1. Виявлення зони конфлікту в бесіді з батьками і дитиною, а

також за допомогою тестових методик (“незавершених речень”, “ма-

люнка сім’ї” та інших проективних методик).

У цьому разі важливо дослідити різні аспекти життя дитини (її ста-

новище в сім’ї, ставлення до батьків, братів і сестер, інших родичів,

особливості виховання в сім’ї, застосування заохочення та покарання

і реагування дитини на них, ставлення до школи (дитсадку) й одно-

літків, педагогів і вихователів), виявити її інтереси і можливості.

При цьому можна виокремити такі зони конфлікту: сім’я (загалом,

з одним чи з обома батьками, із братами і сестрами, іншими родичами),

формальні чи неформальні об’єднання однолітків, суспільні інститути

виховання (школа, дитсадок), конфліктні стосунки з окремими педаго-

гами чи вихователями.

2. З’ясування змісту конфлікту під час бесіди з дитиною, а та-

кож за допомогою психодіагностичних методик, спрямованих на вияв-

лення індивідуальних особливостей дитини, її психічного, і насамперед

емоційного, стану (настрій, рівень тривожності, страхи тощо), характе-

ру взаємодії з оточуючими.

На практиці використовують такі методики, як тест Люшера, шкалу

самооцінки рівня тривожності Спілбергера — Ханіна, САН, шкалу деп-

ресії, методику вивчення самооцінки Будассі чи Дембо — Рубінштейн,

шкалу рівня суб’єктивного контролю, тест “Будинок — дерево — лю-

дина”, тест “Неіснуюча тварина”, малюнок сім’ї та ін.

3. Визначення особливостей поводження дитини в конфлікті

на основі безпосереднього спостереження за нею, а також на підставі

даних при застосуванні тесту Томаса, проективних методик (наприклад,

малюнкового тесту Розенцвейга), бесіди з дитиною про її проблеми.

При цьому необхідно враховувати вікові особливості проблем дітей.

Так, відхилення в поведінці дошкільнят і молодших школярів часто по-

в’язані з проблемами їхньої емоційної сфери, викликаними переживан-

ням почуття сорому, приниження, провини через недостатню сформо-

ваність довіри до світу, що трансформуються в переживання різних

страхів*.

* Прояви і способи діагностики страхів докладно описано в [2].

Характерне для підлітків прагнення до розширення сфери спілку-

вання, самостійності, самоствердження може призвести до конфліктів

з оточуючими через відсутність достатніх комунікативних навичок, не-

стабільність самооцінки, неадекватність рівня домагань, підвищену ви-

могливість до оточуючих.

Отримані в такий спосіб відомості є основою для подальшої робо-

ти психолога з дитиною і сім’єю.

Якщо зоною виявленого конфлікту дитини є сім’я, подальший на-

прямок психологічної діагностики полягає у з’ясуванні особливостей

сімейного виховання дитини.

Аналізуючи процес виховання в сім’ї, психолог повинен насампе-

ред з’ясувати стиль виховання. Якщо виявлений стиль не сприяє роз-

витку особистості дитини, необхідно виявити причини неадекватного

ставлення батьків до дитини.

Для вивчення особливостей сімейного виховання використовують

опитувальники “Аналіз сімейної тривоги”, “Аналіз сімейних взаємин

(АСВ)” Е. Ейдеміллера [19], тест-опитувальник ставлення батьків

О. Варги, кольоровий тест стосунків О. Еткінда, тест Лірі та ін.

Так, за допомогою опитувальника АСВ виявляють особливості

порушення процесу виховання в сім’ї за такими ознаками (див.

дод. 3) [19]:

· рівень протекції (ступінь зайнятості батьків вихованням дити-

ни), для характеристики якого використовують дві шкали —

гіперпротекція (Г+) і гіпопротекція (Г-);

· ступінь задоволення потреб дитини, що передбачає мож-

ливість двох відхилень — потурання потребам (шкала П+) та їх

ігнорування (П-);

· кількість і якість вимог до дитини в сім’ї, що виявляються,

по-перше, у вигляді обов’язків дитини (відповідні відхилення за-

фіксовані у шкалах надмірності вимог-обов’язків В+ і недостат-

ності вимог-обов’язків В-), по-друге, у заборонах, що встановлю-

ють неприйнятні зразки поведінки дитини, які визначають ступінь

її самостійності (шкали надмірності вимог З+ і недостатності ви-

мог З-), по-третє, у санкціях, покараннях за порушення дитиною

вимог (шкали надмірності санкцій, жорстокого поводження С+

і мінімальності санкцій, орієнтації на заохочення С-);

· нестійкість стилю виховання, тобто різка зміна стилю, прийо-

мів виховання (шкала Н).

Аналіз поєднань перелічених ознак виховання (див. дод. 3) дає

змогу виявити стилі виховання, що несприятливо позначаються на

розвитку особистості дитини (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Діагностика стилів негармонійного сімейного виховання

(за Е. Ейдеміллером [19])

Вираженість ознаки виховного процесу

Стиль виховання

(Г+, Г-)

П

В

З

С

+

+

-

-

-

Поблажлива гіперпротекція

+

±

±

+

±

Домінуюча гіперпротекція

Підвищена моральна

+

-

+

±

±

відповідальність

-

-

±

±

±

Емоційне відторгнення

-

-

±

±

+

Жорстоке поводження

-

-

-

-

±

Гіпопротекція

Примітка. Вираженість ознаки: + — надмірна; - — недостатня; ± — можливі як над-

мірність, так і недостатність чи невираженість.

За допомогою опитувальника АСВ виявляють психологічні причи-

ни відхилень у сімейному вихованні, спричинені насамперед особисті-

сними проблемами батьків, що розв’язуються за рахунок дитини:

· розширення сфери батьківських почуттів (шкала РБП), що

найчастіше спостерігається тоді, коли подружні стосунки з пев-

них причин (невідповідність характерів, розлучення, смерть) по-

рушуються і від дитини вимагається задовольняти хоча б час-

тину потреб (у прихильності і частково, як правило, на неусві-

домлюваному рівні — еротичних потреб);

· стимулювання проявів дитячих якостей у підлітка (шкала

ПДЯ), що призводить до розвитку психічного інфантилізму ди-

тини;

· виховна невпевненість батьків (шкала ВН), коли батьки (як

правило, із психастенічними рисами особистості) потурають ди-

тині, поступаючись їй практично в усьому, відтворюючи стиль

взаємин у прабатьківській сім’ї;

· фобія втрати дитини (шкала ФВ) — перебільшення “тендіт-

ності”, хворобливості дитини;

· недорозвиненість батьківських почуттів (шкала НБП), що

зумовлюють емоційне відторгнення, жорстоке поводження з ди-

тиною;

· проекція на дитину власних небажаних якостей (шкала

ПНЯ), що супроводжується характерним прагненням у будь-яко-

му вчинку дитини виявити “істинну” (погану) причину — ті якості,

з якими батьки неусвідомлено не можуть примиритися в собі;

· винесення конфлікту між подружжям у сферу виховання

(шкала ВК), характерним проявом якого є вираження невдово-

лення виховними методами іншого (з позиції “хто правий?”);

· зрушення в установках батьків до дитини залежно від її

статі (шкали переваги чоловічих якостей ПЧЯ і переваги жіно-

чих якостей ПЖЯ), коли спостерігається неусвідомлюване не-

прийняття дитини іншої статі.

Дослідник Е. Ейдеміллер зазначає на необхідності не тільки вста-

новити причини неадекватного ставлення батьків до дитини, а й місце

цієї причини в сукупності відносин у сім’ї. У цьому разі, на його дум-

ку, доцільно використовувати проективні методики “Сімейна геногра-

ма” і “Сімейна соціограма”, спрямовані на виявлення особливостей

характеру взаємин членів сім’ї. Результати проективного тесту “Сі-

мейна соціограма”, який виконують всі члени родини, психолог аналі-

зує за такими критеріями [19]:

· кількістю членів сім’ї, що потрапили у площину кола; при

цьому можливо, що член сім’ї, з яким випробуваний перебуває

в конфліктних стосунках, буде “забутий”, а хтось зі сторонніх

осіб (іноді тварин) може бути зображений як член сім’ї;

· розміром кружків, що свідчить про значущість членів сім’ї

для піддослідного (що більший кружок, то вищий рівень зна-

чущості);

· розміщенням кружків один щодо одного у площині тесто-

вого поля кола; при цьому найбільш значущих членів сім’ї під-

дослідний зображує у центрі чи верхній частині поля;

· відстанню між кружками, що визначає психологічну відстань

між членами сім’ї, причому перетин кружків або їх розміщення

один у одному свідчить про недиференційованість “Я” у чле-

нів сім’ї, наявність симбіотичних зв’язків.

Метод “сімейна генограма” припускає графічне зображення уяв-

лень членів сім’ї про характер цих взаємин за допомогою умовних

символів, якими позначається ступінь прихильності, психологічної за-

лежності членів сім’ї один від одного [12].

Розглянемо методику застосування тесту “Сімейна соціограма”.

Піддослідному пропонується намалювати коло і в ньому себе і

членів своєї родини у формі кружків, підписуючи їх так, щоб було зро-

зуміло, хто з членів сім’ї де розміщений.

Урахування особливостей структури сім’ї і її функціонування як

цілісного організму покладено в основу системного підходу до

психологічної діагностики сім’ї.

Існують різноманітні схеми аналізу сімейної системи, що фактично

є результатом інтеграції кількох підходів (структурного, функціональ-

ного та ін.), в яких розглядаються різноманітні аспекти життєдіяль-

ності сім’ї.

Так, методика вивчення психологічного здоров’я сім’ї (див.

тему 2) складається із сукупності окремих методик, що діагностують

певні закономірності функціонування сім’ї [17]:

· “подібність сімейних цінностей”, що відбиває ступінь близькості

життєвих позицій кожного члена сім’ї в основних сферах її жит-

тєдіяльності;

· “функціонально-рольова узгодженість”, що грунтується на ос-

нові розвитку соціально-психологічних механізмів внутрішньо-

сімейної інтеграції;

· “соціально-рольова адекватність”, що розкриває особливості

сприйняття членами сім’ї своїх соціальних ролей і їхні ставлен-

ня до цих ролей;

· “адаптивність у мікросоціальних стосунках”, що побудована з

урахуванням необхідності рівноваги в афективній, когнітивній і

поведінковій сферах взаємин у сім’ї;

· “емоційна задоволеність”, що грунтується на порівнянні очіку-

вань і реальних досягнень членів сім’ї;

· “спрямованість на сімейне довголіття”, що виявляє особливості

розвитку і реалізації потреб особистості в сім’ї.

Узагальнений показник психологічного здоров’я сім’ї визначаєть-

ся як сукупність показників за кожною методикою і може бути інте-

гральною характеристикою загальних тенденцій благополуччя сім’ї.

Найповніше системний підхід поданий в інтегральній моделі

О. Чернікова [18], що пропонує аналізувати сім’ю як систему з погля-

ду її структури, стадій розвитку сімейної історії, комунікацій і проблем-

ної поведінки членів сім’ї.

Відповідно до цієї моделі структуру конкретної сім’ї вивча-

ють за такими її параметрами, які залишаються відносно незмінни-

ми протягом певного періоду і які можна порівняти із відповідними

стадіями життєвого циклу [18]:

· згуртованістю — визначається як ступінь близькості членів

сім’ї і вказує на їхнє почуття поєднання в одне ціле;

· ієрархією — виявляються домінуючі члени сім’ї і ступінь їх-

нього впливу один на одного;

· зовнішніми і внутрішніми межами — описуються взаємини

сім’ї із соціумом і різними підсистемами сімейної групи (підсисте-

мами батьків, дітей, індивідуальними та ін.).

Аналіз цих параметрів дає змогу виявити дисфункціональні еле-

менти сімейної системи.

Відповідно до структурної теорії дисфункцію в сім’ї створюють

надто жорсткі межі (коли відбувається мало зв’язків між сім’єю й

оточенням, то утворюється застій у системі) або дуже розмиті межі

(коли у членів сім’ї надто багато зв’язків з оточенням і надто мало

між собою).

