Питання для самоконтролю:

1. Назвіть основні типи організації бізнесу.

2. У чому полягає сутність і переваги відкритих акціонерних товариств?

3. Назвіть особливості українських акціонерних товариств?

4. Охарактеризуйте основні права власників акцій.

5. Назвіть цілі випуску і класифікацію акцій.

6. Сутність дивідендної політики корпорації.

Тема 5. Боргові цінні папери підприємств (організацій)

Мета: вивчити головні характеристики боргових цінних паперів підприємств (організацій), а саме облігацій, депозитних та ощадних сертифікатів та векселів.

План лекції:

1. Облігації підприємств (організацій)

2. Депозитні та ощадні сертифікати банків

3. Векселі

Питання 1

Загальна характеристика та класифікація

Облігації підприємств (організацій) — це вид боргових цінних паперів, що служать цілям залучення грошових ресурсів для оновлення основного капіталу. Емітент несе зобов’язання перед власниками облігацій щодо їх викупу в обумовлений термін та щодо виплати доходу.

Власники облігацій не мають прав на участь в управлінні емітентом, вони виступають як кредитори, доходи яких залежать від результатів діяльності підприємства (організації).

Класифікацію облігацій наведено у табл.5.1.

За формою розпорядження облігації класифікуються на іменні, що свідчать про належність конкретному власнику, та на пред’явника, а за формою випуску — на купонні, що мають купони, по яких виплачуються відсотки, та безкупонні.

За строком обігу облігації бувають:

короткострокові - випускаються на строк до 1 року;

середньострокові - випускаються на строк від 1 до 5 років;

довгострокові - випускаються на строк понад 5 років;

вічні - які не передбачають зобов’язань емітента щодо їх остаточного погашення.

За способом забезпечення облігації розділяються на заставні та беззаставні.

Заставні облігації — це ті, що забезпечуються активами емітента, тобто емітент погоджується заставити під борг своє майно, а власнику облігації надається право отримати заставлене майно у власність за несплати боргу.

Різниця між заставою і заставною облігацією полягає лише у способі розміщення та формі останньої. Спосіб розміщення заставних облігацій показаний на рис.5.1.

Заставні облігації можуть мати такі форми:

облігації під першу заставу — претензії по яких задовольняються у першу чергу;

облігації під другу чи загальну заставу — розміщуються, коли облігації під першу заставу вже обертаються; претензії по них задовольняються після розрахунків з власниками облігацій під першу заставу;

облігації під заставу цінних паперів — забезпечуються не фізичними активами, а акціями чи борговими паперами, які за невиплати боргу переходять до власників цих облігацій;

гарантовані облігації — виконання зобов’язань по них гарантується не емітентом, а іншою компанією.

Беззаставні облігації не забезпечені майном емітента. Вони виступають у вигляді прямих боргових зобов’язань, які не дають права власнику на майнові претензії до емітента. Причинами їх випуску можуть бути: відсутність фізичних активів для застави; фінансова могутність і висока репутація, які дозволяють брати в борг, не забезпечуючи зобов’язань майном, та деякі інші.

За способом виплати доходу облігації класифікуються:

на відсоткові облігації — які погашаються за номінальною вартістю зі сплатою фіксованого відсотка;

безвідсоткові облігації — не передбачають виплати відсотків. Вони реалізуються з дисконтом, а погашаються за номінальною вартістю;

кумулятивні облігації, по яких відсоток є кумулятивним: якщо не сплачується, то додається до претензій власника;

облігації з «плаваючим курсом», по яких дохідність змінюється залежно від існуючих відсоткових ставок, але має встановлений мінімум;

двохвалютні облігації — розміщення та виплата доходів на ці облігації здійснюється в одній валюті, а погашення — в іншій. Інвестор може отримувати додатковий дохід від валютних спекуляцій;

облігації з участю у доходах — дають власникам права акціонерів щодо отримання дивідендів. Поряд з відсотками власники таких облігацій отримують додатковий дохід за результатами діяльності емітента.

За видом погашення облігації поділяються:

на облігації з достроковим погашенням — викупаються емітентом достроково за ціною, яка дещо перевищує номінальну вартість облігації, з відсотком на момент погашення;

облігації відкладеного фонду — частина випуску викупається емітентом достроково за рахунок так званого відкладеного фонду, що, як правило, передається під керування трасту;

облігації викупного фонду — викупаються достроково, якщо викуп можна зробити за заздалегідь обумовленою ціною чи нижче за неї. На відміну від облігацій відкладеного фонду, тут відсутні взаємні зобов’язання сторін щодо дострокового викупу;

облігації, що відшкодовуються, на бажання власника можуть у будь-який час вільно обмінюватися на готівку;

серійні облігації — частина боргу виплачується щороку по серіях;

облігації, строк заборгованості щодо яких розширюється — в момент погашення дають власнику право на довгострокові облігації такої самої вартості;

облігації, строк заборгованості щодо яких звужується, — випускаються, як правило, строком на 10 років, але можуть пред’являтися власником для погашення за номіналом через 5 років;

невідкличні (ординарні) облігації викуповуються одночасно у точно встановлений строк.

