Основні етапи ізотерапії

Виокремлюються такі основні етапи ізотерапії:

• Етап орієнтування, дослідження дитиною ситуації, образотворчих матеріалів, вивчення можливостей у їх використанні.

• Вибір теми малювання, емоційне включення в процес творчості.

• Безпосередній процес творчої діяльності, включення у створення власного світобачення.

• Обговорення результатів діяльності, вербалізація конфліктних ситуації в символічній формі.

При аналізі продуктів творчості рівень образотворчих умінь до уваги не береться. Мова йде про те, як за допомогою художніх засобів (кольору, форми, розміру і т. д.) передаються емоційні переживання дитини.

Методика ізотерапевтичної роботи з дітьми

Необхідно забезпечити різноманітні матеріали на вибір. При використанні образотворчих матеріалів пропонуйте дітям при малюванні об'єктів застосовувати лінії, форми, легкі мазки, жирні мазки, довгі і короткі штрихи, яскраві, темні і матові кольори, довгі, короткі, тонкі й товсті фігури.

Якщо виникають які-небудь стереотипи, необхідно придумати вправи, в яких будуть використовуватися дії, протилежні тим, до яких діти звикли. Діти отримують задоволення від технічних пристосувань. Під час вправ можна застосовувати секундоміри, пісочний годинник, які вимагають дотримання часового інтервалу.

Арт-терапевт будує свої відносини з дитиною таким чином, щоб та ділилася своїми відчуттями, які виникають при ізотерапії, почуттями, що стосуються підходу до виконання і вирішення завдання, а також до самої роботи і до процесу творення. У результаті дитина починає краще усвідомлювати себе.

Самопізнання дитини поглиблюється завдяки, наприклад, обговоренню частин малюнка, акцентуванню уваги на формах, кольорах, образах предметів і людей.

У разі необхідності дитині задаються питання, щоб полегшити їй виконання завдання: «Що ти робиш?», «Хто тобі ближче всіх?». Ці питання допомагають входити в малюнок разом з дитиною і відкривають різні шляхи встановлення відносин з нею.

Психолог просить дитину звернути увагу на кольори, викладає свої пропозиції про те, як намалювати картинку, наприклад: «Подумай про кольори, які ти збираєшся використовувати. Що ти розумієш під яскравими кольорами? Що для тебе означають темні кольори? Чи будеш ти використовувати яскраві або неяскраві кольори, світлі або темні тони?». Питання будуються таким чином, щоб дитина усвідомлювала що саме вона робить, навіть якщо не хоче розмовляти про це.

Психолог працює над ідентифікацією, допомагаючи дитині «віднести до себе» те, що вона говорить, описуючи картинку чи її частини. Можна запитати дитину: «Ти коли-небудь відчував що-небудь схоже?», «Ти коли-небудь робиш це?», «Чи відноситься це якимось чином до твого життя?». Подібні питання можна задати в різноманітній формі. Необхідно ставити їх дуже обережно і м'яко. Діти не завжди чітко уявляють собі своє життя, власні почуття й переживання. Іноді вони стримують себе і дуже бояться висловлювати свої переживання, оскільки не готові до цього. Трапляється й так, що раптом виявляється, що діти готові вилити почуття, що виникли при малюванні. Вони не переносять зміст картин на себе, але розповідають таким чином, що стає ясно, що вони хотіли б сказати. Вони виражають те, в чому вони відчувають потребу, те, чого вони хочуть, але у власній манері.

Потім йде обговорення малюнка і опрацьовуються реальні життєві ситуації, що випливають з нього. Іноді ситуація з'ясовується дуже швидко з допомогою прямого запитання («Це відноситься до твого життя?»). А іноді у дитини виникають спонтанні асоціації, пов'язані з якимись подіями в її житті. Якщо дитина раптово замовкає або змінюється її стиль поведніки, можна запитати: «Що трапилося?». І дитина починає розповідати про якісь події свого справжнього життя або про своє минуле, а іноді відповідає: «Нічого».

Психолог з'ясовує, чи немає пропусків або порожніх місць на малюнках, і звертає на це увагу; зупиняється на тих речах, які виходять на перший план для дитини.

Перш ніж перейти до більш складних і неприємних розділів діалогу, рекомендується працювати з тим, що дитині легше і приємніше, оскільки якщо починати розмовляти з дітьми про більш легкі речі, вони стають відвертішими в бесіді про більш складні речі.

Можна скористатися наступними варіантами інструкцій для вправ:

- Спробуй висловити свої почуття у вигляді образів, представлених в кольорах, лініях, формах, символах. Як виглядав би світ, якби він був таким, як тобі хочеться.

- Намалюй те, що ти робиш, коли ти сердишся; що змушує тебе бути сердитим.

- Зобрази місце, яке робить тебе щасливими; як ти себе почуваєш в даний момент; як би ти хотів себе почувати.

- Намалюй себе – як ти виглядаєш зараз, як би ти хотів виглядати, коли станеш дорослішим.

- Повернися назад в певний час. Намалюй той час, коли ти відчував себе найбільш бадьорим.

- Намалюй те місце, де б ти хотів бути, улюблене місце; найгіршу річ, яку ти можеш собі уявити.

- Намалюй речі, протилежні одна одній: слабкий - сильний; щасливий - нещасний, сумний - веселий; любити - не любити; хороший - поганий; щастя - нещастя; довіра - підозра.

- Намалюй подарунок, який тобі хотілося б отримати. Що тобі хотілося б подарувати? Хто б міг тобі його подарувати? Кому б ти міг його подарувати?

Працюючи з дітьми, можна також вимовляти слова і пропонувати їм швидко малювати те, що представляють ці слова: «любов», «краса», «тривога», «свобода», «милосердя» і т. д.

Арт-терапія з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку.

Працювати з дітьми можна як у групі, так і індивідуально. Групові та індивідуальні заняття розрізняються як за цілям роботи, так і за процедурою і прийомам роботи.

Групові заняття дають можливість задовольнити потребу у взаємодії з дітьми, навчитися враховувати думку інших і відстоювати свою, проявляти активність, стримуватися і тощо.

Хороші результати спостерігаються, коли дитина спочатку проходить курс індивідуальної корекції емоційно-особистісних особливостей, а потім включається в групу, однак така тривала робота потрібна не всім дітям.

Арт-сесії тривалістю від 30 до 80 хвилин, проводяться один раз на тиждень, і, в залежності від складності запиту, тривають від 3-5 до 12 тижнів.

Вибір матеріалу індивідуальний. Одна дитина швидше погодиться малювати фарбами, інша проявить інтерес до пісочниці. Як показує практика, молодші діти частіше вибирають пісок, а школярі – гуаш. Однак вибір індивідуальний, і психологу бажано мати в своєму арсеналі різні матеріали.

Підвести дитину до роботи з фарбами можна декількома способами:

• дати інструкцію: якщо встановлено довірчий контакт, дитині легше прийняти інструкцію «малювати кольором: плямами, мазками, лініями, бризками тощо», варто спілкуватись з дитиною в такий спосіб долаючи невизначеність;

• показати малюнки інших дітей, якщо контакт тільки встановлюється і дитина зберігає явну тривогу. Можна зробити спеціальну добірку малюнків, виконаних в абстрактній манері. Додатковий варіант – демонстрація дорослим манери дій з матеріалом чи спільні дії. Психолог немов «заражає» дитину, захоплює за собою.

• підібрати завдання, які самі собою передбачають «вільну» манеру дій з матеріалами. Наприклад, будь-який варіант техніки роботи з папером.