3. Основні напрями державного регулювання у сфері охорони здоров'я

Існує велика кількість обставин, які свідчать про необхід­ність зміни пріоритетів стосовно основних напрямів держав­ного регулювання у сфері охорони здоров'я. Основними з таких обставин є:

• урізноманітнення форм власності лікувальних установ, де громадянам може надаватися медична допомога;

• віднесення певної частини послуг, що надаються державними та комунальними закладами охорони здоров'я, до адміністратив­них (управлінських) послуг;

• необхідність урахування прав, свобод і законних інтересів па­цієнтів і доцільності для держави за пошуків нових форм і методів державного управління у сфері охорони здоров'я громадян;

• потреби зміни акцентів у визначенні державного фінансуван­ня сфери медичної діяльності в Україні тощо.

Забезпечення загальнодоступності медичної допомоги

Цей напрям державного регулювання у сфері охорони здоров'я громадян полягає у створенні рівних можливостей доступу грома­дян до ресурсів медицини незалежно від соціального, матеріально­го статусу, але насамперед від місця проживання. Адміністратив­но-територіальна реформа як складова частина адміністративної реформи в Україні ставить за мету наблизити до громадян адмініст­ративні (управлінські) та соціальні послуги з боку державних ор­ганів та органів місцевого самоврядування. Статистичні дані свід­чать, що мешканці понад 9 тис. сіл України позбавлені можливості отримувати медичну допомогу за місцем проживання - у цих селах немає жодного медичного працівника.

У цьому контексті доцільно згадати та якісно використати до­свід земської медицини, де одним із способів надання медичної допомоги селянам (а земська медицина перш за все була зорієнто­ваною на них) був так званий роз'їзний метод, коли медичний працівник, відповідаючи за певну кількість сіл, щодня об'їжджав певні села, де й надавав необхідну допомогу. У поєднанні з укруп­ненням адміністративно-територіальних одиниць, що планується реформою, такий метод здатний покращити рівень сільської меди­цини і насправді спроможний забезпечити загальнодоступність медичної допомоги.

Важливо також здійснити реструктуризацію галузі на основі нау­ково обґрунтованих потреб міського та сільського населення у різних видах медичної допомоги, пріоритетного розвитку такої допомоги на засадах сімейної медицини (загальної практики), а також реструкту­ризацію стаціонарної та спеціалізованої допомоги, упорядкування мережі лікувально-профілактичних закладів. З метою наближення до жителів сіл медичної допомоги варто розробити нові технології про­філактичної діяльності фельдшерсько-акушерських пунктів, розши­рити форми лікування, які замінюють перебування у стаціонарі, за­провадити пересувні види спеціалізованої медичної допомоги на селі, та спеціалізованої допомоги н районних лікувально-профілактичних закладах.

Пріоритетність первинної медичної допомоги

У всі часи, коли мова заходила про медицину, з погляду держа­ви поставало питання щодо тих чи інших пріоритетів в управлінні цим видом діяльності. Немає жодних сумнівів, що в XXI ст. Україна увійшла з такими показниками здоров'я нації та станом медицини, які обумовлюють необхідність сприймати як першочер­говий пріоритет розвиток первинної ланки медичної допомоги. До неї з певним ступенем допустимості можуть бути віднесені амбу­латорно-поліклінічна допомога, сімейна медицина, фельдшерсько-акушерські пункти та амбулаторії в сільській місцевості. Світова практика свідчить, що до 50% лікарів у провідних країнах світу -це лікарі загальної практики (типові представники первинної лан­ки надання медичної допомоги), тоді як в Україні їх кількість на сьогодні не перевищує 10%. Водночас на первинну медичну допо­могу у світі витрачається до 60% всіх коштів, що йдуть на меди­цину, а в нас цей показник не сягає і 20%. Виходячи з того, що левова частка всіх звернень громадян з приводу стану їхнього здо­ров'я реалізується через надання їм відповідної медичної допомо­ги саме на первинному рівні, а спеціалізованої медичної допомоги потребують не більше 30% пацієнтів, безумовним пріоритетом державного регулювання у сфері охорони здоров'я громадян має бути саме первинна медична допомога.

Запровадження обов'язкового медичного страхування

Медичне страхування - це окремий вид соціального страху­вання, який гарантує з боку держави рівні можливості для грома­дян України в отриманні медичної допомоги та забезпеченні ліка­ми. Реалії сьогодення свідчать, що цей напрям в організації медич­ної діяльності вибрали більшість провідних країн світу. Якщо добровільне медичне страхування у певних варіантах в Україні вже існує, то дискусії з приводу введення обов'язкового стра­хування не вщухають вже декілька років. Слід наголосити, що фахівці визнають, альтернативи обов'язковому медичному страхуванню нині в Україні немає.

Позитивні риси, притаманні цьому виду страхування: а) запро­вадження договірних відносин між суб'єктами медичного страхування (пацієнт, лікувальна установа, страхова медична компанія, роботодавець); б) зміни в системі фінансування медичної сфери; н) вдосконалення контролю за якістю надання медичних послуг. У цілому ж цей напрям тісно пов'язаний з реформуванням економіч­них засад системи охорони здоров'я. Медичне страхування спрямовуватиметься на створення прозорих фінансово-економічних меха­нізмів використання коштів, необхідних для реалізації в повному обсязі конституційних прав громадян на медичну допомогу.

У результаті запровадження обов'язкового медичного страху­вання основними джерелами фінансування охорони здоров'я ма­ють бути: а) кошти державного та місцевих бюджетів; б) кошти обов'язкового добровільного медичного страхування; в) інші, не заборонені законодавством надходження (благодійні внески та пожертвування юридичних і фізичних осіб, кошти, одержані за надання платних медичних послуг тощо).

Думається, що законодавчим впровадженням обов'язкового ме­дичного страхування в Україні держава зможе значно більшою-мірою забезпечити реалізацію права громадян на отримання ме­дичної допомоги.

Визначення державних гарантій надання громадянам медичної допомоги

Скоріше недосяжною мрією можна вважати безоплатність усіх видів та обсягів медичної допомоги для всіх громадян, які звертаються за медичною допомогою. Навіть такі високорозвинені (США, Німеччина, Японія) чи природно багаті країни (Саудівська Аравія, ОАЕ) не можуть собі дозволити таку розкіш, як повністю безкоштовну медицину. Згадуючи радянські часи нашої країни, необхідно відзначити, що за певні види медичних послуг (на­приклад, у стоматології, косметології, санаторно-курортній справі) громадяни здійснювали плату особисто. Тому сьогоднішній стан розвитку охорони здоров'я в Україні свідчить про необхідність визначення переліку тих видів (обсягів) медичної допомоги, які надаються пацієнтам безкоштовно. Основний критерій, який може вважатись ключовим з точки зору державного регулювання безоплатність даного мінімуму медичних послуг для конкретного пацієнта. Доцільно закріпити вказаний перелік видів медичної допомоги на рівні постанови Кабінету Міністрів України.