10.2. Організація системи економічної розвідки та збирання інформації

Формування підрозділу економічної розвідки, а відтак й ор­ганізація її системи зазвичай відбувається паралельно зі ство­ренням фірми, а тому для її керівництва часто невідомо, які рі­шення і на основі якої інформації доведеться приймати. Більше того, хто повинен приймати такі рішення, адже практика пока­зує, що на стадії становлення фірми її керівник покладає на себе практично всі питання як організаційного, так і фінансового пла­ну. Через це важливо вже на цій стадії визначитися з переліком питань, щодо яких доведеться приймати управлінські рішення та визначення осіб за них відповідальних. Для цього керівництву фірми потрібно разом прийти до єдиного загального розуміння проблем і шляхів їх вирішення, а також домовитися про уніфі­кацію термінології, що при цьому використовується.

Наразі дедалі частіше для вирішення питань становлення системи економічної розвідки використовується метод прове­дення докладних інтерв’ю з керівництвом фірми та з керівни­ками її структурних підрозділів щодо їхніх інформаційних потреб. Найкраще це вдається зробити за допомогою спеціаль­но розробленої фахівцем анкети, в якій керівництво вищої і се­редньої ланки висловить свої зауваження щодо того, якою ін­формацією володіють вони, як і де ця інформація накопичується, яка на їх думку інформація є в інших підрозділах, а також яка інформація «обертається» поза фірмою та її структурними під­розділами, що так потрібна для повсякденної роботи. За ре­зультатами такого анкетування розробляється рубрикатор, за яким відбуватиметься нагромадження і систематизація інфор­маційного масиву.

Цілком закономірно, що фірма має постійно розвиватися, працювати і втілювати нові ідеї, технології, адже змінюється сам ринок та зовнішнє, а часто й внутрішнє середовище фірми. Тому інформаційний рубрикатор повинен періодично перегля­датися з можливістю його зміни на основі постійного аналізу фінансово-господарської діяльності фірми та моніторингу її ін­формаційних потреб.

Варто підкреслити, що формування системи економічної розвідки на фірмі та реалізація розвідувальних і контррозвіду­вальних заходів, як правило, викликає певну настороженість у колективі, його психологічну дисгармонію і небажання бага­тьох працівників ділитися відповідною інформацією. Адже ще до формування системи розвідки на конкретній фірмі там вже існує відповідний баланс інтересів, основою якого є те, що кожен співробітник, який володіє відповідним обсягом інформації щодо свого напряму діяльності, намагається якомога менше ділитися нею з оточенням. Звісно, якщо фірма створюється па­ралельно з формуванням системи її економічної розвідки, то значний обсяг проблем просто не виникає, оскільки їх не існує, хоча надалі це не оминає кожної фірми.

Усе це можна пояснити тим, що статус кожного працівника фірми, його потреба на фірмі, а також його обсяг матеріальної винагороди зазвичай визначається рівнем доступу до відповід­ної інформації. Інколи матеріальна винагорода таких праців­ників визначається не стільки офіційною заробітною платою, скільки різними преміями, доплатами та іншими заходами ма­теріального і морального заохочення. Відтак перед початком реалізації програми створення системи економічної розвідки фірми потрібне поглиблене осмислення її керівництвом ситуа­ції, в якій доведеться функціонувати фірмі, врахування та ви­вчення інтересів усіх учасників інформаційних відносин та їх можливого балансу, і лише після цього створення сприятливих умов для досягнення мети розвідувальної та контррозвідувальної діяльності на фірмі.

Що стосується статусу підрозділу економічної розвідки та його співробітників, то він залежить від їхніх особистістих та професійних якостей, життєвого і професійного досвіду, зав­дань, що ставляться перед ними, успішністю їх виконання. Од­нак цей статус не є сталим, і для того, щоб не перейти на «треті ролі», керівництву й співробітникам підрозділу розвідки пот­рібно постійно тримати контакт із навколишнім середовищем та керівництвом фірми, а також відчувати пульс роботи всього колективу фірми. Тобто співробітники фірми повинні бути ву­хами й очима керівництва фірми, збираючи та аналізуючи при цьому інформацію, що є значущою при прийнятті управлін­ського рішення.

