Розділ і. Причини голоду 1946-1947 років в україні

1. Стан сільського господарства в повоєнні роки

Серед широкого кола малодосліджених проблем історії України є чимало таких, що стосуються повоєнної відбудови сільського господарства в повоєнні часи. Раніше ця відбу­дова здебільшого зображалася як суцільний, безперервний трудовий ентузіазм селянства і тривалий час замовчува­лися голод, що лютував в Україні у 1946—1947 рр., муки й поневіряння хліборобів, які віддавали останнє, щоб про­годувати розорену війною країну.

На відміну від індустріального сектора економіки, що розвивався у повоєнні роки досить високими темпами, її аграрний сектор залишався у занедбаному стані. В роки війни село зазнало величезних людських та матеріальних втрат, які боляче вдарили по селянству. Було спалено близько 30 тис. сіл, знищено майже всі машинно-тракторні станції, пограбовано сільськогосподарську техніку. Війна відкинула сільське господарство України майже до рівня 1921 р. Доводилося починати майже з нуля. Особливо гостро відчувалася нестача техніки, тяглової сили. В перші повоєнні роки хлібороби нерідко використовували як тяглову силу велику рогату худобу або самі впрягалися в плуг. Величезні фізичні навантаження негативно вплинули на стан тяглової худоби. У Полтавській, Житомирській, Київській, Миколаївській, Кіровоградській та інших об­ластях наприкінці 1945— на початку 1946 рр. налічувалося від 33 до 16 тис. голів украй виснажених коней. Спостері­гався їх масовий падіж. Так, близько 24 % поголів'я ко­ней загинуло на Одещині, до 30% — на Вінниччині, а в ці­лому по Україні в 1945 р. воно скоротилося майже на 144 тис. голів, що становило 16,1 % їх загальної кількості. Весною - літом 1946 р. 16 областей України в тому числі Київська, Полтавська, Вінницька, Ровенська, Житомирська, Кіровоградська, Одеська, Херсонська, Запорізька, Миколаївська, та інші вразила посуха. [6,с.75]

Зимові і ярі культури загинули, а там де вони залишилися становила 2-3 ц. з одного гектара, а в 1940 – 14,6 ц/га, 1944 – 10,8 ц/га. Колгоспники в деяких колгоспах на трудодень могли отримати 50-100 гр. зерна. Місцеве керівництво просило Центр скоротити плани хлібозаготівель, а інколи робили це самостійно, за що Центр їх карав. Замість допомоги прийшли вказівки з Москви про збільшення здачі хліба з 340 до 360 млн. пудів, мотивуючи тим, що селяни приховали хліб як і в 30-ті роки.

Посуха загострила ще одну проблему – корми для худоби. Почався масовий падіж худоби, селяни здавали племінну худобу на м’ясо, в цей період плани заготівлі м’яса були перевиконані вдвічі більше запланованого.

Маючи гіркий досвід 30-х, селяни почали тікати в міста, на новобудови, але їх швидко повертали назад через відсутність паспортів та довідок від сільрад про переїзд селянина. В цей же час відновив свою дію закон від 7 серпня 1932 р. “Закон про 5 колосків” за яким можна було отримати до 10 років ув’язнення в таборах. [8,с.468]

Біди повоєнного села були наслідком не тільки лихоліття війни, а й неправильної політики щодо села пануючої в країні адміністративно-командної системи, правлячої Комуністичної партії. Після війни був продовжений започаткований ще у 20-ті роки економічно необгрунтований процес перекачування коштів з села до інших галузей народного господарства, насамперед до важкої промисловості. За роки четвертої п'ятирічки централізовані і колгоспні капіталовкладення у сільське господарство становили лише 15 відсотків від загальної суми капіталовкладень у народне господарство. Багато важливих об'єктів на селі, які потребували значних коштів, сучасної техніки, зводилися методом «народної будови» з використанням мізерних місцевих ресурсів, що негативно відбивалося на темпах робіт, якості та технічному стані новобудов. Серйозним недоліком було некваліфіковане керівництво сільським господарством на всіх рівнях. Централізація керівництва призводила до того, що всі питання управління сільським господарством були зосереджені в центрі.

