Intimus — внутрішній) характеризується для індивіда виокремленням

себе зі своїм складним, самостійно сконструйованим внутрішнім сві-

том і правом на самоактуалізацію.

Відповідно розрізняють зрілу і незрілу форми любові. У зрілій

любові єдність подружньої пари досягається при збереженні ціліс-

ності їхньої особистості, індивідуальності, у незрілій любові — за

рахунок порушення цієї цілісності, як зазначає Е. Фромм [16], симбіо-

тичного зв’язку, коли партнери обирають позицію “жертви” і “тира-

на”, крайнім проявом яких є мазохізм і садизм.

Хоча шлюб з любові утвердився як усталений стереотип не тільки

в популярній, а й у спеціальній літературі, згідно з даними соціологіч-

них досліджень С. Голода [3], тільки 39,1 % опитаних ним чоловіків і

49,6 % Жінок назвали любов основним мотивом взяття шлюбу. Інші

мотивували його почуттям жалю до партнера, спільністю інтересів і

поглядів, очікуванням народження дитини.

Аналіз впливу шлюбно-сімейної мотивації на задоволеність шлю-

бом свідчить, що серед тих, хто уклав подружній союз з любові і за

спільністю поглядів водночас, найбільше задоволених шлюбом.

За дослідженнями Е. Ейдеміллера [18], у сім’ях, де спостерігають-

ся порушення в нормальній реалізації сімейних функцій (у так званих

дисфункціональних сім’ях) і відповідно незадоволеність шлюбом, при-

чини створення сім’ї були іншими (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Психологічні особливості створення дисфункціональних сімей

(за Е. Ейдеміллером)

Мотив взяття шлюбу

Частка з опитаних

в дисфункціональних сім’ях

шлюбних партнерів, %

Втеча від батьків

50

Почуття обов’язку

49

Самотність

26,6

Наслідування традицій (ініціатива батьків)

25

Любов

9,3

Престиж, пошук матеріальних благ

5,3

Помста колишньому коханому(ій)

3,1

Якщо при цьому мотивація взяття шлюбу є суперечливою, то риси

шлюбного партнера (фізичні, особисті тощо), які спочатку не поміча-

лися (як небажані), починають сприйматися особливо негативно, поси-

люючи дисфункцію сім’ї.

Таким чином, задоволеність шлюбом залежить також від узгодже-

ності шлюбно-сімейної мотивації, яка багато в чому зумовлює його

стабільність.

Загалом розрізняють такі фактори стабільності сім’ї, що розподі-

ляються за двома осями: зовнішні — внутрішні та об’єктивні — су-

б’єктивні (рис. 2.1).

Зовнішні фактори

дієвість правових і моральних норм,

стабільність соціальної системи,

культурних і національних традицій,

рівень життя у країні

очікування референтних для сім’ї людей

Об’єктивні

Суб’єктивні

готовність до сімейного життя;

матеріальні і соціальні умови життя

шлюбно-сімейна мотивація;

конкретної сім’ї

рівень подружньої сумісності,

особливості міжособистісного

спілкування подружжя,

у яких виявляються їхні почуття

(любов, відповідальність,

почуття обов’язку тощо)

Внутрішні фактори

Рис. 2.1. Фактори стабільності сім’ї

Безумовно, об’єктивні фактори (несприятливі соціальні процеси,

війни, економічні кризи, стихійні лиха тощо) істотно впливають на жит-

тєдіяльність сім’ї. Водночас успішність вирішення сімейних проблем

багато в чому залежить від особливостей усвідомлення членами сім’ї

сімейної ситуації, їх готовності і вміння сконцентрувати зусилля на

збереженні сім’ї.

Таким чином, основними факторами, що формують стабільність

шлюбу, є внутрішні суб’єктивні, тобто психологічні. Насамперед — це

подружня сумісність як соціально-психологічний показник згуртова-

ності сім’ї.

Відповідно до сучасних уявлень сумісність як здатність подружжя

узгоджувати свої дії й оптимізувати взаємини в різних видах спільної

діяльності утворює ієрархію рівнів [8].

