Питання 6 Предмет криміналістичної мікрооб’єктології та її місце поміж інших наукових знань

Традиційно положення мікрооб’єктології викладалися у другій частині навчального курсу криміналістики «Техніка», частіше за все, в межах тем, присвячених слідознавству (трасології) [1, с. 244-246; 40, с. 138-141; 41, с. 174-176; 44, с. 197-198; 47, с. 66-67; 61, с. 94-96 та ін.], рідше – дослідженню матеріалів, речовин і виробів з них [42, с. 222-228 та ін.], іноді – іншим нетрадиційним речовим джерелам відомостей [45, с. 280-284; 53, с. 122-124; 57, с. 130-145 та ін.], у вигляді окремого елемента системно-структурної будови навчального курсу криміналістики [43, с. 264-267 та ін.] чи в контексті висвітлення інших проблем [2, с. 57-60; 46, с. 349-354 та ін.]

Існуючий системно-структурний статус мікрооб’єктології надто різний. Існують підручники та навчальні посібники з криміналістики, в яких проблеми мікрооб’єктів зовсім не розглядаються [17 та ін.]. А там, де даний матеріал є, основний недолік полягає у тому, що всі положення мікрооб’єктології викладаються разом. Водночас у захищеній докторській дисертації [23] і наступних роботах О. А. Кириченка [24; 25; 29 та ін.] обґрунтовано тезу про те, що мікрооб’єктологія є частковим криміналістичним вченням і її положення мають розподілятися між усіма частинами криміналістики.

Основам криміналістичної мікрооб’єктології (історія та основні напрямки визначення поняття мікрооб’єктів, їх термінологія, властивості, механізм утворення і класифікація, поняття та системно-структурний статус мікрооб’єктології тощо) місце у першій частині – «Теорологія». Дані положення мають теорологічне значення для розвитку у контексті взаємопов’язаного розгляду проблем на макро- і мікрорівні у всіх інших частинах криміналістики.

Технічні засоби збирання, особистого та експертного дослідження мікрооб’єктів, спеціалізовані комплекти цих технічних засобів, загальні прийоми збирання та особистого дослідження мікрооб’єктів та ін. більш правильно розглядати у другій частині – «Техніка»; а особливості тактики збирання та особистого дослідження мікрооб’єктів у процесі проведення окремих де-факто процесуальних (слідчих, судових, експертних) та парапроцесуальних дій, тактичні особливості отримання зразків, іншу підготовку матеріалів, призначення і проведення експертизи мікрооб’єктів окремої природи, особливості тактики оцінки і вико­ристання в антикримінальному доказуванні мікрооб’єктологічних відомостей тощо – у третій частині – «Тактика».

І, нарешті, особливості роботи з мікрооб’єктами та їхньої антиделіктної значимості у процесі протидії окремим видам чи групам злочинів або при особливих обставинах мають конкретизуватися при розгляді відповідних методик у четвертій частині – «Методика».

І в такій же послідовності матеріал уже викладений у монографічній та іншій спеціальній літературі. Наприклад, в одній з монографій викладені особливості підготовки матеріалів і призначення біля 40 різних видів мікрооб’єктологічних експертиз [25, с. 469-515], що може стати основою для висвітлення відповідних питань у другій темі – «Тактика призначення і проведення окремих видів експертиз» третього розділу «Експертна тактика» третьої частини «Тактика» навчального курсу криміналістики.

У цій же роботі міститься й достатньо детальний виклад особливостей збирання та особистого дослідження мікрооб’єктів залежно від способу скоєння вбивств, в основу чого покладено розгляд таких особливостей за 24 способами [25, с. 369-448], що буде у нагоді при висвітленні певних особливостей методики протидії убивствам, скоєних різними способами, яких у відповідній лекції називається вже понад 40 (див. лекція 27-28, питання 1).

Ще більшу антиделіктну значимість для повноцінного висвітлення методик протидії певним видам і групам злочинів, у першу чергу проти особи та її майна, злочинам, що пов’язані з протиправним поводженням з вогнепальною, механічною чи вибуховою зброєю, боєприпасами і вибуховими речовинами (з виготовленням, переробкою, прилаштуванням, застосуванням, розкраданням, зберіганням, ремонтом, збутом, придбанням, транспортуванням, у т. ч. носінням і контрабандою, тощо), з пожежами, дорожньо-транспортними діяннями, наркотиками та ін., може мати дуже широкий, понад 300 позицій, фактів та обставин, що можуть бути встановлені за допомогою мікро­об’єктів [25, с. 523-606].

Зрозуміло, що проблеми роботи з мікрооб’єктами можуть бути розвинуті аналогічним чином і далі, що перетворить курс кримі-налістики у більш практично значущий навчальний матеріал.

Саме у такому аспекті розвинуті і розміщені положення мікро-об’єктології у низці навчально-методичних робіт О. А. Кириченка [26; 27; 28; 31 та ін.], правильність чого підтверджена багаторічним вузівським досвідом апробації даного підходу.

Водночас іноді виникає питання, чому теоретичні основи мікрооб’єктології мають викладатися у першій частині навчального курсу криміналістики, в той час як теоретичні основи інших часткових криміналістичних вчень, зокрема, одорології – у другій частині поряд із технічними аспектами роботи зі слідами і зразками запаху людини та інших речових джерел [32, с. 88-94].

