Калійзберігаючі діуретики

Для профілактики гіпокаліємії, яка може розвинутись при ліку­ванні хворих дихлотіазидом чи фуросемідом, ці засоби необхідно призначати в комбінації з калійзберігаючими препаратами — триамтереном, спіронолактоном і ін.

Триамтерен (Triamterenum) — препарат, що сприяє затримці іонів К⁺ в організмі. Його можна використовувати самостійно, але частіше він призначається в поєднанні з іншими діуретиками для посилення їхньої дії і профілактики гіпокаліємії. Призначають по 1 — 4 капсули (по 0,05 г) на день в один або два прийоми (зранку і в обід).

В окремих хворих у процесі лікування триамтереном можуть з’явитись нудота, блювання, головний біль, зниження артеріаль­ного тиску, помірна гіперглікемія і гіперурикемія. Можлива гіперкаліємія. У таких випадках дозу триамтерену треба зменшити і приймати його через день.

Спіронолактон (Spironolactonum) також є калійзберігаючим діуретиком. Випускається в таблетках по 0,025 г для прийому все­редину по 1 — 2 таблетки 2 — 4 рази на день. При досягненні необхід­ного ефекту дозу зменшують до 1 — 2 таблеток на добу.

Цей препарат проявляє діуретичну дію у зв’язку з тим, що є конкурентним антагоністом гормону кори надниркових залоз аль­достерону відносно впливу на дистальні сегменти нефрону. Цей гормон, як вже вказувалось, сприяє реабсорбції іонів Na⁺ в нирко­вих канальцях, тим самим гальмує виділення цих іонів із сечею, але підвищує виділення іонів калію. Спіронолактон, як антагоніст альдостерону, навпаки, спричиняє виділення іонів Na⁺ з організ­му, але зменшує виділення К⁺ і сечової кислоти. Застосовують спі­ронолактон переважно при хронічних набряках, які пов’язані з гіперальдостеронізмом різного походження (хронічна серцева не­достатність, цироз печінки та ін.), при гіпертонічній хворобі.

Він необхідний при наявності гіпокаліємії, спричиненої іншими діуретиками, а також при лікуванні серцевими глікозидами. Його діуретична дія помірна і починає проявлятися на 2 —5-й день ліку­вання. При гіпертонічній хворобі застосовується для посилення дії антигіпертензивних препаратів (по 1 таблетці 3 — 4 рази на день).

При тривалому прийомі спіронолакгону у хворих можуть виникнути нудота, запаморочення, сонливість, атаксія, шкірна висипка. Оскільки цей засіб може викликати гіперкаліємію, то призначати препарати ка­лію під час лікування спіронолактоном не можна. Він протипоказа­ний і при гострій нирковій недостатності, нефротичній стадіїхронічно­го нефриту, у випадку азотемії, а також у перші 3 місяці вагітності.

Rp.: Triamteren і 0,05

D.t.d. N. 20 in caps.

S.По 1 —2 капсули зранку і в обід.

Rp.: Spironolactoni 0,025

D.t.d. N. 20 in tabul.

S.По 1 — 2 таблетки 2 — 4 рази на день.

Осмотичні діуретичні засоби

До осмотичних діуретиків належать маніт і сечовина. Ці пре­парати в гіпертонічних розчинах при введенні у вену в дозах 0,5 — 1,5 г на 1 кг маси тіла проявляють різку діуретичну і дегідратуючу дію, тому нерідко використовуються в медичній практиці.

Маніт (Mannitum) — це шестиатомний спирт. Для медичного застосування випускається маніт для ін’єкцій (Mannitum pro injectionibus) в герметичо закритих флаконах ємністю 500 мл (по 30 г препарату у флаконі), а також у флаконах по 200,400 та 500 мл 15 % розчину. Якщо у флаконі препарат міститься у вигляді порош­ку, розчини готують ex tempore на стерильній воді для ін’єкцій або ізотонічному розчині глюкози. Вони підлягають підігріванню на водя­ній бані до 37°С, повинні бути безбарвними, прозорими, без запаху.

Механізм дії маніту полягає в тому, що при введенні його гіпер­тонічних розчинів (10 — 15 — 20 %) у вену різко зростає осмотичний тиск плазми і фільтрату в ниркових канальцях. Збільшення осмо­тичного тиску плазми призводить до переходу тканинної рідини в кров’яне русло (дегідратація), а збільшення осмотичного тиску фільтрату — до різкого зменшення реабсорбції води, іонів Na⁺ і Сl. Діурез не супроводжується суттєвим впливом на виділення К⁺.

Застосовують маніт для зниження внутрішньоочного тиску і змен­шення набряку мозку, при набряку легень, при гострих нирковій і нирково-печінковій недостатностях, гострій застійній глаукомі, судомному статусі, гострому отруєнні речовинами, що виділяються з організму нирками, а також при оперативних втручаннях із штучним кровообі­гом для профілактики ішемії нирок і гострої ниркової недостатності.

Суттєвим є те, що дегідратуюча дія маніту при набряку мозку проявляється за умови збереження нормальної проникності гематоенцефалічного бар’єру. При пошкодженні цього бар’єру (травма черепа, запалення оболонок або тканини мозку) діуретик для дегід­ратації застосовувати не можна. Аналогічно маніт ефективний при токсичному набряку легень, який виникає внаслідок безпосеред­нього пошкодження стінки альвеол при отруєнні бензином, гасом, формаліном та ін. Якщо набряк легень пов’язаний із серцевою не­достатністю, з гіпертензивною кризою, використовувати діуретик не можна (збільшення об’єму циркулюючої крові під впливом пре­парату збільшує навантаження на серце і погіршує стан хворих).

Препарат неефективний при азотемії у хворих на цироз печін­ки і наявності асциту.

Маніт протипоказаний також при порушенні видільної функ­ції нирок й у хворих із тяжкою недостатністю кровообігу. При передозуванні можлива поява ознак зневоднення організму — ди­спепсичних явищ, галюцинацій тощо.

У медичній практиці використовують також діуретики рослин­ного походження, зокрема настої з бруньок берези (Gemmae Betulae), листа брусниці (Folium Vitis idaea), листа мучниці (Folium Uvae ursi), трави хвоща польового (Herba Equiseti) та ін. Рекомендовані також складні сечогінні збори, наприклад, збір сечогінний № 1, до складу якого входять листя мучниці (3 частини), квіти волошки синьої і ко­ріння солодки (по І частині). Одну столову ложку цього збору зава­рюють склянкою окропу, настоюють 20 хв, охолоджують, проціджу­ють. Приймають по 1 столовій ложці 3 — 4 рази на день.

Rp.: Sol. Manniti 15%400m!

D.t.d.N.2

S. Внутрішньовенно повільно.

Rp.: Specierum diureticarum 100,0

D.S. Столову ложку збору заварити склянкою окропу,

настояти 20 хв, охолодити, процідити.

По 1 столовій ложці 3 — 4 рази на день.