Малювання пальцями.

Цінність малювання пальцями володіє своїми сильними сторанами:

• свобода від рухових обмежень;

• свобода від культурного впливу;

• свобода від соціального тиску;

Всі ці особливості значимі для успішного арт-терапевтичного процесу.

Малювання пальцями і долонями не піддається впливу стандартних шаблонів. Так малювати дітей не вчать ні в дитячому садку, ні в школі.

Малювання пальцями – це дозволена гра з брудом, в ході якої деструктивні імпульси і дії виражаються в соціально прийнятої формі. Дитина, непомітно для себе, може наважитися на дії, які зазвичай не робить, оскільки побоюється, не бажає або не вважає за можливе порушувати правила.

Малювання пальцями не буває байдуже дитині. У зв'язку з нестандартністю ситуації, особливими тактильними відчуттями, експресією і нетиповим результатом зображення, воно супроводжується емоційним відгуком, який може мати широкий діапазон від яскраво негативною до яскраво позитивною. Новий досвід емоційного прийняття себе в процесі малювання, проби невластивих дитині характеристик поведінки, розширюють і збагачують образ Я.

Далеко не всі діти з власної ініціативи переходять на малювання пальцями. Деякі, зацікавившись і спробувавши цей спосіб, повертаються до кисті або губки як до більш звичних засобів зображення. Деяким дітям складно приступити до малювання пальцями. Як правило, це діти з жорсткими соціальними установками поведінки, орієнтовані на ранній когнітивний розвиток, а також ті, в яких батьки бачать «маленьких дорослих», від яких чекають зрілої поведінки, стриманості, розумності думок. Саме для цих дітей «гра з брудом» служать профілактикою і корекцією тривожності, соціальних страхів, пригніченості.

Штрихування, каракулі

Штрихування – це графіка. Зображення створюється без фарб, за допомогою олівців і крейди. Під штрихуванням і карлючками у даному випадку розуміється хаотичне або ритмічне нанесення тонких ліній на поверхню паперу.

Лінії можуть виглядати нерозбірливими, недбалими, невмілими, або, навпаки, вивіреними і точними. З окремих каракулей може скластися образ, або поєднання постане в абстрактній манері.

Можна використовуючи техніку «фроттаж», коли заштриховують поверхню аркуша, під яку підкладений плоский предмет або заготовлений силует. Назва «фроттаж» походить від французького – «натирати». Це техніка відтворення малюнка фактури за допомогою натирання паперу. Будь-яку рельєфну, фактурну форму можна скопіювати, покривши її аркушем і заштрихувати поверхню. Для фроттажа необхідні виразні фактури: дерев'яні поверхні, грубі тканини, опуклі зображення, щільні, з цікавим малюнком листя, ажурні або лінійні елементи. Фротуючи листя та інші рослинні елементи, можна отримати живе і точне зображення рослинних форм.

Штрихування і каракулі допомагають розворушити дитини, дають відчути натиск олівця або крейди, знімають напругу перед малюванням. Штрихування просте у виконанні, займає нетривалий час, тому доречне в якості початку арт-заняття.

Монотипія

Назва «монотипія» походить від грецького слова «monos» - «один», оскільки відбиток в цій техніці виходить тільки один. Дана техніка полягає в наступному. На гладкій поверхні – склі, пластмасовій дошці, плівці, товстому глянцевому папері – робиться малюнок гуашовою фарбою. Матеріал, на який наноситься фарба, не повинен пропускати воду. Зверху накладається аркуш паперу і притискають до поверхні. Виходить відбиток у дзеркальному відображенні. Він може бути менш чітким в порівнянні з оригіналом, більш розпливчастим, можуть стертися кордони між різними фарбами.

Наприклад, дитина складає аркуш паперу вдвічі. На одній його половині малюється пейзаж, на іншій виходить його відображення в озері, річці (відбиток). Пейзаж виконується швидко, щоб фарба не встигла висохнути. Половина аркуша, призначена для відбитка, протирається вологою губкою. Потім аркуш складається вдвоє і зображення верхнє зображення відбивається на другій половині. Початковий малюнок, після того як з нього зроблений відбиток, пожвавлюється фарбами, щоб він сильніше відрізнявся від відбитка. Для монотипії також можна використовувати аркуш паперу і кахельну плитку. На останню наноситься малюнок фарбою, потім вона накривається аркушем паперу. Пейзаж виходить розмитим.

Традиційна техніка монотипії може бути модифікована. Відома всім працівникам дитячих садків «кляксография» - це теж варіант монотипії. Лист згинається навпіл, і знову розкладається на столі. З одного боку від згину наносяться плями фарби (хаотично або у вигляді конкретного зображення). Можна нанести фарбу безпосередньо біля лінії згину, або в іншій частині половини аркуша - від цього буде залежати, чи зіллються оригінал і майбутній відтиск в одне ціле або між ними буде відстань, як між двома різними зображеннями. Потім лист знову згинається і щільно пропрасовується долонею. Фарба симетрично віддруковується на іншій половині аркуша. Складений лист розкривається, і перед поглядом виявляється щось неймовірне.

Красиві незвичайні відбитки виходять за допомогою ниток. Якщо нитку (довжиною сантиметрів 30-40) опустити в фарбу, потім викласти на аркуші за власним розсудом, залишивши поза аркуша лише кінчик, а потім накрити зверху іншим листом, і придавивши його рукою, витягнути нитку з простору між листами, то на обох поверхнях залишаться незвичайні відбитки.

Отримані в результаті зображення дають багатий матеріал для дитячих фантазій. Для дитини це власний, придуманий ним, спосіб малювання. Для психолога – організована самою дитиною умова позбавлення від пригніченості і страхів, зміцнення впевненості в собі. Дитині задається питання, яке з зображень їй подобається більше, вибраний варіант отримує назву і увагу автора, дорослого, інших дітей.