2. Спеціальної компетенції

Служба зовнішньої розвідки України - це державний орган, який здійснює розвідувальну діяльність у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній, інформаційній та екологіч­ній сферах. Служба зовнішньої розвідки України підпорядкована Президентові України та підконтрольна Президентові України і Верховній Раді України. Загальна чисельність Служби зовнішньої розвідки України складає 4350 осіб, у тому числі до 4010 військо­вослужбовців.

На Службу зовнішньої розвідки України покладається:

- добування, аналітична обробка та надання розвідувальної ін­формації Президентові України, Голові Верховної Ради України, Прем'єр-міністрові України та іншим визначеним Президентом України споживачам;

- здійснення спеціальних заходів впливу, спрямованих на під­тримку національних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, військово-технічній, екологічній та інфор­маційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і нау­ково-технічного розвитку;

- участь у забезпеченні безпечного функціонування установ України за кордоном, безпеки співробітників цих установ та чле­нів їх сімей у країні перебування, а також відряджених за кордон громадян України, які обізнані з відомостями, що становлять дер­жавну таємницю;

- участь у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочинністю, незаконним обігом наркотичних засобів, незаконною торгівлею зброєю і технологією її виготовлення, незаконною міг­рацією;

- вжиття заходів протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України, життю, здоров'ю її громадян та об'єктам державної власності за межами України (Закон України від 1 грудня 2005 р. № З160-ІУ «Про Службу зовнішньої розвідки України»).

Керуючись матеріалами комплексного огляду сектора безпеки України, підготовленими Службою зовнішньої розвідки України наприкінці 2006 р., можна дійти певних висновків. Служба вихо­дить з того, що на зламі 2015 р. поряд із загрозами і викликами критичної гостроти набуде боротьба за оволодіння ресурсами та опанування новітніми революційними технологіями. Водночас розподіл сил у світі визначається існуючими центрами сил: США, Європейський Союз, Китай, Індія, Росія. Новими центрами сили можуть стати формотворення з країн ісламського світу.

Головним змістом воєнно-політичної ситуації в період до 2015 р. може стати протистояння центрів сил, які формуються навколо США і Європейського Союзу, з одного боку, та Росії й Китаю - з іншого. Водночас допускається можливість загострення боротьби в політич­ній і економічній сферах між центрами воєнно-політичних сил -Є НІ А та Європейським Союзом - за ринки збуту, стратегічні ресур­си, за свій вплив на країни, що залишаються на периферії світової політики. Подальше розповсюдження ядерної та іншої зброї масово­го ураження може призвести до того, що її може одержати Іран, ймо­вірно інші країни, метою політики яких буде шантаж і залякування інших центрів сил (передусім СПІД та Європейського Союзу).

Розподіл воєнно-політичних сил в Європі визначатиметься Євро­пейським Союзом і НАТО, які значно підвищили свій потенціал за рахунок вступу нових членів: Болгарії, Румунії, Словаччини, Слове­нії, країн Балтії. Домінуючою державою в Європі може стати Німеч­чина. Туреччина, як держава - член НАТО, реалізуючи політику, спрямовану на створення «Великої Туреччини», прагне стати лідером Чорноморсько-Каспійського регіону, до якого провідні «гравці», країни регіону та політики світу виявляють певний інтерес.

Виходячи з цього Україна зацікавлена в зайнятті свого місця у міжнародній системі безпеки, що повинно стати ключовим елемен­том підтримки конституційного правопорядку і реального забез­печення прав і свобод кожного окремого громадянина України.

Управління державної охорони України - це центральний ор­ган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, підпорядкований Президентові України та підконтрольний Верховній Раді України. Загальна чисельність Управління дер­жавної охорони України станом на ЗО грудня 2006 р. складала 2993 особи, у тому числі 2912 військовослужбовців.

На Управління державної охорони України покладаються за­вдання:

- здійснення державної охорони щодо органів .державної влади України;

- забезпечення безпеки посадових осіб, визначених законодав­ством, за місцем їх перебування як на території України, так і за її межами;

- забезпечення безпеки членів сімей посадових осіб, визначе­них законодавством, які проживають разом з ними або супрово­джують їх;

- запобігання протиправним посяганням на посадових осіб і членів їхніх сімей та об'єкти, щодо яких здійснюється державна охорона, їх виявлення та припинення;

- охорони об'єктів, визначених законодавством;

- забезпечення безпечної експлуатації транспортних засобів, призначених для визначених законодавством посадових осіб (За­кон України від 4 березня 1998 р. № 160/98-ВР «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»).

Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України (Держспецзв'язку) - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, призначений для забезпечення функціону­вання і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв 'язку, захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних системах, криптогра­фічного та технічного захисту інформації, діяльність якого спрямо­вується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Державної служби спеціального зв'яз­ку та захисту інформації України є:

- участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захисту інформації;

- забезпечення в установленому порядку урядовим зв'язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, інших посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів військового управлін­ня, керівників підприємств, установ і організацій у мирний час, в умовах надзвичайного та воєнного стану, а також у разі виникнен­ня надзвичайної ситуації;

- забезпечення функціонування, безпеки та розвитку державної системи урядового зв'язку і Національної системи конфіденційно­го зв'язку;

- визначення вимог і порядку створення та розвитку систем технічного та криптографічного захисту інформації, яка є власніс­тю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом;

- здійснення державного контролю за станом криптографічно­го та технічного захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, а також за додержанням вимог законодавст­ва у сфері надання послуг електронного цифрового підпису;

- охорона об'єктів, приміщень, систем, мереж, комплексів, за­собів урядового і спеціального зв'язку, ключових документів до засобів криптографічного захисту інформації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (Закон України від 23 лютого 2006р. № 3475-ІУ «Про Державну службу спеціаль­ного зв'язку та захисту інформації України»).

Державна прикордонна служба України - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. Загальна чи­сельність Державної прикордонної служби України становить 50 000 осіб, у тому числі 42 000 військовослужбовців.

Основними функціями Державної прикордонної служби України є:

- охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму держав­ного кордону та прикордонного режиму;

- здійснення в установленому порядку прикордонного контро­лю і пропуску через державний кордон України осіб, транспорт­них засобів, вантажів та іншого майна, а також виявлення і припи­нення випадків незаконного їх переміщення;

- охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій;

- ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законодавством;

- участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів;

- охорона закордонних дипломатичних установ України тощо (Закон України від 3 квітня 2003 р. № 661-IV «Про Державну при­кордонну службу України»).

Докладніше особливості державного управління у сфері захисту кордону України буде висвітлено в наступному параграфі цієї теми.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі — МИС) - це центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивіль­ного захисту, керівництво діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій, поводження з радіоак­тивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катаст­рофи, рятувальної справи, техногенної та пожежної безпеки, створення та функціонування системи страхового фонду докумен­тації, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також: гідрометеорологічної діяльності.

Україна, на жаль, має сумні наслідки трагедії 1986 р., коли 26 квітня сталася аварія на Чорнобильській атомній електростан­ції. Це обумовило суттєві негативні наслідки для здоров'я грома­дян, екологічного стану значної території нашої держави. Тому не випадково створене міністерство має таку назву.

Основними завданнями МНС є:

- керівництво у мирний час та особливий період діяльністю єдиної системи цивільного захисту, з ліквідації наслідків Чорно­бильської катастрофи, правового, радіаційного та комплексного медико-санітарного захисту громадян, які постраждали від радіа­ційних аварій і катастроф або брали участь у ліквідації їх наслід­ків, а також реабілітації радіоактивно забруднених унаслідок Чор­нобильської катастрофи територій, проведення пошуково-ряту­вальних робіт, забезпечення техногенної і пожежної безпеки;

- здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з питань цивільного захисту та запобігання надзвичайним ситуаціям, профілактики травматизму невиробничого характеру, готовності органів управ­ління та сил реагування до проведення рятувальних та інших не­відкладних робіт у разі виникнення надзвичайної ситуації, техно­генної небезпеки на потенційно небезпечних об'єктах, а також здійснення державного пожежного нагляду;

- забезпечення в межах своїх повноважень реалізації державної політики щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних ма­теріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого ви­промінювання на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснення методичного за­безпечення та контролю за їх діяльністю із зазначених питань;

- здійснення в межах своїх повноважень заходів щодо виконан­ня Державної програми забезпечення безпечного зберігання відпра­цьованих високоактивних джерел іонізуючого випромінювання;

- ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, реабіліта­ція радіоактивно забруднених територій і забезпечення захисту на­селення від впливу іонізуючого випромінювання, організація і ко­ординація робіт та здійснення заходів щодо комплексного розв'я­зання проблем, пов'язаних із зняттям з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворенням об'єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему тощо (постанова Кабінету Міністрів України від 2 листо­пада 2006 р. № 1539 Про затвердження Положення про Міністер­ство України з питань надзвичайних ситуацій тау справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи»).

У структурі МНС існують такі урядові органи державного управління, що утримуються на окремих штатних розписах.

1. Державний департамент пожежної безпеки.

2. Державна авіаційна пошуково-рятувальна служба.

3. Державний департамент страхового фонду документації.

4. Державний департамент - Адміністрація зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення.

5. Державна гідрометеорологічна служба.