3.4. Правозастосовний акт: поняття та ознаки

Акт застосування норм права (правозастосовний акт) - це індивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб’єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов’язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. У встановлених законом випадках він оформляється у вигляді письмового документа (акта-документа).

Правозастосовний акт - вирок, рішення, визначення, висновок тощо (наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній кримінальній справі) - результат вирішення юридичної справи і підсумок застосування норм права.

Серед актів застосування норм права слід розрізняти:

- основний акт, в якому виражене рішення юридичної справи в цілому;

- допоміжні акти (проміжні, додаткові, супутні), що оформляються при встановленні фактичних обставин справи, у ході судового процесу, на інших стадіях.

Ознаки акта застосування норм права такі:

1. Приймається на основі нормативно-правового акта і спирається на певну норму права, тобто є законним і обґрунтованим.

2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб і являє собою категоричне, офіційно-владне, обов’язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави.

3. Адресується чітко визначеним суб’єктам, тобто є персоніфікованим, індивідуальним.

4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням, тобто розрахований на один раз.

5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру: вступну, описову, мотивувальну і результативну частини.

6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених осіб.

Акт застосування норм права - найпоширеніший вид правових актів. Як і нормативно-правовий акт, він має юридичну силу, носить державно-владний обов’язковий характер.

Одночасно правозастосовний акт відрізняється від нормативно-правового акта за низкою зазначених вище ознак: приймається на основі нормативно-правового акта; персоніфікований; поширює норму права на конкретний випадок (одноразовий); містить у собі обов’язок підкоритися - виконати сформульоване у справі рішення.

Правозастосовний акт, як правило, забезпечує виникнення і розвиток правовідносин у конкретній ситуації. Без таких юридичних фактів не може реалізуватися конкретна правова норма.

Як і нормативно-правовий, правозастосовний акт може виходити від тих самих органів і посадових осіб - Президента, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств України, органів місцевого самоврядування. Наприклад, Верховна Рада України встановлює нове почесне звання «Заслужений діяч юстиції» - це нормативно-правовий акт. Через три дні видається Указ Президента України про присвоєння конкретній особі цього звання. Це акт застосування норм права. Він індивідуальний. Та сама правова форма може бути наповнена різним змістом. З зазначених двох форм права - закону і указу - лише закон має нормативний характер.

Однак у форму указів Президента України можуть убиратися як нормативно-правові акти, так і індивідуальні розпорядження - залежно від змісту (див. про укази Президента України в главі «Державні органи влади України»).

ВИСНОВКИ

Проведене в курсовій роботі дослідження, дозволило зробити наступні висновки.

Застосування правових норм - це здійснювана компетентними державними органами або уповноваженими на те громадськими об’єднаннями організаційно-правова діяльність, яка полягає у встановленні формально обов’язкових правил поведінки індивідуального характеру з метою забезпечення необхідних умов для належної реалізації юридичних норм.

Застосування правових норм - це специфічна форма реалізації правових норм. Ця специфіка полягає у тому, що, по-перше, це діяльність тільки компетентних органів держави або уповноважених на це громадських організацій. Громадяни не можуть бути суб’єктами застосування норм права. Навіть, якщо суб’єктом застосування норми права виступає окрема особа (суддя, прокурор, інша посадова особа), то вона виступає не як окремий громадянин, а як орган держави або як представник відповідного державного органу. По-друге, застосування норм права має державно-владний характер. Тобто, застосування - це один з видів державної діяльності, воно здійснюється від імені держави і є обов’язковим для тих, кому адресовані акти застосування права. По-третє, на відміну від інших форм реалізації права, застосування правової норми є такою формою її реалізації, за якої дії суб’єкта спрямовані не на себе, а на інших суб’єктів. Тобто, це діяльність з вирішення юридичних справ шляхом винесення, на основі норм права і відповідно до конкретних життєвих ситуацій, стосовно персонально визначених суб’єктів індивідуальних державно-владних велінь (приписів). Ці приписи створюють, змінюють, підтверджують або припиняють права і обов’язки суб’єктів, яким вони адресовані.

Характерними рисами застосування правових норм є також те, що:

1) воно здійснюється у певних процесуальних формах. Так, у певних випадках норми, які закріплюють відповідну процесуальну форму, є ґрунтовно деталізовані і утворюють окремі самостійні процесуальні галузі права (кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне), в інших - передбачають тільки загальну форму правозастосовного акту;

2) процес застосування правової норми складається з ряду чітко визначених стадій і завершується виданням передбаченого законодавством правозастосовного акту, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи;

3) правозастосовного діяльність базується на чітко визначених принципах законності, обґрунтованості, доцільності, що забезпечує її правомірність, справедливість та ефективність.

