Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ТЕМА 13.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
184 Кб
Скачать
☆

4. Завдання та принципи оплати праці.

Нові підходи до організації заробітної плати повинні спиратися на чітку систему основоположних принципів, що відіграють роль так­тичних і стратегічних напрямків у реформуванні відносин розподі­лу. Дотримання цих принципів є однією з основних вимог при розробці політики за­робітної плати. Прин­цип - це основне правило дії, певне узагальнення, що поширюється на всі явища тієї галузі, з якої цей принцип абстраговано. Основні принципи організації заробітної плати випливають із законів розподілу доходів, характерних для певних суспільних відносин. На цих принципах будуєть­ся оплата праці в більшості країн, і кожен з них більшою чи меншою мірою залежить від умов, стану економіки та захисту прав найманих праців­ників. Для забезпечення реалізації заробітною платою її основних функцій необхідне дотримання таких найважливіших принципів:

  1. Підвищення реальної заробітної плати відповідно до зростання ефективності виробництва та праці. Порушення цього принципу може призвести, з одного боку, до виплати незароблених грошей, а значить до інфляції, знецінення отриманої номінальної заробітної плати, що в кінцевому рахунку веде до зниження реальної заробіт­ної плати. З іншого боку, може виплачуватися занижена заробітна плата, що не відповідає розміру трудового внеску працівника і при­зводить до неможливості задовольнити потреби людей, зменшує платоспроможний попит населення. В принципі йдеться про матеріальну заінтересованість працівників у підвищенні продуктивності праці, збільшенні кількості продукції підприємства та його рентабельності. Питома вага затрат на оплату праці повинна зростати у валовому національному продукті, в собівартості продукції підприємств, у сукуп­них доходах населення. Це також впливає на купівельну спроможність населення і через реалізацію цього фактора, інвестує (стимулює) зростан­ня виробництва.

  2. Диференціація заробітної плати залежно від трудового вне­ску працівника в результати діяльності підприємства, від змісту, складності і умов праці, від кваліфікації працівника, від особливостей різних видів праці від місцеположення підприємства, його галузевої на­лежності. Цей принцип заснований на необхідності посилення ма­теріальної зацікавленості працівників у підвищенні кваліфікації, у виконанні більш складної роботи, забезпеченні високої якості продукції. При цьому потрібно враховувати різницю у кількості й вартості матеріальних благ, необхідних для відтворення робочої сили в різних умовах праці, економічних та географічних умовах життя.

  3. Рівень заробітної плати повинен забезпечувати суму життєво необ­хідних засобів. Оскільки заробітна плата є важливим (а для багатьох го­ловним, навіть єдиним) джерелом доходів, її роль у підвищенні життєво­го рівня населення важко переоцінити. За показником рівня оплати і жит­тєвого рівня Україна поки що посідає одне з останніх місць в світі.

На більшості підприємств в основу для визначення рівня заробітку покладено мінімальну заробітну плату (МЗП). Особливо це стосується аграрного сектора. МЗП визначається державою і відповідає заробітку працівника, що зайнятий простою працею в нормальних умовах вироб­ництва; і рівень її повинен бути таким, що дозволяв би забезпечувати найнеобхідніші його потреби. Поки що такої відповідності не спостері­гається.

На практиці розрізняють номінальну (в прийнятих грошових одини­цях) та реальну заробітну плату. Реальна заробітна плата - це та сукупність матеріальних та культурних благ (і послуг), які може придбати працівник на одержану ним суму заробітної плати за певного рівня цін на товари та послуги. Розмір реальної заробітної плати відображає її фактичну купі­вельну спроможність. Індекс реальної заробітної плати дорівнює відно­шенню номінальної заробітної плати до індексу цін.

  1. Однакова оплата за однакову працю. В умовах ринкової еко­номіки цей принцип слід трактувати, по-перше, як недопущення дискримінації у оплаті праці за статтю, віком, національністю тощо, і по-друге, як принцип справедливості при розподілі всередині під­приємства, що передбачає адекватну оцінку праці через її оплату.

  2. Державне регулювання оплати праці, що включає законодав­ство і угоди в сфері праці, податкову систему, встановлення залеж­ності між динамікою індивідуальних доходів і інфляцією. Засобом державного регулювання оплати праці, що забезпечує соціальну захищеність низькооплачуваних працівників, є встановлення міні­мальної заробітної плати.