Нижній рівень становить психофізіологічна сумісність темпе-

раментів подружжя, сенсомоторна узгодженість дій, які виконуються

спільно. Вищий рівень психофізіологічної сумісності характерний для

пар холерик — флегматик і сангвінік — меланхолік, що ніби доповню-

ють один одного (наприклад, спокій флегматика “гасить” запальність

холерика, а життєрадісність сангвініка компенсує знижений фон на-

строю меланхоліка).

Середній рівень психофізіологічної сумісності характерний для

сполучених по “колу” Г. Айзенка (рис. 2.2) темпераментів (кут аси-

метрії α = 90±45 °): холерик — меланхолік, яким не вистачає емо-

ційної стабільності; меланхолік — флегматик і флегматик — сангвінік,

які характеризуються відповідно безініціативністю і відчуженістю

один від одного; сангвінік — холерик, які сперечаються за відпові-

дальність і верховенство в сім’ї.

Невротизм

Меланхолік

Холерик

Інтроверсія

Екстраверсія

α

Флегматик

Сангвінік

Емоційна стабільність

Рис. 2.2. “Коло” Г. Айзенка (α — кут асиметрії)

Низький рівень психофізіологічної сумісності властивий парам з

однаковим темпераментом через відсутність у двох холериків витрим-

ки, у меланхоліків — бадьорості та енергії, у флегматиків — ініціатив-

ності і швидкості реагування, у сангвініків — послідовності.

Другий рівень подружньої сумісності становить функціональна ро-

льова узгодженість, тобто узгодженість структури, розуміння, розподі-

лу і прийняття сімейних і міжособистісних ролей (див. тему 1). При цьо-

му важливе значення має бажане і реальне співвідношення ролей [4].

Вищим рівнем сумісності є ціннісно-орієнтаційна єдність, що

фіксує ступінь збігу оцінок подружжям сімейних цілей і цінностей.

Розрізняють такі сімейні цілі [13]:

· пов’язані з вихованням дітей, коли для сім’ї особливо важливе

саме спільне виховання дитини батьком і матір’ю;

· що припускають насамперед подальший розвиток подружжя як

особистостей, включаючи захоплення на дозвіллі, інтенсивне і

змістовне внутрішньосімейне спілкування;

· зумовлені важливістю створення свого домашнього гнізда з

наданням йому своєрідності і затишку.

Опитування, яке здійснив Український науково-дослідний інститут з

проблем молоді, показало, що молоді сім’ї на перше місце висувають

функцію народження і виховання дітей (90,3 % опитаних), на друге —

задоволення потреб у коханні, особистому щасті, почуття захищеності

(74,2 % респондентів) [8].

При цьому зазначається, що коли молодята вибирали із наведених

в анкеті трьох сімейних цінностей — любов, діти, побут, то переважна

більшість вибрали “любов” (74,4 %), а народження і виховання дітей

вважали найважливішою сімейною цінністю тільки 15,5 %. Ця роз-

біжність пояснюється тим, що в першому випадку (оцінка функцій сі-

м’ї) міг виявитися певний соціально-психологічний стереотип, відпо-

відно до якого діти посідають центральне місце в життєдіяльності

сім’ї. У другому випадку (цінність сім’ї для людини) найімовірніше

проявилися реальні установки молодого подружжя. На третьому

місці відповідно до відповідей респондентів опинилася функція “ве-

дення домашнього господарства”, потім — “задоволення сексуальних

потреб”, “духовне спілкування” і “розвиток особистості членів сім’ї”.

На останньому ранговому місці респонденти зазначили можливість

підвищити завдяки шлюбу свій соціальний статус (10 % респондентів).

Цікаво, що стосовно найважливіших функцій сім’ї максимальний

збіг оцінок спостерігається щодо репродуктивної функції (89,8 % рес-

пондентів). Щодо таких функцій сім’ї, як задоволення потреб у лю-

бові, ведення домашнього господарства, задоволення сексуальних по-

треб, у третини подружніх пар можна констатувати розбіжності.

При цьому існують гендерні* відмінності в сімейних цінностях. Так,

жінки більшою мірою орієнтовані на народження і виховання дітей,

духовне спілкування членів сім’ї, задоволення потреби в любові, осо-

* Гендер у психології — соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої

визначають поняття “чоловік” і “жінка” (на відміну від поняття “стать”, що є суто

біологічною категорією).

