36 Методика створення картограми

Картограма — географічне зображення, на якому розмір об'єктів або відстані залежать від показника, відмінного від площі або дистанції. Тобто, така карта може бути масштабована в залежності від населення, часу або вартості подорожі тощо. Також картограми використовують для зображення відносних статистичних показників за адміністративно-територіальними одиницями.

В залежності від обраного способу графічного зображення розрізняють фонові і точкові картограми.

Фонові картограми будують шляхом забарвлення або штрихування, інтенсивність яких пропорційна величині показника для даної території.

Точкові картограми — картограми, яких територіальне розміщення досліджуваного явища позначають за допомогою певного числа точок.

Зазвичай, до кожної картограми докладають короткий опис із зазначенням обраного способу картографічного зображення і певних градацій, а також всіх умовних позначень.

37. СУТНЫСТЬ ЕКОЛОГЫЧНОГО КАРТУВАННЯ. Ще немає чітко встановлених та узгоджених» теоретико-методичних розробок у галузі екологічного картування. Переважає тенденція до створення комплексних (інтегральних) екологічних карт, що є значним кроком вперед порівняно зі створенням покомпонентних карт. Вважається, що екологічне картування має включати в коло своїх інтересів створення й використання великої кількості різноманітних карт, на яких відтворюється взаємодія суспільства й довкілля. Метою створення екологічних карт є забезпечення органів управління, навчальних, наукових, проектних і виробничих організацій, громадських «зелених» рухів і окремих громадян сучасною просторовою інформацією про екологічний стан довкілля й фактори, які на нього впливають. Екологічне картування — важливий узагальнюючий етап екологічних досліджень. Як і в географії чи геології, залежно від конкретної мети досліджень, їх детальності, обсягів, досліджуваної площі, екологічні карти теж можуть бути різного масштабу і призначення: оглядові регіональні (1:5 000 000 — 1:1 000 000), дрібномасштабні (1:300 000 — 1:500 000), середньомасштабні (1:100 000 — 1:200 000), великомасштабні (1:25 000 — 1:50 000), детальні (понад 1:20 000). За тематикою призначення ці карти можуть бути геоекологічного, біоекологічного чи техноекологічного характеру, нести медико-екологічну, радіоекологічну інформацію або якісь інші специфічні еко логічні характеристики, відтворювати конкретні рекреаційні, природоохоронні чи еколого-економічні особливості території. Інакше кажучи, сучасні екологічні карти, як і сучасна наука екологія, характеризуються надзвичайно широким діапазоном зображуваної інформації щодо природно-антропогенних об'єктів і процесів, особливостей просторового розподілу наслідків взаємодії природного й техногенного факторів. Екологічне картування передбачає попередню зйомку, зведення, узагальнення, моделювання й перетворення отриманих екологічних фактів згідно з поставленими завданнями. Екологічна картографічна модель — своєрідний графічний метод зображення існуючого розміщення й стану різних екологічних об'єктів чи процесів, відображення їх економічної чи іншої оцінки. Екологічна карта —це засіб для наукових досліджень взаємозв'язків і взаємодій суспільства й природи у просторі й часі й водночас засіб відображення в особливій формі результатів дослідЖЕННЯ. 38.задачі екологічного картування

Екологічне картування – розділ картографії про способи збору, аналізу та картографічного представлення інформації про стан навколишнього середовища.

Мета екологічного картування – аналіз стану навколишнього природного середовища, його динаміки, тобто виявлення просторової та часової мінливості факторів довкілля, що діють на здоров’я людини та стан екосистеми в цілому.

Задачі екологічного картування:

1. збір первинної інформації про стан навколишнього природного середовища.

