3.3. Доведення юридичних фактів.

Життєві обставини, до того як вони набудуть юридичного значення, мають бути належним чином встановлені. Встановлення і доведення юридичних фактів – одна з традиційних проблем юридичної науки і практики, відповідно їй приділяється належна увага майже в усіх галузевих юридичних науках. У загальній теорії держави і права ця проблема є однією з ключових у наукових дослідженнях. Очевидно, що слідом за загальнотеоретичним осмисленням юридичної відповідальності, процедурно-процесуальної форми, складу правопорушення виникає потреба в такому ж дослідженні практичної проблеми встановлення і доведення юридичних фактів[2; c. 240].

Встановити юридичний факт означає підтвердити або встановити істину. У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» поняття істина тлумачиться аналогічно до поняття правда. Це достовірне знання, що правильно відображає реальну дійсність. Факт – це дійсна, невигадана подія, дійсне явище, те, що сталося, відбулося насправді. Це також реальність, дійсність, те, що об'єктивно існує.

Отже, надаючи життєвій обставині чи явищу юридичного значення, суд або інший уповноважений на це орган, підтверджує правдивість цієї обставини чи явища, доводить, що вони насправді відбулися або реально існують. Тобто поняття «юридичний факт» та «об'єктивна істина» тотожні за своїм значенням, хоча і мають деякі властиві їм особливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України та наведених вище норм чинного законодавства суди мають право розглядати справи про встановлення юридичних фактів не тільки за неможливістю поновлення загублених або знищених документів, але й при неможливості отримання зацікавленими особами відповідних документів. Неможливість отримання громадянином відповідних документів може мати місце не тільки при відсутності спеціального порядку реєстрації, але й тоді, коли до раніше виданого документа вкралася помилка або неточність, виправити які вже неможливо.

Практика свідчить, що суди інколи помилково розглядають справи не в порядку окремого, а загального позовного провадження. Це стосується справ, пов'язаних з вирішенням питань про усиновлення і у зв'язку з цим – із конкретизацією факту не проживання батьків разом з дитиною понад шести місяців та ненадання дитині без поважних причин матеріальної допомоги.

Чи можна вважати докази юридичними фактами? В юридичній практиці, на жаль, не завжди проводиться чітка межа між цими поняттями. Труднощі в рішенні цього питання обумовлюються наступним протиріччям. З одного боку, доказ – це фактичні обставини, включені в юридичний процес із настанням правових наслідків. Зокрема, далеко не всі факти дійсності можуть виступати в ролі юридичних доказів. З іншого боку, докази не можна змішувати з юридичними фактами, що складають предмет доведення в справі. Відсутність юридичного факту виключає застосування норми, тоді як відсутність доказу не виключає, як правило, представлення інших доказів.

З точки зору теорії інформації, правозастосовчу діяльність є процесом перетворення інформації про фактичні обставини справи в інформацію про прийняте рішення. Зокрема, ключовим моментом цього перетворення є юридична оцінка фактичних обставин, їх кваліфікація. Змістом юридичної кваліфікації є співставлення інформації про фактичні обставини з їхньою юридичною моделлю, яка закріплена в юридичній нормі. На нашу думку, саме в результаті кваліфікації, фактична обставина визнається юридичним фактом, офіційно здобуває якість юридичного складу. Помилка в кваліфікації означає надання фактам невластивого їм юридичного значення або ігнорування фактів, що мають юридичне значення. Загалом, і перше, і друге спричиняє за собою прийняття необґрунтованого, незаконного рішення[17; c.224].

Фактична основа правозастосовчого акта інколи включає не тільки факти, встановлені у визначеному законом порядку, але й деякі інші обставини. Мається на увазі вирішення питання про те, що входить до обов'язків суду: встановлення тільки фактичних обставин і тільки у відповідності з нормами законодавства чи також і соціально-моральна оцінка цих обставин (фактів). Деякі вчені вважають, що істину у справі неможливо вважати встановленою у повному обсязі, якщо достеменно встановлені факти оцінені судом неправильно.

Встановлення і доведення фактів, як вже згадувалося, одне з традиційних проблем юридичної науки. Не потрібно доводити очевидні факти, наприклад, що пішохід рухається повільніше літака, проте багато фактів не потребують доведення. Доказування регульований юридичними нормами процес, має за мету встановити у справі, про те, щоб закон був застосований правильно. Юридичні факти встановлюються у вигляді доказів. Доказами зізнаються фактичні дані, що мають значення для встановлення юридичних фактів, виражені в передбаченої законом формі[26; c.316].

Доведення — це процес думки, що полягає в обгрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність котрих установлена раніше.

Юридичними фактами, як відомо, можуть бути і явища минулого (скоєні правопорушення), й обставини справжнього (вік, стаж), у правозастосовчому процесі по юридичні фактах судять на підставі інших соціальних обставин, так званими доказовими фактами. Вони уявляють собою явища дійсності, у яких позначилися ті чи інші сліди, дозволяють будувати висновки про наявності чи відсутність встановлюваних юридичних фактів [24; c. 60]

Завершальним етапом процесу доведення фактів є частиною їхнього оцінювання. Оцінність пронизує весь процес від самих його перших етапів: виробляється оцінка фактів, документів, версій. Причому найбільшу труднощі представляє оцінка достатності доказів. Ключовим моментом цього виду перетворень є юридична оцінка фактичних обставин та його кваліфікація. Вона має організуюче значення, управляє процесом збирання доказів. Зміст кваліфікації— зіставлення інформації про фактичні обставини з юридичною моделлю, закріпленій у правовій нормі. Саме результати кваліфікації фактичних обставин визнаються юридичним фактом. Помилка щодо оцінки означає приписування фактам невластивого їм значення, що, відповідно, тягне прийняття незаконного рішення. Тому подальше вивчення цієї теми, необхідно й не так із теоретичного, як із практичної точки зору[23; c. 65].

