14. Соціологічні погляди Спенсера

В основі соціологічних поглядів Г. Спенсера, лежали два вихідних положення, тісно пов'язаних з дарвінським вченням:а) розуміння суспільства як соціального організму, подібного до біологічного організму, і організму, який підкоряється тим же законам організації, функціонування і розвитку;б) вчення про загальну еволюцію, згідно з якою будь-яке явище неорганічного, органічного і надорганічного світу є «частиною загального процесу еволюції», оскільки існує тільки одна ево­люція, що відбувається всюди однаково» Органіцистичні, натуралістичні ідеї Г. Спєнсера невіддільні від його еволюціонізму в соціології. Сам предмет соціології уявлявся йому як вивчення «зростання, розвитку, будівлі і відправлення сус­пільного агрегату». Еволюція розглядалася ним як джерело будь-якого природного і суспільного явища. У її основі — прояв і взаємо­дія двох протилежних процесів: інтеграції (концентрації, об'єднання) і дезинтеграцї (диференціації, розсіювання), тому що еволюція — це «інтеграція речовини і розсіювання руху». Вона завжди спрямована на перехід від невизначеного і простого до визначеного і складногоТаким чином, і соціальна еволюція виступає в Спенсера як ав­томатичний, нездоланний, в загальному і в цілому визначений про­цес чергування розвитку і розкладу певних суспільств. При цьому в ході еволюційних змін спершу відбувається перехід від розсіяного стану суспільства в концентрований, а потім — від однорідного ста­ну до неоднорідногоЗгідно з цим Г. Спенсер класифікував суспільства за ступенем їх складності, а соціальний прогрес бачив у послідовному підйомі на усе більш ускладнені ступені організації суспільства, що відбивають все більш високі ступені їхньої внутрішньої згуртованості. Він поді­ляв у цьому зв'язку суспільства на: прості, складні, подвійно і потрійно складні

15 Класова теорія мислителі Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895), навпаки, відкрито заявили про свою позицію захисту інтересів робітничого класу і послідовно дотримувалися її протягом усього свого життя. Вони поставили за мету з'ясувати умови і вказати шляхи звільнення трудящих від будь-яких форм експлуатації та соціального гноблення. Маркс і Енгельс уперше створили цілісну теорію політичних відносин, що включають наступні положення: 1 політичні відносини, тобто відносини, що випливають із боротьби за владу і здійснення влади. політика виступає не тільки як відображення позаполітичних відносин, але й як важливий інструмент їх формування; 2 держава - це продукт класових суперечностей і служить інтересам економічно пануючого класу; 3 економічно пануючий клас є також і політично і ідеологічно пануючим класом. Висновок про те, що економічне, політичне, ідеологічне панування - це взаємодоповнюючі і підсилюючі аспекти панування класового, покладений в основу марксистської політичної теорії; 4 на основі такого розуміння проблеми держави і класового панування Маркс і Енгельс створили теорію політичної свідомості. Вихідний її пункт - твердження про те, що суспільне буття людей визначає їх свідомість, отже, політичні погляди людей формуються під впливом їх становища.

16 Розвиток соціології Е.Дюркгеймом.Еміль Дюркгейм (1858-1917 pp.) є видатним французьким соціологом, який стояв біля витоків відомої соціологічної школи його імені. Е. Дюркгейм - засновник нового методу дослідження соціальних явищ, який отримав назву "соціологізм". Соціальні факти (соціологізми) існують, за Е. Дюркгеймом, поза людиною та впливають на людину примусово. У другій половині XIX ст.панівними в суспільній думці були натура­лізм, який тлумачив суспільство як тотожне природі, а закони суспільства як тотожні законам природи, і психологізм, який розглядав суспільство як продукт взаємодії індивідуальних психік (мотивів, прагнень, бажань) та фактично зводив соціальні закони до психічних. На думку Е. Дюркгейма, соціологізм допоможе досягти об'єктивного знання про суспільство саме соціальним поясненням фактів. Відомий постулат ученого "соціальні факти слід розглядати як речі", означає, що су­спільні явища необхідно вивчати так само об'єктивно, як і при­родні..Е. Дюркгейм сформулював концепцію еволюційного розвит­ку суспільства від механічної до органічної солідарності. Він твердив, що в традиційних суспільствах існує лише механічна солідарність на основі подібності індивідів, одноманітності вико­нуваних ними функцій. У суспільствах, де поділ праці набирає різноманітних форм, кожен індивід починає здійснювати спеці­альну функцію, формується новий тип солідарності. Таке су­спільство нагадує організм з його різноманітними органами, що відіграють певну своєрідну роль у його межах, організм, де фор­мується органічна солідарність людини зі своїми духовними та моральними цінностями. Соціологія не сприяє пом'якшенню або навіть зняттю конфліктів.

17. Розуміюча соціологія М.Вебера.Макс Вебер. З його ім'ям зв'язана передусім так звана «розуміюча соціологія», що здатна зрозуміти, згідно з якою за вихідний пункт бе­реться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціо­лога тому, що люди вкладають у свої дії певний сенс. Оскільки такі дії є усвідомленими, соціологія має бути «розуміючою» наукою, тобто розуміти як дії, так і, що особливо важливо, їхню суть. За Вебе­ром, соціологія — це наука не тільки про розуміння поведінки (усві­домленої людиною), а й про соціальну дію, яка для Вебера рівнознач­на людській поведінці. Адже соціальна дія — не просто «самоорієнтована», вона орієнтована і на інших. Орієнтацію на інших М. Вебер на­зиває «очікуванням», без чого дію не можна вважати соціальною.Отже, предметом «розуміючої соціології» стає усвідомлена соці­альна дія. Теорія соціальної дії М.Вебера.Наявність суб'єк­тивного змісту й орієнтація на інших — дві необхідні ознаки «со­ціальної дії» і його розуміння предмету соціології.Перераховуючи можливі види соціальної дії, Вебер указує чотири:1) цілераціональна;2) ціннісно-раціональна;3) афективна;4) традиційна.Вебер переконаний, що раціоналізація соціальної дії — це тенден­ція самого історичного процесу. Одним з істотних компонентів «раціо­налізації» дії є заміна внутрішньої прихильності звичним вдачам і традиціям планомірним пристосуванням до розумінь інтересу. Крім того, відбувається витіснення ціннісно-раціональної поведінки на ко­ристь цілераціональної, при якій уже вірять не в цінності, а в успіх. Раціоналізація, таким чином, розуміється як доля західної цивілізації.