12.2. Система складових елементів інфраструктури ринку праці

У відповідності з наведеними вище функціями виділяють низку елементів інфраструктури ринку праці, які принципово можна поділити на дві групи.

1. Нормативно-правова база:

комплекс регулювання та гарантування зайнятості (закони та інші нормативні акти, що гарантують громадянські права в сфері зайнятості);

комплекс регулювання заробітної плати (закони, угоди, договори, арбітраж тощо);

комплекс регулювання компенсацій у зв’язку із втратою або переміною роботи та при перепідготовці (закони та інші нормативні акти, що регулюють компенсації при звільненні з роботи, допомогу по безробіттю, допомогу на утриманців безробітного, підйомні при переїзді на нове місце роботи, стипендії при перенавчанні тощо);

пенсійна система (оскільки вона має значний вплив на економічну активність осіб перед пенсійного та пенсійного віку);

комплекс регулювання умов праці (закони та інші нормативні акти, що регулюють використання праці різних категорій працівників і в різних умовах праці);

2. Організації та об'єднання:

служби зайнятості та працевлаштування (державна служба зайнятості, недержавні посередники на ринку праці – біржі праці, агенції по добору персоналу, агенції по працевлаштуванню, організації, що надають послуги з профорієнтації, консалтингу персоналу тощо);

система професійної підготовки та перенавчання;

об'єднання працівників як виразники їх інтересів (передусім, професійні спілки);

об'єднання роботодавців як виразники їх інтересів;

кадрові служби підприємств та організацій, громадські організації і фонди сприяння зайнятості.

Отже, багатофункціональна і високоефективна інфраструктура – невід'ємна характеристика цивілізованого ринку праці, показник його розвиненості й критерій дієвості.

Схематично основні елементи інфраструктури ринку праці представлені на рис. 12.1.

12.3. Інформаційне забезпечення трудового посередництва

Інформаційне забезпечення трудового посередництва полягає в наданні інформації про існуючі вакансії робочих місць і про пропозицію робочої сили, а також про існуючі професії, необхідну кваліфікацію і професійну підготовку, про права працівників.

Інформація про можливості працевлаштування і про наявність пропозиції робочої сили має постійний, стійкий попит, у тому числі платоспроможний. Тому такі інформаційні послуги надаються як безкоштовно, так і на платній основі, тобто шляхом продажу інформації. Відповідно, формується ринок інформації або ринок інформаційних послуг при трудовому посередництві.

Основними банками інформації при трудовому посередництві володіють такі інституціональні структури:

– державна служба зайнятості;

– недержавні, у тому числі комерційні, організації, що займаються трудовим посередництвом;

– засоби масової інформації;

– навчальні заклади.

Державна служба зайнятості безкоштовно надає інформацію про вакансії особам, що шукають роботу, а фірмам – про наявну пропозицію праці. Служба зайнятості накопичує інформацію про пошуки роботи безробітними й тими, хто хоче перемінити роботу і звертається по допомогу в органи служби зайнятості. Основним первинним носієм інформації служать реєстраційні картки осіб, що звернулися. Таким чином, банк даних про пошуки роботи залежить від кількості звернень у службу зайнятості, на яку впливають ступінь довіри працівників до її можливостей, а також інші фактори (територіальна щільність і кількість бюро служби зайнятості; соціально-психологічне відношення різних груп населення до статусу безробітного; ефективність діяльності органів служби зайнятості по працевлаштуванню та ін.). Наприклад, на початок 2002 р. в Україні в службі зайнятості було зареєстровано 1008 тис. безробітних, а чисельність безробітних, виявлена на основі щоквартальних обстежень домогосподарств за методологією МОП (Міжнародної організації праці), склала 2510,1 тис., тобто, у 2,5 рази більше.

Аналогічні проблеми виникають і при зборі інформації про існуючі вакансії. Як правило, підприємства й організації різних форм власності зобов'язані надавати інформацію органам служби зайнятості про поточні вакансії. Але на практиці підприємства не завжди інформують службу зайнятості про наявні вакансії. При недостатній ефективності роботи служби зайнятості підприємства й організації можуть не надавати цю інформацію, або заявлена потреба в робочій силі буде меншою від реально існуючої. Ситуація, коли підприємства й організації надають службі зайнятості не всю інформацію про вакансії, в даний момент характерна для України.

Основні функції державної служби зайнятості щодо ринку праці представлені на рис. 12.2.

