2. Діалектика взаємодії суспільства з навколишнім середовищем

Постійна суперечливість у системі «природа — суспільство — ви­робництво» нині переросла в гострий антагонізм, який може бути розв'язаний шляхом порушення цілісності системи і (або) повного знищення однієї чи всіх її складових. У даному випадку вже є певні оз­наки реальної небезпеки розв'язання цього антагонізму саме шляхом повного або часткового зникнення суспільства.

Сучасна ситуація у системі природокористування характеризується щонайменше трьома особливостями:

• кількісним розширенням енергоречовинного обміну між суспіль­ством і навколишнім середовищем;

• глобалізацією впливу людства на біосферу;

• постійно зростаючим негативним антропотехногенним наванта­женням на довкілля.

З іншого боку, природа протистоїть людині як своєрідна система зі своїми внутрішніми законами, екологічними взаємозв'язками та взаємо­залежи остями,,

Такі зміни своєю чергою спричиняють непередбачувані наслідки для людей. Отже, взаємодія суспільства і природи розгортається за принципом зворотного зв 'язку, зумовлюючи істотні зміни взаємодіючих сторін аж до якісного їх перетворення.

Разом із тим використання природних благ, обмін предметною діяльністю та енергоречовинними потоками між суспільством і навко­лишнім середовищем завжди підпорядковуються економічним потре­бам та інтересам людей.

Таким чином, взаємодія людини з природою набирає суспільної форми, залучається до систе­ми виробничих відносин. Очевидно, що саме виробничі відносини як соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил є тією суспіль­ною оболонкою, де, власне, й здійснюється техніко-технологічна взаємодія суспільства з природою — взаємодія, яка конституює поняття "природокористування ".

Взаємодію суспільства і навколишнього середовища слід розгляда­ти насамперед як систему ієрархічно підпорядкованих суперечностей.

Граничним ступенем антагоністичного руху суперечностей взаємовідносин суспільства і природи є екологічна криза.

3. Суперечливість сучасного природокористування.

Генеза екологічної кризи

Отже, екологічна криза — це такий стан взаємовідносин суспільства з природою, який характеризується невідповідністю розвитку продуктив­них сил і виробничих та інституційних відносин даного способу виробни­цтва ресурсово-екологічним можливостям біосфери. Іншими словами, екологічна криза виникає там і тоді, де і коли напрями розвитку про­дуктивних сил, методи природокористування, наявні виробничі відно­сини та відносини надбудови того чи іншого способу виробництва призводять до антагоністичних суперечностей із навколишнім середо­вищем, які адекватно і вчасно не розв'язуються.

Слід зазначити, що гносеологічно екологічну кризу правомірно розглядати в широкому та вузькому розумінні. У вузькому (власному) ро­зумінні екологічна криза — це виснаження і деградація природних продуктивних сил, істотне погіршення якості навколишнього середо­вища, екологічних умов життя та економічної діяльності. В широкому розумінні екологічна криза означає кризу суспільних відносин приро­докористування взагалі.

Безперечно, що внутрішніми причинами розгортання сучасної еко­логічної кризи слід вважати саме суперечності взаємовідносин суспіль­ства з довкіллям. Умовно їх можна об'єднати в чотири групи:

• суперечності, зумовлені розвитком продуктивних сил;

• суперечності, які виникли внаслідок обмеженості організаційних та виробничих відносин;

• суперечності, викликані впливом наявних форм суспільної свідо­мості;

• суперечності, породжені невідповідністю законів розвитку суспіль­ства законам функціонування біосфери.

До основних чинників посилення екологічної кризи слід віднести:

• кількісне та якісне нарощування суспільних продуктивних сил;

• розвиток науково-технічного прогресу без урахування екологічних вимог та обмежень;

• панування моделі ресурсомісткого, еколого-деструктивного еконо­мічного зростання з орієнтацією на збільшення обсягів споживання матеріальних благ;

• зростання чисельності народонаселення (демографічний «вибух»);

• стихійну антиекологічну урбанізацію (еколого-урбанізаційну кризу);

• мілітаризацію національних економік, нарощування діяльності військово-промислових комплексів.

Екологічні кризи за своїм проявом поділяються на дві групи. До пер­шої належать кризи, які мають вибуховий характер. Типовими прик­ладами є промислові катастрофи (ядерні аварії на ЧАЕС та АЕС «Трімайл-Айленд», аварії на хімічних підприємствах у містах Уфі, Бхопалі). Другу групу складають повільні за характером розгортання еко­логічні кризи. Вони можуть розвиватися десятиліттями, доки нагро­маджувані кількісні зміни у природному середовищі не трансформу­ються в якісні. Прикладами є екокриза Аралу та Приаралля, опустелю-вання землеробських регіонів.

^ч"~' Донедавна загострення суперечностей взаємодії суспільства з приро­дою призводило до виникнення лише локальних або регіональних еко­логічних криз, тобто таких, які охоплювали природні продуктивні сили, загальноекологічні умови економічної діяльності й життя лише певної (але невеликої) частини людської спільноти. Однак із часом якісне уск­ладнення суперечностей природокористування, зростання їхніх просто­рових масштабів, з одного боку, та посилення інтернаціоналізації госпо­дарських зв'язків, екологічної взаємозалежності держав (виникнення транскордонних екологічних ефектів антропотехногенної діяльності, експорт власних національних екологічних проблем за кордон), а також зростання обсягів споживання і, відповідно, забруднення міжнародних 'природних ресурсів (Світовий океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір) — з іншого, призвели, зрештою, до появи й загост­рення глобальних екологічних суперечностей.

Генеза названих суперечностей означає виникнення вперше в історії людства залежності кожної національної економічної системи й усього світового господарства від стану та змін планетарних природних умов і процесів. Сучасні глобальні екологічні суперечності по суті свідчать про гострий конфлікт між велетенською за своїми масштаба­ми та інтенсивністю природотрансформаційною діяльністю людства і біосферними процесами, їхніми асиміляційним та відтворювальним потенціалами. Нині правомірно говорити про інтернаціоналізацію генези суперечностей природо- користування аж до конфліктного стану, тоб­то про реальну загрозу глобальної екологічної катастрофи.