3. Соціальний рух населення:

1. це зміна чисельності та складу населення в результаті процесів механічного просторового переміщення людей, викликаних політичними, соціально-економічними, релігійними та іншими причинами.

2. Виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення.

3. пов'язаний зі зміною його трудової активності, що призводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.

4. це історично, соціальний економічно зумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь.

4. Соціальне забезпечення:

1. система заходів з надання допомоги певним категоріям громадян, які тимчасово опинилися у важкому економічному становищі (частково або повністю безробітні, молодь, що навчається та ін.), шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових коштів, кредитів та інших пільг.

2. система заходів, направлених на поліпшення умов життя тих груп населення, котрі з різних причин перебувають у гіршому становищі, ніж переважна більшість суспільства.

3. система законодавчих, економічних, соціально-психологічних гарантій, яка надає працездатним громадянам рівні умови для покращення свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу в конкретних економічних умовах, а непрацездатним та соціально вразливим верствам населення - перевагу в користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків.

4. важлива складова внутрішньої політики держави, яка втілюється в життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення.

5. Субсідарність означає:

1. практично повну регламентацію державою соціально-трудових відносин.

2. здійснення захисту своїх інтересів суб'єктами соціально-трудових відносин та їх самореалізацію в політику узгодження взаємних пріоритетів.

3. основане на свавіллі незаконне обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин.

4. означає прагнення людини до самовідповідальності та самореалізації у досягненні своїх цілей.

6. Програмно-цільові методи регулювання соціально-трудових відносин:

1. це розроблення й застосування програм у соціально-трудовій сфері, які залежно від рівня реалізації поділяються на національні, регіональні, галузеві та програми виробничого рівня.

2. є результатом нормотворчої діяльності держави (органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування).

3. пов'язані з проведенням консультацій, переговорів між соціальними партнерами та укладенням системи угод і договорів на різних рівнях соціально-трудових відносин. Використання цих методів — основа функціонування соціального партнерства.

4. застосовуються переважно на рівні підприємств й організацій та покликані регламентувати взаємовідносини в системі: роботодавець — адміністрація; адміністрація — наймані працівники; керівник - підлеглі працівники, а також взаємовідносини між працівниками, які пов'язані різними формами поділу та кооперації праці.