Перелік усіх щойноназваних якостей співробітників під­розділу економічної розвідки не гарантує, певна річ, належного їх оцінювання з боку керівництва, адже тут можуть виявлятися: зовнішні чинники (стан ринку, політика держави загалом та щодо бізнесу зокрема, поведінка конкурентів тощо); особистісна позиція, що визначається станом здоров’я, рівнем агре­сивності зовнішнього середовища щодо керівництва тощо; зміст прийнятої особистої стратегії керівника (як довго перебу­вати на цій посаді, в які сфери фінансово-господарської діяль­ності найбільше вкладати енергії та часу, розвивати цю фірму загалом, по окремих підрозділах, чи здійснити перепрофілювання, або ж взагалі готуватися до банкрутства фірми з подаль­шим привласненням її майна тощо); психологічна готовність і ділові якості керівника фірми щодо організації ефективного оперативного функціонування і стратегічного розвитку фірми.

Не менш важливим є питання організації формування складу підрозділу економічної розвідки, адже й наразі побутує думка про потребу комплектування підрозділу виключно осо­бами з ветеранів спецслужб і правоохоронних органів зброй­них сил. Адже, як показує практика, лише безпосередні керів­ники підрозділу економічної розвідки зазвичай мають бути з числа колишніх працівників державних спецслужб та інших правоохоронних органів, яким відомі оперативно-розшукові заходи діяльності. А щодо співробітників підрозділу, то наяв­ність 30% висококваліфікованих спеціалістів, таких, що мають правову освіту та знання, а також які обізнані з мето­дами роботи розвідників, цілком достатньо, аби підтримувати основу колективу та підвищувати професійний рівень молодих співробітників. Адже без молодих співробітників не можливий процес наступності в колективі, його мобільності та швидкого пристосування до умов роботи та навколишнього середовища. Молодий співробітник, а це, як правило, неодружений, не переймається сімейними проблемами, оскільки їх просто поки не має, йому легше фізично і психологічно приймати відпові­дальні рішення, особливо, якщо це пов’язано з ризиком.

Сьогоднішній портрет економічного розвідника представ­лений не просто людиною, яка збирає інформацію, а людиною, яка має розуміння політичних та економічних процесів у країні, інформаційних технологій, свого місця в колективі та суспільст­ві в цілому. З огляду на це, в підрозділі економічної розвідки фірми не має місця людям, які не бачать потреби в набутті но­вих знань, які не вміють встановлювати контакти між людьми різних верств та віку, які природно викликають в оточення їх несприйняття, навіть відразу.

Керівництву фірми та підрозділу варто пам’ятати, що лише завдяки вмінню працювати з людьми можна отримати неоці­ненну інформацію, попри стрімкий розвиток глобальних комп’ю­терних мереж, преси й електронних засобів масової інформації тощо. Як полюбляють повторювати розвідники: «За переко­нанням китайців, людині зі злим обличчям не можна відкри­вати лавку, а ми стверджуємо, і працювати у розвідці».

Сучасний нестабільний світ, і бізнес у тому числі, ставить пе­ред окремими його суб’єктами потребу у належній конспірації працівників підрозділів економічної розвідки – це їх легендування у працівників відділів у зв’язках із громадськістю, економіч­ного аналізу і маркетингових досліджень, збуту, юридичного, ма­теріального забезпечення, кадрів тощо. Завдяки широкому пере­ліку повноважень й аспектів сфери діяльності працівників цих підрозділів легендовані розвідники мають змогу встановлювати контакти з працівниками своєї фірми, із зовнішнім оточенням фірми, працівниками економічної розвідки фірм-партнерів і кон­курентів, які працюють як під офіційним прикриттям, так і такі, що здійснюють розвідувальні чи контррозвідувальні заходи щодо інтересів фірми. Високим рівнем конспіративності підрозділу економічної розвідки фірми є виділення його в окрему комерцій­ну інформаційну чи консалтингову фірму, що заснована через під­ставних осіб і юридично ніяк не пов’язана зі своїм працедавцем.

