2. Особисті потреби, інтереси, мотиви та їх характеристика

Потреби, інтереси, цінності - найважливіші стимули людської діяль­ності. Це дуже близькі і в той же час не тотожні поняття. їх використову­ють у соціології, психології праці та близьких до них науках для позначен­ня безпосередніх причин соціальних дій, результатом яких стають зміни та перетворення в різних сферах життя.

Потреба - це властивість всього живого, в якій проявляється первіс­на, вихідна форма його активного, обираючого відношення до умов зов­нішнього середовища. Сам характер цього відношення задається станом організму, де проявляється його внутрішня суперечність, напруження, яке можна зняти дією цього організму. Якраз враховуючи ту чи іншу потребу, організм стає суб'єктом дії, діяльності. Потреба - це внутрішній стимул будь-якої життєдіяльності. Без задоволення основних потреб неможливе існування ні біологічного, ні соціального організму. Тому потреба в цьому значенні слова є вираженням необхідності. Звичайно, потреби - це не єдина спонука діяльності будь-якого складного організ­му. Але серед всієї сукупності спонук вони відіграють особливу роль і є їх початковим пунктом.

Зв'язок потреб та діяльність має двобічний характер. Потреба є пер­шопричиною і загальною основою діяльності, але і діяльність стає предме­том потреби. Організм, який не діє - гине. Крім того, діяльність викликає формування нових потреб завдяки тому, що вона сама потребує засобів, необхідних для її актуалізації. Ця обставина виявляється вирішальною для розуміння специфіки суспільного життя. Розвиток суспільного жит­тя зумовлений створенням нових засобів діяльності, виникненням праці и к особливого виду діяльності, що забезпечує існування і розвиток людських спільностей. Потреби людини задовольняються не працею, а опосе­редковано. Між потребами людини та їх задоволенням стоїть праця. Засо­би праці - теж об'єкт потреб. На відміну від предметів споживання вони не зникають разом з їх використанням, а перетворюються в основу суспіль­ного багатства: привласнення предметів і засобів праці стає центральною ланкою у формуванні відносин власності, завдяки чому пануючі шари суспільства одержують можливість регулювати потреби решти мас, а отже і підкоряти своїм інтересам.

Більш конкретне значення поняття «потреби» полягає в тому, що з його допомогою узагальнюються щоденні нужди людей, їх прагнення та дома­гання, що потребують постійного задоволення. Причому як матеріальні, так і соціальні та духовні потреби. Соціальні потреби тісно пов'язані з відносинами власності. Останні стають головним регулятором системи цих потреб: вони визначають межі розвитку та задоволення потреб для різних соціальних груп. Соціальні потреби, пов'язуючись з характером дії таких соціальних інститутів, як власність, сім'я, право тощо, перетворю­ються в інтереси - більш складні та багатогранні відносини, стимулюючі поведінку окремих осіб та соціальних груп.

Інтереси, таким чином, тісно пов'язані з потребами. Актуалізуюча сила потреби проявляється тим повніше, чим чіткіше вона виражена в інтересах. Інтереси, як і потреби, є особливим видом суспільних відносин, вони не існують самі собою абстрактно, поза тими особами, соціальними групами, класами та іншими силами, які виступають як їх носії. Якщо потреба орієн­тована, перш за все, на предмет її задоволення, то інтерес спрямований на ті соціальні відносини, інститути, установи, від яких залежить розподіл пред­метів, цінностей, благ, що забезпечує задоволення потреб. Інтереси особли­во тісно пов'язані з розподільчими відносинами в суспільстві, маючи спря­мування на зміну або на закріплення існуючих розподільчих відносин.

