Питання 3. Система, функції та принципи транспортного права

Система транспортного права - це структура галузі, її внутріш­ня побудова, яка відображає єдність і певні послідовності розмі­щення норм права та правових інститутів, що утворюють дану га­лузь.

Загальна частина транспортного права об'єднує норми, що закріплюють його принципи, правове становище суб'єктів, органі­заційно-правові засади діяльності транспорту, форми і методи управління транспортом, юридичну відповідальність за правопо­рушення на транспорті. У загальній частині також розглядаються основні теоретичні аспекти транспортного права щодо його понят­тя, предмета та методу, системи функцій.

Особлива частина транспортного права містить норми, що регулюють діяльність:

- автомобільного транспорту;

- залізничного транспорту;

- морського транспорту;

- повітряного транспорту;

- річкового транспорту;

- трубопровідного транспорту.

Зміст загальної і особливої частин транспортного права є взає­мозалежним і складається не тільки з окремих норм, й з транспорт­но-правових підгалузей (наприклад, залізничний транспорт), ін­ститутів (наприклад, планування та організація перевезення ван­тажів) - груп норм, що регулюють тісно пов'язані, однорідні су­спільні відносини.

З'ясування структури транспортного права неможливе без роз'яснення такої категорії, як його принципи.

Система принципів транспортного права включає такі:

- принцип відповідальності полягає в тому, що за невиконання чи неналежне виконання обов'язків учасники транспортного про­цесу несуть відповідальність;

- принцип планування заснований на врахуванні об'єктивного закону, планомірного пропорційного розвитку транспортного про­цесу цілеспрямована діяльність із визначення пропорцій у галузі транспорту, розробки, затвердження планів, доведення їх до вико­навців тощо;

- принцип законності полягає в тому, щоб кожний суб'єкт - учас­ник транспортного процесу діяв у межах наданих йому прав, ви­конував передбачені обов'язки, суворо керувався приписами зако­нів та інших нормативних актів;

- принцип доцільності. Його сутність полягає в тому, що транспортний процес має забезпечувати своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення та суспільного виробництва в пере­везеннях.

Принципи транспортного права можна класифікувати за де­якими аспектами. Так, наприклад, залежно від функціонального призначення їх можна поділити на:

- загально-правові (які діють в будь-якій ділянці транспортно­го права);

- принципи інститутів (притаманні окремим інститутам транс­портного права, їх дія відповідно обмежена предметом регулю­вання).

Питання 4. Джерела транспортного права

Система джерел транспортного права є однією з найбільш роз­галужених серед інших галузей права, що значною мірою зумов­лено порівняно широкою сферою використання транспортних по­слуг, значною роллю і місцем транспорту у суспільному виробни­цтві.

З огляду на різноманітність джерел адміністративного права, з урахуванням ієрархічної підлеглості їх доцільно кваліфікувати таким чином.

1. Конституція України - Основний Закон.

2. Законодавчі акти України: закони України; кодекси, статути, настанови та інші кодифіковані акти.

3. Постанови Верховної Ради України.

4. Укази та розпорядження Президента України.

5. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

6. Нормативні накази, інструкції та іняіі документи централь­них органів виконавчої влади (міністерств та відомств).

Керівною в системі джерел є Конституція України, яка має нищу юридичну силу і виступає як юридична база поточного зако­нодавства. У Конституції України законодавчо закріплені основи державного і суспільного ладу, права й обов'язки громадян та усіх суб'єктів права власності і господарювання, регламентовано основ­ні засади управління державою, об'єктами державної власності, проведенням економічної, фінансової, цінової політики, а також природокористуванням. Зазначені положення є визначальними для правового регулювання діяльності з надання транспортних послуг.

Закони України, що видаються в порядку поточного законо­давства, регулюють різні сторони транспортних суспільних відно­син.

Кодекси, статути, настанови як джерела транспортного права є найвищим рівнем систематизації транспортного законодавства -кодифікацією. На відміну від норм деяких галузей права (жит­лового, сімейного, земельного, водного та ін.) норми транспортно­го права в цілому всієї галузі неможливо об'єднати в одному ком­плексному акті з причин, як уже зазначалося, досить широкого кола регулювання суспільних відносин. Тому при кодифікації їх об'єднують, як правило, в нормативних актах за ознаками належ­ності до одного правового інституту. До таких комплексних актів (джерел) транспортного права належать:

Важливими джерелами транспортного права є Цивільний та Господарський кодекси України, у яких розкривається зміст пере­везення (глава 64 Цивільного кодексу України) та правове регулю­вання перевезення вантажів (глава 32 Господарського кодексу України).

Окремі норми транспортного права містяться у Водному кодек­сі України (статті 52, 53 і 67) та Земельному кодексі України (стат­ті 67-74).

Вагоме місце у системі джерел транспортного права України посідають міжнародно-правові акти, ратифіковані і визнані Украї­ною, та міжурядові угоди України з іншими державами.

Йдеться про договори, які укладено між Україною й іншими країнами з приводу забезпечення міждержавної транспортної діяль­ності, а також договори між транспортними підприємствами і ор­ганізаціями України та зарубіжних країн. Це можуть бути як дого­вори, що укладені спеціально для врегулювання правовідносин в галузі транспортної діяльності, так й інші, в яких визначено основ­ні засади правового регулювання цієї сфери.