Громіздке планування, регламентація геть усього, гігантоманія, надмірна централізація, коли всі питання вирішувалися у Москві, або в кращому випадку у Києві — все це завдавало нечувано болючих ударів по сільському господарству. Недоліком також було те, що продовжувався курс на екстенсивне ведення господарства збільшення продукції за рахунок розширення посівних площ, кількості поголів'я худоби тощо. В 1946 р. в умовах, коли не вистачало техніки та тяглової сили, Україні було запропоновано збільшити посівні площі порівняно з минулим роком на 1965,8 тис. га.

У визначенні планів державних хлібозаготівель у колгоспах процвітав волюнтаризм. Вони визначалися, як пізніше змушений був визнати у своїх мемуарах М. С. Хрущов, вольовим методом «При цьому виходили в основному не з того, що буде вирощено, а з того, скільки можна одержати в принципі, стягнути у народу в засіки держави». Причому право збільшувати плани хлібозаготівель колгоспам, які отримали добрий врожай, було надано місцевим органам влади.

Справжньою бідою було знищення на селі економічної мотивації виробника до праці внаслідок нехтування властями принципом матеріальної зацікавленості. Колгоспи змушені були здавати вироблену продукцію за надзвичайно низькими заготівельними цінами, які навіть не покривали транспортних витрат на доставку продукції до заготівельних пунктів. Наприклад, колгоспам по обов'язкових поставках виплачували за 1 кг. борошна 1 коп., а м'яса — 23 коп. Водночас у роздрібній державній торгівлі ціни були значно вищими 1 кг. борошна — 31 коп., а м'яса — 1 крб 50 коп. Щодо насіння, то воно поставлялося селянам за цінами, які в 15—20 разів перевищували заготівельні ціни на ці культури. Надзвичайно низькою була оплата праці в колгоспах, вона мала символічний характер. Високі ціни були встановлені за користування технікою машинно-тракторних станцій. [13,с.95]

Основним джерелом доходів для колгоспників залишалося власне присадибне господарство. За підрахунками вчених, воно давало грошових доходів —70 відсотків, м'яса — 80, картоплі — 90, яєць — 96 відсотків. Проте існуючі на той час податки перекривали і це джерело доходів. Крім податку на землю держава встановила натуральні податки у вигляді молока, м'яса, яєць тощо. Діяли навіть податки на плодово-ягідні дерева, кущі В зв'язку з неможливістю сплачувати надмірно високі податки селяни іноді вдавалися до вирубування садів. Безправним було соціальне становище селян: вони не мали паспортів, тобто не мали змоги вільно міняти місце проживання, були позбавлені навіть права на мізерну пенсію, яку отримували робітники та службовці. Колгоспам заборонено було створювати будь-які підсобні підприємства, які могли б поліпшити умови життя та побут селян.

Серед причин застійних явищ у сільському господарстві слід згадати і звичайну безгосподарність. Після війни в село направлялося багато техніки, однак використовувалась вона не завжди ефективно для її збереження більшість колгоспів не мали належних приміщень. У тваринництві високим був падіж худоби. Так, у 1945 р. 2,8 відсотка великої рогатої худоби, 5,4 — свиней, 6,7 відсотка овець і кіз. [14,с.118]

Весь комплекс перелічених вище причин призвів до незадовільного стану сільського господарства. Звичайно, несприятливі погодні умови також негативно впливали на врожаї.

Зима 1945—1946 рр. виявилася малосніжною, а весняно-літні місяці (квітень, травень, червень) найбільш засушливими за останні 50 років. Як наслідок цього, врожайність зернових у 1946 р. виявилася надзвичайно низькою — в середньому по Україні 3,8 ц/га, проте в деяких областях вона взагалі була мізерною — 0,6—1,4 ц/га, тобто деякі колгоспи не змогли навіть повернути зерно, що було посіяне. Валовий збір зерна виявився у 2,5 раза менший, ніж у довоєнному 1940 р. Однак можновладці, не зважаючи на катастрофічний неврожай, встановили колгоспам нереальні плани хлібозаготівель. У деяких областях, наприклад Кіровоградській, вони перевищували реально зібраний колгоспами врожай ЦК КП(б)У, керований М. С. Хрущовим, протягом жовтня—листопада з маніакальною настирністю кожного тижня обговорював питання про хід хлібозаготівель. Проте виконати план було неможливо. При плані 5846 тис. т. на 20 жовтня було здано 3522 тис.т. За наступний місяць, незважаючи на посилений адміністративний тиск, вдалося зібрати ще 81 тис. т. Будь-яких резервів у селі не залишалося Перший секретар ЦК КП(б)У, Голова Ради міністрів УРСР М. С. Хрущов, усвідомлюючи неспроможність виконати нереальний план, подолавши страх, звернувся особисто до Й. Сталіна з проханням зменшити план. Відповідь не забарилася — 26 листопада до Києва надійшла директива ЦК ВКП(б) та Ради міністрів СРСР за підписами Й. Сталіна та А. Жданова Керівництво України звинувачувалося в нездатності вилучити хліб, який нібито є ще в колгоспах Директива вимагала покінчити з «небільшовицьким ставленням» до хлібозаготівель і пропонувала суворо судити приховувачів хліба і забезпечити його здавання державі.