Дисфункціональні сім’ї, як правило, мають також розмиті межі між

поколіннями, що призводить до міжпоколінних коаліцій, коли, на-

приклад, згуртованість у підсистемах “батьки — діти” набагато вища,

ніж у батьківській підсистемі (тоді як у сімейній групі, що оптималь-

но функціонує, чітко спостерігається протилежна картина).

У дисфункціональних сім’ях часто спостерігається “реверсія ієрар-

хії”, коли, наприклад, вплив дитини сильніший, ніж вплив батьків, або

члени сім’ї, утворивши міжпоколінну коаліцію, вважають інших членів

сім’ї нижчими за статусом.

Дисфункціональними є також незбалансовані сімейні структу-

ри за ступенем близькості чи гнучкості, що стабілізуються на основі

дисфункцій одного з її членів, наприклад дитини, якій відводиться

роль жертвенного козла (див. тему 3).

Виявити характер структурних проблем сім’ї (жорсткість або роз-

митість меж, реверсію ієрархії, міжпоколінні коаліції, незбалансованість

сімейної структури) набагато легше, якщо знати типові завдання і

проблеми сім’ї на різних стадіях її життєвого циклу (ще одного

підходу до вивчення сім’ї на основі системного підходу) [10].

Історичний розвиток сім’ї аналізують насамперед з метою вияв-

лення впливу на сім’ю параметрів прабатьківської сімейної системи.

Крім методики “Сімейна генограма” в аналізі сімейної історії доціль-

но використовувати такі графічні методи, як “Лінія часу”, “Карта сім’ї”

та ін. [4], за допомогою яких можна виявити найбільш значущі для

функціонування сім’ї події, зміни в її структурі, можливі збіги подій у

досліджуваній і прабатьківських сім’ях, що неявно зумовлюють пере-

несення особливостей взаємин членів сім’ї на подальші покоління.

Аналізуючи комунікації в сім’ї, вивчають [13]:

· правила взаємодії в сім’ї (явні та неявні);

· ступінь відкритості спілкування, наявність замаскованої інфор-

мації, заборонених для обговорення тем;

· можливість відкритого прояву почуттів;

· переважання прямої чи непрямої комунікації;

· симетричність або додатковість взаємин (коли поведінка чле-

нів сім’ї стосовно один одного схожа чи протилежна: один

наказує, інший підкоряється).

При цьому певні дії одного члена сім’ї можуть спровокувати пев-

ну поведінку іншого, яка, у свою чергу, підкріплює поведінку першого,

утворити заворожене коло, спричинюючи симптоматичну поведінку

(наприклад, енурез у дитини).

На думку окремих дослідників, які працюють на основі системно-

го підходу до сім’ї, симптоматична поведінка (певне порушення в

сім’ї) відіграє роль прихованої комунікації між людьми, що спостері-

гається тоді, коли існуючі стосунки в сім’ї виключають можливість від-

критого обговорення сімейних проблем [2; 3; 10].

Особливості комунікацій у сім’ї доцільно вивчати за допомогою

інтерв’ю. Для виявлення послідовності подій, пов’язаних із симптома-

тичною поведінкою, задають безоцінні запитання типу “Як це трапи-

лось?”, “До чого це призвело?”, що припускають відповіді описово-

го характеру. За допомогою інтерв’ю можна також виявити особли-

вості взаємин у сім’ї на основі аналізу відповідей на запитання, що

з’ясовують незгідність між членами сім’ї (з використанням категорій

“більше — менше”, “краще — гірше”, “частіше — рідше”, “ближче —

далі” та ін.), наприклад: “Хто краще за всіх ставиться до батька?”

Причому для подолання опору членів сім’ї доцільно використовувати

прийом “якби”: “Якби батько залишився вдома, хто б радів найбіль-

ше?” [14].

На відміну від індивідуального системний підхід до аналізу кому-

нікації сім’ї, її структури, історії сім’ї, типових проблем життєвого цик-

лу сім’ї дає змогу врахувати групові процеси в сім’ї, одержати все-

бічне уявлення про сім’ю та її життєдіяльність.

Контрольні питання і завдання

1. Цілі і завдання психологічної діагностики сім’ї.

2. Підходи до психологічної діагностики сім’ї.

3. Якими методами і методиками можна визначити рівень подружньої суміс-

ності?

4. Методики, за допомогою яких можна визначити особливості взаємин у

сім’ї.

5. Виконайте психодіагностичне дослідження ступеня задоволеності шлюбом

за опитувальником В. Століна і проаналізуйте його результати (див. дод. 2).

6. Виявіть узгодженість сімейних цінностей і рольових установок у вашій (чи

іншій) подружній парі за методикою А. Волкової і Г. Трапезникової (див.

дод. 1).

7. Методики психодіагностики стилів сімейного виховання.

8. Дослідіть особливості процесу виховання в сім’ї за методикою АСВ (див.

дод. 3). Якщо виявите відхилення у вихованні дітей, зазначте їх тип і мож-

ливі причини порушення процесу виховання. Відповідь обгрунтуйте.

9. Порівняйте особливості психологічної діагностики сім’ї на основі індивіду-

ального і системного підходів.

10. Найдоцільніші методи психодіагностики сім’ї як системи.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Волкова А. Н., Трапезникова Г. М. Методические приемы диагностики суп-

ружеских отношений // Вопр. психологии. — 1985. — № 5. — С. 110–

116.

2. Захаров А. И. Психологические особенности диагностики и оптимизации

взаимоотношений в конфликтной семье // Вопр. психологии. — 1981. —

№ 3. — С. 58–68.

3. Кабанов М. М., Личко А. Е., Смирнов В. Н. Методы психологической диаг-

ностики и коррекции в клинике. — Л.: Медицина, 1983.

4. Кроник А. А., Кроник Е. А. Психология человеческих отношений. — Дубна:

Когито-Центр, 1998.

5. Левкович В. П., Зуськова О. Е. Социально-психологический подход к изуче-

нию супружеских конфликтов // Психол. журн. — 1985. — Т. 6. — № 3. —

С. 127–137.

6. Обозов Н. Н., Обозова А. Н. Диагностика супружеских затруднений //

Психол. журн. — 1982. — № 3. — С. 147–151.

7. Общая психодиагностика / Под ред А. А. Бодалева, В. В. Столина. — М.:

Изд-во МГУ, 1987.

8. Основы психодиагностики / Под ред. А. Г. Шмелева. — Ростов-н/Д: Фе-

никс, 1996.

9. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии / Под

ред. А. Н. Крылова. — СПб.: Питер, 2000.

10. Психологічна допомога сім’ї: Посіб. / За ред. З. Г. Кісарчук. — К.: Вид-во

Ін-ту соціології НАН України, 1998. — С. 32–52.

11. Ридардсон Р. У. Силы семейных уз. — СПб.: Академия, 1994.

12. Романова Т. Л. Опросник “Психологические затруднения” // Психол.

журн. — 1992. — № 2. — С. 141–145.

13. Сатир В. Вы и ваша семья. Руководство по личностному росту: Пер. с

англ. — М.: Эксмо-Пресс, 2000.

14. Семья в психологической консультации / Под ред. А. А. Бодалева,

В. В. Столина. — М.: Педагогика, 1989.

15. Семья глазами психолога: Сб. методик / Сост. С. Ф. Спичак. — М.: Воро-

неж, 1995.

16. Смехов А. В. Опыт психологической диагностики и коррекции конфликтно-

го общения в семье // Вопр. психологии. — 1985. — № 1. — С. 83–92.

17. Торохтий В. С. Общая характеристика методики оценки психологическо-

го здоровья семьи // Вестн. психосоц. и коррекц.-реабилитацион. рабо-

ты. — 1996. — № 4. — С. 20–30; 1997. — № 9. — С. 28–41; 1998. —

№ 3. — С. 30–49.

18. Черников А. В. Интегративная модель системной семейной психотерапев-

тической диагностики // Темат. прил. к журн. “Семейная психология и се-

мейная терапия”. — М., 1997.

19. Эйдемиллер Э. Г. Методы семейной диагностики и психотерапии. — М.;

СПб.: Фолиум, 1996.

Тема 5

ПСИХОЛОГІЧНА

КОРЕКЦІЯ

СІМЕЙНИХ СТОСУНКІВ:

ПСИХОЛОГІЧНЕ

КОНСУЛЬТУВАННЯ

І ПСИХОТЕРАПІЯ

n

Відмітні риси психологічного консультування і психотерапії.

n

Принципи психологічного консультування сім’ї.

n

Механізми психологічної корекції сімейних стосунків.

n

Особливості використання методів і прийомів сімейного кон-

сультування.

n Доцільність застосування сімейної психотерапії.

n Принципи і стадії процесу сімейної психотерапії на основі

різних підходів.

Психологічна допомога сім’ї найчастіше подається через типоло-

гічне консультування або психотерапію, що спрямовані на вирі-

шення психологічних проблем сім’ї за допомогою структурованого

діалогу між консультантом і клієнтом. При цьому під психологічним

консультуванням розуміють насамперед вплив, спрямований на ко-

рекцію міжособистісних стосунків клієнта в сім’ї. Психотерапія орі-

єнтована переважно на вирішення глибинних особистісних проблем,

які коріняться в більшості утруднень клієнта, що виникають у міжосо-

бистісних стосунках з іншими членами сім’ї. Залежно від орієнтації

психологічної допомоги розрізняють такі види психологічного кон-

сультування сім’ї [1]:

· подружнє;

· спільне дітей і батьків;

· батьків з приводу проблем дітей;

· сім’ї, один із членів якої серйозно хворий (соматично або пси-

хічно);

· тих, хто бере шлюб;

· тих, хто розлучається.

Консультування класифікують також за тривалістю (разова, ко-

роткострокова, тривала) і характером допомоги (просвітницько-ре-

комендаційна, діагностична, власне психологічна консультація) [10].

Основна мета психолога, який здійснює консультування, — допо-

могти клієнтові віднайти шляхи і засоби розв’язання проблем, пов’я-

заних з утрудненнями в міжособистісних стосунках із членами сім’ї.

Для того щоб досягти цієї мети, психолог повинен розв’язати такі

завдання [3; 15]:

· розібратися в суті проблеми, допомогти клієнту зняти емоційне

напруження, краще усвідомити ситуацію, що склалася, застосо-

вуючи рефлексивне вислуховування клієнта;

· розширити уявлення клієнта про себе, проблемну сімейну си-

туацію, навколишню дійсність загалом, у результаті чого він

починає по-новому бачити й оцінювати ситуацію, намагається

знайти альтернативні варіанти поведінки в ній;

· допомогти клієнтові взяти на себе відповідальність за власний

“внесок” у сімейну ситуацію;

· підтримати у клієнта віру в себе, готовність реалізувати виявлені

способи подолання сімейних проблем насамперед через зміну

власного ставлення до них і власної поведінки.

Розв’язати ці завдання можливо, дотримуючись певних принципів

[1; 5]:

· добровільності, що означає власне бажання клієнта зверну-

тись до психолога і, отже, орієнтацію його на сприйняття пси-

хологічної допомоги;

· конфіденційності, тобто заборони передавати інформацію

іншим особам без згоди клієнта (за винятком випадків, коли

йдеться про загрозу життю і здоров’ю або клієнта, або інших

людей, про що клієнт попереджається одразу);

· доброзичливості, емпатійного ставлення до клієнта, уміння

уважно й активно вислуховувати іншу людину, виявляючи до

неї повагу, зацікавленість у її долі;

· безоцінного ставлення до клієнта, уміння сприйняти його та-

ким, яким він є, оцінюючи, але не засуджуючи його норми і

цінності, життєві правила, оскільки розширити уявлення людини

про навколишнє середовище можна, спираючись тільки на його

власні уявлення;

· відмови від поради, від того, щоб брати на себе відповідальність

за все, що відбувається в сім’ї клієнта, у противному разі у клієнта

замість активного намагання вирішити проблему може сформу-

ватися пасивне ставлення до неї; при цьому будь-які невдачі мо-

жуть приписуватись консультантові, що підриває його авторитет;

· уникнення дружніх стосунків з клієнтом з метою збере-

ження об’єктивної і відстороненої позиції, необхідної для ефек-

тивного вирішення проблем клієнта;

· правоти клієнта, неможливості списати неуспішне консульту-

вання на неправильну гру клієнта, його впертість, неточне тлума-

чення проблем тощо.