  3. Врахування впливу ринку праці. Ринок праці — це та сфера, де в кінцевому підсумку формується оцінка різних видів праці. Заробі­тна плата (і можливості зайнятості) кожного працівника знаходить­ся в тісній залежності від його положення на ринку праці, від спів­відношення попиту і пропозиції праці певної якості. Тому на ринку праці представлений широкий діапазон розмірів заробітної плати як на державних і приватних підприємствах, так і у неформальному сек­торі, де відсутній будь-який соціальний і правовий захист і умови оплати праці цілком визначаються роботодавцем. Однак у будь-яко­му випадку в ринкових умовах роботодавець не зможе набрати і втри­мати робочу силу потрібної якості, не забезпечивши конкуренто­спроможний на даному ринку праці рівень її оплати.

  4. Простота, логічність і зрозумілість систем оплати праці, широка інформованість працівників про суть систем оплати праці. Стимул стає стимулом лише у тому випадку, коли у праців­ників є про нього інформація, і вона зрозуміла їм як неспеціалістам у галузі економіки праці. Виконавці повинні чітко уявляти, у ре­зультаті яких саме їхніх дій розмір заробітної плати, тобто рівень їхнього матеріального добробуту, буде підвищуватися. В існуючій вітчизняній практиці, проте, дуже часто зустрічаються системи оплати праці не завжди зрозумілі окремим фахівцям підприємств, не кажучи вже про робітників.

  5. Гнучкість систем оплати праці. Механізм останніх повинен бути здатним майже миттєво реагувати на зміни в трудових відносинах, в рівні продуктивності, якості праці; на ті нові завдання, що їх ставить теорія і практика. Є досвід оплатних відносин, коли за певне досягнення, хай, на перший погляд, не таке й значне, робітник одержує оплату в той же день. Нариклад: тракторист-машиніст за найвищий рівень перевиконання норми виробітку одержує премію; водій за кожен рейс у наднормативний час одержує додаткову плату негайно; схеми застосування прогресивної оп­лати - вища розцінка за кожну одиницю обсягу виробітку понад встанов­лену норму тощо. Типові за гнучкістю підходи в нарахуванні заробітку на багатьох західних підприємствах: тарифна ставка працівникові оновлюєть­ся щокварталу (чи півроку) залежно від виконання нормативних завдань за вказаний період.

  6. Підвищення оплати праці повинне супроводжуватись випереджаючим зростанням її продуктивності та зниженням собівартості продукціх. Сьогодні часто ці пропорції порушені, що порушує пропорції між нагромадженням і споживанням., мішає розширеному відтворенню. Це співвідношення повинне регулюватись податками, виробничим і соціальним розвитком підприємства, які поставлені в пряму залежність від результатів діяльності.

  7. Поділ заробітної плати на постійну і змінну частини. Перша відображає кількість затраченої праці, а друга її якість. Чим вища питома вага змінної частини в загальному заробітку,тим вища стимулююча роль даної системи оплати праці. Однак шкідливі дві крайності. Низька питома вага доплат і премій не створює достатніх стимулів до збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості. Висока питома вага – знижує зацікавленість у покращенню поточних результатів.

Основні елементи та напрями організації заробітної плати на сучасно­му етапі якоюсь мірою є спільними для народного господарства в цілому. Характерною рисою, як уже відзначалося, є децентралізація і демократизація цього процесу. За цих умов основними засадами організації заробі­тної плати виступають державне регулювання, що в основному стосується встановлення та перегляду мінімальної заробітної плати, і гарантування певного рівня компенсації за відхилення умов праці на підприємстві (в організації) від нормального їх рівня; іншим важливим засобом є догові­рне регулювання заробітної плати на основі генеральної та галузевих угод. Основне навантаження у встановленні рівня заробітної плати конкретним виконавцям покладено на підприємства (організації). В своєму розпоряд­женні вони тепер мають ті елементи диференціації заробітку, що раніше використовувалися на загальнонаціональному рівні: технічне нормуван­ня праці; тарифне нормування заробітної плати; розробка різних форм та систем оплати праці. Науково обґрунтоване нормування праці забезпечує чіткий облік кількості праці, вкладеної працівником у колективний ре­зультат; тарифне нормування заробітної плати дозволяє на належному рівні здійснити оцінку та оплату конкретних видів праці залежно від її якісних ознак та умов виконання; розробка різних форм та систем оплати праці дозволяє застосувати до кожної групи та категорії працівників пев­ний порядок нарахування заробітку залежно від кількості та якості їх праці.

На оплату праці в сучасних умовах покладаються наступні важливі завдання без яких неможливе ефективне функціонування підприємств, а саме:

  1. Задоволення матеріальних і духовних потреб працівників;

  2. Стимулювання збільшення обсягів виробництва, підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва;

  3. Стимулювання підвищення кваліфікаційного рівня працівників.