Узимку в 1946—1947 рр. в Україні почався голод, який охопив значну територію, особливо південь, зокрема Одеську, Ізмаїльську, Кіровоградську, Миколаївську, Херсонську, Дніпропетровську області. Голод поширився навіть на найродючішу Полтавську область.

Трагічне становище селян в ті часи відбилося в їх листах до своїх синів та братів, які служили в Радянській Армії. Цим листам не судилося дійти до адресатів. Затримані цензурою, вони дають уявлення про безвихідне становище, в якому опинилося селянство А. Загребельна з с. Куцуруб Очаківського району писала «Вася Живемо погано, не лише ми, а усі люди. Приходить весна, картоплі нема хліба нема і нічим сіяти, працювали в колгоспі, а нічого не отримали, як далі жити, не знаю». Таким же безрадісним був лист К. В. Форманюк з сусіднього с. Дмитрівки. «Народ ведуть на голодну смерть. Від недоїдання я не можу на ногах ходити». Аналогічні за змістом листи йшли до армії і з інших областей України 15 січня 1947 р. хлопчик з Кіровоградської області писав брату «У нас зовсім нічого немає з продуктів, хліб ми вже забули, коли бачили. Зараз становище дуже важке. Батько і мати пухлі від голоду. Доведеться нам, брате, вмирати голодною смертю».

У березні - червні 1947 р. в Україні було зафіксовано 764 випадки канібалізму, кількість померлих від голоду серед госпіталізованих хворих досягла 101 637 осіб. За станом на 20 червня 1 154 378 осіб хворіли на дистрофію. [17,с.105]

Усі повоєнні роки в історії сільського господарства заповнені прожектерськими планами, які завдавали нових ударів по селянству. В 1946 р., коли в українському селі лютував голод, з ініціативи М. Хрущова було розпочато економічно необгрунтовані роботи щодо освоєння заплавів Дніпра, його притоків Ірпіня, Остра та інших річок. У 1948 р. розгорнулася нова кампанія — по меліорації земель і осушенню боліт. Всупереч очікуваних наслідків на осушених землях укіс трав не збільшився, а навпаки, зменшився. Проте й це не застерегло М. Хрущова та інших горе — керівників від нових експериментів.

Один із них виявився у спробах створити замість сіл «агроміста» з населенням по п'ять тисяч мешканців. Ця кампанія супроводжувалась ліквідацією «неперспективних» сіл. І хоча від витівок створення «агроміст» швидко відмовились, кампанія щодо ліквідації невеликих сіл продовжувалась кілька десятків років. Внаслідок розпочатої в 1950 р. за ініціативою М. Хрущова кампанії укрупнення колгоспів в Україні замість 26 412 колгоспів стало 14 433, тобто їх кількість зменшилася на 45 відсотків (не враховуючи колгоспи західних областей УРСР). На кожний колгосп стало припадати 1628 га. землі Щоправда, економічні наслідки цього експерименту досі ніхто не проаналізував.

Внаслідок серйозного відставання сільського господарства дуже повільно підвищувався матеріальний добробут народу Щоправда, ще 14 грудня 1947 р. вдалося відмінити в країні карткову систему. Однак скасування її пройшло паралельно із значним підвищенням роздрібних цін у торгівлі і проведенням конфіскаційної грошової реформи. Вклади населення були зменшені в 10 раз, у такій самій пропорції було проведено обмін грошей. Все це створило базу для широко розрекламованого у пресі наступного триразового зниження цін у 1948—1950 рр. (вони знизилися за цей час на 43 відсотка).

Значного розмаху у повоєнний період набуло житлове будівництво на селі. Однак досягнути наміченого в планах рівня матеріального добробуту у повоєнні роки не вдалося. Занедбаність сільського господарства ставала все серйознішою перешкодою на шляху подальшого розвитку.