18. ) Установки смислові - які виражають що виявляється в діяльності ставлення особистості до об'єктів, що мають особистісний сенс. Вони містять а)

Інформаційний компонент - погляди на світ і образ того, до чого людина прагне. б) Емоційно-оцінний компонент - антипатії і симпатії до значимих об'єктів. в) Поведінковий компонент - готовність діяти по відношенню до об'єкта, що має сенс особистісний. Функції ж такі: а)

Функція інструментальна: з їх допомогою індивід долучається до системи норм і цінностей даної соціальної середовища. б) Функція самозахисту: вони допомагають зберегти статус-кво особистості в напружених ситуаціях. в) Функція ціннісно-експресивна: вони допомагають самоствердження особистості. г)

Функція пізнавальна: вони виражаються в прагненні особистості привести в систему що містяться в них смисли особистісних знань, норм або цінностей.

З часом такі установки переходять у розряд рис характеру. На відміну від наведених нижче установок цільових та операціональних, що змінюються в ході навчання під впливом мовних впливів, інструкцій, їх зміна завжди обумовлено зміною самої діяльності суб'єкта.  2) Установки цільові - даний вид установок викликається метою і визначає стійкий характер протікання дії. При перериванні дії вони виявляються у вигляді динамічних тенденцій до завершення перерваного дії.  3) Установки операціональні - з'являються в ході вирішення завдання на базі обліку умов наявної ситуації і імовірнісного прогнозування цих умов, що спирається на минулий досвід поведінки в подібних ситуаціях. Вони виявляються в стереотипності мислення, конформності особистості та ін  Тепер перейдемо до неусвідомлювані установкам. У деяких джерелахпишеться, що вони набагато цікавіше усвідомлюваних. Так як ще належитьвисвітлити експериментальні дослідження установок, то краще це зробитипопутно з розглядом даного підпункту, тому що таким чином що читає наприкладі буде легше "розгледіти" їх особливості. Для даного виду установокхарактерно прояв двох ілюзій 1) Ілюзії контрастною. 2) Ілюзіїасимілятивну. Тепер буде незамінний класичний приклад. У лабораторнихдослідах Узнадзе випробуваному в руки давали кулі, припустимо більший в ліву,а найменший у праву. І просили оцінити обсяг куль, на що випробуванийбезпомилково давав відповідь хто більше, а хто менше. Цей одноманітний ісумний досвід дублювався до 15 разів і нарешті на 16 разів йому давали абсолютнооднакові кулі і знову просили порівняти їх обсяги. Тут виявилося, що наконтрольної пробі випробуваний помилково оцінював кулі. Він сприймав їхзнову, як різні за обсягом. Чому?! Та тому що оцінка проводилася набазі фіксованого установки. Одноманітні дії втомлювали людини, і вінробив оцінки вже не стільки аналізуючи кожен наступний раз, скількивважаючи, що нічого нового відбутися в даному випадку не може і діїтак і залишаться одними і тими ж. Зафіксувала установка на те, що вліву руку буде даний більший шар, визначала, чи направляла, перцептивнихпроцес; випробувані як правило говорили, що в лівій руці куля менше.  Така помилка була названа контрастна ілюзія, але іноді відповіді збігалися звідповідями настановних проб, тоді говорили про асимілятивну ілюзії.

Мабуть в явищах неусвідомлюється установки виявляється особлива,  "Досознательная" форма психіки - рання генетично і функціонально щабельрозвитку будь-якого свідомого процесу. Інформаційно-психологічний вплив (ІПсВ) - це вплив на свідомість та підсвідомість особистості й населення з метою внесення змін у їхню поведінку та світогляд. Базовими методами ІПсВ є переконання й навіювання.