У результаті психолог-консультант створює атмосферу доброзич-

ливої довіри і як компетентніша у проблемі людина (завдяки про-

фесійній навченості) допомагає клієнтові віднайти шляхи її вирішен-

ня, подолати труднощі сімейного життя.

Психолог Ю. Альошина [1] вирізняє кілька груп методів і прийо-

мів психологічного консультування сім’ї: загальні навички психо-

логічного впливу; неспецифічні прийоми роботи консультанта; спе-

ціальні прийоми і методи психологічного консультування.

Загальні навички психологічного впливу пов’язані насамперед з

дотриманням правил ведення консультативного прийому на основі

етичних і професійних норм і принципів. При цьому вербальна і невер-

бальна поведінка психолога допомагає створити сприятливий психоло-

гічний клімат бесіди, конструктивно проаналізувати ситуацію, з’ясувати

істинні причини виникнення проблеми, сформувати у клієнта впевненість

у дієвості психологічних рекомендацій і бажання скористатися ними.

Недостатнє оволодіння психологом відповідними навичками консульта-

ційної бесіди може призвести до типових помилок [1; 10]:

· не встановлено необхідного психологічного контакту, що пере-

шкоджає створенню атмосфери доброзичливості і довіри;

· перехід до вирішення проблеми без достатнього вивчення її

сутності, подання рекомендацій, що ігнорують мотиви й інтере-

си клієнта;

· авторитарність щодо співрозмовника, нав’язування йому своєї

думки, невміння вислухати, створення перешкод для роз’яснен-

ня й обгрунтування клієнту свого погляду;

· ставлення клієнту прямих запитань з метою одержання інфор-

мації для перевірки своєї точки зору, коли мотиви розпитуван-

ня не зрозумілі співрозмовнику;

· жорстка прихильність попередньо сформульованій гіпотезі і

“підштовхування” співрозмовника до неї шляхом ставлення

відповідних запитань.

Неспецифічні прийоми роботи психолога-консультанта при-

пускають використання різних технік і завдань, спрямованих на роз-

в’язання завдань психологічного консультування незалежно від його

цілей.

Наприклад, домашні завдання клієнтам (ведення щоденника само-

спостереження; завдання, які передбачають бесіди на задані теми, що

їх мають вести члени сім’ї протягом певного часу; завдання фіксува-

ти за заданим планом позитивних і негативних реакцій на дії інших

членів сім’ї; завдання застосовувати певний час ті форми спілкування,

відсутність яких призвела до складної сімейної ситуації) допомагають

їм закріпити позиції і навички, засвоєні під час консультування.

Запитання, сформульовані так, щоб відповідь на них припускала

зміну позиції клієнта до його проблеми (наприклад, розповісти про

сімейні відносини з погляду іншого члена сім’ї), стимулюють розвиток

ширшого уявлення клієнта про ситуацію.

Аналогічний ефект дає використання “техніки парафразу”, що

полягає в перефразовуванні скарги клієнта з метою зменшення її не-

гативного звучання, додавання їй позитивного відтінку (наприклад,

скаргу на неслухняність дитини можна трактувати як прояв само-

стійності дитини, що дуже важливо для її майбутнього життя).

Спеціальні прийоми і методи психологічного консультуван-

ня спрямовані на розв’язання конкретних завдань сімейного консуль-

тування. Так, використання “техніки списків” грунтується на тому,

що важливим показником сприятливого сімейного клімату є спільне

проведення дозвілля, що викликає задоволення членів сім’ї. Завдан-

ня консультанта — знайти у подружжя спільні інтереси й орієнтувати

їх на виконання загальної справи, обговоривши й усунувши всі мож-

ливі перешкоди і труднощі. З цією метою, попередньо пояснивши

подружжю, що і навіщо кожний робитиме, психолог пропонує кожно-

му з них записати на окремому аркуші паперу те, що його було б

цікаво і приємно робити на дозвіллі.

Отримавши від подружжя два списки, консультант намагається

знайти спільні справи, які подружжя могло б робити разом найближ-

чими днями, а якщо спільних інтересів практично немає, запропонува-

ти компромісний варіант.

Аналогічно застосовують “техніку контрактів”, коли подружжя

(або інші члени сім’ї) на окремих аркушах записують вимоги і поба-

жання стосовно один одного.

Схема процесу психологічного консультування передбачає

сім фаз (рис. 5.1).

Зміцнення довіри до консультанта

“Катарсис”, “вимовляння”

клієнтом проблеми

Розрада

Постановка діагнозу

Спільне дослідження проблеми

Усвідомлення клієнтом варіантів вирішення

проблеми і прийняття одного з них

Закріплення мотивації

на виконання прийнятого рішення

Рис. 5.1. Схема процесу психологічного консультування (за Р. Кленером [5])

Перша фаза — створення клімату, що забезпечує успішне кон-

сультування шляхом вираження психологом позитивних установок на

клієнта, переконання його в щирій зацікавленості у вирішенні пробле-

ми і бажанні допомогти.

Друга фаза — створення своєрідного “катарсису”, який виникає

внаслідок того, що клієнтові надається можливість висловитися з про-

блеми, звільнитися від негативних емоцій.

Третя фаза — усунення (по можливості) деструктивного фону

через осмислення проблеми і переорієнтацію клієнта на позитивне, що

є в цій ситуації.

Четверта фаза — постановка консультантом діагнозу, тобто з’я-

сування причини звернення клієнта в консультацію, про що клієнтові

не повідомляється.

П’ята фаза — психолог допомагає клієнту самостійно поставити

“діагноз” проблемної ситуації.

Шоста фаза — клієнт має усвідомити наявні варіанти вирішення

проблеми і вибрати один з них. При цьому всі рішення клієнт пови-

нен приймати самостійно, бо тільки тоді він почуватиметься відпові-

дальним за власні вчинки і не відмовиться від прийнятого рішення в

разі труднощів, що виникнуть.

Сьома фаза — закріплення мотивації щодо виконання прийнято-

го рішення.

Ця схема може змінюватися залежно від тривалості і характеру

консультування.

Консультації просвітницько-рекомендаційного характеру грун-

туються на психодіагностиці клієнта, членів його сім’ї і здійснюються

здебільшого для молодих людей, які беруть шлюб, молодих родин у

період адаптації, батьків, які відчувають труднощі у вихованні дітей.

Таке консультування відбувається поетапно:

1. Знайомство з клієнтом, встановлення психологічного контакту

з ним з метою зміцнення його мотивації щодо психологічного кон-

сультування.

2. Початок консультативної бесіди, коли клієнт називає причину

звертання в консультацію, тобто скаргу, до структури якої входять

[12]:

· локус скарги — суб’єктний (на кого скаржиться клієнт: на ди-

тину; на подружні відносини; на сімейну ситуацію загалом; на

особисті проблеми; на третіх осіб, що мають стосунок до сім’ї)

і об’єктний (на що скаржиться клієнт: на порушення здоров’я;

на дитину чи на інших членів сім’ї; на рольову поведінку членів

сім’ї, що не відповідає їх віку, статі, статусу; на індивідуально-

психологічні особливості членів сім’ї; на психологічний клімат у

сім’ї; на об’єктивні життєві обставини);

· самодіагноз — пояснення клієнтом причини сімейних труднощів,

що побічно свідчить про ставлення до них клієнта і їх можливе

джерело, про його уявлення про себе і сімейні взаємини;

· проблема клієнта — клієнт зазначає, що хотів би змінити, але

не може або не впевнений у правильності своїх дій;

· запит — формулювання того, на яку допомогу розраховує

клієнт (емоційну підтримку, надання інформації, формування по-

зицій, навчитись впливати на членів сім’ї тощо).

На цьому етапі психолог здійснює первинну діагностику, тобто

складає враження про клієнта на основі аналізу його вербальної і не-

вербальної поведінки, що дає змогу виявити явний і прихований зміст

скарги, її підтекст, ставлення до особи, на яку клієнт скаржиться, до

консультанта.

При цьому консультанта клієнт може вважати союзником, що здат-

ний допомогти у вирішенні сімейних проблем, або особою, на яку

можна перекласти відповідальність за складну ситуацію.

Клієнт може також бути орієнтований насамперед на те, щоб вста-

новити певні стосунки з консультантом, а не змінити ситуацію, з якою

він звернувся до консультанта.

У результаті первинної діагностики психолог визначає можливість

подання клієнтові психологічної допомоги або направляє його до

інших фахівців, висуває первинну гіпотезу про сутність проблеми

клієнта і його родини.

3. Психодіагностичне обстеження клієнта. Здійснюється на основі

результатів первинної діагностики з використанням методик, за допо-

могою яких діагностують особливості особистості того, хто отримує

консультацію, членів його сім’ї, сімейних стосунків тощо (див. тему 4).

4. Завершальна частина консультування. За результатами психо-

діагностичного обстеження в активній взаємодії з клієнтом психолог

ставить психологічний діагноз причин проблемної ситуації, складає

прогноз розвитку сімейних стосунків, складає програму дій щодо

профілактики і розв’язання проблемних сімейних ситуацій, а клієнт

мотивується на реалізацію прийнятого рішення у практиці сімейних

стосунків.

Консультації, що мають власне психологічний характер, пов’я-

зані насамперед з корекцією установок, стосунків, поведінки клієнта.

При цьому психолог може використовувати спеціальні техніки (на-

приклад, елементи психодрами), спрямовані на розширення уявлень

клієнта про себе і сімейну ситуацію. У такому консультуванні вирізня-

ють первинний прийом, коли психолог вислуховує скарги клієнта, виз-

начає його проблему за допомогою певних психодіагностичних про-

цедур, а також цілі і завдання подальшої роботи.

На другому етапі консультування клієнт залучається до активного

і глибокого осмислення своїх проблем. З цією метою психолог вико-

ристовує спеціальні вправи і завдання, при виконанні яких з’ясовують-

ся почуття, переживання клієнта, програються різні альтернативні ва-

ріанти взаємин клієнта з членами сім’ї з метою підготовки його до

змін своєї поведінки.

На заключному етапі консультування психолог підбиває підсумки

виконаної роботи, відзначає досягнення клієнта, заохочуючи його на

подальші конструктивні кроки.

У разі потреби (і бажання клієнта) здійснюється психологічна ко-

рекція глибинних особистісних проблем клієнта, що спричинили його

сімейні труднощі. Механізмами психологічної корекції є базисні та

психотехнічні засоби (організація спілкування, моделювання дос-

віду реальної життєдіяльності, практики нових соціальних стосунків,

удосконалення механізмів переживань, відчуття тощо) і спеціальні

психотехнічні дії (техніка безоцінного, емпатійного слухання, техні-

ка психодрами та ін.).

Така психологічна корекція сім’ї (найчастіше пов’язана з медичною

психологією) потребує від психолога особливих навичок: спостере-

ження, що дають змогу фіксувати усвідомлювані та неусвідомлювані

ефекти сімейних взаємин; концептуальних, за допомогою яких від-

бувається теоретичне осмислення ідентифікованих сімейних проблем;

виконавчих, що дають змогу оптимально впливати на процес сімей-

ної взаємодії [10]. Зазначені навички виробляються під час спеціаль-

ної підготовки, оволодіння основами сімейної психотерапії, під

якою слід розуміти комплекс терапевтичних методів і прийомів, спря-

мованих на лікування пацієнтів через сім’ю, а також на оптимізацію

сімейних стосунків [14].

При цьому психотерапія подружніх стосунків може грунтуватися на

моделі Дж. Домініана [3], до принципових положень якої належать:

· шлюб складається з комплексу стосунків (фізичних, емоційних,

соціальних, інтелектуальних, духовних), кожний з який може бути

порушений;

· шлюб має власний життєвий цикл, і на певних фазах його роз-

витку можуть виникнути певні проблеми (див. тему 1).

