8.3. Чинники зростання ефективності діяльності

фірми – класифікація і сутнісна характеристика

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від багатьох чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання.

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та удосконалення виробництва;

3) місцем реалізації у системі управління виробництвом.

Групування чинників за першою ознакою робить можливим досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондоємності (капіталоємності) і матеріалоємності продукції. Покращання використання зазначених джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом характеризують основні напрями розвитку та удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Визначальними напрямами є, перш за все, прискорення темпів науково-технічного та організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація та автоматизація виробничих процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці; побудова та регулювання ринкового механізму господарювання).

Найбільш важливою у практичному значенні слід вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо відокремлення з них двох категорій чинників – внутрішньовиробничих і зовнішніх (народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані “тверді” і “м’які” чинники.

Класифікаційні ознаки чинників зростання ефективності виробництва зображені на рис. 8.1.

Рис. 8.1. Класифікаційні ознаки чинників ефективності виробництва

8.4. “Тверді” і “м’які” чинники зростання ефективності діяльності

Поділ внутрішніх чинників на “тверді” і “м’які” є досить умовним і незвичним, але широко відомим і таким, що використовується на підприємствах зарубіжних країн.

“Твердими” чинниками є ті, які можна виміряти і які мають фізичні параметри, а “м’які” – ті, які не можна фізично відчути, проте вони мають неабияке значення для економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи та системи організації різних процесів тощо).

“Тверді” чинники зростання ефективності діяльності

1. Технологія – технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційні технології, що справляють чи не найбільший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва.

2. Устаткування – зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно пов’язаних груп, чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньо змінних витрат робочого часу тощо.

3. Матеріали та енергія – проблема економії і зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна знаходитись під постійним контролем відповідних спеціалістів фірми (має позитивно розв’язуватись завдання ресурсозбереження).

4. Вироби – передові підприємства постійно контролюють втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Фірма мусить слідкувати за тим, щоб не виникало навіть найменших організаційних і економічних бар’єрів між виробництвом та окремими стадіями маркетингу.

“М’які” чинники зростання ефективності діяльності

1. Працівники – основне джерело і визначальний чинник зростання ефективності виробництва. Продуктивність їх праці багато в чому визначається методами, технікою, особистими вміннями, знаннями, ставленням до праці та здібністю виконувати ту чи іншу роботу.

2. Організація і системи – система повинна бути динамічною і гнучкою, періодично неорганізованою відповідно до нових завдань, що постають перед фірмою при зміні ситуації.

3. Методи роботи – більш досконалі методи роботи в умовах переважання працеємних процесів стають достатньо перспективними для зростання продуктивності.

4. Стилі управління – загальна ефективність діяльності фірми залежить від того, коли, де, як і щодо кого застосовується відповідний стиль управління.