Переконання звернене до власного критичного сприйняття дійсності об'єктом впливу. Навіювання, навпаки, спрямовується на суб'єктів, які некритично сприймають інформацію. Навіювання або сугестія - це процес впливу на психіку людини, пов'язаний зі зниженням свідомості й критичності при сприйнятті навіяного змісту, який не вимагає ні розгорнутого особистого аналізу, ні оцінки спонукання до певних дій. Суть навіювання полягає у впливі на відчуття людини, а через них - на її волю і розум.

Навіювання є основним способом маніпулювання свідомістю, прямим вторгненням у психічне життя людей. При цьому маніпулятивний вплив організується так, щоб думка, уявлення, образ безпосередньо входили у сферу свідомості та закріплювалися в ній як дані, безперечні й уже доведені. Це стає можливим при підміні активного відношення психіки до предмета комунікації навмисно створеною пасивністю сприйняття, що так властиво релігійним виданням завдяки розсіюванню уваги великою кількістю інформації, активній формі її подання, штучному перебільшенню престижу джерел.

19. Стенфордський тюремний експеримент — психологічний експеримент, який 1971 здійснив американський психолог Філіп Зімбардо, досліджуючи як впливає обмеження свободи та тюремного оточення на психіку людини, а також як впливає нав'язана людині соціальна роль на її поведінку.

Добровольці грали ролі в'язнів та охоронців в імпровізованій в'язниці, влаштованій у корпусі кафедри психології. Учасники швидко адаптувались до своїх ролей. Ніхто не сподівався, проте почали виникати по-справжньому небезпечні ситуації. Кожен третій охоронець виявився схильним до садизму, а в'язні були надто морально травмовані, двоє з них завершили експеримент достроково. Незважаючи на очевидну втрату контролю над експериментом, тільки один з 50 спостерігачів, Христина Маслач, висловилася про необхідність припинення експерименту. Зімбардо припинив експеримент достроково, через шість днів після його початку.

Результати експерименту вразили і його автора, тому Філіп Зімбардо заявив, що подібне не повинно повторитися. Багато років він був засмучений кепською славою свого експерименту, що зробив ціле покоління психологів гранично обережними. «Психологи стали виходити з того, що людина — настільки вразливе створіння, що коли вона не пройде той чи інший тест, то це назавжди зруйнує її самооцінку.  Результати експерименту використовувались для того, щоб проілюструвати, як легко люди піддаються впливу, якщо присутня узаконювальна ідеологія, а також соціальна й інституціональна підтримка. Також їх використовують для ілюстрації теоріїкогнітивного дисонансу та впливу влади авторитетів.

У психології результати експерименту використовують на підтримку ситуативним чинникам поведінки (situational attributions) людини на противагу особистісним (dispositional attribution). Іншими словами, схоже на те, що ситуація визначає поведінку людини більше, ніж її внутрішні особливості.

20. Цікавий експеримент був проведений вже більше запівстоліття назад в американському штаті Каліфорнія.Соціальні психологи Freedman і Fraser під маскою борцівза безпеку на дорозі проводили акцію "Будьте обережніза кермом". Вони звернулися до місцевих жителів зпроханням поставити перед в'їздом на їх ділянкивеличезний, криво написаний плакат з гаслом акції.Природно, більше 80тказались. Тоді їх ввічливопопросили хоч би поставити у своїх вікнах рекламнілистки "Обережніше за кермом".

За два тижні один з учасників експерименту зновузвернувся до усіх жителів з проханням встановитинепоказний плакат у себе на ділянці і був уражений,наскільки легко було умовити тих, хто ставив рекламнілистки у вікна. Цього разу 76ителей дали свою згоду.

Також Патріція Плайнер, організатор суспільстваборотьби з онкологічними захворюваннями, помітила, щоякщо за день-два до проведення кампанії зборупожертвувань попросити жителів ганьбити відповіднізначки, то ті, що погодилися згодом стають мало не удвічіщедріше.