У сімейній психотерапії існує кілька підходів, найвідомішими з яких

є такі [14]:

· психодинамічний, що грунтується на аналізі неусвідомлюва-

них бажань і психологічних проблем, пережитих на ранніх ета-

пах онтогенезу; досягненні інсайту — усвідомлення того, як не-

вирішені в минулому проблеми впливають на сімейні стосунки,

виникнення неврозів і неконструктивної поведінки членів сім’ї;

· еклектичний, що інтегрує методи і прийоми особистісно-орі-

єнтованої і поведінкової терапії, методи, які грунтуються на ліку-

вальному ефекті навіювання (аутогенне тренування, медитація,

гіпноз);

· системний, який грунтується на припущенні, що причини психо-

логічних проблем і їх вирішення нерозривно пов’язані з харак-

теристиками функціонування сім’ї як цілісної структури.

Саме цей підхід, як зазначає Е. Ейдеміллер [15], вважають нині од-

ним з найперспективніших, економічно доцільних, терапевтично ефек-

тивних напрямків у сімейній психотерапії. Системна сімейна терапія

доцільна для родин, члени яких не відчужені один від одного, а об’єд-

нані емоційними й особистісними “симбіотичними зв’язками” [10], що

призводять до гострих і хронічних конфліктних стосунків, неврозів,

психосоматичних захворювань.

Недоцільно здійснювати системну психотерапію за наявності в

сім’ї дітей дошкільного віку; ригідності життєвих установок членів

сім’ї, особливо пов’язаних з їх переломним віком; стійких відхилень

характеру у когось із членів сім’ї у вигляді істероїдної, епілептоїдної і

паранойяльної психопатій; тимчасових психотичних станів [14].

Сімейний психотерапевт, працюючи із сім’єю на основі системного

підходу, керується такими принципами [2; 7–10]:

· терапевтичний вплив спрямовується на сім’ю як єдиний орга-

нізм;

· будь-які внутрішньосімейні порушення вважаються результатом

сімейних стосунків, а не персональною провиною;

· особливо вирізняється позитивне значення сімейних проблем

як сигналів про необхідність подання допомоги (мабуть, тому

В. Сатір [11] називає сімейні проблеми “болем сім’ї”);

· забороняється встановлювати сепаратні стосунки окремих чле-

нів сім’ї з терапевтом; члени сім’ї не повинні мати секрети один

від одного.

У системній сімейній терапії вирізняють три стадії [11]. Перша ста-

дія — збирання інформації, коли психотерапевт з’ясовує, що влас-

не члени сім’ї хочуть кожний для себе і для сім’ї загалом, як, на їхню

думку, має функціонувати сімейна система, визначає поточний сімей-

ний стан з метою виявлення ресурсів, які має сім’я в цей момент; що

поки унеможливлює досягнення бажаного стану. На цій стадії члени

сім’ї набувають такого досвіду, що може стати моделлю їхньої май-

бутньої поведінки. Це досягається формуванням у членів сім’ї відчут-

тя впевненості в собі й у терапевті як надійному посередникові; усві-

домленням членами сім’ї процесу, у результаті якої вони опинилися у

складній сімейній ситуації; встановленням відповідності між відчуття-

ми кожного члена сім’ї і їхнім вербальним вираженням; визначенням

точок дотику почуттів, бажань членів сім’ї, способів координації від-

чуттів і станів, яких вони хочуть досягти.

На другій стадії — перетворення сімейної системи — психоте-

рапевт допомагає сім’ї набути досвіду, що стане моделлю оптималь-

ного сімейного функціонування. Це досягається руйнуванням некон-

структивних шаблонів спілкування, встановленням ефективного зво-

ротного зв’язку, показу можливих перспектив розвитку сімейних

стосунків, конструюванням нових моделей стосунків членів сім’ї при

використанні насамперед техніки психодрами, створенням “сімейних

скульптур” та ін.

Третя, заключна, стадія психотерапії зводиться до закріплення

позитивних змін, які члени сім’ї виробили на попередніх стадіях.

В. Сатір [11] зазначає, що найбільш бажаним результатом сімейної те-

рапії є не просто набуття досвіду спілкування, який сім’я може вико-

ристовувати для подальшого розвитку, а й розуміння цього досвіду і

конкретних прийомів, які використовував терапевт і члени сім’ї для

гармонізації сімейних стосунків. З цією метою терапевт робить по-

слідовний і детальний огляд психотерапевтичного процесу, виокрем-

люючи важливі стадії сімейних змін, засоби і можливості, необхідні

членам сім’ї для подальшого розвитку. На цій стадії формуються та-

кож практичні навички побудови конструктивних сімейних стосунків.

Так, В. Сатір [11] наголошує на важливості відпрацьовування так

званих сигналів, які може використовувати будь-який член сім’ї, коли

помітить якийсь з раніше застосовуваних шаблонів заданого спілку-

вання, над зміною якого вони працювали разом з терапевтом.

У результаті відпрацьовування таких сигналів члени сім’ї здатні

ефективніше використовувати їх у разі стресів та інших ситуацій, оби-

раючи відкриту творчу поведінку.

Якщо ідентифікованим пацієнтом (членом сім’ї, з яким пов’язу-

ють основні проблеми сім’ї його рідні) є дитина, спільна сімейна те-

рапія може розгортатись у такій послідовності [12]:

· попередня фаза, або фаза орієнтації, коли з’ясовується про-

блематика сім’ї; у відсутності дітей батьків ознайомлюють з

певними аспектами майбутньої роботи, зокрема з необхідністю дати дитині висловитися і, можливо, піти на окремі, хоча б не-

значні, поступки щодо неї;

· фаза центрації на дитині, коли встановлюється максимальний

контакт із дитиною, щоб вона почувалася захищеною і могла

висловити власну думку з приводу того, що відбувається в сім’ї;

при цьому важливо з’ясувати, у чому батьки готові поступити-

ся за вимогою дитини, для того, щоб вона відчула, що можливі

зміни на краще;

· фаза батьківсько-дитячих стосунків, коли діти можуть від-

крито висловлювати свої почуття до батьків; тут важливо на-

дати можливість і батькам, і дітям висловити власні негативні

переживання, роблячи акцент на їх позитивному аспекті;

· фаза батьківської взаємодії, коли обговорюються проблеми

у взаєминах подружжя; при цьому терапевт інтерпретує вислов-

лювання батьків іноді з позиції дитини або заохочуючи дитину

передати власне сприйняття подій, що відбуваються; якщо при

цьому в сім’ї є кілька дітей, у відносинах між якими існує во-

рожість, то настає:

· фаза дитячої взаємодії, коли члени сім’ї разом обговорюють

причини проблем у стосунках між дітьми;

· завершальна фаза, коли симптоми сімейного благополуччя

зникають або втрачають травмуюче значення; реальний досвід

стосунків у сім’ї дедалі більшою мірою відповідає ідеальній

моделі сімейних взаємин, відповідно до якої:

- усі члени сім’ї, включаючи дитину, рівноправні;

- кожний може і вміє висловлювати власні почуття, які відчу-

ває в той чи інший момент до інших членів сім’ї;

- члени сім’ї не оцінюють негативно один одного, а вислухо-

вують іншого, намагаючись зрозуміти його почуття;

- члени сім’ї не згадують неприємне минуле, спираються на

принцип “тут і тепер”, хвалять добрі справи і вчинки кож-

ного;

- сімейна рада має тільки дорадчий голос, кожний має право

прийняти чи не прийняти його; батьки радяться з дитиною;

- у сім’ї панують довіра, повага, любов, увага до переживань

іншого, можливе відкрите обговорення будь-яких тем.

Дослідники О. Бодальов і В. Столін [12] зазначають, що у роди-

нах з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку, у яких спосте-

рігаються ознаки дезадаптації, труднощі у спілкуванні, окремі невро-

тичні реакції, доцільно здійснювати комплексну психологічну корек-

цію. При цьому корекційний процес розгортається одночасно в кіль-

кох напрямках [12]:

· робота дитячої ігрової групи, основним завданням якої є усу-

нення перекручувань у психічному й особистісному розвитку

дитини, перебудова несприятливих стереотипів поведінки і ство-

рення нових, адекватніших;

· батьківський семінар, що передбачає розширення психоло-

гічних знань батьків про сімейні стосунки й особливості сімей-

ного виховання під час лекцій, групових дискусій, аналізу про-

блемних ситуацій, библіотерапії;

· робота батьківської групи, спрямована на корекцію негатив-

ного досвіду стосунків у сім’ї, неадекватних батьківських уста-

новок насамперед на основі обговорень і психодраматичного

обігрування типових ситуацій спілкування в сім’ї і взаємодії з

дитиною;

· спільні заняття батьків з дітьми в ігровій формі, що про-

водяться на початку і наприкінці роботи батьківської групи.

У результаті з’являється можливість оптимізації сімейних стосунків,

процесу виховання дітей у сім’ї.

Контрольні питання і завдання

1. Цілі і завдання психологічної допомоги сім’ї.

2. Подібність і розбіжності процесів психологічного консультування і психоте-

рапії сім’ї.

3. Принципи сімейного психологічного консультування.

4. Методи і прийоми психологічного консультування сім’ї. У чому полягає їх

специфіка порівняно з методами психологічного консультування з інших

проблем?

5. Проаналізуйте схему психологічного консультування сім’ї.

6. Етапи психологічного консультування сім’ї за характером і тривалістю кон-

сультації.

7. Підходи до здійснення сімейної психотерапії.

8. Принципи сімейної психотерапії.

9. Якою є кінцева мета сімейного психотерапевтичного процесу?

10. Особливості подання психологічної допомоги сім’ї, де є діти різного віку.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Алешина Ю. Е., Данилин К. Е., Дубовская Е. М. Семейное и индивидуаль-

ное консультирование. — М.: Изд-во МГУ, 1989.

2. Бендлер Р., Гриндер Дж., Сатир В. Семейная терапия и НЛП. — М.: Изд-во

Ин-та общегуманитар. исслед., 1999.

3. Введение в психотерапию / Под ред. С. Блоха. — Амстердам; К.: Сфера,

1997.

4. Витакер К., Бамберри В. Танцы с семьей: Семейная терапия: символичес-

кий подход, основанный на личностном опыте. — М.: Б. И., 1997.

5. Гозман Л. Я. Процессы межличностного восприятия в семье / Под ред.

Г. М. Андреевой, А. И. Донцова // Межличностное восприятие в группе. —

М.: Изд-во МГУ, 1981.

6. Захаров А. И. Неврозы у детей и психотерапия. — СПб.: Союз, 1998.

7. Кратохвал С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний. — М.: Ме-

дицина, 1991.

8. Мягер В. К. Семейная психотерапия при нервных и психогенных заболе-

ваниях. — Л.: Изд-во ЛНИПсихоневр. ин-та им. В. М. Бехтерева, 1978.

9. Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия: семья как терапевт. —

М.: Семья, 1993.

10. Психологічна допомога сім’ї: Посіб. / За ред. З. Г. Кісарчук. — К.: Вид-во

Ін-ту соціології НАН України, 1988.

11. Сатир В. Вы и ваша семья. Руководство по личностному росту: Пер. с

англ. — М.: Эксмо-Пресс, 2000.

12. Семья в психологической консультации / Под ред А. А. Бодалева,

В. В. Столина. — М.: Педагогика, 1989.

13. Столин В. В., Шмелев А. Г. Семейные трудности: какие и почему? Задание

для самоанализа // Семья и школа. — 1985. — № 3. — С. 18–21.

14. Эйдемиллер Э. Г. Методы семейной диагностики и психотерапии. — М.;

СПб.: Фолиум, 1996.

15. Эйдемиллер Э. Г., Юстицкис В. В. Психология и психотерапия семьи. —

СПб.: Питер, 1999.

