Соціальна ситуація розвитку

Специфічне для кожного віку співвідношення внутрішніх процесів розвитку та зовнішніх умов створює ту соціальну ситуацію, яка істотно детермінує психічний розвиток дитини. Якою вона є для підлітків?

Ще Л.С. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає у неузгодженості процесів статевого дозрівання, загального органічно­го розвитку та соціального формування. У наш час це протиріччя, зумовлене тим, що статеве дозрівання значно випереджає два інші процеси, має особливо гострий характер.

Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку (фізичного, розумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає перехід від дитинства до дорослості. По всіх напрямках, виражаючи цей процес, відбувається станов­лення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації взає­мин із дорослими та однолітками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнаваль­ної та навчальної діяльності.

Серед умов сучасного життя слід виділити такі, які сприяють становленню дорослості підлітків (акселерація фізичного та статевого дозрівання, інтенсивне спілкування з однолітками, рання самостійність через зайнятість батьків, величез­ний потік різноманітної за змістом інформації тощо), та такі, які гальмують цей процес (зайнятість підлітків лише навчанням за відсутності інших серйозних обо­в'язків, прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися своїми дітьми тощо).

Соціальна активність підлітків спрямована насамперед на прийняття та засво­єння норм, цінностей і способів поведінки, характерних для світу дорослих та стосунків між ними.

Криза тринадцяти років

Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності (так звана "криза тринадця­ти років").

Основну причину таких бурхливих проявів одні психологи вбачають у тому, що; дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин із батьками та вчителями,(Т.В. Драгунова, Д.Б. Ельконін). Інші розглядають "кризу тринадцяти років" як пряме відображення процесу статевого дозрівання, мало пов 'язане з особливостями виховання, а треті вважають, що така, криза не є загальною і в багатьох підлітків її просто не буває (Т. П. Гаврилова).

Нагадаємо, що суть кризи, за Виготським, полягає в глибокій, якісній зміні всього процесу психічного розвитку людини, а не в якихось яскраво виражених зовнішніх ознаках цієї зміни.

Відповідно до теоретичних уявлень Л. С. Виготського і Л. І. Божович, одини­цею соціальної ситуації розвитку особистості, де нерозривно пов'язані психічні особливості дитини і соціальне середовище, є переживання, які відображають актуальні потреби дитини і рівень їх задоволення. Внаслідок того, що в критичні періоди розвитку змінюються провідні переживання дитини, перебудову систе­ми переживань можна вважати критерієм кризи психічного розвитку. Саме з та­кою перебудовою ми зустрічаємось у підлітковому віці. Вираженими симптомами названої кризи є:

1. Зниження продуктивності навчальної діяльності (а також спроможності нею займатися) навіть у тих сферах, де підліток обдарований. Регрес виявляється при виконанні творчих завдань, а здатність виконувати механічні завдання збері­гається. Зумовлено це переходом від конкретного до логічного мислення.

2. Негативізм. Підліток ніби відштовхується від оточуючого середовища, схи­льний до сварок, порушень дисципліни, переживаючи водночас внутрішнє зане­покоєння, невдоволення, прагнення до самотності та самоізоляції.

Поведінка підлітка під час кризи не обов'язково має негативний харак­тер. Л. С. Виготський пише про три можливі її варіанти.

1. Негативізм яскраво виражений у всіх сферах життя. Триває таке від кількох тижнів до випадків, коли підліток надовго самоізолюється від родини, є надмірно збудливим, або ж, навпаки, байдужим. Подібні болісні й гострі прояви негативізму спостерігаються у 20% підлітків.

2. Приблизно 60% підлітків проявляють негативізм лише в окремих життєвих ситуаціях, насамперед як реакцію на негативний вплив середо­вища (сімейні конфлікти, гнітюча атмосфера в школі тощо).

3. У 20% підлітків негативізм у поведінці взагалі не проявляється. Усе це дозволяє висловити припущення, що негативізм зумовлений недоліками педагогічного підходу.

Цікаво, що батьки та вчителі суб'єктивно пов'язують труднощі виховання не з кризою як такою і не з докризовим періодом, коли власне й розпочинається про­цес руйнування старих психологічних структур, а з післякризовим (14-і 5 років) (С.К. Масгутова). Тобто для дорослих суб'єктивно найскладнішим є період тво­рення, формування нових прогресивних психологічних структур. Пов'язано це передусім із неефективністю у нових умовах старих виховних підходів та невмін­ням знаходити інші, які більшою мірою відповідали б цьому післякризовому періоду.