Виявляється, існує такий цікавий феномен, як "нога-в-дверях". Чому він так називається? Згадайте, як членияких-небудь релігійних рухів поводяться, коли вивідкриваєте їм двері. Вони дійсно частенько ставлять ногуміж дверима і порогом - спробуйте закрити. Крім того,відразу ж дарують вам різні брошури, і навіть книги, ізапрошують вас на який-небудь святковий обід абоуикенд, де буде атмосфера людського тепла ідружелюбності. І тільки потім вони почнуть вимагатибільше.

Ви коли-небудь бачили, щоб вербувальники якої-небудьсекти підійшли до перехожого і запропонували вступитийому в їх круг? Ні, звичайно. Головне в принципі "нога-в-дверях" - це добитися першого "так", першої поступки, адалі дуже легко змусити людину робити те, чого хочетьсявам.

"Якщо вже я дістану кого-небудь цим методом, - говоривзасновник однієї з відомих сект Джим Джонс, - те талюдина робитиме все, що я захочу". Як згадує відомийпсихоаналітик Грейс Стоун, він усього лише просивдопомогти перехожих на вулиці на п'ять хвилин заклеїти івідправити конверти. І йому допомагали, більше того, ще іповерталися, щоб продовжити. Незабаром завербованічлени секти вже віддавали йому 10потом 25потом і увесьсвій доход.

Цей же прийом використовують спритні продавціавтомобілів, які пропонують купити хорошу модель задуже вигідну ціну. Вже оформляючи угоду, вонинесподівано відмовляють в грошових знижках, мотивуючитакі дії наказом начальника, раптовими змінами абофорс-мажором. І, як показує практика, зазвичай покупціне відмовляються від купівлі, хоча, якби їм із самогопочатку запропонували таку ціну - відмовилися б відразу.

Дослідники в області маркетингу виявили, що такийпринцип діє навіть тоді, коли ми цілком усвідомлюємо,що продавець або прохач керується тільки своєюособистою вигодою.

Чи не так поступають продавці на виставкових ринках,коли пропонують вам спробувати те або інші ласощі? Чичасто ви відмовлялися його потім купувати? Напевно,немає. У торговців вона називається "Тактикою малихпоступок".

Як протистояти цій тактиці? Усього лише подумати, щопослідує за невеликим проханням.

Як використати для потрібної мети? По суті, тактика"нога-в-дверях" - це добре продумане питання абопропозиція, на який людина обов'язково повиннавідповісти "так". І це "та" веде до прояву ще більшоїпоступливості.

Знання такої психологічної техніки, як "нога-в-дверях", ідозволяє багатьом шахраям уловлювати у свої мережі якдовірливих, так і навчених життєвим досвідом людей.

22. Теорія когнітивного дисонансу піддавалася критиці за неясність, незрозумілість, невизначеність термінології тощо. Справді, цю теорію доцільніше розглядати більш як проблематичну, ніж стверджувальну. Методологія експериментів для доказу теорії також критикувалася за штучність, можливість різночитання та сумнівну зовнішню валідність, ігнорування індивідуальних особливостей.

У своїй основній праці - "Теорія когнітивного дисонансу" - Фестінгер формулює її вихідні положення таким чином: основна ідея теорії полягає в тому, що людський організм прагне встановити внутрішню гармонію, послідовність, узгодженість між своїми думками, здібностями, знаннями й цінностями. Тобто живий організм має потяг, спрямований на узгодженість усередині пізнавальної діяльності. Щоб досконало оперувати цим поняттям ("узгодженість"), Фестінгер тлумачить пізнавальну діяльність як таку, що розкладається на елементи, або, зрештою, як сукупність таких елементів.

Фестінгер далі пропонує теоретичні твердження, які стосуються відношень між цими пізнавальними елементами:

• пара елементів може існувати у відношеннях, що не стосуються або стосуються справи; у відношеннях узгодженості або неузгодженості;

• два пізнаваних елементи перебувають у стані ізольованості (іррелевантності), якщо вони не мають ніякого стосунку один до одного;

• два пізнаваних елементи перебувають у дисонантних відношеннях, якщо спостерігається дисонанс щодо кожного з них окремо, адже кожний елемент (як доповнення) випливає, походить з іншого;

два пізнаваних елементи перебувають у консонантних відношеннях, якщо один елемент випливає з іншого. Виходячи з цих попередніх дефініцій, Фестінгер встановлює такі форми когнітивного дисонансу.