Додатки

Додаток 1

МЕТОДИКА

“РОЛЬОВІ ОЧІКУВАННЯ І ДОМАГАННЯ У ШЛЮБІ (РОД)”

О. Волкової, Г. Трапезникової

За допомогою методики РОД визначають уявлення подружжя:

· про значущість у сімейному житті сексуальних стосунків, особистісної

згуртованості чоловіка і дружини, батьківських обов’язків, професійних

інтересів кожного з подружжя, господарсько-побутової сфери, мораль-

ної й емоційної підтримки, зовнішньої привабливості партнерів (ці по-

казники, що відбивають основні функції сім’ї, утворюють шкалу сімей-

них цінностей — ШСЦ);

· про бажаний розподіл ролей між чоловіком і дружиною при виконанні

сімейних функцій (ці показники утворюють шкалу рольових очікувань

і домагань — ШРОД).

Приладдя. Два набори по 36 карток з цупкого паперу (картону). На кож-

ну картку наносять номер і текст тверджень набору. 4 картки-класифікато-

ри з таким написом на кожній: “Цілком згодний”, “Загалом це правильно”,

“Це не зовсім так”, “Це неправильно”.

Порядок роботи. Подружжю пропонується самостійно ознайомитися з

набором тверджень, що відповідають їхній статі, з такою письмовою інструк-

цією: “Шановний(а) пане (пані)! На запропонованих Вам картках наведені

різні твердження про шлюб, сім’ю, стосунки чоловіка і дружини. Вам надано

чотири картки з варіантами відповідей: “Цілком згодний”, “Загалом це пра-

вильно”, “Це не зовсім так”, “Це неправильно”. Уважно читаючи кожне

твердження, розподіліть усі картки відповідно до цих чотирьох варіантів від-

повідей. Якщо Ви цілком поділяєте твердження, покладіть картку з цим твер-

дженням під картку “Цілком згодний”; якщо вважаєте, що твердження пра-

вильне, але з невеликими застереженнями і доповненнями — під картку “За-

галом це правильно”; якщо твердження здається Вам загалом неприйнятним,

але з чимось Ви згодні — під картку “Це не зовсім так”; якщо категорично

не згодні з твердженням — під картку “Це неправильно”. Розподіляючи карт-

ки з твердженнями на чотири групи, намагайтеся висловлювати особисту дум-

ку, а не ту, яка побутує серед близьких і друзів. Дякуємо за участь у психо-

логічному обстеженні”. Після виконання подружжям завдання консультант

реєструє відповіді чоловіка і дружини у протоколі консультаційного дослід-

ження (див. форму 1).

Форма 1

Консультаційне дослідження сімейних цінностей

ПРОТОКОЛ

Прізвище, ім’я, по батькові _____________________________________________

Вік _____________________________ Сімейний стаж _____________________

Кількість дітей ____________________ Дата проведення заняття _____________

Шкала сімейних

Номер

Оцінка,

Номер

Оцінка,  Загальний

цінностей (ШСЦ)

картки

балів

картки

балів показник, балів

1

2

3

4

5

6

1. Інтимно-сексуальна

1

2

3

∑=

2. Особистісна ідентифікація 4

зі шлюбним партнером

5

6

∑=

3. Господарсько-побутова

Очікування

Домагання

7

22

8

23

9

24

∑=

∑=

4. Батьківсько-виховна

10

25

11

26

12

27

∑=

∑=

5. Соціальна активність

13

28

14

29

15

30

∑=

∑=

74

1

2

3

4

5

6

6. Емоційно-

психотерапевтична

16

31

17

32

18

33

∑=

∑=

Зовнішня привабливість

19

34

20

35

21

36

∑=

∑=

Інструкція. Варіант відповіді “Цілком згодний” оцінюється у 3 бали,

“Загалом це правильно” — 2 бали, “Це не зовсім так” — 1 бал, “Це непра-

вильно” — 0 балів. У протоколі консультант підсумовує бали за кожним по-

казником ШСЦ. За двома першими показниками одержані результати будуть

підсумковими. Їх переносять в останню графу протоколу. Підсумкові бали

інших показників обчислюють як напівсуму балів за підшкалами “Рольові

очікування” і “Рольові домагання”.

Інтерпретація шкали сімейних цінностей.

1. Значущість сексуальних стосунків у шлюбі. Високі оцінки (7–

9 балів) означають, що чоловік (дружина) вважає сексуальну гармонію важли-

вою умовою подружнього щастя; ставлення до дружини (чоловіка) істотно за-

лежить від оцінки її (його) як сексуального партнера. Низькі оцінки (менш як

3 бали) інтерпретуються як недооцінка сексуальних стосунків у шлюбі.

2. Установка чоловіка (дружини) на особистісну ідентифікацію зі

шлюбним партнером: очікування спільності інтересів, потреб, ціннісних

орієнтацій, способів проведення дозвілля. Низькі оцінки (менш як 3 бали)

припускають установку на особисту автономію.

3. Установка чоловіка (дружини) на реалізацію господарсько-побу-

тових функцій сім’ї. Підшкала “Рольові очікування” відбиває ступінь очіку-

вання від партнера активного вирішення побутових питань. Чим вищі оцінки

за цією підшкалою, тим більше вимог висуває чоловік (дружина) до участі

іншого в організації побуту і більше значення мають господарсько-побутові

вміння і навички партнера. Підшкала “Рольові домагання” відбиває установ-

ки на власну активну участь у веденні домашнього господарства. Загальна

оцінка цієї шкали є оцінкою чоловіком (дружиною) значущості побутової ор-

ганізації сім’ї.

4. Ставлення чоловіка (дружини) до батьківських обов’язків. Підшка-

ла “Рольові очікування” відбиває окресленість установок дружини (чоло-

віка) на активну батьківську позицію шлюбного партнера. Підшкала “Рольові

домагання” відбиває орієнтацію чоловіка (дружини) на власні обов’язки

щодо виховання дітей. Загальна оцінка цієї шкали є показником значущості

для чоловіка (дружини) батьківських функцій. Чим вища оцінка шкали, тим

істотніше значення має для чоловіка (дружини) роль батька (матері) і біль-

шою мірою він (вона) вважає батьківство основною цінністю, що концентрує

навколо себе життя сім’ї.

5. Установка чоловіка (дружини) на значущість зовнішньої соціальної

активності (професійної, суспільний) для стабільності шлюбно-сімейних

стосунків. Підшкала “Рольові очікування” відбиває ступінь орієнтації чоло-

віка (дружини) на те, що у шлюбного партнера мають бути великі професій-

ні інтереси, він має відігравати активну суспільну роль. Підшкала “Рольові

домагання” ілюструє вираженість власних професійних потреб дружини (чо-

ловіка). Загальна оцінка шкали є показником значущості для чоловіка (дру-

жини) позасімейних інтересів, що становлять основні цінності у процесі між-

особистісної взаємодії подружжя.

6. Установка чоловіка (дружини) на значущість емоційно-психоте-

рапевтичної функції шлюбу. Підшкала “Рольові очікування” відбиває сту-

пінь орієнтації чоловіка (дружини) на те, що шлюбний партнер візьме на себе

роль емоційного лідера сім’ї в питаннях корекції психологічного клімату,

надання моральної й емоційної підтримки, створення “психотерапевтичної

атмосфери”. Підшкала “Рольові домагання” ілюструє прагнення чоловіка

(дружини) бути сімейним “психотерапевтом”. Загальна оцінка шкали є показ-

ником значущості для чоловіка (дружини) взаємної моральної та емоційної

підтримки членів сім’ї, орієнтації на шлюб як середовище, що сприяє психо-

логічному розрядженню і стабілізації.

7. Установка чоловіка (дружини) на значущість зовнішнього вигляду,

його відповідність стандартам, моді. Підшкала “Рольові очікування”

відбиває бажання чоловіка (дружини) мати зовні привабливого партнера.

Підшкала “Рольові домагання” ілюструє установку на власну привабливість,

прагнення модно і красиво вдягатися. Загальна оцінка шкали є показником

орієнтації дружини (чоловіка) на сучасні зразки зовнішнього вигляду.

Обробка й аналіз результатів. Передбачає три етапи.

1. Аналіз індивідуальних показників шкали сімейних цінностей, рольових

очікувань і рольових домагань чоловіка (дружини), що відбувається на основі

підрахунку балів у протоколі консультаційного дослідження. У результаті

консультант одержує такі дані:

·  уявлення чоловіка (дружини) про ієрархію сімейних цінностей. Чим

вищий бал за шкалою сімейних цінностей, тим більш значущою для

чоловіка (дружини) є ця сфера життєдіяльності сім’ї;

Таблиця Д.2

Рольова адекватність подружньої пари

РАД

Рольові установки

РАч

Рольові установки

Сімейна цінність

Дд - Оч

Дч - Од

Дд

Оч

Дч

Од

Господарсько-

побутова

Батьківськовиховна

Інтимно-сексуальна

Соціальна

активність

Емоційно-

психотерапевтична

Зовнішня

привабливість

∑=

∑=

Примітка. РАч, РАД — рольова адекватність відповідно чоловіка і дружини; Дч, Дд—

оцінка рольових домагань відповідно чоловіка і дружини; Оч, Од — оцінка

рольових очікувань відповідно чоловіка і дружини.

За результатами застосування методики консультант складає консульта-

ційний висновок і розроблює конкретні рекомендації для подружньої пари.

Аналізуючи ступінь узгодженості сімейних цінностей чоловіка і дружини, кон-

сультант зосереджує увагу подружжя на сімейних цінностях, що характери-

зуються найменшим збігом, оскільки їх неузгодженість є однією з причин ро-

льової невідповідності в подружній парі. Неузгодженість очікувань і дома-

гань шлюбних партнерів є конфліктогенним фактором, що дестабілізує

міжособистісні стосунки в сім’ї.

Перед заключною бесідою з подружжям консультант має з’ясувати з кож-

ним найдоцільнішу форму подавання інформації про результати обстежен-

ня (окрема бесіда з кожним із подружжя або спільне обговорення резуль-

татів). З метою унаочнення результатів дослідження про узгодженість сімей-

них цінностей і рольову адекватність подружжя консультант, як правило,

застосовує діаграми.

Заключну бесіду консультант повинен побудувати так, щоб подружжя на

основі отриманих уявлень кожного з них про рольову взаємодію в сім’ї

прийняло спільне рішення про необхідність оптимального розподілу сімей-

них функцій з обов’язковим урахуванням індивідуальних потреб та інтересів

як чоловіка, так і дружини.

Методика “Рольові очікування і домагання у шлюбі”

Жіночий варіант

1. Настрій і самопочуття людини залежать від задоволення її сексуальних

потреб.

2. Щастя у шлюбі залежить від сексуальної гармонії подружжя.

3. Сексуальні стосунки — головне у відносинах чоловіка і дружини.

4. Головне у шлюбі, щоб чоловік і дружина мали багато спільних інтересів.

5. Чоловік — це друг, що поділяє мої інтереси, думки, захоплення.

6. Чоловік — це насамперед друг, з яким можна поговорити про свої

справи.

7. Найголовніша турбота чоловіка — забезпечити матеріальний добробут і

побутовий комфорт сім’ї.

8. Чоловік має виконувати хатню роботу нарівні з дружиною.

9. Чоловік повинен уміти обслуговувати себе, а не чекати, що дружина

візьме на себе всі турботи про нього.

10. Чоловік має ходити коло дітей не менше, ніж дружина.

11. Я хотіла б, щоб мій чоловік любив дітей.

12. Про чоловіка я роблю висновок, зважаючи на те, добрий чи поганий він

батько.

13. Мені подобаються енергійні, ділові чоловіки.

14. Я дуже ціную чоловіків, які серйозно захоплені своєю справою.

15. Для мене дуже важливо, як оцінюють на роботі ділові і професійні якості

мого чоловіка.

16. Чоловік повинен уміти створювати в сім’ї теплу, довірчу атмосферу.

17. Для мене головне, щоб мій чоловік добре розумів мене і сприймав такою,

яка я є.

18. Чоловік — це насамперед друг, що уважно і турботливо ставиться до

моїх переживань, настрою, стану.

19. Мені подобається, коли мій чоловік красиво і модно вдягнений.

20. Мені подобаються показні, високорослі чоловіки.