Справа в тому, що поділ речових джерел на макрооб’єкти та мікрооб’єкти має концептуальний характер для всього навчального курсу криміналістики, починаючи з висвітлення при визначенні поняття даної науки сутності та різновидів джерел відомостей, насамперед, речових джерел у вигляді трасосубстанцій. Це і обумовлює загальний характер теоретичних основ мікрооб’єктології, які повинні викладатися у першій частині – «Теорологія».

Що ж стосується інших часткових вчень криміналістики (слідознавство, зброєделіктика, одорологія, габітоскопія та ін.), то їхні теоретичні основи вже носять більш частковий характер, і тому ці основи доцільніше викладати в межах криміналістичної техніки. Кожне з вказаних часткових вчень, як і мікрооб’єктологія, мають також тактичні і методичні положення, які треба викладати не в техніці, як це робиться зараз, а в тактиці та в методиці.

Визначення поняття мікрооб’єктології та інших часткових криміна­лістичних вчень повинно ґрунтуватися на понятті самої криміналістики і віддзеркалювати всі її поняттєутворюючі ознаки, які достатньо повно розглянуті у відповідній лекції [29, с. 10-24],а визначення сутності часткових вчень повинні повторювати конструкцію стислої дефініції криміналістичної науки [29, с. 25].

З урахуванням цього, під криміналістичною мікрооб’єктологією більш правильно розуміти часткове вчення, яке на основі пізнання сутності, послідовності та інших закономірностей роботи із мікроречовими (ультрамікроречовими, ультраречовими) джерелами антиделіктних відомостей розробляє гласні технічні засоби і загальні правила поводження з ними, тактичні прийоми проведення окремих де-факто і де-юре процесуальних і парапроцесуальних дій чи їх комбінацій, гласні методичні рекомендації з проведення кожної із стадій протидії правопорушенням.

Робота з мікрооб’єктами може бути не тільки гласною, а й негласною, і тому є підстави говорити про можливість існування й ордистичної мікрооб’єктології як часткового вчення, яке на основі сутності, послідовності та інших закономірностей роботи із мікроречовими (ультрамікроречовими, ультраречовими) джерелами антиделіктних відомостей розробляє негласні технічні засоби і загальні правила поводження з ними, тактичні прийоми проведення окремих негласних заходів чи їх комбінацій, негласні методичні рекомендації з проведення кожної із стадій протидії правопорушенням

Поряд з цим мікрооб’єкти, що походять від тіла та одягу людини чи пов’язані із заподіянням їй тілесних пошкоджень, знаходяться поза межами об’єктів криміналістичної та ордистичної мікрооб’єктології і мають стати об’єктами медичної мікрооб’єктології.

Теоретичні основи криміналістичної мікрооб’єктології доцільніше розглядати в якості єдиних теоретичних положень ордистичної і медичної мікрооб’єктології, особливості яких більше стосуються технічних, тактичних і методичних аспектів роботи з такого роду речовими джерелами антикримінальних відомостей. І цього, мабуть, все ж таки достатньо, щоб говорити про можливість формування в межах ордистики і судової медицини відповідно ордистичної і судово-медичної мікро­об’єктології.

При гласній і негласній роботі зі всіма різновидами мікрооб’єктів виникає потреба у розробці належної процедурної регламентації. З огляду на це і з’являються поняття мікроречових, ультрамікроречових та ультраречових джерел доказів, які також повинні стати єдиними термінологічно-категоріальними одиницями для будь-якої існуючої чи перспективної процедурної системи (судочинства). Особливості можуть стосуватися лише самої правової процедури роботи з мікрооб’єктами, яка, зрозуміло, однаковою для різних видів судочинства бути не може.

Таким чином, є підстави говорити й про появу полінаукової процедурної мікрооб’єктології, яка разом з криміналістичною, ордис­тичною і судово-медичною мікрооб’єктологією повинна розглядатися в якості розділів певного полінаукового за переважною суттю методичного напрямку (сукупності знань) – «Юридична мікрооб’єктологія», науковий і дисциплінарний зв’язок якої детально розглянутий у лекції щодо періодизації розвитку, поняття, системи, дисциплінарних зв’язків та дидактичних основ криміналістики (див. лекція 1). Даний полінауковий напрямок може існувати лише в контексті узгодженого, частіше за все монографічного [25, с. 222-302 та ін.], дослідження проблем усіх вказаних напрямків мікрооб’єктології, що як часткові вчення мають залишатися і розвиватися далі в межах своїх материнських юридичних наук – криміналістики, ордистики, судової медицини і відповідних процедурних наук: антикримінального, конституційного, адміністра­тивного, трудового, цивільного (де-факто майнового), арбітражного (де-юре майнового), виправно-трудового та виконавчого судочинства.

Підбиваючи підсумок, можна підкреслити, що юридична мікро­об’єктологія є полінауковим антиделіктним неправовим методичним напрямком, який складається із таких часткових вчень, як криміналістична мікрооб’єктологія, ордистична мікрооб’єктологія, медична мікрооб’єкто­логія і процедурна мікрооб’єктологія.