2. Аналіз та адаптація первинної інформації для подальшого картування

3. Підбір способів картування

4. Створення коректного картографічного твору існуючої ситуації

5. Моделювання динаміки явищ та процесів в просторі і часі

6. Створення прогнозних карт

39. ВИКОРИСТАННЯ КАРТОГРАФІЧНОГО МЕТОДУ В ЕКОЛОГІЇ . Метою екологічного картографування є аналіз екологічної обстановки та її динаміки, тобто. виявлення просторової і тимчасової мінливості чинників природного довкілля, які впливають для здоров'я чоловіки й стан екосистеми. Досягнення цього потрібно виконати збір, аналіз, оцінку, інтеграцію, територіальну інтерпретацію і створити географічно коректне картографічне уявлення екологічної інформації. Екологічний картографування традиційно найбільше орієнтоване забезпечення державних, регіональної та місцевої програм, тож проектів природоохоронної спрямованості. Тим більше що будь-яка природоохоронна діяльність ввозяться рамках конкретних територій, і тому неможлива без використання картографічної форми подання. Екологічна інформація вкрай різноманітна як у походженню, і за змістом. Вона постачається з офіційних й неофіційних джерел, видобувається внаслідок досліджень з різних методів. До неї відносяться матеріали дистанційного зондування, якісні ці характеристики забруднюючих речовин і статистичні дані щодо обсягів й умови їх надходження у довкілля, просторова і тимчасова динаміка фактично вимірюваних рівнів і складу забруднень, дані про стан здоров'я населення, рослинному покрові, тваринний світ й багато іншого. Часто єдиним, що об'єднує настільки різнорідні відомості, залишається їх належність до певній території. Тож з подій розпочатого в 1960-1970-ті роки сучасного етапу охорони навколишнього середовища стало розвиток екологічного картографування як універсального методу аналізу екологічної інформації. У межах природоохоронної діяльності виділяють такі основні складові, потребують картографічного забезпечення: · Науково-дослідна робота (з підрозділом компонентами природного довкілля, методів дослідження, територіальним одиницям різного ієрархічного рівня або в глобальному масштабі); · Практична діяльність із охороні атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, грунтів і надр, рослинності та тваринного світу, ландшафтів (екосистем) загалом (включаючи юридичні, економічні, технологічні, гігієнічні аспекти; в локальному, регіональному, національному та міжнародному масштабах); · Екологічна освіта і (включаючи викладання, пропаганду екологічних знань і здійснення прав особи й суспільства на інформацію). Виділення окремого картографічного методу стало можливим тому що картографічні матеріали мають високу інформаційну ємність вони постійно вдосконалюються є наочними та доступними. Можуть використовуватися для просторового та часового аналізу є незамінними в наукових та прикладних дослідженнях. Переваги 1. Інформаційна ємність. 2. Наочність. 3. Можливість просторового і часового аналізу. 4. Можливість надання оцінки та прогнозу ситуації. Можна виділити 3 основні розділи: 1. Біоекологічне картування 2. Геоекологічне 3. Антропоекологічне. Найбільш популярним в ек картуванні є антропогенний вплив та зміни навк середовища. 47%всіх екологічних факторів. 10 охорона природи 9 комплексні екологічні карти 4 оцінка природних ресурсів.

