1.5. Антимонопольні заходи держави

Функціонування сучасної ринкової економіки у промисловості розвинутих країнах неможливе без нових правил «ринкової гри», основним принципом яких став розвиток ефективної конкуренції у поєднанні з адміністративною протидією монополістичним проявам і недобросовісним конкурентним методам.

Критерієм визначення добросовісної або недобросовісної конкуренції є кінцевий споживчий ефект виробничої та комерційної діяльності конкуруючих підприємців.

Недобросовісна конкуренція базується на різноманітних методах обману, шахрайства тощо. Відносно споживачів продукції вона прояв­ляється через монополізм великих господарських одиниць на ринку. Для цього роду монополізму в законодавстві окремих країн існують різні критерії — частка на ринку, фінансова міць, характер доступу на ринок, переплетення з іншими підприємствами і т. п. У світовій прак­тиці прийнято вважати, що домінуюче становище підприємства або групи підприємств на ринку виникає за таких умов: 33,3 % для одно­го підприємства, 50 % для трьох, 66,6 % для п'яти. При цьому врахо­вується рівень цін, за якого здійснюються угоди на ринках, і останні визначаються як конкурентні чи монопольні.

Для боротьби з монополізмом, зловживаннями і нечесною діловою практикою у промислово розвинутих країнах діють антитрестівські зако­ни. Одним із перших таких законів був Закон Шермана, прийнятий у США ще 1890 р. і спрямований на захист торгівлі та промисловості від незаконних обмежень і монополій.

Антимонопольні заходи у США стосуються моно­польних утворень злиття та поглинання компаній, недобросовісної ділової практики ціноутворення тощо. Урядове втручання проявляється в адміністративних і кримінальних покараннях тих суб'єктів підпри­ємництва, діяльність яких суперечить суспільним інтересам. У ФРН антимонопольне регулювання пов'язане із Законом про і добросовісну конкуренцію 1909 р., який захищає споживачів від неп­равдивої реклами, нечесних дій відносно конкурентів. Антитрестівське законодавство, особливо Закон про обмеження ділової практики 1957 р., і забороняє картельні та інші угоди, які створюються з метою обмежен­ня конкуренції.

Більш лояльним є ставлення до проявів монополізму у Великій Британії. Тут спеціальні антимонопольні заходи можуть застосовувати­ся лише тоді, коли практично доведено факт ущемлення суспільних інтересів або інтересів суб'єкта підприємництва. Відповідно до Закону про добросовісну торгівлю 1973 р. монопольна ситуація виникає за умови, коли одна фірма або група компаній контролює від 24 % і біль­ше пропозицій товарів чи послуг певної категорії. У такому випадку Комісія з питань монополій і злиття компаній може провести антимонопольне розслідування. Може викликати антимонопольний запит да­ної Комісії і таке явище, коли вартість активів, які переходять від од­ного власника до іншого, перевищує 30 млн ф. ст.

Деякі особливості має антимонопольне законодавство Японії 1947 р. метою якого є досягнення двох найважливіших цілей: забезпечення інтересів споживачів (японський менталітет розцінює задоволення потреб як справу «від Бога») і захист слабких фірм від свавілля сильних.

Нефінансовим компаніям із капіталом 10 млрд єн і більше або чистими активами 30 млрд єн і більше забо­ронено мати акції інших компаній на суму, яка перевищує їхній влас-. ний капітал або чисті активи.

Досить регламентованою в Японії є діяльність підприємницьких організацій. Вони не мають права обмежувати конкуренцію, робити спроби визначати кількість діючих у галузі фірм, сферу діяльності ком-паній-членів, а тим паче примушувати їх до недобросовісної ділової практики. Організації протягом місяця після свого створення мають представляти