1. Дисонанс майже завжди постає після рішення, яке було прийнято між двома або більше альтернативами. Адже рішення є не ліквідацією протилежності, а її відсуненням убік, є концентрацією уваги на одному боці альтернативи.

2. Дисонанс майже завжди постає після здійсненої спроби, при запропонуванні нагороди або страхітливої кари внаслідок здійснюваного типу (характеру) поведінки, який відрізняється від тієї чи іншої вихідної думки. 3. Цілеспрямоване або випадкове звертання до нової інформації може створити когнітивні елементи, які будуть дисонантними з існуючим пізнанням.

4. Відкрите вираження незгоди в групі приводить до появи когнітивного дисонансу серед членів групи.

Ця теорія, мабуть, спочатку захоплює своєю невимушеною простотою, майже трюїзмами, але згодом до неї звертаються як до такої, що містить в собі справжні науково-філософські узагальнення. Теорія когнітивного дисонансу пояснила деякі способи соціальної поведінки, що не були розглянуті біхевіористами. Ось кілька прикладів, підкріплених експериментами. Чим міцнішим стає членство в групі, тим вище група оцінюється особистістю. Ми не любимо те, що спричиняє нам біль, замість того, щоб відчувати, що біль був цінним. Ті, хто палять цигарки, кажуть, що зв'язок між палінням і раком є недоведеним; студенти, які обманюють, кажуть, що всі також обманюють, і що вони роблять це, щоб не бути в невигідному становищі.

Люди, які дотримуються протилежних поглядів, схильні інтерпретувати ті ж самі факти зовсім по-різному; кожний пригадує тих, хто підтримує його позиції, "наводить блиск на поверхню" і забуває те, що могло б створити дисонанс. Якщо люди, котрі вважають себе розумними, змушені завдавати болю іншим (як, наприклад, солдати цивільним у ході війни), вони зменшують остаточний дисонанс, принижуючи переможених. Якщо хтось має користь від соціальної несправедливості, що спричиняє страждання інших, він переконує себе, що стражденні неспроможні жити краще, що така їхня дорога життя і т. д.

21. Соціальна установка — детермінована минулим досвідом психологічна готовність індивіда до певної поведінки стосовно конкретних об'єктів, до вироблення його суб'єктивних орієнтацій як члена групи (суспільства) щодо соціальних цінностей, об'єктів тощо.