40.КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНИХ КАРТ

При складанні екологічних карт важливе значення має чітке визначення й розмежування позитивних і негативних факторів впливу на довкілля. Екологічні карти поділяються на чотири групи: 1) базові карти природних умов і ресурсів з даними про їхні антропогенні зміни і екологічний стан; 2) карти забруднень і порушень довкілля і його складових; 3) оперативні карти забруднень атмосфери, водних ресурсів та катастрофічних ситуацій, що виникли; 4) оціночні та прогнозні карти змін екологічної ситуації. До комплексу екологічних карт адміністративного району (області), як правило, масштабу 1:200 000— 1:500 000, мають входити: 1) карти, які характеризують особливості природи території і її природний потенціал (основна карта — ландшафтна, яка відтворює екзогенні процеси); 2) карти, що характеризують особливості використання території і типи антропогенних порушень, пов'язаних з ним (основна карта — антропогенних змін ландшафту); 3) карти охорони й відтворення природи; 4) карги й діаграми, що відтворюють динаміку природних і антропогенних процесів (зміни структури сільгоспугідь, посівних площ, врожайності, продуктивності тваринництва, зміни в використанні мінеральних ресурсів тощо); 5) узагальнююча карта геоекологічного районування території з інформацією про причини формування сучасних екологічних умов. Будь-яка екологічна карта має два компоненти: природний і техногенний. Природний компонент (ландшафт, геологічна чи тектонічна будова тощо) на цих картах відображаються, як правило, кольоровим фоном. Техногенний компонент може мати фоновий характер (площі, що обробляються з посиленим застосуванням пестицидів, зрошувані чи осушувані площі, ділянки вирубки лісу тощо). Показ такого фонового техногенного компоненту виконується за такою самою методикою, що застосовується, наприклад, при складанні геохімічних, геофізичних і інших подібних карт. А саме: при їх складанні потрібно мати сітку спостережних пунктів чи точок відбору проб, маршрутів спостережень. Ці дані обробляються шляхом інтерполяції ділянок між точками чи маршрутами, результатом чого є виділення площ між ізолініями вмісту того чи іншого забруднювача* Другий спосіб відображення техногенного компоненту на екологічних картах —дискретний (точковий). Нарешті, на екологічних картах можуть поєднуватися як фоновий, так і дискретні складові техногенного компоненту. Перший блок —це топографічна основа масштабу 1:500 000 або 1:25 000 (якщо мова йде про карту великого міста типу Дніпропетровська). На цих картах зберігаються рельєф і гідрографічна сітка. Умовними кольоровими знаками й штриховками на них показано житлові масиви, промислові й санітарно-захисні зони, магістралі, вулиці й об'їзні дороги, автобусні й електротранспортні маршрути, зони відпочинку (парки, пляжі тощо), об'єкти соціально-медичної інфраструктури (лікарні, санаторії, пансіонати, дитячі садки, школи), стаціонарні державні й відомчі пункти контролю забруднень атмосфери, поверхневих і підземних вод, метеостанції, об'єкти екологічної інфраструктури (відстійники, очисні споруди, підприємства з переробки відходів тощо). Другий блок складається з карт, на яких вказуються: джерела забруднення з номерами підприємств і зазначеннями забруднень, які вони викидають. Особливе значення мають прогнозні екологічні карти. Вони відображають ті зміни, які можуть статися в геокомплексах і екосистемах за певних умов, враховуючи довготривалі результати впливу на середовище різних забруднень і порушень, залежно від їх інтенсивності й часу дії. Прогнозні екологічні карти є карти стійкості та порушеності геокомплексів, гранично допустимих наванта жень на середовище тощо. Перспективним сучасним напрямом екологічного картування є перетворення картографічної продукції у цифрову форму за допомогою ЕОМ. Це, зокрема, дає змогу створювати на основі серії екологічних карт дисплейний фільм. Плавна динамічна послідовність карт на екрані дисплея ЕОМ відтворює просторово-часовий хід природних й антропогенних процесів і явищ. Ця методика дає можливість швидко виводити на екрані дисплея різні варіанти карти (за змістом, оформленням), будувати тривимірні зображення, трансформувати зображення тощо.

41.Структура екологічного атласу

Структура регіональних екологічних атласів:

1.Оглядові карти

2.Еколого-географічні карти регіону

3.Еколого-географічні карти областей, регіону

4.Еколого-географічні карти окремих районів областей

5.Еколого-географічні карти міст регіону

42.Прикладне застосування екологічних карт

1. Науково-дослідна робота (карти можуть виступати, як засыб дослідження, користуються топоосновою) (предмет дослідження)

2. Практична діяльність (за напрямками використання є карти інвентаризаційно-оціночні) (прогнозні карти, рекомендаційні карти, контрольні або моніторингові) – створюються регулярно

3. Екологічна освіта (розробку і створення карт для курсу екології в школах, ВУЗах) (для цих карт головною характеристикою може бути наочність; в екологічній просвіті для ознайомлення населення з екологічною ситуацією, з можливими екологічними ризиками)

Екологічне картування дає можливості для створення екологічних атласів. Це є спеціалізовані атласи в яких міститься інформація про стан навколишнього середовища. Вони мають скаладатись з декількох блоків:

А) географічне розташування території;

Б) природні умови та ресурси;

В) блок про забруднення навколишнього середовища;

Г) стан навколишнього середовища;

Д) охорона природи.