3.2. Застосування норм права як особлива форма його реалізації

Особливою формою реалізації норм права є його застосування, що характеризується низкою ознак, які суттєво відрізняють цю форму від додержання, виконання і використання норм права.

По-перше, застосування норм права - це діяльність, яка здійснюється лише відповідними державними органами чи за їх делегуванням громадськими структурами. Громадяни не можуть бути суб’єктами застосування норм права. У випадках, коли державні органи передають частину своїх повноважень окремим особам, у процесі застосування норм права ці особи виступають як представники відповідних державних органів, а не як громадяни. Правозастосовчу діяльність здійснюють державні органи, посадові особи і, у деяких випадках, громадські організації. В дійсності застосування норм права здійснюється декількома правозастосовчими органами.

Так, по кримінальній справі дії по застосуванню норм права здійснюють: органи розслідування - суд - виправні установи.

По-друге, застосуванню норм права притаманний державно-владний характер. Застосування - один із видів державної діяльності і здійснюється від імені держави або уповноважених нею суб’єктів і тому є обов’язковим для всіх адресатів.

По-третє, застосування норм права завжди має актив­ний творчий характер, про що свідчить багатостадійність цього процесу.

По-четверте, правозастосування здійснюється у певних процесуальних формах. В одних випадках норми щодо порядку розгляду справ дуже деталізовані і утворюють самостійні процесуальні галузі права (наприклад, кримінально-процесуальне право), в інших - лише встановлюється певна процедура вирішення окремих справ (прийом на роботу, призначення пенсії і т. ін.).

По-п’яте, процес застосування норм права завершується виданням правозастосовчого акта, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи.

Виходячи з викладеного слід визначити, що застосування норм права - це спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в спеціально встановлених формах державно-владна, творчо-організуюча діяльність державних органів і уповноважених державою громадських органів щодо прийняття індивідуально-конкретних правових приписів з метою вирішення конкретної справи.

Необхідність застосування норм права зумовлена випадками:

а) коли правові відносини можуть виникнути або змінитися лише за рішенням державного органу (наприклад, зарахування на навчання до навчального закладу, призов на службу до Збройних Сил);

б) коли правовідносини, що виникають між сторонами, настільки важливі для суспільства, що в кожному випадку їх слід контролювати з точки зору законності та закріплювати спеціальним рішенням компетентного органу (рішення відповідного органу про дозвіл приватизації громадянином житла, реєстрація нотаріальним органом заповіту тощо);

в) коли для виникнення певних правовідносин потрібне офіційне потвердження наявності або відсутності конкретних фактів (визнання батьківства, визнання померлим тощо);

г) коли виникає суперечка, яка має юридичне значення, з приводу певних фактів або відносин і сторони самі не можуть дійти узгодженого рішення (поділ майна);

д) у випадках, коли слід вдаватися до мір державного примусу (наприклад, конфіскація майна, стягнення штрафу).

Адже державний примус у правовій сфері набирає чинності не автоматично. Норми права лише передбачають можливість державного примусу, а реально він застосовується відповідними державними органами.

Отже, в процесі застосування норм права уповноважений орган за допомогою індивідуальних актів вирішує два завдання:

а) організації виконання приписів норм права, їх позитивного виконання;

б) забезпечення відповідної реакції на порушення або неналежне виконання норм права.

Застосування норм права буде вірним лише тоді, коли цей процес відповідає таким умовам:

а) він повинен бути законним. Тобто, коли весь процес застосування конкрет­ної норми права відбувається саме в межах, визначених відповідними правовими нормами;

б) він повинен бути обґрунтованим, тобто має застосовуватися норма права, передбачена для даного конкретного випадку. Обґрунтованість правозастосування передбачає точне і своєчасне виконання вимог правових норм, виключення випадків свавілля правозастосовувачів, немотивованість правозастосовчих рішень. [10, с. 16]