Недержавні організації, що займаються трудовим посередництвом, поділяють на два типи:

– створені для сприяння зайнятості деякої конкретної демографічної, соціальної, професійної групи населення (молоді, жінок, інвалідів, акторів, лікарів тощо) державними, громадськими або комерційними організаціями, які не отримують прибуток від цієї діяльності, хоча вони можуть робити послуги і на платній основі;

– комерційні організації, що отримують прибуток при сприянні фірмам у найманні робочої сили і працевлаштуванні населення і для яких це основний або один з основних видів бізнесу.

В останньому випадку інформація про можливості працевлаштування або наймання робочої сили має ринкову ціну. Тому окремою задачею є аналіз ринку такої інформації: функцій попиту та пропозиції, обсягів ринку, факторів, що визначають зміну ціни на інформаційні послуги і т.д.

Оскільки, як правило, недержавні організації створюються для вирішення конкретних проблем, то й їхні банки даних носять спеціалізований характер. До послуг агентств, що займаються трудовим посередництвом, частіше звертаються підприємства недержавного сектора економіки.

Інформаційні банки про можливості наймання або працевлаштування в засобах масової інформації за своїм характером близькі до інформації недержавних посередницьких організацій. Існують спеціалізовані видання, теле- й радіопрограми, що розміщують інформацію тільки про працевлаштування і наймання, а також спеціальні розділи або окремі оголошення у виданнях і програмах, не присвячених безпосередньо працевлаштуванню. Такі видання можуть ініціюватися і засновуватися державними і недержавними організаціями, що займаються трудовим посередництвом, і використовують їх банки даних про вакансії і пропозицію робочої сили. Розміщення оголошень може здійснюватися на платній або безкоштовній основі. В останні роки стають популярними спеціалізовані Інтернет-сайти, що надають можливість усім бажаючим розміщувати інформацію про пошук роботи і про наявні вакансії.

Особливий характер має інформація про можливості працевлаштування або наймання робочої сили, надана органами по працевлаштуванню при навчальних закладах. По-перше, навчальні заклади мають докладну інформацію про своїх випускників, тобто про пропозицію робочої сили. По-друге, у силу природних довгострокових професійних контактів з підприємствами, організаціями, фірмами, що відповідають профілеві навчального закладу, вони мають інформацію про попит на своїх випускників і можуть сприяти в працевлаштуванні. По-третє, завдяки корпоративності випускників вищих навчальних закладів інформація про працевлаштування може поширюватися через різні асоціації випускників та інші аналогічні організації. Необхідно відзначити, що в останньому випадку рідко існують формалізовані банки інформації.

У навчальних закладах можуть створюватися спеціальні підрозділи, що надають допомогу в працевлаштуванні і формують спеціалізовані банки інформації. Такі підрозділи надають свої послуги на платній або безкоштовній основі.

У деяких країнах посередництво навчальних закладів у підборі роботи відіграє важливу роль. Так, у Японії в 1970-х рр. на навчальні заклади припадало до 20% обсягу інформації про можливості працевлаштування.

Значення того або іншого джерела інформації залежить від соціально-економічної ситуації, історичних, національних, інституціональних традицій. Крім цього, джерела інформації відрізняються порівняльною ефективністю для різних сегментів ринку праці. Так, у даний момент у нашій країні жінки частіше користуються послугами державної служби зайнятості, а висококваліфіковані фахівці – послугами недержавних агентств по працевлаштуванню.

Інформація, якою володіють організації, що здійснюють трудове посередництво, служить не тільки для пошуку необхідного працівника або робочого місця, але й для прийняття рішень у сфері бізнесу і трудової діяльності. В економічно розвинутих країнах попередній аналіз інформації про стан ринку праці в регіоні, де передбачається організувати певну економічну діяльність, є традиційним. При цьому досліджуються напруженість ринку праці за окремими професіями і кваліфікаційними групами, рівні оплати праці і т.д. Працівник, перш ніж переїхати в інше місце, також вивчає ситуацію на можливому ринку праці.

По цих же причинах банки даних організацій і структур, що займаються трудовим посередництвом, є первинними і надзвичайно цінними джерелами інформації про ситуацію на ринку праці для регіональних органів державного управління, а також для наукових досліджень. За допомогою такої інформації, крім аналізу попиту та пропозиції на ринку праці, напруженості ринку праці за окремими професіями і категоріями робочої сили, можна досліджувати дискримінацію окремих груп працівників на ринку праці, мобільність робочої сили та інші питання.