Загальними вимогами, або принципами застосування правових норм є законність, обґрунтованість та доцільність. Суть законності полягає у тому, що застосування правових норм повинно мати місце тільки:

1) в межах компетенції, повноважень певного державного органу, закріплених в законодавстві;

2) на підставах, передбачених у гіпотезі правової норми, що застосовується;

3) у точній відповідності і за процедурою, встановленою законом;

4) у точній відповідності зі змістом закону;

5) у формі, передбаченій законом.

Обґрунтованість при застосуванні правових норм полягає у тому, що прийняття правозастосовного рішення повинно базуватися на основі таких знань про юридично значущі факти, передбачені гіпотезою застосовуваної норми, які є об’єктивно істинними, правильними, вірогідними.

Доцільність при застосуванні правових норм полягає у тому, що, коли застосовувана норма дає можливість обрати в її межах один з кількох варіантів поведінки, то у правозастосовному рішенні має бути закріплений саме такий, який дозволяє найкращим, найефективнішим, оптимальним способом досягти мети, яку ставив законодавець перед даною правовою нормою.

Акт застосування права - це індивідуальний правовий акт державно-владного характеру, прийнятий компетентним органом у встановленій законодавством формі, з конкретної справи, стосовно конкретного суб’єкта, і підтверджує, встановлює, змінює або припиняє його права чи обов’язки. Акти застосування права поділяються за наступними критеріями:

1) За суб’єктами прийняття: правозастосовні акти органів державної влади та управління, правозастосовні акти судових органів, правозастосовні акти контрольно-наглядових органів тощо.

2) За галуззю права: цивільно-правові, кримінально-правові та ін. акти застосування права.

3) За формою зовнішнього виразу: письмові, усні, конклюдентні.

4) За характером індивідуальних приписів: уповноважуючі, зобов’язуючі, забороняючі.

5) За юридичними наслідками: правоконстатуючі, правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі. Можливі також інші критерії поділу актів застосування права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Общая теория права. - М.: НОРМА, 1981. - Т. 2. - 427 с.

2. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підруч. для вищ. закл. освіти МВС України / Національний ун-т внутрішніх справ. - Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2002. – 336 с.

3. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави і права: Навч. посіб. для підготов. до держ. іспиту / Ю.А.Ведєрніков, В.С.Грекул; Юрид. акад.. - Д., 2002. - 117 с.

4. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Міжрегіон. акад. упр. персоналом. - К., 2003. - 238 с.

5. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (основи юридичної діяльності: теоретичні, практичні та деонтологічні аспекти): Наук.-метод. та навч. посібник / В.В. Копейчиков (ред.). - 2.вид. - К. : ВІРА-Р, 2000. - 505с.

6. Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права: Учебное пособие. - М.: Юрист. - 1999. - 272 с.

7. Загальна теорія держави і права: [Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. освіти] / [Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Богачова Л.Л. та ін.]; За ред. М.В.Цвіка та ін.; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Х.: Право, 2002. - 427 с.

8. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / [Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін.]; За ред. В.В.Копєйчикова; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. - Стер. вид.. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 317 с.

9. Загальна теорія держави та права: Підручник: [Для студ. вищ. закл. освіти] / Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М.. - Львів: Новий Світ-2000, 2003. - 581 с.

10. Карпунов В.М., Сікілінда О.І. Теорія держави та права: Метод. рек. щодо виконання курс. роботи слухачами від-ня заоч. навчання / Карпунов В.М., Сікілінда О.І.; Луган. ін-т внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України. - Луганськ: РВВ ЛІВС, 2001. - 75 с.

11. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посіб. / Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп-ва. - 3-є вид., змін. й допов.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 243 с.

12. Кравчук М.В. Теорія держави і права: (Опор. конспекти): Навч. посіб. / Терноп. акад. нар. госп-ва. - К.: Атіка, 2003. - 286 с.

13. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. - М.: Норма. - 2000. - 552 с.

14. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. - К.: Атіка. - 2001. - 176 с.

15. Сухих Л. А. Правовые нормы и правовая защищенность // Практична філософія та правовий порядок. - Х., 2001. - С.141–142.

16. Теорія держави і права: Навч. посібн. / А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 176 с.

17. Юридична деонтологія: [Навч.-метод. матеріали для студ. Юридичного ін-ту спец. "Правознавство"] / Тернопільська академія народного господарства. Кафедра теорії держави і права / М.В. Кравчук (авт.-упоряд.), Г.М. Грабовська (авт.-упоряд.). - Т.: Юридичний ін-т ТАНГ, 2001. - 48с.