеного виробництва на початок і кінець місяця.

Щодо суми фінансових витрат, яку слід капіталізувати. Як установлено п. 6 ПБО 31, у разі безпосереднього позичання коштів з метою створення кваліфікаційного активу сумою фінансових витрат, що підлягає включенню до собівартості кваліфікаційного активу, є фактичні, визнані у звітному періоді фінансові витрати, пов'язані з цим запозиченням.

Проте не завжди період створення кваліфікаційного активу повністю збігається з періодом, протягом якого нараховувалися фінансові витрати, пов'язані із запозиченням. У цьому випадку капіталізація фінансових витрат відповідно до п. 11 ПБО 31 зупиняється на період, у якому на суттєвий час зупинилось виконання робіт зі створення кваліфікаційного активу. На період зупинення виконання робіт фінансові витрати, пов'язані з утриманням частково завершених кваліфікаційних активів, визнаються фінансовими витратами того звітного періоду, за який їх нараховано.

В окремих випадках зупинення виконання робіт зі створення кваліфікаційного активу не призводить до припинення капіталізації фінансових витрат. Так, капіталізація фінансових витрат згідно з п. 12 ПБО 31 не зупиняється на період здійснення технічної та адміністративної роботи, а також тимчасового затримання робіт зі створення кваліфікаційного активу, що є необхідною складовою процесу його створення. Проте якщо створення кваліфікаційного активу завершено, то капіталізація фінансових витрат припиняється.

Якщо підприємство отримує доходи від тимчасового фінансового інвестування запозичених коштів, то це впливає на суму фінансових витрат, які підлягають капіталізації.

Сума фінансових витрат, що підлягає у звітному періоді включенню до собівартості кваліфікаційного активу, не може перевищувати загальної суми фінансових витрат цього звітного періоду (п. 9 ПБО 31).

Відповідно до п. 7 ПБО 31 якщо запозичення безпосередньо не пов'язані зі створенням кваліфікаційного активу, то сума фінансових витрат, що підлягає включенню до собівартості такого активу, є добутком норми капіталізації та середньозважених витрат на створення кваліфікаційного активу.

Для визначення середньозваженої суми капітальних інвестицій у випадку, коли запозичення підприємства безпосередньо не пов'язані зі створенням кваліфікаційного активу, витрати кожного періоду (місяця) слід включати до суми капітальних інвестицій з урахуванням кількості місяців звітного періоду, протягом яких інвестиції були складовою вартості кваліфікаційного активу.

Норма капіталізації фінансових витрат – частка від ділення середньозваженої величини фінансових витрат і суми всіх непогашених запозичень підприємства протягом звітного періоду. Крім того, у Методичних рекомендаціях № 1300 додатково роз'яснюється таке:

• за наявності у підприємства однієї позики, безпосередньо пов'язаної або не пов'язаної зі створенням кваліфікаційного активу, норма капіталізації дорівнює відсотковій ставці за користування позиками;

• якщо у підприємства є декілька боргових зобов'язань, безпосередньо не пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу, норма капіталізації визначається як середньозважена величина фінансових витрат, тобто шляхом ділення суми витрат на відсотки, які необхідно сплатити за кожним зобов'язанням, на суму цих зобов'язань (пп. 5.3).