- •Питання 1. Транспорт як загальна складова суспільного виробництва
- •Питання 2. Поняття, предмет і метод транспортного права України
- •Питання 3. Система, функції та принципи транспортного права
- •Питання 4. Джерела транспортного права
- •Питання 1. Поняття та структура транспортної системи України
- •Питання 2. Державне управління в галузі транспорту, його цілі й завдання
- •3. Функції, пов'язані з фінансово-економічною діяльністю:
- •4. Функції, пов'язані з соціальним розвитком, охороною навколишнього середовища:
- •Питання 3. Органи, що здійснюють управління транспортом, їхні структура і повноваження
- •Питання 4. Форми і методи управління транспортом
- •Методи управління транспортом.
- •Види суб’єктів транспортного права
- •1. Фізичні особи:
- •1. Органи державного управління:
- •2. Господарсько-правова компетенція суб’єктів транспортного права
- •Міністерство інфраструктури України як центральний орган управління транспортом
- •Укравтотранс як орган державного управління
- •Укрзалізниця як орган державного управління
- •3.3. Укрморррічфлот як орган державного управління
- •3.4. Державіаслужба як орган державного управління
- •3.5. Органи управління трубопровідним транспортом
- •3.6. Інші органи управління транспортом
- •4. Правове становище транспортних організацій та їх об’єднань як суб’єктів транспортного права особливого виду
- •5. Правовий статус споживачів транспортних послуг
- •Питання 2. Види форм управління транспортом.
Питання 4. Форми і методи управління транспортом
Управління транспортом - це цілеспрямована діяльність відповідних органів з виконання завдань і функцій у межах компетенції, визначеної нормативними актами.
Але сам процес діяльності з виконання завдань і функцій реалізується у відповідних формах.
При цьому, якщо функції розкривають (вказують) основні напрями діяльності та цілеспрямованого впливу на об'єкти управління транспортом, то форми управління зазначають шляхи здійснення такого впливу.
Форми управлінської діяльності залежать від характеру відносин у сфері управління та обсягу і змісту компетенції органу управління.
У цьому зв'язку кожен орган чи посадова особа (суб'єкт) управління транспортом наділені відповідною компетенцією, яка дає можливість, зробити зовнішній вплив певного змісту на конкретні дії, тобто визначити зміст управлінської діяльності в тій чи іншій формі.
Прикладом таких дій можуть бути: видання акта управління, проведення наради, призначення ревізії, здійснення контролю та інші форми управлінської діяльності, які становлять своєрідне системне утворення.
Види форм управління транспортом.
В юридичній літературі з питань управління загальновизнаної класифікації немає, але найбільш поширеними є два варіанти:
1) залежно від юридичних наслідків;
2) за ступенем правової регламентації процесу їх застосування".
Отже, залежно від юридичних наслідків форми управління транспортом можна поділити на:
1) правові;
2) організаційні.
За ступенем правової регламентації процесу застосування можна виділити такі форми:
1) видання правових актів управління транспортом і застосування норм транспортного права;
2) укладення договорів;
3) здійснення матеріально-технічних операцій.
Методи управління транспортом.
Управління транспортом здійснюється різноманітними способами, прийомами і засобами, що в юридичній літературі прийнято називати методами управління, з допомогою яких компетентний орган або повноважний суб'єкт здійснює практичний вплив на поведінку керованого об'єкта для досягнення певного управлінського результату.
Залежно від способу впливу та потреб процесу управління методи управління транспортом можна поділити на:
методи переконання, заохочення і примусу.
Метод переконання - це спосіб цілеспрямованого впливу на свідомість і поведінку учасників транспортних відносин, який проявляється в комплексі роз'яснювальних, рекомендаційних і заохочувальних заходів з метою забезпечення правомірності їхньої поведінки.
Заохочення - це заходи матеріального та морального впливу як необхідної умови мотивації належної поведінки учасників транспортних відносин.
Примус - один з основних методів у теорії правління, який полягає у застосуванні уповноваженою особою (органом) виконавчої влади та іншими компетентними суб'єктами комплексу примусових заходів морального, матеріального та фізичного впливу на волю і поведінку учасників управлінських відносин, спрямованих на виконання поставлених завдань.
Щодо примусу у сфері транспортних відносин, то слід зауважити, що застосовуються всі види державного примусу, відомі юридичній науці, а саме: кримінальний примус, цивільно-правовий примус, адміністративний примус.
Кримінальний примус - це сукупність правових заходів, спрямованих на забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки від злочинних посягань та запобігання злочинам.
Цивільно-правовий примус - це система засобів впливу на поведінку суб'єктів транспортних правовідносин, з допомогою яких забезпечується зміцнення майнового становища учасників цих відносин, формування у них впевненості в реалізації поставлених завдань.
Одним із таких засобів впливу є застосування майнових санкцій, а саме цивільно-правової відповідальності. У такому разі цивільно-правовий примус виступає як спосіб забезпечення належного виконання зобов'язань, передбачених договором перевезення.
Визначення способів забезпечення виконання зобов'язань закріплено у Цивільному кодексі України, до яких належать: неустойка (штраф, пеня), застава, порука, завдаток, гарантія та при-тримання.
Адміністративний примус - це сукупність заходів попередження, припинення та відповідальності за порушення нормативно-правових положень у сфері транспортної діяльності, які застосовуються в односторонньому порядку уповноваженим на те органом (посадовою особою) і в передбачених правовими нормами випадках.
Адміністративні методи - це способи прямого, владного впливу на діяльність підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян з боку органів управління шляхом прямого встановлення наказами їх обов'язків. Це особливо притаманне відносинам у сфері транспортної діяльності.
Економічні методи - це способи непрямого, побічного впливу на поведінку підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян шляхом створення відповідних економічних умов, які викликали б зацікавленість у виконанні роботи завдяки майновим інтересам.
