- •Тема 13: політика доходів і сутність заробітної плати План
- •Політика доходів в Україні та їх структура.
- •2. Особисті потреби, інтереси, мотиви та їх характеристика
- •Соціально-економічна суть та функції заробітної плати.
- •4. Завдання та принципи оплати праці.
- •5. Основні законодавчо-правові положення регулювання оплати праці в ринкових умовах. Мінімальна заробітна плата.
- •6. Структура заробітної плати.
4. Завдання та принципи оплати праці.
Нові підходи до організації заробітної плати повинні спиратися на чітку систему основоположних принципів, що відіграють роль тактичних і стратегічних напрямків у реформуванні відносин розподілу. Дотримання цих принципів є однією з основних вимог при розробці політики заробітної плати. Принцип - це основне правило дії, певне узагальнення, що поширюється на всі явища тієї галузі, з якої цей принцип абстраговано. Основні принципи організації заробітної плати випливають із законів розподілу доходів, характерних для певних суспільних відносин. На цих принципах будується оплата праці в більшості країн, і кожен з них більшою чи меншою мірою залежить від умов, стану економіки та захисту прав найманих працівників. Для забезпечення реалізації заробітною платою її основних функцій необхідне дотримання таких найважливіших принципів:
Підвищення реальної заробітної плати відповідно до зростання ефективності виробництва та праці. Порушення цього принципу може призвести, з одного боку, до виплати незароблених грошей, а значить до інфляції, знецінення отриманої номінальної заробітної плати, що в кінцевому рахунку веде до зниження реальної заробітної плати. З іншого боку, може виплачуватися занижена заробітна плата, що не відповідає розміру трудового внеску працівника і призводить до неможливості задовольнити потреби людей, зменшує платоспроможний попит населення. В принципі йдеться про матеріальну заінтересованість працівників у підвищенні продуктивності праці, збільшенні кількості продукції підприємства та його рентабельності. Питома вага затрат на оплату праці повинна зростати у валовому національному продукті, в собівартості продукції підприємств, у сукупних доходах населення. Це також впливає на купівельну спроможність населення і через реалізацію цього фактора, інвестує (стимулює) зростання виробництва.
Диференціація заробітної плати залежно від трудового внеску працівника в результати діяльності підприємства, від змісту, складності і умов праці, від кваліфікації працівника, від особливостей різних видів праці від місцеположення підприємства, його галузевої належності. Цей принцип заснований на необхідності посилення матеріальної зацікавленості працівників у підвищенні кваліфікації, у виконанні більш складної роботи, забезпеченні високої якості продукції. При цьому потрібно враховувати різницю у кількості й вартості матеріальних благ, необхідних для відтворення робочої сили в різних умовах праці, економічних та географічних умовах життя.
Рівень заробітної плати повинен забезпечувати суму життєво необхідних засобів. Оскільки заробітна плата є важливим (а для багатьох головним, навіть єдиним) джерелом доходів, її роль у підвищенні життєвого рівня населення важко переоцінити. За показником рівня оплати і життєвого рівня Україна поки що посідає одне з останніх місць в світі.
На більшості підприємств в основу для визначення рівня заробітку покладено мінімальну заробітну плату (МЗП). Особливо це стосується аграрного сектора. МЗП визначається державою і відповідає заробітку працівника, що зайнятий простою працею в нормальних умовах виробництва; і рівень її повинен бути таким, що дозволяв би забезпечувати найнеобхідніші його потреби. Поки що такої відповідності не спостерігається.
На практиці розрізняють номінальну (в прийнятих грошових одиницях) та реальну заробітну плату. Реальна заробітна плата - це та сукупність матеріальних та культурних благ (і послуг), які може придбати працівник на одержану ним суму заробітної плати за певного рівня цін на товари та послуги. Розмір реальної заробітної плати відображає її фактичну купівельну спроможність. Індекс реальної заробітної плати дорівнює відношенню номінальної заробітної плати до індексу цін.
Однакова оплата за однакову працю. В умовах ринкової економіки цей принцип слід трактувати, по-перше, як недопущення дискримінації у оплаті праці за статтю, віком, національністю тощо, і по-друге, як принцип справедливості при розподілі всередині підприємства, що передбачає адекватну оцінку праці через її оплату.
Державне регулювання оплати праці, що включає законодавство і угоди в сфері праці, податкову систему, встановлення залежності між динамікою індивідуальних доходів і інфляцією. Засобом державного регулювання оплати праці, що забезпечує соціальну захищеність низькооплачуваних працівників, є встановлення мінімальної заробітної плати.