21. Чоловік має виглядати так, щоб на нього було приємно подивитися.

22. Найважливіша турбота жінки — щоб у сім’ї всі були доглянуті.

23. Я завжди знаю, що потрібно купити для моєї сім’ї.

24. Я збираю корисні поради господарці: як готувати смачні страви, консер-

вувати овочі, фрукти.

25. Головну роль у вихованні дитини завжди відіграє мати.

26. Я не боюся труднощів, пов’язаних з народженням і вихованням дитини.

27. Я люблю дітей і із задоволенням займаюся з ними.

28. Я прагну посісти гідне місце в житті.

29. Я хочу стати фахівцем.

30. Я пишаюся, коли мені доручають важку і відповідальну роботу.

31. Близькі друзі часто звертаються до мене за порадою, з проханням до-

помогти і підтримати.

32. Оточуючі часто звертаються до мене зі своїми бідами.

33. Я завжди щиро і зі співчуттям втішаю й опікую людей, які цього потре-

бують.

34. Мій настрій багато в чому залежить від того, як я виглядаю.

35. Я люблю красиво одягатись, носити прикраси, користуватись космети-

кою.

36. Я надаю великого значення своєму зовнішньому вигляду.

Чоловічий варіант

1. Настрій і самопочуття людини залежать від задоволення її сексуальних

потреб.

2. Щастя у шлюбі залежить від сексуальної гармонії подружжя.

3. Сексуальні стосунки — головне у відносинах чоловіка і дружини.

4. Головне у шлюбі, щоб у чоловіка і дружини було багато спільних інте-

ресів.

5. Дружина — це друг, що поділяє мої інтереси, думки, захоплення.

6. Дружина — це насамперед друг, з яким можна поговорити про свої спра-

ви.

7. Найголовніша турбота дружини — годувати і доглядати всіх у сім’ї.

8. Жінка може впасти в моїх очах, якщо вона добра господиня.

9. Жінка може пишатися собою, якщо вона хороша господиня.

10. Я хотів би, щоб моя дружина любила дітей.

11. Жінка, яка вважає за обтяжливе бути матір’ю, є неповноцінною.

12. Для мене головне в жінці, щоб вона була доброю матір’ю моїм дітям.

13. Мені подобаються ділові й енергійні жінки.

14. Я дуже ціную жінок, які серйозно захоплені своєю справою.

15. Для мене дуже важливо, як оцінюють на роботі ділові і професійні якості

моєї дружини.

16. Дружина повинна насамперед створювати і підтримувати теплу, довірчу

атмосферу в сім’ї.

17. Для мене головне, щоб моя дружина добре розуміла мене і сприймала

таким, який я є.

18. Дружина — це насамперед друг, який уважно і турботливо ставиться до

моїх переживань, настрою, стану.

19. Мені дуже подобається, коли моя дружина красиво і модно вдягнена.

20. Я дуже ціную жінок, що вміють красиво вдягатися.

21. Жінка має виглядати так, щоб на неї звертали увагу.

22. Я завжди знаю, що потрібно купити для моєї сім’ї.

23. Я люблю господарювати.

24. Я можу робити ремонт квартири, лагодити побутову техніку.

25. Діти люблять грати зі мною, охоче спілкуються.

26. Я дуже люблю дітей і вмію з ними займатися.

27. Я брав би активну участь у вихованні своєї дитини, навіть якби ми з дру-

жиною вирішили розлучитися.

28. Я прагну посісти гідне місце в житті.

29. Я хочу стати фахівцем.

30. Я пишаюся, коли мені доручають важку і відповідальну роботу.

31. Близькі і друзі часто звертаються до мене за порадою, з проханням до-

помогти і підтримати.

32. Оточуючі часто звертаються до мене зі своїми бідами.

33. Я завжди щиро і зі співчуттям втішаю й опікую людей, які цього потре-

бують.

34. Мій настрій багато в чому залежить від того, як я виглядаю.

35. Я намагаюся вдягати те, що мені личить.

36. Я прискіпливо ставлюсь до крою костюма, фасону сорочок, кольору кра-

ватки.

Додаток 2

ТЕСТ-ОПИТУВАЛЬНИК

“ЗАДОВОЛЕНІСТЬ ШЛЮБОМ”

(В. Столін, Т. Романова, Г. Бутенко)

Тест-опитувальник “Задоволеність шлюбом” призначений для експрес-

діагностики ступеня задоволеності шлюбом, а також ступеня узгодженості-

неузгодженості задоволеності шлюбом конкретної подружньої пари. Опиту-

вальник може застосовуватися індивідуально в консультативній практиці і

масово для з’ясування задоволеності шлюбом тієї чи іншої соціальної групи.

Опитувальник є одновимірною шкалою, що складається з 24 тверджень,

які належать до різних сфер: сприйняття себе і партнера, думки, оцінки, ус-

тановки тощо. Кожному твердженню відповідають три варіанти відповіді.

Інструкція опитуваному. Уважно читайте кожне твердження і виби-

райте один з трьох запропонованих варіантів відповідей. Намагайтеся уника-

ти проміжних відповідей типу “важко сказати”, “важко відповісти”.

Текст опитувальника

1. Коли люди живуть так близько, як це спостерігається в сімейному житті,

вони неминуче втрачають взаєморозуміння і гостроту сприйняття іншої

людини:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

2.

Ваші подружні відносини приносять вам:

а) скоріше занепокоєння і страждання;

б) важко відповісти;

в) скоріше радість і задоволення.

3.

Родичі і друзі оцінюють ваш шлюб:

а) як удалий;

б) щось середнє;

в) невдалий.

4.

Якби ви могли, то змінили б щось у характері свого чоловіка (дружини):

а) багато чого;

б) важко сказати;

в) нічого.

5.

Одна з проблем сучасного шлюбу полягає в тому, що все набридає, у

тому числі й сексуальні стосунки:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

6.

Коли ви порівнюєте своє сімейне життя із сімейним життям друзів і зна-

йомих, вам здається, що ви:

а) більш нещасливі, ніж інші;

б) важко сказати;

в) щасливіші від інших.

7.

Життя без сім’ї, близької людини — надто дорога ціна за цілковиту сво-

боду:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

8.

Ви вважаєте, що без вас життя вашого чоловіка (дружини) було б непов-

ноцінним:

а) так;

б) важко сказати;

в) ні.

9.

Сподівання більшості людей щодо шлюбу якоюсь мірою не справджу-

ються:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

10.

Тільки безліч різних обставин заважає подумати вам про розлучення:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

11. Якби повернути час, коли ви одружувалися, то вашим чоловіком (дружи-

ною) міг би стати:

а) хто завгодно, тільки не теперішній чоловік (дружина);

б) важко сказати;

в) можливо, що саме теперішній чоловік (дружина).

12. Ви пишаєтеся, що така людина, як ваш чоловік (дружина), поруч з вами:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

13. На жаль, недоліки вашого чоловіка (дружини) часто переважують його

(її) достоїнства:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

14. Основні перешкоди для щасливого подружнього життя найімовірніше

криються:

а) у характері вашого чоловіка (дружини);

б) важко сказати;

в) скоріше у нас обох.

15. Почуття, з якими ви одружувалися:

а) підсилилися;

б) важко сказати;

в) ослабли.

16. Шлюб знижує творчі можливості людини:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

17. Можна сказати, що ваш чоловік (дружина) має достоїнства, що компен-

сують його (її) недоліки:

а) так;

б) важко сказати;

а) ні.

18. На жаль, у вашому шлюбі не все гаразд з емоційною підтримкою один

одного:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

19. Вам здається, що ваш чоловік (дружина) часто робить дурниці, говорить

невлад, недоречно жартує:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

20. Життя в сім’ї, як вам здається, не залежить від вашої волі:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

21. Ваші сімейні відносини не внесли в життя порядку й організованості, на

які ви очікували:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

22. Помиляються ті, хто вважає, що саме в сім’ї людина найменше може роз-

раховувати на повагу:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

23. Як правило, товариство вашого чоловіка (дружини) є для вас приємним:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

24. Щиро кажучи, у вашому подружньому житті немає і не було жодного

світлого моменту:

а) правильно;

б) важко сказати;

в) неправильно.

Ключ

1в, 2в, 3а, 4в, 5в, 6в, 7а, 8а, 9в, 10в, 11в, 12а, 13в, 14в, 15а, 16в, 17а, 18в, 19в, 20в,

21в, 22а, 23а, 24в.

Порядок підрахунку. Якщо обраний опитуваним варіант відповіді (а, б,

чи в) збігається з наведеними у ключі, йому нараховується 2 бали; проміжний

варіант (б) — 1 бал, якщо відповідь не збігається з наведеними у ключі —

0 балів. Потім підраховують сумарний бал. Можливий діапазон тестового

бала — від 0 до 48. Високий бал свідчить про задоволеність шлюбом. При

цьому за розподілом балів розрізняють такі сім’ї:

0–16

—

абсолютно неблагополучні;

17–22

—

неблагополучні;

23–26

—

скоріше неблагополучні;

27–28

—

перехідні;

29–32

—

скоріше благополучні;

33–38

—

благополучні;

39–48

—

абсолютно благополучні.

Додаток 3

ОПИТУВАЛЬНИК

“АНАЛІЗ СІМЕЙНИХ ВЗАЄМИН (АСВ)”

Шановний батько! Пропонований Вам опитувальник містить твердження

щодо процесу виховання дітей. Твердження пронумеровані. Такі самі номе-

ри є в Бланку для відповідей (наведений наприкінці опитувальника).

Читайте по черзі твердження. Якщо Ви загалом згодні з ним, то на Блан-

ку обведіть кружечком номер твердження. Якщо Ви загалом не згодні —

закресліть цей самий номер у Бланку. Якщо дуже важко вибрати відповідь,

то поставте на номері знак запитання. Намагайтеся, щоб таких відповідей

було до п’яти.

В опитувальнику немає “неправильних” або “правильних” тверджень.

Висловлюйте власну думку — цим Ви допоможете психологу.

Для батьків дітей віком 3–10 років

1. Усе, що я роблю, я роблю заради мого сина (дочки).

2. У мене часто бракує часу займатися сином (дочкою), поспілкуватися з

ним (нею), пограти.

3. Мені доводиться дозволяти моїй дитині те, що не дозволяють своїм дітям

багато інших батьків.

4. Не люблю, коли син (дочка) звертається до мене із запитаннями. Краще,

щоб він (вона) здогадався(лась) сам(а).

5. У моєї дитини більше обов’язків щодо власного обслуговування, підтри-

мання порядку, ніж у більшості дітей її віку.

6. Мою дитину дуже важко примусити зробити те, чого вона не хоче ро-

бити.

7. Було б краще, якби діти не замислювались, чи правильно поводяться їхні

батьки.

8. Мій син (дочка) легко порушує заборони.

9. Якщо хочеш, щоб син (дочка) став (стала) людиною, не залишай безкар-

ним жодного його (її) поганого вчинку.

10. Якомога менше намагаюся карати сина (дочку).

11. Коли я в доброму настрої, часто прощаю синові (дочці) те, за що іншо-

го разу покарав(ла) би.

12. Я люблю сина (дочку) сильніше, ніж дружина (чоловік).

13. Молодші діти мені подобаються більше, ніж старші.

14. Якщо син (дочка) довго впирається чи злиться, у мене буває відчуття,

що я повівся (повелась) з ним (нею) неправильно.

15. У нашій сім’ї довго не було дитини, хоча ми її дуже чекали.

16. Спілкування з дітьми взагалі втомлює.

17. У сина (дочки) є риси, які дратують мене.

18. Виховання сина (дочки) було б набагато успішнішим, якби чоловік (дру-

жина) не заважав(ла) би.

19. Більшість чоловіків легковажніші, ніж жінки.

20. Більшість жінок легковажніші, ніж чоловіки.

21. Мій син (дочка) для мене — найголовніше в житті.

22. Часто не знаю, що робить у цей момент моя дитина.

23. Якщо іграшка дитині подобається, я куплю її, скільки б вона не коштува-

ла.