Тому інтереси виявляються більш значущими, важливими з точки зору забезпечення необхідних умов життя. Крім того, інтереси відображають ті відносини нерівності, що склалися у суспільстві, в них постійно при­сутній елемент порівняння людини з людиною, однієї соціальної групи з іншою. Якраз у цьому - основа тієї дієвості, реальної сили, яку містять інтереси. Тільки інтереси в їх зіткненні і взаємодії визначають хід основ­них подій у громадському житті. Вони є тією суворою реальністю, з якою потрібно рахуватися. Розуміти їх і враховувати в практичній політиці важливіше, ніж розуміти загальні принципи, ідеї, декларації, заклики. Тільки інтереси, що спираються на потреби, можуть розглядатися як ре­альна сила, бо там, де є інтереси, там є в наявності чи в процесі становлен­ня і засоби їх реалізації.

Інтереси проявляються в різній сукупності практичних мотивів дії. Суперечності між мотивами бувають настільки істотними, що вони мо­жуть призводити до блокування дій і до дій задля чужого інтересу (ме­ханізм помилкової дії).

Крім того, в будь-якій колективності загальний інтерес стверджується таким чином, що він охоплює далеко не відразу, не одночасно і не однако­вою мірою всіх членів колективу. Об'єднання інтересів - тривалий і склад­ний процес. Необхідно розмежовувати інтереси окремої особи та їх групи, колективу, тобто суспільні й особисті інтереси. Суспільні, колективні дії повинні спрямовуватися таким чином, щоб суспільні та особисті інтереси якомога більше збігалися. Інтереси проявляються також у різних сферах людської діяльності - в економічній, соціальній, політичній, духовній. Зви­чайно, це різні види діяльності, але вони мають і спільне - вони пов'язані одна з одною через інтереси. Та і види діяльності тільки зовні є незалежни­ми. Насправді всі вони залежать від основної форми діяльності - матері­альної. Інтереси цих сфер також тісно переплітаються між собою. Розвиток суспільства приводить до виникнення все більш різноманітних інтересів, потреб людей, а тому необхідно їх вивчати, опрацьовувати засоби узгод­ження, забезпечувати механізм адекватного прояву.

У реальному житті окремої людини її матеріальні та духовні потреби, життєві інтереси й цінності, на які вона орієнтується, не відокремлюються одне від одного. Вони діють разом, формуючи врешті-решт базу мотивів поведінки особи. Матеріальні та духовні потреби, що їм відповідають, одержують конкретне вираження у системі цінностей, у мотивах щоден­ної поведінки.

Під мотивом ми розуміємо те, що спонукає і спрямовує діяльність людини. Це внутрішні фактори, які формують поведінку людини. Мотиви п поділяються на біологічні (базуються на фізіологічних потребах) та соціальні, для реалізації яких необхідні контакти з іншими членами суспіль­ства (базуються на психологічних потребах). Соціальні мотиви мають особливе значення для трудової мотивації, для формування тієї поведін­ки в праці, яка очікується (бажана) від кожного працівника. Тільки пе­релік різновидів соціальних мотивів вже дає уявлення про можливі на­прями стимулювання працюючих. Ось ці різновиди. Прагнення бути чле­ном колективу (групи): самоствердження - намагання забезпечити влас­не визнання; мотив досягнення успіху в роботі, творчості в роботі, подо­ланні службових сходинок; мотив самостійності прийняття рішень; мотив самореалізації - бажання проявити свої здібності в діяльності; мотив захищеності власного становища; мотив придбання, володіння матеріаль­ними цінностями; альтруїстський мотив - бажання допомагати іншим без будь-якої вигоди для себе та інших.

Межами мотиву виступають, з одного боку, потреба, з іншого - намір щось, зробити. В ідеальному плані мотив повинен дати відповіді на запитання: чому, для чого, заради кого? Мотив, як явище, має свої функції. Зупинимося лише на їх переліку. Отже, мотивам приписуються спонука­юча, спрямовуюча, структуризуюча, контролююча, відображення та за­хисна функції. З останньою функцією пов'язаний такий мотиваційний феномен як мотивування - раціональне пояснення людиною причин тієї чи іншої дії, виправдування своїх вчинків тощо. З поняттям «мотив» не­роздільно пов'язане поняття «мотивація». Суть мотивації більшістю спеціалістів трактується як динамічний процес формування мотивів. Зви­чайно, мотивація - це багатофакторний процес, але першопричиною діяль­ністю людини є потреби. Спеціалісти розглядають мотиви як трансфор­мовані та збагачені стимулами потреби. Отже, мотивацію можна розгля­дати (її послідовний прояв) таким чином: виникнення потреби - її усві­домлення - насичення потреби стимулом - трансформування потреби в мотив. Поняття мотиву розглядається в кожній теорії, що пояснює повед­інку людини і трактується по-різному. Проте в цілому можна сказати, що то є зовнішній процес визначення мети. Мотив у людини з'являється тоді:

а) коли вона має незадоволену потребу;

б) в оточенні людини є об'єкт, що може цю потребу задовольнити;

в) коли людина певна, що в цих умовах досягне успіху.

Суть реалізації мотиву можна виразити формулою:

М = /(Пу, Во, Ош), (22.1)

де, М - мотив певної сили;

Пу - усвідомлення людиною потреби;

Ош - раціональна оцінка шансу успіху;

Во - очікувана винагорода.

Оскільки мотив є функцією тих трьох факторів, браку одного з них достатньо, щоб мотив не з'явився. Одночасно вплив на один чи всі факто­ри може призвести до розладу чи зміцнення мотиву.

Отже, на робочому місці мотив тим швидше з'явиться, чим ясніше і конкретніше сформульоване завдання, чим більша обіцяна винагорода щодо його виконання, а також чим більш реальні шанси досягти мету.

Як і будь-який процес, мотивація пізнається через функції. Основни­ми з них будуть функції спонукання, вибору, інтенсифікації дії, точності дії та регулююча функція. Зупинимося трохи детальніше на кожній. При прояву функції спонукання спостерігається посилення активності особи, результативності дії. Зазначається також позитивний (чи негативний) вплив мотиву на спостережливість, запам'ятовування, уяву, процеси мис­лення та ін.

Вплив мотиву проявляється також і на виборі вирішальної (визначе­ної серед інших) мети. Усвідомивши потребу, людина оцінює ситуацію, в якій опинилася, і визначає, що може в даних умовах становити мету її дії.

З декількох цілей людина вибирає більш вигідну. В людини також може з'явитися декілька конкуруючих мотивів. За однакової їх сили це може призвести до стресу. Механізм вибору діє також у трудових обставинах у випадку нав'язування завдань робітникам, до того ж, останні негативно сприймають ситуацію, коли такі завдання не узгоджуються з їх система­ми особистих цінностей.

Мотив справляє вплив на наполегливість у досягненні мети, на здатність до зусилля і швидкості реакції. Як правило, чим краще людина розуміє, що робить, усвідомлює необхідність і важливість, тим більше вона зможе зробити, оскільки діє швидше і чинить більший опір. Разом з тим з сили мотиву впливає і на якість дії.

Однією з найпопулярніших мотиваційних теорій вважається теорія ієрархії людських потреб американського психолога-гуманіста А. Маслоу.

Маслоу поділив всі людські потреби на базові та похідні. Базові потре­би за Маслоу постійні і розташовані згідно з принципом ієрархії у висхі­дному порядку від «нижчих» матеріальних до «вищих» духовних:

1. фізіологічні потреби - в їжі, диханні, фізичних рухах, відтворенні, одязі, житлі, відпочинку тощо;

2. потреби в безпеці свого існування, впевненості в завтра, стабіль­ності умов, у гарантованій зайнятості в праці;

3. соціальні потреби - в стосунках, належності до колективу, піклу­ванні за інших, участі в спільній трудовій діяльності;

4. престижні потреби - в пошані з боку «шанованих інших», службо­вому зростанні, статусі, престижу, визнанні й високій оцінці, в самопо­шані;

5. духовні потреби - найвищий ступінь самопрояву і навіть більше - самоактуалізації. Остання потреба задовольняється лише тоді, коли лю­дина робить те, що їй підходить, до чого вона покликана, коли вона щасли- па. Але оскільки в нашому суспільстві задоволення потреб людини - це виняток, то про само актуалізацію відомо не багато.