   Такі орієнтації зумовлюють соціально прийнятні способи поведінки індивіда. Соціальна установка є елементом структури особистості й одночасно елементом соціальної структури. З точки зору соціальної психології вона є чинником, здатним подолати дуалізм соціального та індивідуального, розглядаючи соціально-психологічну реальність в її цілісності. Важливими ознаками установки є інтенсивність афекту (позитивного чи негативного) — ставлення до психологічного об'єкта, її латентність, доступність для прямого спостереження. Вимірюють її на підставі вербальних самозвітів опитуваних, які є узагальненою оцінкою особистості власного відчуття схильності або несхильності до конкретного об'єкта. Отже, атитюд — це міра відчуття, викликаного конкретним об'єктом (“за” чи “проти”). За таким принципом побудовані шкали установок американського психолога Луїса Терстоуна (1887—1955), що є біполярним континуумом (сукупністю) з полюсами: “дуже добре” — “дуже погано”, “цілком згоден” — “цілком не згоден” тощо.    Структуру атитюда утворюють когнітивний (пізнавальний), афективний (емоційний) та конативний (поведінковий) компоненти (рис. 1). Це дає підстави розглядати соціальну установку одночасно як знання суб'єкта про предмет і як емоційну оцінку та програму дій щодо конкретного об'єкта. Вплив установок на поведінку людини вчені трактують по-різному. Вітчизняні психологи вбачають між ними прямий зв'язок, до інших висновків приводять дослідження їх зарубіжних колег.  Поведінка особистості в соціумі зумовлюється та мотивується способами розв'язання суперечностей середовища та особистості, механізмами реалізації соціального життя, соціальними та індивідуальними умовами життєвої ситуації, особливостями соціальної інфраструктури, засвоєними традиціями, звичаями та життєвими цінностями, етнопсихологічними особливостями учасників взаємодії, індивідуальними властивостями особистості. Щодо особистості, то йдеться насамперед про “Я-концепцію” — сукупність уявлень, суджень, переконань індивіда про себе. На їх основі він вибудовує свої стосунки з іншими людьми, визначає тенденції поведінки. “Я-концепція” є передумовою й наслідком соціального життя, соціальної взаємодії, що визначається соціальним досвідом. Мета взаємозв'язку “Я-концепції” та соціального життя полягає не стільки у розширенні можливостей “Я”, скільки у досягненні гармонії з оточенням, що передбачає не припасування індивідуальних властивостей до соціального стандарту, а свідоме оцінювання людиною своїх дій і вчинків, прийняття (неприйняття), зміну, корекцію стереотипів, цінностей і норм, які пропонує суспільство.    Подальші дослідження виявили зв'язок між установками і тенденціями в поведінці людини. На поведінку впливає багато чинників: погода, самопочуття, взаємини з близькими людьми на конкретний момент та ін. Було з'ясовано, що формування та зміна соціальних установок може відбуватися у процесі реальної поведінки, а цілеспрямований вплив на поведінку людини зумовлює зміну її соціальних установок. Отже, попри певні суперечності в поглядах, установка зберігає в соціальній психології статус важливого поняття, адже вона задає певні механізми соціальної поведінки особистості.

23. Ла П’єр з двома китайськими студентами відвідали 252 готелі і скрізь (за вийнятком одного) отримали згоду бути добре обслуженими. Через півроку Ла П’єр звернувся в 251 готель з листами, прохаючи прийняти його та двох китайців (його співробітників). Понад 90% власників готелів відмовили прийняти пару китайців.

Ла П’єр інтерпретував це так: між атитюдами (стосунок до китайців) та реальною поведінкою існує розходження.

Аттитюди конкретної людини (професійні, релігійні, етичні, статеві, політичні тощо) мають складену ієрархічну будову. Людина не завжди впевнена, який з аттитюдів реально визначають її поведінку.

Установки є малоусвідомлюваними. Наша реакція на світ є завжди непередбачуваною до кінця.