24. Мій син (дочка) нетямущий(а). Легше самому щось зробити, ніж попро-

сити його (її).

25. Моєму сину (дочці) часто доводиться (або доводилось) доглядати за

молодшим братом (сестрою).

26. Часто нагадую, нагадую сину (дочці) зробити щось, а врешті-решт зроб-

лю це сам(а).

27. Батьки в жодному разі не повинні припускати, щоб діти помічали їхні не-

доліки.

28. Мій син (дочка) сам(а) вирішує, з ким йому (їй) грати.

29. Діти повинні не тільки любити своїх батьків, а й боятися їх.

30. Я дуже рідко сварюся на сина (дочку).

31. Іноді я дуже суворий(а), а іноді все дозволяю дитині.

32. Я і дитина розуміємо одне одного краще, ніж з чоловіком (дружиною).

33. Мене засмучує, що син (дочка) надто швидко дорослішає.

34. Якщо дитина впирається, бо погано почувається, краще зробити так, як

вона хоче.

35. Моя дитина росте слабкою і хворобливою.

36. Якби в мене не було дітей, я б досяг(ла) у житті набагато більше.

37. У сина (дочки) є недоліки, яких не вдається позбутися, хоча я наполегли-

во з ними борюся.

38. Часто коли я караю сина (дочку), чоловік (дружина) одразу починає до-

рікати мені в надмірній суворості й утішати дитину.

39. Чоловіки схильніші до подружньої зради, ніж жінки.

40. Жінки схильніші до подружньої зради, ніж чоловіки.

41. Турбота про сина (дочку) потребує багато часу.

42. Мені багато разів доводилось пропускати батьківські збори.

43. Прагну, щоб моя дитина була забезпечена краще від інших дітей.

44. Від товариства сина (дочки) можна сильно втомитися.

45. Мені часто доводилося доручати синові (дочці) важкі для його (її) віку

справи.

46. Моя дитина ніколи не прибирає за собою іграшки.

47. Головне, чому батьки можуть навчити своїх дітей, — це слухатися.

48. Моя дитина сама вирішує, скільки, чого і коли їй потрібно.

49. Чим суворіше ставляться батьки до дитини, тим краще для неї.

50. За характером я — м’яка людина.

51. Якщо синові (дочці) щось від мене потрібно, він (вона) намагається виб-

рати момент, коли я в доброму настрої.

52. Коли я думаю про те, що колись син (дочка) виросте і я буду йому (їй)

не потрібен(на), у мене псується настрій.

53. Чим старші діти, тим важче з ними.

54. Найчастіше впертість дитини спричинюється тим, що батьки не вміють

знайти до неї підхід.

55. Я постійно турбуюся про здоров’я сина (дочки).

56. Якби в мене не було дітей, моє здоров’я було б набагато кращим.

57. Окремі серйозні недоліки сина (дочки) не зникають, незважаючи на за-

ходи, яких я вживаю.

58. Мій син (дочка) недолюблює мого (мою) чоловіка (дружину).

59. Чоловік гірше розуміє почуття іншої людини, ніж жінка.

60. Жінка гірше розуміє почуття іншої людини, ніж чоловік.

61. Заради сина (дочки) мені багато від чого в житті довелося і доводить-

ся відмовлятися.

62. Батьки, що надто багато метушаться біля своїх дітей, викликають у мене

роздратування.

63. Я витрачаю на сина (дочку) набагато більше грошей, ніж на себе.

64. Не люблю, коли син (дочка) щось просить. Я сам(а) краще знаю, що

йому (їй) потрібно.

65. У мого сина (дочки) важче дитинство, ніж у більшості його (її) приятелів.

66. Вдома син (дочка) робить тільки те, що йому (їй) хочеться, а не те, що

потрібно.

67. Діти повинні поважати батьків більше, ніж інших людей.

68. Якщо моя дитина не лягає спати тоді, коли належить, я не наполягаю.

69. Я суворіше ставлюся до свого сина (дочки), ніж інші батьки до своїх

дітей.

70. Від покарань мало пуття.

71. Члени нашої сім’ї не однаково суворі із сином (дочкою). Одні пестять

його (її), інші, навпаки, дуже суворі.

72. Мені б хотілося, щоб мій син (дочка) не любив нікого, крім мене.

73. Мені подобаються маленькі діти, тому я не хотів(ла) би, щоб син (дочка)

надто швидко дорослішав(ла).

74. Часто я не знаю, як правильно поводитися з сином (дочкою).

75. Через поганий стан здоров’я сина (дочки) мені доводиться йому (їй) ба-

гато чого дозволяти.

76. Виховання дітей — важка і невдячна справа. Їм віддаєш усе, а натомість

не отримуєш нічого.

77. На мого (мою) сина (дочку) мало впливає добре слово. Єдине, що на

нього (неї) діє, — це постійні суворі покарання.

78. Мій чоловік (дружина) намагається підбурювати сина (дочку) проти

мене.

79. Чоловіки частіше, ніж жінки, діють нерозважливо, не обміркувавши мож-

ливих наслідків.

80. Жінки частіше, ніж чоловіки, діють нерозважливо, не обміркувавши мож-

ливих наслідків.

81. Я весь час думаю про сина (дочку), про його (її) справи, здоров’я тощо.

82. Про дитину я часто згадую тоді, коли вона щось накоїла чи з нею щось

трапилося.

83. Мій син (дочка) вміє домогтися від мене того, що хоче.

84. Мені більше подобаються тихі, спокійні діти.

85. Намагаюся якомога раніше привчити дитину допомагати у хатніх спра-

вах.

86. У мого сина (дочки) мало домашніх обов’язків.

87. Навіть якщо діти впевнені, що батьки помиляються, вони мають чинити

так, як їм кажуть.

88. У нашій сім’ї так заведено, що дитина робить те, що хоче.

89. Іноді найкраще покарання — побиття.

90. Багато недоліків у поведінці моєї дитини зникнуть самі собою з віком.

91. Коли син (дочка) щось накоїть, я намагаюсь виручити його (її). Якщо

все гаразд, я знову залишаю його (її) у спокої.

92. Якби мій син не був би моїм сином, а я була б молодшою, то, напевно,

закохалася б у нього.

93. Мені цікавіше говорити з маленькими дітьми, ніж з дорослими.

95. Тільки завдяки нашим величезним зусиллям син (дочка) залишив-

ся(лась) жити.

96. Часто заздрю тим, хто не має дітей.

97. Якщо дати сину (дочці) волю, він (вона) негайно використає це на шко-

ду собі чи оточуючим.

98. Часто коли я кажу сину (дочці) одне, то чоловік (дружина) спеціально

каже протилежне.

99. Чоловіки частіше, ніж жінки, думають тільки про себе.

100. Жінки частіше, ніж чоловіки, думають тільки про себе.

101. Я витрачаю на сина (дочку) більше сил і часу, ніж на себе.

102. Я мало знаю про справи сина (дочки).

103. Бажання мого сина (дочки) для мене — закон.

104. Мій син дуже любить спати зі мною.

105. У мого сина (дочки) поганий шлунок.

106. Батьки потрібні дитині лише доти, поки вона не виросла. Потім вона

дедалі рідше згадує про них.

107. Заради сина (дочки) я приніс (принесла) би будь-яку жертву.

108. Моєму синові (дочці) потрібно приділяти набагато більше уваги, ніж я

можу.

109. Мій син (дочка) уміє бути таким(ою) милим(ою), що я йому (їй) усе

прощаю.

110. Мені б хотілося, щоб син одружився тоді, коли йому виповниться

30 років.

111. Руки і ноги мого сина (дочки) часто бувають дуже холодними.

112. Більшість дітей — егоїсти. Вони зовсім не думають про здоров’я і по-

чуття батьків.

113. Якщо не віддавати сину (дочці) увесь час і сили, то все може погано

скінчитися.

114. Коли все гаразд, я майже не цікавлюся справами сина (дочки).

115. Мені дуже важко сказати своїй дитині “Ні”.

116. Мене засмучує, що син (дочка) дедалі менше має потребу в мені.

117. Стан здоров’я мого сина (дочки) гірший, ніж у більшості інших дітей.

118. Багато дітей надто мало вдячні батькам.

119. Мій син (дочка) не може обходитися без моєї постійної допомоги.

120. Багато часу син (дочка) буває не вдома — у яслах, дитячому саду, у ро-

дичів.

121. У сина (дочки) дуже багато часу на ігри та розваги.

122. Крім сина (дочки), мені ніхто у світі не потрібний.

123. У мого сина (дочки) переривчастий і неспокійний сон.

124. Часто думаю, що надто рано оженився (вийшла заміж).

125. Усе, чому навчилася моя дитина дотепер, вона має завдячувати тільки

мені.

126. Справами сина (дочки) здебільшого займається чоловік (дружина).

127. Я не можу пригадати, коли в останнє відмовив(ла) своїй дитині в купівлі

чогось.

128. Мій син казав мені: “Виросту, одружуся з тобою, мамо”.

129. Мій син (дочка) часто хворіє.

130. Сім’я не допомагає мені, а лише ускладнює моє життя.

Для батьків дітей віком 11–21 рік

1. Усе, що я роблю, я роблю заради мого сина (дочки).

2. У мене часто бракує часу займатися із сином (дочкою) чимось ціка-

вим — кудись піти разом, пограти.

3. Мені доводиться дозволяти моїй дитині те, що не дозволяють своїм

дітям багато інших батьків.

4. Не люблю, коли син (дочка) звертається до мене із запитаннями. Кра-

ще, щоб здогадався(лась) сам(а).

5. У моєї дитини більше обов’язків, ніж у більшості її приятелів.

6. Мого сина (дочку) дуже важко примусити що-небудь зробити вдома.

7. Краще, якщо діти не думають про те, чи правильні погляди мають їхні

батьки.

8. Мій син (дочка) повертається ввечері тоді, коли йому (їй) заманеться.

9. Якщо хочеш, щоб син (дочка) виріс (виросла) доброю людиною, не за-

лишай безкарним жодного його (її) поганого вчинку.

10. Якомога менше намагаюся карати сина (дочку).

11. Коли я в доброму настрої, часто прощаю синові (дочці) те, за що іншо-

го разу покарав(ла) би.

12. Я люблю свого сина (дочку) сильніше, ніж чоловік (дружина).

13. Молодші діти мені подобаються більше, ніж старші.

14. Якщо син (дочка) довго впирається чи злиться, у мене буває відчуття,

що я повівся (повелась) із ним (нею) неправильно.

15. У нас довго не було дитини, хоча ми її дуже чекали.

16. Спілкування з дітьми взагалі втомлює.

17. У сина (дочки) є риси, які дратують мене.

18. Виховання сина (дочки) було б набагато успішнішим, якби чоловік (дру-

жина) не заважав(ла) би.

19. Більшість чоловіків легковажніші, ніж жінки.

20. Більшість жінок легковажніші, ніж чоловіки.

21. Мій син (дочка) для мене — найголовніше в житті.

22. Часто не знаю, що робить у цей момент син (дочка).

23. Намагаюся купити сину (дочці) такий одяг, який він сам(а) хоче, навіть

якщо цей одяг дорогий.

24. Мій син (дочка) нетямущий(а). Легше самому щось зробити, ніж його (її)

просити.

25. Моєму синові (дочці) часто доводиться (або доводилось) доглядати за

молодшим(ою) братом (сестрою).

26. Часто нагадую, нагадую синові (дочці) зробити щось, а врешті-решт зроб-

лю це сам(а).

27. Батьки в жодному разі не повинні припускати, щоб діти помічали їхні

недоліки.

28. Мій син (дочка) сам(а) вирішує, з ким йому (їй) грати.

29. Діти повинні не тільки любити батьків, а й боятися їх.

30. Я дуже рідко сварюся на сина (дочку).

31. Іноді я дуже суворий(а), а іноді все дозволяю дитині.

32. Я і дитина розуміємо один одного краще, ніж з чоловіком (дружиною).

33. Мене засмучує, що син (дочка) надто швидко дорослішає.

34. Якщо дитина впирається, бо погано почувається, краще зробити так, як

вона хоче.