Звичайно, створення на фірмі підрозділу економічної розвід­ки безсумнівно розв’язує значну кількість проблем та мінімізує той перелік загроз і небезпек, з якими пов’язаний вітчизняний біз­нес. Однак до вирішення інформаційних завдань в обов’язковому порядку мають залучатися не лише штатні працівники підрозді­лу економічної розвідки, але й співробітники інших функціо­нальних підрозділів фірми.

При цьому в обов’язковому порядку мають враховуватися здібності і бажання працівника фірми брати участь у вирішенні спеціального маркетингового завдання. За відсутності у пра­цівника бажання співпрацювати з підрозділом економічної розвідки, можливе його використання «в темну», тобто у ви­гляді зашифрованої розмови або у вигляді письмового звіту про виконану роботу. Якщо ж працівник погоджується вико­нувати завдання підрозділу економічної розвідки, то йому має бути надано всіляке консультативне, інформаційне та матеріа­льне сприяння.

Такої самої думки дотримуються й вітчизняні вчені СІ. Ні­колаюк та Д. Й. Никифорчук, наголошуючи на тому, що широ­ка і всебічна система ділової розвідки вимагає участі багатьох підрозділів комерційної установи. Це, зокрема:

• відділ фінансів, який вивчає матеріали щодо державних і комерційних установ, які відають цінними паперами; забез­печує постійний фінансовий аналіз конкурентів;

• відділ маркетингу, що забезпечує оцінювання ринкових сил, які впливають на поведінку оточення і конкурентів;

• відділ роботи з персоналом (відділ кадрів), який прово­дить співбесіди з тими, кого приймають на роботу і тими, хто і раніше мав справу з конкурентами; підтримує контакти з цент­рами працевлаштування;

• виробничий відділ, який підтримує контакти з поста­чальниками обладнання і транспортними організаціями;

• відділ постачання, що відвідує біржі і підприємства, підтримує контакти з постачальниками сировини;

• технічний відділ, який визначає собівартість продукції та слідкує за технічною літературою;

• адміністрація підприємства (установи, фірми), що підтримує контакти з керівниками у своїй сфері (уникаючи розмов щодо цін/видатків), підтримує зв’язки з пресою, асо­ціаціями, консультантами наукових і промислових сфер.

Отже, не можна покладати повну відповідальність за зби­рання розвідувальних відомостей тільки на керівника служби безпеки. Це навантаження повинно бути розподілено по всьо­му підприємству, і при цьому досягається очевидна перевага: створюється всеохоплююча система, яка значно переважає можливості служби, що складається із кількох чоловік.

Як уже зазначалося, найважливішим принципом у форму­ванні заходів щодо збору інформації є плановість, причому во­на має певні особливості, викликані специфікою цього виду дія­льності.

По-перше, керівник фірми чи підрозділу економічної розвід­ки визначає обсяг і потребу в інформації, її видах (секретній, комерційній, конфіденційній чи загальнодоступній), причому враховується можливість і ефективність її використання для прийняття управлінських рішень чи захисту інтересів фірми.

По-друге, визначається джерело інформації та його особли­вості, що вимагають особливого підходу щодо збирання інфор­мації.

По-третє, прогнозується процес безпосереднього проведен­ня операції щодо отримання й передавання (транспортування) інформації до центру її обробки, узагальнення та перспектив використання. При цьому розвідники повинні особливу увагу звернути на обставини, що сприяють чи перешкоджають про­цесу вилучення інформації, обсяг ресурсів (людських, матеріа­льних, фінансових чи інформаційних), яких потребуватиме операція.