24.нема

25. Культура визначає зміст і форми прояву потреб людини. У своєму розвитку людина удосконалює свої потреби в змісті вираження в них глибини і складності усе більш повно усвідомлюваної своєї людської природи. Навіть суто біологічні потреби в їжі, сні і т.п. здобувають усе більш людську, тобто змістовну й облагороджену культурну форму. У ході своєї історії людина постійно олюднює свої потреби і спосіб їхнього задоволення, самим буттям пов'язуючи природне і соціокультурне. Зовнішня культура наділяється у форми вираження, що залежать від національних традицій, що історично склалися в даній спільності, даному регіоні. Вона виробляє різнорівневі техніки настільки ж різноманітних взаємодій у суспільстві. Але якщо зовнішня культура дає людській творчості форму вираження, то душу йому надає внутрішня його культура. Внутрішня культура являє собою те, що є загальним для усіх, тому що заснована на вічних цінностях, єдиних для людської природи, що розуміється не тільки як біологічна, але і як соціальна, і як духовно-вічна. Внутрішня культура має на увазі не формальну організацію відносин („техніку”), а уміння розрізняти добро і зло і жити по совісті. Культурний розвиток людини означає все більше перетворення його з об'єкта культури в її активний творчий суб'єкт. Гармонічно розвинута особистість, що усвідомлює себе суб'єктом культури, затверджує себе через твердження культури. Саме через культуру (як другу природу) людина „приходить до себе”, розпізнає (самопізнає) себе. Саме через культуру вона досягає стану свободи, у якому її природа набуває дійсної “людської” визначеності. Саме через культуру людина усвідомлює межі і безмежжя свого ставлення до світу, марність і велич своїх творчих здібностей щодо його перетворення й, зрештою, своє власне духовно-телісне єство, спрямоване у вічність. Важливим фактором, що визначає функціонування культури, і її „носієм” є особистість. У її поведінці і внутрішньому світі є, наявні ті звичаї, норми і цінності, що маються в складі культури, вони спрацьовують або не спрацьовують, а часом можуть піддаватися різного роду трансформації. Звичайно, той чи інший ступінь індивідуалізації мається в кожній культурі, і тому найчастіше розглядається типова чи базова особистість у культурі як „носій” прийнятих норм і цінностей, що домінують у даному суспільстві. Однак у цьому випадку мова йде здебільшого про індивіда, вбудованого в загальну систему регуляції. Власне особистісний початок формується через механізми вибору того чи іншого типу поводження, цінностей і змістів у цій загальноприйнятій системі. За цей вибір особистість несе відповідальність, беручи на себе витрати ризику й успіх у досягненнях. Необхідно підкреслити, що про феномен саморозвитку, самовдосконалення психологи постійно згадують в контексті самоактуалізації, самореалізації, самодетермінації, самоосвітньої діяльності, самоздійснення та ін. понять, які висвітлюють різні аспекти процесу формування професіоналізму, компетентності, зрілості. Наприклад, ряд вчених розглядають проблему саморозвитку особистості через само-актуалізацію. До речі, саме розробка цього поняття (в тому числі і сучасними дослідниками) як особливого виду діяльності людини, яка спрямована на самовдосконалення, розвиток компетентності, максимально можливе використання свого потенціалу [6, 17, 10], - привернула увагу власне до феномену самовдосконалення, саморозвитку.

 

 

26. Термін «колективізм» означає визнання абсолютного верховенства деякого колективуабо групи - наприклад, суспільства, держави, націй або класу - над людською особистістю. Терміном «колективізм» позначають і конкретні суспільства, які рішуче й послідовно реалізують принцип колективізму. Характерним прикладом такого суспільства є тоталітаризм, що підкоряє всі без винятку сторони соціального й індивідуального життя контролю держави. Під колективізмом будемо приймати соціальну систему, що прагне за допомогою будь-яких коштів, включаючи й насильство, перешикувати суспільство в ім'я досягнення якоїсь єдиної всегнітючої мети й заперечливу автономію індивіда. Колективізму протистоїть індивідуалізм, що не наміряється радикально перебудовувати суспільство заради якийсь універсальної, обов'язкової для всіх мети й, що допускає в широких межах незалежність індивідів. Індивідуалізм може існувати як у формі теорії, так і у вигляді реального індивідуалістичного суспільства, можливо, що не керується у своєму житті ніякою теорією. Комунітаризм (від лат. communitas — спільнота, громада, община) — напрям соціальної філософії і політичної ідеології. Виник в США в 1980. Комунітаристи критикують індивідуалістичну ліберальну антропологію, яка не враховує того, що соціальна спільнота є умовою і запорукою реалізації соціальної свободи, критикують соціалістів за те, що вони вірять у спроможність держави захистити комунітарну соціальність від розпаду. Ідеал комунітаристів — асоціативна мікроспільнота общинного типу, яку держава не повинна ні опікувати ні контролювати, яка існує як самодостатня спільнота індивідів (не просто сума індивідів), комунітарна солідарність як добровільний колективізм. Комунітаристів критикують за їхню «утопічну антропологію».