35. Моя дитина росла слабкою і хворобливою.

36. Якби в мене не було дітей, я б досяг(ла) у житті набагато більше.

37. У сина (дочки) є недоліки, яких не вдається позбутися, хоча я наполегли-

во з ними борюся.

38. Часто коли я караю сина (дочку), чоловік (дружина) одразу починає до-

рікати мені в надмірній суворості й утішати його (її).

39.

Чоловіки схильніші до подружньої зради, ніж жінки.

40.

Жінки схильніші до подружньої зради, ніж чоловіки.

41.

Турбота про сина (дочку) потребує багато часу.

42.

Мені багато разів доводилося пропускати батьківські збори.

43.

Намагаюся купити синові (дочці) усе те, що він (вона) хоче, навіть якщо

це дорого коштує.

44.

Якщо довго бути у товаристві сина (дочки), можна сильно втомитися.

45.

Мені часто доводилося доручати синові (дочці) важливі й важкі справи.

46.

На мого сина (дочку) не можна покластися в серйозній справі.

47.

Головне, чому батьки можуть навчити своїх дітей, — це слухатися.

48.

Моя дитина сама вирішує, курити їй чи ні.

49.

Чим суворіші батьки до дитини, тим краще для неї.

50.

За характером я — м’яка людина.

51.

Якщо синові (дочці) щось від мене потрібно, він (вона) намагається виб-

рати момент, коли я у доброму настрої.

52.

Коли я думаю про те, що колись син (дочка) виросте і я буду йому (їй)

не потрібен(на), у мене псується настрій.

53.

Чим старші діти, тим важче з ними.

54.

Найчастіше впертість дитини спричинюється тим, що батьки не вміють

знайти до неї підхід.

55.

Я постійно переживаю за здоров’я сина (дочки).

56.

Якби в мене не було дітей, моє здоров’я було б набагато кращим.

57.

Окремі серйозні недоліки сина (дочки) не зникають, незважаючи на всі

заходи, яких я вживаю.

58.

Мій син (дочка) недолюблює мого (мою) чоловіка (дружину).

59.

Чоловік гірше розуміє почуття іншої людини, ніж жінка.

60.

Жінка гірше розуміє почуття іншої людини, ніж чоловік.

61.

Заради сина (дочки) мені багато від чого в житті довелося відмовитися.

62.

Іноді я не дізнавався(лася) про зауваження чи погані оцінки дитини тому,

що не подивився(лась) у щоденник.

63.

Я витрачаю на сина (дочку) набагато більше грошей, ніж на себе.

64.

Не люблю, коли син (дочка) щось просить. Я сам(а) краще знаю, що

йому (їй) потрібно.

65.

У мого сина (дочки) важче дитинство, ніж у більшості його (її) однолітків.

66.

Вдома син (дочка) робить тільки те, що йому (їй) хочеться, а не те, що

потрібно.

67.

Діти повинні поважати батьків більше, ніж інших людей.

68.

Мій син (дочка) сам вирішує, на що йому витрачати свої гроші.

69.

Я суворіше ставлюся до свого сина (дочки), ніж інші батьки до своїх

дітей.

70.

Від покарань мало пуття.

71.

Члени нашої сім’ї не однаково суворі із сином (дочкою). Одні пестують

його (її), інші, навпаки, дуже суворі.

72. Мені б хотілося, щоб мій син (дочка) не любив нікого, крім мене.

73. Коли син (дочка) був(ла) маленький(а), він (вона) мені подобався(лась)

більше, ніж тепер.

74. Часто я не знаю, як правильно поводитися з сином (дочкою).

75. Через поганий стан здоров’я сина (дочки) нам доводилося в дитинстві

багато чого дозволяти йому (їй).

76. Виховання дітей — важка і невдячна справа. Їм віддаєш усе, а на-

томість не отримуєш нічого.

77. На мого (мою) сина (дочку) мало впливає добре слово. Єдине, що на

нього (неї) діє, — це постійні суворі покарання.

78. Мій чоловік (дружина) намагається підбурювати сина (дочку) проти

мене.

79. Чоловіка частіше, ніж жінки, діють нерозважливо, не обміркувавши мож-

ливих наслідків.

80. Жінки частіше, ніж чоловіки, діють нерозважливо, не обміркувавши мож-

ливих наслідків.

81. Я весь час думаю про сина (дочку), його (її) справи, стан здоров’я тощо.

82. Часто мені доводиться (або доводилось) підписуватися в щоденнику

сина (дочки) за кілька тижнів одразу.

83. Мій син (дочка) вміє домогтися від мене всього, що хоче.

84. Мені більше подобаються тихі і спокійні діти.

85. Мій син (дочка) багато допомагає мені (вдома, на роботі).

86. У мого сина (дочки) мало обов’язків удома.

87. Навіть якщо діти впевнені, що батьки помиляються, вони мають робити

так, як кажуть батьки.

88. Виходячи з будинку, мій син (дочка) рідко говорить, куди йде.

89. Іноді найкраще покарання — побиття.

90. Багато недоліків у поведінці сина (дочки) зникли самі собою з віком.

91. Коли син (дочка) щось накоїть, намагаюся виручити його (її). Якщо все

гаразд, я знову залишаю його (її) у спокої.

92. Якби мій син не був би моїм сином, а я була б молодшою, то я, напев-

но б, закохалася в нього.

93. Мені цікавіше говорити з маленькими дітьми, ніж з дорослими.

94. У недоліках сина (дочки) винний(а) я сам(а), оскільки не зумів(ла) його

(її) виховати.

95. Тільки завдяки нашим величезним зусиллям син (дочка) залишився(ла-

ся) жити.

96. Часто заздрю тим, хто не має дітей.

97. Якщо дати синові (дочці) волю, він (вона) негайно скористається цим

на шкоду собі чи оточуючим.

98. Часто коли я кажу сину (дочці) одне, то чоловік (дружина) спеціально

каже протилежне.

99. Чоловіки частіше, ніж жінки, думають тільки про себе.

100. Жінки частіше, ніж чоловіки, думають тільки про себе.

101.

Я витрачаю на сина (дочку) більше сил і часу, ніж на себе.

102.

Я мало знаю про справи сина (дочки).

103.

Бажання мого сина (дочки) для мене — закон.

104.

Коли мій син був маленький, він дуже любив спати зі мною.

105.

У мого сина (дочки) поганий шлунок.

106.

Батьки потрібні дитині лише доти, поки вона не виросла. Потім вона

дедалі рідше згадує про них.

107.

Заради сина (дочки) я приніс (принесла) би будь-яку жертву.

108.

Моєму синові (дочці) потрібно приділяти набагато більше уваги, ніж я

можу.

109.

Мій син (дочка) вміє бути таким(ою) милим(ою), що я йому (їй) усе

прощаю.

110.

Мені б хотілося, щоб син одружився після досягнення віку 30 років.

111.

Руки і ноги сина (дочки) часто бувають дуже холодними.

112.

Більшість дітей — егоїсти. Вони зовсім не думають про здоров’я і по-

чуття батьків.

113.

Якщо не віддавати сину (дочці) увесь час і сили, то все може погано

скінчитися.

114.

Коли все гаразд, я майже не цікавлюся справами сина (дочки).

115.

Мені дуже важко сказати своїй дитині “Ні”.

116.

Мене засмучує, що син (дочка) дедалі менше має потребу в мені.

117.

Стан здоров’я мого сина (дочки) гірший, ніж у більшості його (її) од-

нолітків.

118.

Багато дітей надто мало вдячні батькам.

119.

Мій син (дочка) не може обходитися без моєї постійної допомоги.

120.

Багато часу син (дочка) буває не вдома.

121.

У сина (дочки) дуже багато часу на розваги.

122.

Крім сина, мені ніхто у світі не потрібний.

123.

У мого сина (дочки) переривчастий і неспокійний сон.

124.

Часто думаю, що надто рано одружився (вийшла заміж).

125.

Усе, чого досягла моя дитина дотепер (у навчанні чи в роботі), вона має

завдячувати тільки мені.

126.

Справами сина (дочки) здебільшого займається чоловік (дружина).

127.

Закінчивши уроки (чи повернувшись додому з роботи), син (дочка) зай-

мається тим, що йому (їй) подобається.

128.

Коли я бачу чи уявляю сина з дівчиною, у мене псується настрій.

129.

Мій син (дочка) часто хворіє.

130.

Сім’я не допомагає мені, а лише ускладнює моє життя.

Бланк для відповідей

ДЗ*

Г+

1

21

41

61

81

7

Г-

2

22

42

62

82

8

П+

3

23

43

63

83

8

4

24

44

64

84

П-

4

В+

5

25

45

65

85

4

В-

6

26

46

66

86

4

З+

7

27

47

67

87

4

З-

8

28

48

68

88

3

С+

9

29

49

69

89

4

С-

10

30

50

70

90

4

11

31

51

71

91

Н

5

12

32

52

72

92

РБП

6

13

33

53

73

93

ПДЯ

4

14

34

54

74

94

ВН

5

15

35

55

75

95

ФВ

6

16

36

56

76

96

НБП

7

17

37

57

77

97

ПНЯ

4

18

38

58

78

98

ВК

4

19

39

59

79

99

ПЖЯ

4

20

40

60

80

100

ПЧЯ

4

Г+

101

107

113

119

125

Г-

102

108

114

120

126

РБП+

103

109

115

121

127

104

110

116

122

128

РРЧ

105

111

117

123

129

ФВ

106

112

118

124

130

НРЧ

Прізвище та ім’я сина (дочки), вік _______________________________________

Хто заповнював (батько, мати, інший вихователь) ___________________________

* Цю частину Бланка опитуваним не показують.

Зміст

Вступ ...................................................................................................................... 3

Розділ І. Психологічні особливості сучасної сім’ї ................... 4

Тема 1. Сім’я як соціально-психологічний феномен ............................ 4

Контрольні питання і завдання ........................................................ 15

Cписок використаної та рекомендованої літератури .................. 15

Тема 2. Проблеми стабільності шлюбу і сім’ї ....................................... 17

Контрольні питання і завдання ........................................................ 30

Cписок використаної та рекомендованої літератури .................. 31

Тема 3. Сім’я і її вплив на формування

особистості дитини ......................................................................... 32

Контрольні питання і завдання ........................................................ 46

Cписок використаної та рекомендованої літератури .................. 47

Розділ ІІ. Діяльність практичного психолога щодо

надання психологічної допомоги сім’ї ...................... 48

Тема 4. Психологічна діагностика сім’ї ................................................... 48

Контрольні питання і завдання ........................................................ 58

Cписок використаної та рекомендованої літератури .................. 58

Тема 5. Психологічна корекція сімейних стосунків:

психологічне консультування і психотерапія .......................... 60

Контрольні питання і завдання ........................................................ 71

Cписок використаної та рекомендованої літератури .................. 72

Додатки ................................................................................................................. 73

The suggested course of lectures characterized psychological features of a modern

family, discloses psychological mechanisms of family vital activity, their influence on the

forming of a child’s personality. It considers the main directions of the practical

psychologist’s activity in the psychological support of a family.

.or students such as future psychologists, teachers and all who wants to improve

competence in the sphere of family and family relations psychology.

Навчальне видання

Бондарчук Олена Іванівна

ПСИХОЛОГІЯ СІМ’Ї

Курс лекцій

Educational edition

Bondarchuk, Olena I.

PSYCHOLOGY O. .AMILY

Course of lectures

Редактор О. І. Маєвська

Коректор І. В. Точаненко

Комп’ютерна верстка Н. С. Лопач

Оформлення обкладинки М. В. Куліков

Реєстраційне свідоцтво ДК № 8 від 23.02.2000

Підп. до друку 04.06.01. Формат 60Ч84/16. Папір офсетний. Друк офсетний.

Ум. друк. арк. 5,6. Обл.-вид. арк. 5,5. Тираж 5000 пр. Зам. №

Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП)

03039 Київ-39, вул. Фрометівська, 2, МАУП

Закрите акціонерне товариство “ВІПОЛ”

03151 Київ, вул. Волинська, 60