По-четверте, визначається власне моделювання самої опе­рації з детальним аналізом кожного етапу та кроку до отриман­ня бажаної інформації, зважаючи на джерело та вид інформа­ції і можливість доступу до неї.

По-п’яте, передбачається реалізація вивіреного прогнозного плану та моделі вилучення інформація, беручи до уваги наяв­ність чинників, що можуть негативно вплинути на результат операції: якість підготовчого процесу і процедури прогнозу­вання, якість моделювання; якість реалізації прогнозованої моделі вилучення інформації. Кожен із цих чинників є важли­вим, адже, як зазначав А. Даллас, найбільш якісне планування і найбільш досвідчене керівництво не у змозі передбачити всі ситуації. Такому розвіднику потрібна «пані вдача», але вона є наслідком досвіду та інтуїції. Саме ці наріжні питання повинні завжди бути в центрі уваги розвідника, оскільки за найкращого інформування про середовище знаходження інформації розвід­ник лише на місці може ознайомитися з реальною ситуацією.

По-шосте, здійснюється перевірка, аналіз, обробка та уза­гальнення інформації отриманої в результаті розвідувальної діяльності. Наявність необробленого масиву інформації говорить

ні про що, інколи навіть може породити сумніви щодо вивіре­них і вже прийнятих рішень. Отже, процес виявлення й одер­жання первинної інформації з різних (гласних і негласних) дже­рел потребує її узагальнення і систематизації, в основу якої покладено діалектику розвитку суспільних процесів.

Реалізація цього заходу в сучасних умовах можлива завдяки використанню методу комп’ютерного моделювання ситуаційних закономірностей. Сутність методу зводиться до побудови алго­ритму, який показує певне рішення залежно від послідовності дій відповідних юридичних та фізичних осіб, що представля­ють інтереси партнерів, клієнтів та конкурентів. Однак не варто забувати, що першоосновою будь-якого узагальнення, а тим біль­ше, математичного моделювання, є наявність первинної інфор­мації, яка надходить або ж виявляється за допомогою гласних та негласних джерел.

Для цього треба здійснити кадрову підготовку відповідних фахівців, а саме аналітиків інформації, адже саме від них зале­жить, наскільки інформація не буде перекрученою через бажан­ня окремих розвідників догодити керівництву очікуваними від них відомостями. Водночас таке бажання може виникнути і в окре­мих аналітиків, із метою показати свою відданість, результатив­ність роботи та уникнення повторного чи додаткового уточнення та пошуку нової інформації.

Аналітична група має бути репрезентована урівноважени­ми й досвідченими розвідниками, яким притаманний аналі­тичний склад розуму, які можуть дослухатися різних точок зо­ру та поглядів, і на цій основі сформувати уявлення про певне інформаційне середовище та окремі його відомості.

Підсумовуючи, можна дійти висновку, що інформаційний простір сьогодні практично є необмеженим, а тому наявність у структурі служби безпеки фірми інформаційно-аналітичних підрозділів, які б займалися пошуком, аналізом, узагальнен­ням та сприяли б реалізації відповідної інформації, є нагаль­ною потребою, позаяк їх відсутність або штатна неукомплектованість зводить до мінімуму реалізацію інформації гласного і негласного походження. Водночас діяльність системи еконо­мічної розвідки фірми дає своєрідний мультиплікативний ефект, поєднуючи інтереси забезпечення економічної безпеки фірми з вирішенням питань маркетингу, оскільки на її основі форму­ється ефективна економічна політика фірми. Сьогодні, коли інформація стає таким же стратегічним ресурсом, як фінанси, кадри, сучасні технології і сировинні запаси, можна бути переконаним у тому, що вже в найближчому майбутньому підрозділи економічної розвідки стануть невід’ємною складовою управлін­ських структур вітчизняних суб’єктів бізнесу.