7. Кваліфікаційний поділ праці:

1. зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих.

2. передбачає поділ виробничого процесу за однорідними видами робіт, фазами і циклами виробництва.

3. означає закріплення за працівниками окремих операцій при виготовленні виробу для скорочення виробничого циклу.

4. відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, фахівці і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

8. Трудовий елемент:

1. сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів і засобів праці і становлять технологічно завершену частину операції (наприклад, установка заготовки в пристосування).

2. це сукупність технологічних і трудових дій, які спрямовані на предмети праці для отримання готової продукції.

3. це частина виробничого процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочому місці.

4. трудові рухи, дії, прийоми.

9. До часу регламентованих перерв відноситься:

1. час, коли працівник не працює з об'єктивно необхідних причин.

2. усунення або виправлення браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних потреб.

3. певні завдання на початку та наприкінці зміни

4. безпосереднє виконання змінного завдання.

10. Продуктивність праці:

1. То + Тд + Торм + Твоп + Тпт + Тпз

2. Фс=Фк-Фн

3. T/Q

4. Q/T

11. Нормоване завдання:

1. це максимально допустимі витрати робочого часу (в люд/год., люд/хв.) на виготовлення одиниці продукції робітником (бригадою робітників) при найбільш повному використанні устаткування за певних організаційно-технічних умов.

2. визначає кількість продукції, яку потрібно виготовити, або обсяг роботи, який має бути виконаний за одиницю робочого часу.

3. визначає кількість одиниць устаткування, робочих місць, квадратних метрів площі, які обслуговуються одним робітником або бригадою.

4. визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць).

12. Місцеві нормативи:

1. регламентовані величини параметрів роботи, які забезпечують найдоцільніше його використання з урахуванням типу виробництва, виду устаткування, оброблюваних матеріалів, характеру оброблення, застосовуваних інструментів і особливостей виготовлення продукції.

2. визначають кількість працівників, які повинні бути безпосередньо підпорядковані одному керівнику.

3. розробляються самими підприємствами для спеціалізованих робіт, на які немає галузевих та міжгалузевих нормативів, або коли чинні організаційно-технічні умови не дозволяють ними користуватися.

4. регламентовані затрати часу на виконання сталого комплексу трудових прийомів.

13. Метод фіксажних точок:

1. процес вивчення та вимірювання всіх без виключення затрат робочого часу впродовж робочої зміни чи ЇЇ частини.

2. визначає тривалість елементів виробничої операцій, що циклічно повторюються (як правило, досліджуються основний та допоміжний час).

3. розчленування операції на окремі елементи.

4. одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи.

14. Коефіцієнт використання робочого часу:

1. То+Тд+Торм+Тпт+Тпз/Тзм*100%

2. Тпнт+Тптд/Тзм+100%

3. Топн-Топф/Топф*100%

4. Тмах/Тмін

15. Сутністю сумарного (дослідно-статистичного) методу є:

1. підготовчо-завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки питома вага цієї категорії затрат часу в загальному балансі робочого часу незначна.

2. операцію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції.

3. норма встановлюється в цілому на операцію без розчленування її на складові елементи.

4. порівняння складності та обсягу даної роботи з такими, що виконувались раніше;

16. Продуктивність праці:

1. ефективність використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) під час виробництва різних товарів і надання послуг.

2. її результативність, тобто співвідношення обсягу вироблених благ чи цінностей (матеріальних і нематеріальних) до затрат праці.

3. ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції.

4. такий рівень напруженості праці, який забезпечує раціональне використання психофізіологічних здібностей людини при збереженні високої продуктивності праці і здоров'я.

17. Фондоозброєність:

13. загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів.

14. показник оснащеності праці основними виробничими фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.

15. споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

16. визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління.

Розкрити питання: резерви підвищення продуктивності праці.

Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані

можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають

унаслідок дії тих чи інших чинників (удосконалення техніки, технології,

організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить

від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також

сфери виникнення.

За часом використання

Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних

можливостей протягом місяця, кварталу чи року.

Використання перспективних резервів передбачається у майбутньому

через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють

До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких

впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані

з більшим використанням досягнень науково-технічного прогресу,

нераціональним розміщенням підприємств та наявністю сировинних

ресурсів, наявністю кваліфікованої робочої сили, територіальною зайнятістю

населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів

господарювання тощо.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного

використання продуктивних сил конкретного регіону.

Міжгалузеві резерви — це можливості поліпшення міжгалузевих

зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих

поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення

продуктивності праці в іншій.

Галузеві резерви — це резерви, пов'язані з можливостями підвищення

продуктивності праці, які характерні для певної галузі економіки й зумовлені

недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних

досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації підприємства,

концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються

безпосередньо на підприємстві.

Внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:

• резерви зниження трудомісткості продукції;

• резерви кращого використання робочого часу.

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-

технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й

управління. Тому доцільно в кожний конкретний період використовувати

саме ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних

витрат.