27. Культура - є вираз індивідуального начала кожного соціуму. Історичні етносоціальні культури є відображення і вираження в нормах поведінки, у правилах життя і діяльності, в традиціях і звичках не загального в різних народів, що стоять на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішньогобуття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільного нормативного взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальне начало в рамках кожної даної спільності.

Таким чином, цивілізація - це соціокультурне освіту. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури. Соціальна ідентичність символічним інтеракціонізмом визначається як певний “Я”-образ, який пов’язаний з соціальними позиціями, які індивід використовує у рольових взаємодіях [2, с.237]. Соціальна ідентичність виникає внаслідок ототожнення людини з певною соціальною роллю. Співвідношення між поняттями роль та соціальна ідентичність ілюструє відомий у психології феномен “плутанини ролей” Е. Еріксона: людина коливається між позитивним полюсом образу “Я”-індивідуального та нега-тивним полюсом “плутанини соціальних ролей”. Це завдання полягає в необхідності об’єднати все, що особа знає про себе як про учня, сина, спортсмена, друга та ін. Усі ці ролі слід поєднати в єдине ціле, переосмислити, прослідкувати етапи особистісного становлення та сформувати власне майбутнє. Якщо це завдання успішно виконане, то у людини з’явиться почуття того, ким вона є, де знаходиться та куди прямує. Якщо ж внаслідок обставин особа не зможе визначити власний “Я”-проект, то плутатиметься в ролях, піддаватиметься навіюванню, виявлятиме невпевненість, матиме труднощі із визначенням оточення, з яким солідаризується. Плутанина ролей здатна зумовити внутрішній конфлікт, а також конфліктну асоціальну поведінку. Водночас конфлікт може з’являтись і тоді, коли життєві обставини нав’язують людині такі ціннісні, статусні та інші моделі, які суперечать чи погрожують “Я”-уявленню про себе [3, с. 301].

Отже, ідентифікація перш за все є потребою особистості, незадоволення якої містить у собі конфліктний потенціал. Рольова ідентичність - це, відповідно, усвідомлення себе суб'єктом психологічних ролей. Американський соціолог Чед Гордон виділяє такі 5 видів рольової ідентичності:

• Статева ідентичність, в основі якої лежить гендерна ідентифікація людини як чоловіка або жінки, одна з найістотніших із усіх рольових ідентичностей. В житті людини також мають велике значення статево-рольові ідентичності, пов'язані з такими ролями, як наприклад, "незаймана", "кнопка", "нечепура", "скромниця", "брудний старий" і т.д.

• Етнічна ідентичність, тобто ідентифікація людини як члена расової, релігійної, національної спільноти або мовної групи, субкультури чи іншої соціальної структури. Від наявності специфічної етнічної ідентифікації залежать цінності і стилі міжособистісної взаємодії людей.

• Ідентичності членства, що базуються на зв'язку між людиною й організаційним життям суспільства завдяки всім формам групового членства. Вони спираються як на формальний зміст ("студент", "член правління", "ротарианець", і т.д.), так і на неофіційні форми асоціацій дозвілля (членство в специфічних гуртках, компаніях, кліках і групах).

• Політична ідентичність базується на таких самохарактеристиках, як ліберал, консерватор або радикал, які впливають на більш пізню ідентифікацію себе як республіканця або соціаліста. Набагато раніш, ніж стають істотними дорослі політичні відносини, з Я-концепцій типу лідера, програного або миротворця розвиваються типові паттерни відношення людини до конкуренції, влади і прийняттю рішення.

• Професійна ідентичність, тобто система рольових ідентичностей щодо роботи, як в домашньому господарстві (дружина, батько, і т.д.) так і за його межами (адвокат, водопровідник, і т.д.). Вони і пов'язані з ними Я-концепції (типу "чесна людина" або "працьовита людина") - серед найбільш важливих у пантеоні ідеалізованих рольових ідентичностей індивідуума