35. Фактори дивідендної політики

Складовою дивідендної політики підприємства є вибір найприйнятнішої для всіх заінтересованих сторін форми виплати дивідендів. Загалом дивіденди можуть виплачуватися в таких формах:

• грошова;

• негрошова;

• змішана форма;

• приховані дивіденди.

Стандартною формою виплати дивідендів є грошова 3 при­йняттям зборами власників рішення про нарахування дивідендів частина власного капіталу перетворюється на позичковий.

Найпоширенішою негрошовою формою є випла­та дивідендів у формі додаткових корпоративних прав, зокре­ма акцій. Специфічною формою виплати дивідендів у негрошовій фор­мі, до якої досить часто вдаються підприємства в економічно розвинутих країнах, є дивіденди у формі цінних паперів інших емітентів, які є в інвестиційному портфелі підприємства. До виплати дивідендів товарами чи послугами, виробництвом яких займається підприємство, інколи вдаються і підприємства на Заході. Як правило, це транспортні підприємства, які виплату дивідендів оформляють у вигляді різного роду транспортних пільг. З метою стимулювання збуту продукції деякі підприємства виплачують дивіденди у формі знижок на їх товари, наприклад, широковідомими є так звані «винні бони».

Змішана форма виплати дивідендів передбачає комбінацію різних форм виплати винагороди власникам: частково у вигляді грошових коштів, а частково іншими (негрошовими) засобами. Зборами власників може бути прийняте рішення, згідно з яким частина акціонерів (за їх вибором) одержує дивіденди в грошовій формі, а інша — у формі корпоративних прав.

Приховування керівництвом підприємства реального чис­того прибутку на свою користь або на користь окремих влас­ників є суттєвою проблемою в галузі дивідендної політики, яка загострює принципал-агент-конфлікт. Причини прихова­ного розподілу прибутку криються здебільшого в недоліках податкового законодавства та законодавства про господарські товариства.

36 Інструменти дивідендної політики

У процесі реалізації обраного типу дивідендної політики підприємства вдаються до специфічних прийомів. Такими при­йомами є:

• збільшення статутного капіталу та виплата дивідендів акціями;

• подрібнення акцій;

• викуп акціонерним товариством акцій власної емісії (або зменшення номіналу);

• формування резервів виплати дивідендів.

Важливим інструментом дивідендної політики є збільшення статутного капіталу підприємства без залучення додаткових внесків власників. У такому разі відповідна частина прибутку підприємства трансформується у статутний капітал. Вдаючись до цього прийому, підприємства можуть досягти двох цілей:

• забезпечити певний рівень самофінансування, оскільки прибуток залишається на підприємстві;

• збільшити базу для нарахування дивідендів.

Якщо збільшення статутного капіталу відбувається в рамках реалізації певного типу дивідендної політики, то курс емісії, як правило, встановлюється на рівні номіналу або дещо перевищує його. Курс емісії повинен бути встановлений таким чином, щоб це дало змогу забезпечити стабільний розмір дивідендів після збільшення номінального капіталу.