11.3. Організаційно-правові аспекти жорсткості ринку праці в Україні

Законодавством України встановлені певні обмеження свободи підприємців в усіх трьох аспектах ринку праці: формах зайнятості та організації робочого часу, визначенні витрат на робочу силу та переміщенні працівників. Розглянемо деякі з заходів жорсткості на ринку праці України.

Форми зайнятості та організації робочого часу.

В зв'язку з необхідністю надання додаткових гарантій зайнятості для окремих категорій працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, законодавством України встановлені деякі обмеження свободи підприємців в галузі працевлаштування таким категоріям населення:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам – 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа зазначених категорій населення у межах встановленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Передбачені також умови участі підприємств, установ і організацій у реалізації державної політики зайнятості. Підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості на основі:

додержання законодавства про працю, а також прийнятих відповідно до нього умов договорів та угод;

організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, а також професійного перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва;

працевлаштування визначеної місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад кількості осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

інформування працівників про наявність вакантних робочих місць (посад), у тому числі з неповним робочим часом.

Витрати на робочу силу.

Жорсткі заходи держави, які обмежують свободу підприємців в галузі визначення витрат на робочу силу, передбачені рядом законодавчих актів, стосовно заробітної плати, обов'язкового соціального страхування (включаючи страхування на випадок безробіття), обов'язкового державного пенсійного страхування.

В відповідності до Закону України "Про оплату праці" держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників

До інших норм і гарантій в оплатіпраці відносяться:

1) норми оплатипраці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодших вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо);

2) гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю: для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо);

3) гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо.

Норми і гарантії в оплаті праці є мінімальними державними гарантіями і є обов'язковими для підприємств всіх форм власності.

Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

При укладанні працівником трудового договору (контракту) власник або уповноважений ним орган доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися утримання у випадках, передбачених законодавством.

Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

В період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

В разі банкрутства підприємства у першу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками даного підприємства (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат по акціях трудового колективу).

Жорсткий характер обов'язкових платежів (зборів), що відносяться до витрат на робочу силу, проявляється в тому, що вони повинні сплачуватись незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності.

Кодексом законів про працю України передбачено також систему заходів обмеження свободи підприємців в галузі переміщення працівників, а саме найму на роботу, переведення на іншу роботу і звільнення.

Інфраструктура ринку праці.

Питання до теми

12.1. Роль та функції інфраструктури ринку праці

12.2. Система складових елементів інфраструктури ринку праці

12.3. Інформаційне забезпечення трудового посередництва

12.1. Роль та функції інфраструктури ринку праці

Найважливішим критерієм якісної характеристики ринку праці є рівень розвитку його інфраструктури.

Інфраструктуру ринку праці можна визначити як його складову частину, що включає державні установи, недержавні структури сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, нормативно-правове середовище, що забезпечують найбільш ефективну взаємодію між попитом та пропозицією робочої сили.

Основна функція інфраструктури ринку праці полягає в регулюванні відносин між роботодавцями і працівниками з приводу ціни робочої сили (оплати праці), умов праці, вирішенні тих чи інших соціальних проблем працівника, врегулюванні соціально-трудових конфліктів. Як правило, ці відносини регулюються на основі системи колективних договорів.

У країнах з розвиненою ринковою економікою колективно-договірна система є провідною силою регулювання ринку праці, яка сприяє більшій, порівняно з законодавчими та адміністративними методами, гнучкості прийняття взаємовигідних рішень. Колективний договір, як угода між найманими працівниками та роботодавцем, зобов’язує обидві рівноправні сторони діяти у відповідності з умовами цієї угоди, не вдаючись до крайніх заходів – страйків (з одного боку) та масових звільнень (з другого боку), що сприяє забезпеченню економічної та соціальної стабільності.

Сучасний ринок праці, окрім взаємодії найманих працівників та роботодавців, передбачає наявність інституційних структур захисту колективних інтересів обох сторін (насамперед, це профспілки та спілки підприємців), а також державного посередництва в питаннях соціального партнерства. Останнє покликане забезпечувати паритетність відносин суб’єктів ринку праці, організовувати і регулювати політику зайнятості за допомогою економічних інструментів та правових норм.

Інші функції інфраструктури ринку праці:

посередництво між працівником та роботодавцем, сприяння їх контактам та взаємодії;

допомога в доборі й відборі працівників та виборі місця роботи;

допомога в укладанні трудового контракту та інші;

всебічне забезпечення взаємодії і соціальний захист осіб, що виходять на ринок праці.

Основну частину цих функцій виконують недержавні організації.

Включення спеціальних державних органів у систему відносин суб'єктів ринку праці покликане забезпечувати зняття протиріч між ними, організовувати і регулювати процеси і політику зайнятості за допомогою різноманітних економічних інструментів і методів та правових норм.

Будучи органічною складовою ринкової економіки, ринок праці у своєму розвитку залежить також від наявності і розвиненості всіх інших її атрибутів (у тому числі ринку капіталу, ринку фінансів, ринку житла тощо), що визначають міру свободи руху робочих місць (їх створення і ліквідації) і переливу (вивільнення, перерозподілу) робочої сили між сферами зайнятості, галузями господарства і за територіями.