бистому щасті, взаєморозумінні. Чоловіків же порівняно з жінками в

сімейному житті більшою мірою приваблює можливість задоволення

сексуальних потреб, ведення здорового способу життя, упорядкуван-

ня побуту.

Серед загальнолюдських цінностей чоловіки найчастіше виокрем-

люють цікаву роботу, професійне зростання, а також впевненість у

собі, матеріальну забезпеченість і спілкування з друзями [7].

Розбіжності в поглядах чоловіків і жінок на сімейні цілі й цінності,

інші аспекти життєдіяльності сім’ї у принципі можна подолати у про-

цесі їх взаємної адаптації до спільного способу життя.

У широкому розумінні під адаптацією (від лат. adapto — присто-

совую) розуміється цілісна система активних і спрямованих дій інди-

віда, що сприяють не тільки підтримці динамічної рівноваги в конкрет-

них умовах, а й забезпечують можливість еволюції при їх зміні [8].

У психології адаптація — це єдність двох процесів: асиміляції (у най-

загальнішому розумінні зміни оточення для успішного пристосування)

і акомодації (зміни самого себе з тією самою метою).

Таким чином, психологічна сутність адаптації полягає у взаєм-

ному уподібненні подружжя, узгодженні, зближенні думок, почуттів і

поводженні на основі насамперед таких психологічних механізмів

пізнання один одного, як ідентифікація і рефлексія.

Розрізняють такі напрямки адаптації:

· матеріально-побутову, що полягає в координації прав і обо-

в’язків подружжя, формуванні моделей сімейного бюджету, що

задовольняють їх обох;

· морально-психологічну, що грунтується на узгодженні інтересів,

установок, ціннісних орієнтацій, світогляду;

· інтимно-особистісну, що передбачає досягнення сексуальної гар-

монії, морально-психологічне задоволення інтимними стосунками.

При цьому може виникнути вторинна негативна адаптація внас-

лідок того, що любов підпорядковується загальному психофізіологіч-

ному закону адаптації, відповідно до якого при постійній дії одного

й того самого подразника сила почуття, що викликана цим подразни-

ком, зменшується. У результаті для підтримки сили почуття на високо-

му рівні необхідно або збільшити силу подразника, або робити пере-

рви, або змінювати якість подразнення [5].

Вторинна негативна адаптація виявляється у трьох сферах:

· інтелектуальній (зменшення інтересу подружжя один до од-

ного як особистості внаслідок повторення у спілкуванні тих

самих оцінок, суджень, думок);

· моральній (можливе зниження поваги подружжя один до од-

ного в результаті щоденного неминучого спілкування, коли вони

можуть з’явитися один перед одним у непривабливому зовніш-

ньому вигляді, використовувати неприйнятні слова, жести тощо);

· сексуальній (зниження взаємної привабливості через доступ-

ність і одноманітність взаємин).

Негативна адаптація може посилюватися внаслідок гендерних від-

мінностей, оскільки чоловіки особливо чутливі до матеріально-побу-

тових незручностей, труднощів фізичної адаптації, а жінки — до змен-

шення зовнішніх проявів з боку чоловіка любові і поваги, втрати ро-

мантики дошлюбних залицянь.

До умов подолання вторинної негативної адаптації належать:

· особистісне самовдосконалення, духовний розвиток;

· підвищення культури взаємин, підтримання почуття високої са-

моцінності один одного [10];

· підвищення автономності подружжя, розширення інтересів і ко-

ла їх спілкування за межі шлюбу.

Успішність адаптації, а отже, стабільність шлюбу залежать від особ-

ливостей взаємодії членів сім’ї, що насамперед виявляються в їхньо-

му спілкуванні.

Висновок про важливість ролі подружньої взаємодії, спілкування

підтверджується дослідженнями В. Мет’юза і К. Міхановича [5]. Вони

виявили десять найважливіших відмінностей між щасливими і нещас-

ливими сім’ями. Ознаки нещасливих сімей:

1. Не мають єдиної думки з багатьох питань і проблем.