Врахування впливу ринку праці. Ринок праці — це та сфера, де в кінцевому підсумку формується оцінка різних видів праці. Заробітна плата (і можливості зайнятості) кожного працівника знаходиться в тісній залежності від його положення на ринку праці, від співвідношення попиту і пропозиції праці певної якості. Тому на ринку праці представлений широкий діапазон розмірів заробітної плати як на державних і приватних підприємствах, так і у неформальному секторі, де відсутній будь-який соціальний і правовий захист і умови оплати праці цілком визначаються роботодавцем. Однак у будь-якому випадку в ринкових умовах роботодавець не зможе набрати і втримати робочу силу потрібної якості, не забезпечивши конкурентоспроможний на даному ринку праці рівень її оплати.
Простота, логічність і зрозумілість систем оплати праці, широка інформованість працівників про суть систем оплати праці. Стимул стає стимулом лише у тому випадку, коли у працівників є про нього інформація, і вона зрозуміла їм як неспеціалістам у галузі економіки праці. Виконавці повинні чітко уявляти, у результаті яких саме їхніх дій розмір заробітної плати, тобто рівень їхнього матеріального добробуту, буде підвищуватися. В існуючій вітчизняній практиці, проте, дуже часто зустрічаються системи оплати праці не завжди зрозумілі окремим фахівцям підприємств, не кажучи вже про робітників.
Гнучкість систем оплати праці. Механізм останніх повинен бути здатним майже миттєво реагувати на зміни в трудових відносинах, в рівні продуктивності, якості праці; на ті нові завдання, що їх ставить теорія і практика. Є досвід оплатних відносин, коли за певне досягнення, хай, на перший погляд, не таке й значне, робітник одержує оплату в той же день. Нариклад: тракторист-машиніст за найвищий рівень перевиконання норми виробітку одержує премію; водій за кожен рейс у наднормативний час одержує додаткову плату негайно; схеми застосування прогресивної оплати - вища розцінка за кожну одиницю обсягу виробітку понад встановлену норму тощо. Типові за гнучкістю підходи в нарахуванні заробітку на багатьох західних підприємствах: тарифна ставка працівникові оновлюється щокварталу (чи півроку) залежно від виконання нормативних завдань за вказаний період.
Підвищення оплати праці повинне супроводжуватись випереджаючим зростанням її продуктивності та зниженням собівартості продукціх. Сьогодні часто ці пропорції порушені, що порушує пропорції між нагромадженням і споживанням., мішає розширеному відтворенню. Це співвідношення повинне регулюватись податками, виробничим і соціальним розвитком підприємства, які поставлені в пряму залежність від результатів діяльності.
Поділ заробітної плати на постійну і змінну частини. Перша відображає кількість затраченої праці, а друга її якість. Чим вища питома вага змінної частини в загальному заробітку,тим вища стимулююча роль даної системи оплати праці. Однак шкідливі дві крайності. Низька питома вага доплат і премій не створює достатніх стимулів до збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості. Висока питома вага – знижує зацікавленість у покращенню поточних результатів.
Основні елементи та напрями організації заробітної плати на сучасному етапі якоюсь мірою є спільними для народного господарства в цілому. Характерною рисою, як уже відзначалося, є децентралізація і демократизація цього процесу. За цих умов основними засадами організації заробітної плати виступають державне регулювання, що в основному стосується встановлення та перегляду мінімальної заробітної плати, і гарантування певного рівня компенсації за відхилення умов праці на підприємстві (в організації) від нормального їх рівня; іншим важливим засобом є договірне регулювання заробітної плати на основі генеральної та галузевих угод. Основне навантаження у встановленні рівня заробітної плати конкретним виконавцям покладено на підприємства (організації). В своєму розпорядженні вони тепер мають ті елементи диференціації заробітку, що раніше використовувалися на загальнонаціональному рівні: технічне нормування праці; тарифне нормування заробітної плати; розробка різних форм та систем оплати праці. Науково обґрунтоване нормування праці забезпечує чіткий облік кількості праці, вкладеної працівником у колективний результат; тарифне нормування заробітної плати дозволяє на належному рівні здійснити оцінку та оплату конкретних видів праці залежно від її якісних ознак та умов виконання; розробка різних форм та систем оплати праці дозволяє застосувати до кожної групи та категорії працівників певний порядок нарахування заробітку залежно від кількості та якості їх праці.
На оплату праці в сучасних умовах покладаються наступні важливі завдання без яких неможливе ефективне функціонування підприємств, а саме:
Задоволення матеріальних і духовних потреб працівників;
Стимулювання збільшення обсягів виробництва, підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва;
Стимулювання підвищення кваліфікаційного рівня працівників.