Отже, аналізуючи вище викладений матеріал можна дійти висновку, що доведення юридичного факту є одним із незаперечним способом визнання його не дефектним. Весь процес доказування відбувається у встановлені процесуальні формі, залежно від сфери відносин. Для того, щоб глибше пізнати процес доказування юридичних фактів, я розкрила поняття доказування та його види. Доведено, що доказування всіх необхідних обставин дозволяє дати їм юридичну оцінку (кваліфікацію) – визнати чи не визнати за ними властивості юридичного факту (юридичного складу). Зазначається, що будь-який юридичний факт являє собою єдність змісту і форми – зовнішнього вираження цього змісту. Юридичні факти за своєю природою не можуть існувати в неоформленому вигляді. Принциповою є теза, згідно з якою встановити юридичний факт означає встановити істину, оскільки факт – це реальна дійсність, що реально існує. Разом з тим соціальна обставина породжує правові наслідки, коли вона певним чином зафіксована та встановлена законними засобами в правозастосовчому процесі.

Здійснений аналіз дозволяє зробити наступні висновки:

1) судовому розгляду підлягають усі справи про встановлення юридичних фактів, засвідчити які відповідними документами неможливо внаслідок відсутності спеціального порядку реєстрації; внаслідок того, що оформлення не було здійснене своєчасно з поважних причин; при неможливості поновити втрачені або знищені документи; при неможливості виправити помилки або неточності, що є в документах. Винятком можуть бути випадки, коли законом прямо передбачено інший порядок встановлення таких фактів;

2) встановлення юридичних фактів являє собою інформаційний процес, зміст якого полягає в перетворенні інформації про факти: з розрізненої – у систематизовану, ймовірного знання – у достовірне;

3) встановлення всіх необхідних обставин дозволяє дати їм юридичну оцінку (кваліфікацію) – визнати чи не визнати за ними властивості юридичного факту (юридичного складу);

4) будь-який юридичний факт являє собою єдність змісту і форми – зовнішнього вираження цього змісту;

5) юридичні факти за своєю природою не можуть існувати в неоформленому вигляді;

6) соціальна обставина породжує правові наслідки, коли вона певним чином зафіксована та встановлена законними засобами в правозастосовчому процесі;

7) такі соціальні обставини як виробничий стаж, виробництво, потреба в житлі тощо, взагалі не можуть увійти в правове регулювання без належної реєстрації і законного процедурно-процесуального оформлення. Здійснений аналіз дозволяє чіткіше пізнати значення фіксації та посвідчення юридичних фактів для їхнього функціонування у механізмі правового регулювання.

8) безспірні факти, такі як, що фізична особа є живою або перебуває в певному місці , беззаперечно не може існувати без посвідчення нотаріусами або засвідчення інших соціальних обставин, які можуть посвідчуватися посадовими особами, що наділені відповідними повноваженнями.

Здійснений аналіз дозволяє чіткіше пізнати значення фіксації, посвідчення та доведення юридичних фактів для їхнього функціонування у механізмі правового регулювання.

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі були дослідженні теоретичні аспекти поняття юридичного факту, його ознаків і функцій, види та дефектність. В загальному наступні можна зробити наступні висновки.

Юридичними фактами визнаються такі фактичні обставини, які стосуються суспільних відносин, впливають на їх розвиток. Юридичні факти - об'єкти уваги загальної теорії права та галузевих правових наук. Вони виділяються та вивчаються у їх межах та відповідно до їх завдань у процесі правового пізнання реальної дійсності. Закономірно, що при цьому фактичні обставини зазнають нормативного опосередкування, визнаються нормами права і відображаються у законодавстві. Юридичні факти характеризуються певними властивостями. Щодо яких немає єдиної наукової думки.

Функції юридичних фактів - це узагальнена характеристика їхньої ролі у механізмі правового регулювання. Правове регулювання - складна, багатопланова система, відповідно, неоднакові і функції, що виконують у ній юридичні факти. У залежності від зв'язку з елементами правової системи можна виділити основні і додаткові функції юридичних фактів.

У теорії права однією з найбільш актуальних проблем є класифікація юридичних фактів. Узагальнюючі теоретичні доробки та враховуючи характер цього явища можна зробити висновок, що класифікація юридичних фактів залежить від джерела їх виникнення. Таким джерелом є воля людини та її діяльність. Під юридичними діями слід розуміти вольову поведінку людини, зовнішній прояв її волі та свідомості, що спрямовується нормами права у потрібному для суспільства напрямку. Юридичними фактами є не будь-які дії, а тільки ті, що мають суспільно значущий характер. Тобто у правове регулювання включаються лише ті дії, що зачіпають інтереси людей. До дій не відносяться почуття людини та її думки.

Юридичні факти – це життєві обставини зафіксовані за встановленою законодавством процедурно-процесуальною формою.

Найважливішою вимогою до юридичних фактів є їх юридична надійність. Це характеристика факту, що відображає, з одного боку, сталість зв'язку факту із соціальною ситуацією, а з іншого, - стабільність його соціального змісту. Юридичні факти, особливо їх «законодавчий вигляд», тому вони повинні бути певним чином зафіксовані та посвідченні. А якщо виникає спір про існування юридичного факту, то можна звернутися до такого способу, як доведення, яке відбувається у загальному порядку визначеному процесуальним законодавством.