2. Погано розуміють почуття один одного.

3. Говорять слова, що дратують іншого.

4. Часто почуваються нелюбими.

5. Не звертають уваги один на одного.

6. Відчувають незадоволену потребу в довірі.

7. Відчувають потребу в людині, якій можна довіритися.

8. Рідко роблять компліменти один одному.

9. Змушені часто поступатись один одному.

10. Бажають, щоб їх любили сильніше.

Умови успішного сімейного спілкування [9]:

· відкритість, відсутність у подружжя таємниць один від одного,

заборонених тем, можливість відверто висловити свої думки,

виявити почуття;

· підтвердження у процесі спілкування позитивного уявлення

про себе в кожного з партнерів;

· активний трансактний обмін, постійне обговорення думок, по-

чуттів, вражень;

· ситуативна адекватність, обумовленість форм спілкування под-

ружжя конкретною ситуацією.

Основною причиною порушення комунікації в сім’ї є переван-

таженість спілкування вторинними функціями (посилена перевірка

відповідності уявленням кожного з партнерів про себе, один про од-

ного і їхні стосунки). При цьому надмірно центроване на партнері

ставлення до нього, сумнів у його вірності, підозра у зраді формують

особливий психічний стан — ревнощі.

Розрізняють такі види ревнощів [10]:

· тиранічні, звичайно властиві авторитарним, егоїстичним, упер-

тим людям, які, як правило, вважають свого партнера власністю,

об’єктом для задоволення власних потреб;

· від ущемлення, притаманні людям, які страждають на комп-

лекс неповноцінності (за А. Адлером), з тривожно-недовірливим

характером;

· звернені, що виникають як захисний механізм — проекція

своєї готовності до зради на партнера.

Подружні комунікації порушує також неадекватне уявлення як про

себе, так і про партнера, що зумовлюється, зокрема, функціональними

стереотипами (“ти — дружина (чоловік), отже, повинна (повинен) ...”).

При цьому виявлено, що дружини здатні дещо краще розуміти

своїх чоловіків, хоча при цьому існують певні похибки в уявленнях

партнерів один про одного. Наприклад, дружини схильні переоціню-

вати життєрадісність, оптимізм і недовірливість чоловіків і недооціню-

вати їхню здатність переживати почуття провини, чоловіки ж — пере-

оцінювати рівень збудливості і неврівноваженості своїх дружин [18].

Це, безумовно, може істотно вплинути на характер взаємин у сім’ї.

Загалом сукупність суб’єктивних психологічних факторів стабіль-

ності шлюбу і сім’ї можна об’єднати в поняття “психологічне здо-

ров’я сім’ї”. Під психологічним здоров’ям сім’ї розуміється інтег-

ральний показник динаміки життєво важливих для сім’ї функцій, що

виражає якісний аспект соціально-психологічних процесів, які відбува-

ються в ній [15].

Структуру психологічного здоров’я сім’ї показано на рис. 2.3.

Психологічне здоров’я сім’ї

(малої соціальної групи)

Функції

Показники

Рівні

Властивості

Умови підтримки

Мотивація шлюбно-

Подібність

Гуманність

Інформативна

Норма

сімейних стосунків

сімейних цінностей

Відхилення

Гармонійність

Оціночна

від норми

Правильне уявлення

Функціонально-

Життєздатність

Прогностична

про роль сім’ї

рольова

Відсутність

Систематичність

Регулятивна

в житті людини

узгодженість

психологічного

Цілісність

Наказова

здоров’я

Наявність навичок

Соціально-рольова

Виховна

Динамічність

внутрішньосімейної

адекватність

корекції

Повсякденність

Адаптивність

Психологічна,

Компенсаційність

у мікросоціальних

сексуальна

стосунках

Вікова мінливість

сумісність тощо

Стійкість

Емоційна

Стійкість подружніх

задоволеність

Керованість

стосунків

стосунками

Зумовленість

Соціальна

Спрямованість

подружніх стосунків

активність сім’ї

на сімейне

довголіття

Рис. 2.3. Структуора психологічного здоров’я сім’ї (за В. Торохтієм [15])

Розрізняють такі рівні психологічного здоров’я сім’ї:

· норма, що умовно визначається ступенем розвитку індивіду-

альних і групових процесів, у межах яких, з одного боку, спос-

терігаються узгодженість і задоволення потреб членів сім’ї, а

з іншого боку — їх соціальна (внутрішньосімейна) активність;

· відхилення від норми, що характеризується перевагою інди-

відуальних процесів над соціальними (внутрішньосімейними), ча-

стковою узгодженістю дій членів сім’ї;

· відсутність психологічного здоров’я сім’ї (психологічне не-

здоров’я), що полягає в її нездатності самостійно коригувати

дезорганізуючі дії її членів, переважанні внутрішньосімейного

дискомфорту і практично повній автономності дій членів сім’ї

щодо задоволення суто індивідуальних потреб.

Психологічно здоровій сім’ї притаманні такі властивості: гуман-

ність (турбота й увага до людини як найвищої сімейної цінності), гар-

монійність (високий рівень сумісності членів сім’ї), життєздатність (стій-

кість проти впливу зовнішніх дестабілізуючих факторів) та ін.

До показників, за якими оцінюють психологічне здоров’я

сім’ї, належать:

· подібність сімейних цінностей, ціннісно-орієнтаційна єдність;

· функціонально-рольова узгодженість;

· соціально-рольова адекватність, або міра здійснення очікувань

членів сім’ї стосовно один одного, відсутність конфліктів між

роллю й особистістю;

· адаптивність, або міра пристосування до соціально-психоло-

гічного клімату сім’ї після перебування в іншому середовищі,

особливо кризовому, прагнення зберегти комфортні емоційні

сімейні стосунки;

· емоційна задоволеність шлюбом, сімейними стосунками;

· спрямованість на сімейне довголіття, усвідомлене прагнення до

нових (найближчих і перспективних) сімейних цілей.

Таким чином, психологічно здорова сім’я (така, що успішно функ-

ціонує), створює умови для реалізації потенціалу кожного її члена, оп-

тимальну модель для оволодіння соціальними навичками, що може

бути перенесена в зовнішнє середовище. Межі між підсистемами в

такій сім’ї досить прозорі для забезпечення спілкування між підсис-

темами і із зовнішнім середовищем і досить недоторканні для під-

тримки їх автономності; сім’я з повагою ставиться до правил, що виз-

начають відносини між підсистемами і внутрішні процеси в кожній

з них [1].

Важливою умовою становлення психологічно здорової сім’ї, зміц-

нення її стабільності є формування готовності особистості до шлю-

бу і сімейного життя, у якій виокремлюються чотири компоненти:

1) фізична і фізіологічна зрілість майбутнього подружжя, коли

чоловік стає здатний зачати, а жінка — виносити і народити здо-

рову дитину; при цьому існує реальна суперечність між юридич-

но встановленим шлюбним віком, що свідчить передусім про

фізичну зрілість майбутнього подружжя, і їх соціальною зрі-

лістю, яка найчастіше настає значно пізніше;

2) соціальна готовність, яка означає, що майбутні шлюбні партне-

ри є рівноправними членами суспільства, які спроможні викону-

вати соціальні ролі й обов’язки, усвідомлюють правову основу

шлюбу, готові взяти на себе відповідальність один за одного

і за своїх дітей, здатні матеріально забезпечити сім’ю;

3) етико-психологічна готовність, що передбачає сформова-

ність адекватних шлюбно-сімейних стосунків, уявлень майбут-

нього подружжя про шлюб і сім’ю, подружні і батьківські обо-

в’язки, розуміння співвідношення між любов’ю і шлюбом; умін-

ня цінувати особистісні якості партнера, об’єктивно оцінювати

власні почуття і ставлення до обранця; спрямованість на іншу

людину; розуміння основ формування психологічно здорової

сім’ї, створення сприятливого соціально-психологічного кліма-

ту сім’ї і наявність відповідних умінь; при цьому для того, хто

бере шлюб, важливо вміти спроектувати реалістичну модель

майбутньої сім’ї, її уклад з урахуванням впливу способу життя

батьківських родин, матеріально-економічних можливостей, шля-

хів реалізації спільних планів на майбутнє;