Перші два типи потреб у цій теорії називають первинними (природже- ними), решту - вторинними (набутими). При цьому процес росту потреб полягає в заміщенні нижчих (первинних) вторинними (вищими). Згідно з принципом ієрархії, потреби кожного нового рівня з'являються (актуалі­зуються) лише після задоволення попередніх. Маслоу вважав, що саме задоволення не виступає мотиватором поведінки людини: голод рухає людиною, поки його не задовольнити. Крім того, Маслоу зазначив, що для більшості людей головними «стимуляторами» все ще залишаються голод та страх. До вторинних потреб «доросла» поки що досить незначна меншість.

Окрім теорії ієрархії потреб за рубежем «в обігу» ще десятки теорій мотивації. Зазначимо, що вони практично не суперечать одна одній, а швид­ше доповнюють. Свою концепцію мотивації висунув Ф. Херцберг. Його «мотиваційно-гігієнічна» теорія, або так зване «збагачення роботи» до­сить популярне серед соціологів та підприємців. Херцберг класифікував спонуки до праці за характером дії і поділив їх на дві групи. Перша - це «фактори гігієни» або всі зовнішні умови середовища - заробітна плата, відносини в колективі, санітарно-гігієнічні й психофізіологічні умови праці, планування та постачання робочих місць тощо. Через поганий стан цих факторів виникає незадоволення працюючих, а також падають дис­ципліна та виробіток, зростають плинність кадрів і травматизм. Поліпшення умов праці деякий час діє стимулююче, а потім ця дія припиняється. Хер­цберг твердить, що постійну стимулюючу функцію може виконати лише сама праця, причому зі збагаченим обсягом операцій, необхідно урізнома­нітнювати операції на робочому місці, підбирати роботи за здібностями й нахилами, насичувати завдання складностями та творчими елементами. Працівники, в яких робота задовольняє потреби в рості, відповідальності та визнанні, більше вникають у неї, менше займаються побічними справа­ми, проймаються інтересом власника до управління своєю роботою.

Формування механізму трудової мотивації в сільському господарстві багато в чому зумовлюється незмінними особливостями цієї галузі мате­ріального виробництва. Перш за все, тут процес виробництва і технологічні операції тісно переплітаються з природними процесами, або проявляється чітка взаємодія трьох груп об'єктивних законів: техніко-технологічні, соціально-економічні та природно-біологічні. Особливості процесів у галузі визначають спрямованість потреб, що лежать в основі формування мо­тивів трудової діяльності працівників. Своєрідність потреб на селі визна­чається тим, що, з одного боку, об'єктивні умови праці та побуту значно знижують рівень можливих домагань, з іншого - самі ці потреби розви­нені значно менше, у сільського, ніж у міського населення. Це пов'язано з віком працюючих, досвідом, освітнім та кваліфікаційним рівнем. Вузол проблем, що потребують першочергового розв'язання, пов'язаний із задо­воленням первинних потреб. Малокваліфікована ручна праця витісняєть­ся більш продуктивними видами праці дуже повільно.

Порівняно з промисловістю тут частка працівників, що зайняті руч­ною працею, удвічі вища і становить на цей час понад 70 %. Дослідження з питань задоволеності працею показують, що майже половина операторів машинного доїння в основному не задоволені роботою. Це пояснюється несприятливими умовами праці та високими фізичними навантаження­ми (29 % опитаних); нераціональним використанням робочого часу (18 %), одноманітністю та незручністю режиму роботи.

Зрушення в матеріально-технічній базі АПК, у соціальній сфері все ж вплинули на зміну структури та характеру потреб; це ж стосується й освіт­нього та кваліфікаційного потенціалу, інформованості, правосвідомості. В змінних умовах господарювання зростає роль нематеріальних потреб, пов'язаних з реальною участю в прийнятті відповідних рішень, розпоряд­женні ресурсами, можливості впливати на хід виробничих та соціальних процесів. Проте останнім часом розширилися «ножиці» бажань і надій: більше половини опитуваних хотіла б брати активну участь у процесах що проходять, але лише близько 10 % вірять, що ці зміни принесуть їм відчут­ну користь.