Різні види облігацій дають власникам різні права на купівлю інших цінних паперів емітента:

конвертовані облігації — їх можна обміняти на акції, але після обміну власник такої облігації втрачає права на доходи від неї;

опціонні облігації — дають право на купівлю інших цінних паперів емітента; це право не обмежує прав власника опціонних облігацій на отримання на них доходів;

облігації з варантом — дають право купівлі нових облігацій емітента за заздалегідь визначеною ціною у зазначені строки. Власники залишають за собою право на одержання доходів від облігацій з варантом.

Залежно від місця обігу облігації бувають внутрішніми, що обертаються на внутрішньому ринку цінних паперів, та міжнародними. Останні виступають у формах:

євроноти, що є короткостроковими борговими цінними паперами із плаваючою ставкою; купують їх переважно комерційні банки;

єврооблігації — випускаються на великий термін і розміщуються, як правило, на фондових ринках кількох країн.

Особливості облігацій українських підприємств (організацій)

Згідно з українським законодавством облігації можуть випускати підприємства всіх форм власності, організаційно-правових форм, а також об’єднання підприємств.

Облігації можуть бути іменними та на пред’явника, відсотковими і безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Цільові облігації повинні містити визначення товару, під який їх випускають.

За невиконання емітентом зобов’язань щодо виплати доходів та (або) погашення облігацій відповідні суми стягуються судом на користь власника.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що не перевищує 25 відсотків статутного фонду і лише після оплати всіх випущених акцій.

Забороняється випускати облігації для формування статутного капіталу емітента, а також для покриття його збитків.

Облігації повинні мати такі реквізити:

найменування цінного паперу — «облігація»;

фірмове найменування і місцезнаходження емітента;

фірмове найменування або ім’я покупця (для іменної облігації);

номінальна вартість облігації;

строки погашення;

розмір і строки виплати відсотків (для відсоткових облігацій);

місце і дату випуску;

серію і номер облігації;

підпис керівника емітента або іншої вповноваженої на те особи, печатку емітента.

Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний листок на виплату відсотків. Він повинен містити такі основні дані:

порядковий номер;

номер облігації;

найменування емітента;

рік виплати відсотків.

Купонний листок є обов’язковим для облігацій, що запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безвідсоткових облігацій).

Облігації повністю ліквідні, тобто їх можна в будь-який момент здати за місцем придбання, і вам повернуть гроші відповідно до вартості облігацій на той момент. Але не секрет — вартість нерухомості постійно зростає, та й інфляція вносить у наше життя свої корективи. Отож, власники облігацій можуть бути впевнені, що їхні гроші не пропадуть, а вони самі не постраждають.

І ще один стимул: облігації можуть використовуватись і як засіб накопичення. За першою емісією будуть наступні. Облігації першого випуску обмінюватимуться на облігації наступних випусків без доплати. Куплений вами метр житла буде метром завжди....

Питання 2

Загальна характеристика та класифікація

Депозитні та ощадні сертифікати банків — це письмові свідоцтва комерційних та ощадних банків про депонування певних коштів, які засвідчують права власників на отримання після заздалегідь встановленого терміну депозитів та відсотків на них. Різниця між депозитними та ощадними сертифікатами полягає в тому, що перші призначені для юридичних осіб, другі — для громадян (США, Росія).

Депозитні та ощадні сертифікати — відносно молоді види цінних паперів: їх почали випускати у 60-х роках.

Класифікацію депозитних та ощадних сертифікатів наведено в табл.5.2.

За строком випуску депозитні й ощадні сертифікати класифікуються як строкові, тобто ті, що випущені на конкретний строк (у практиці США найбільш поширені строки випуску — 7–31 день, 3 місяці, 6 місяців, 1 рік, 1,5 року, 3 роки; в Росії законодавчо встановлені максимальні строки обігу депозитних сертифікатів — 1 рік, ощадних — 3 роки), та до запитання, строк обігу яких не встановлений.

Виступаючи в ролі фондових інструментів, сертифікати банків вільно обертаються. Проте в США випускаються депозитні сертифікати двох видів: як ті, що вільно обертаються, так і ті, що не обертаються.

Інші характеристики депозитних та ощадних сертифікатів банків збігаються з характеристиками облігацій.

Ощадні сертифікати українських банків

Українське законодавство не робить різниці між депозитними та ощадними сертифікатами. Згідно зі статтею 18 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків на нього.

Ощадні сертифікати бувають строкові або до запитання, іменні та на пред’явника. У випадку, коли власник строкових сертифікатів вимагає повернення грошей до закінчення обумовленого сертифікатом терміну депозиту, йому сплачується знижений відсоток, рівень якого визначається при внесенні депозиту. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх відчуження іншим особам є недійсним.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити:

найменування цінного паперу — «ощадний сертифікат»;

найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження;

порядковий номер сертифіката;

дату випуску;

суму депозиту;

строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката);

найменування або ім’я держателя (для іменннного сертифіката);

підпис керівника банку або іншої вповноваженої на те особи, печатку банку.

Питання 3

Загальна характеристика

Вексель — це цінний папір, що засвідчує незабезпечене зобов’язання сплатити в зазначений термін борг. Борг може сплачуватися самим боржником — простий вексель, а також боржником чи іншою особою — переказний вексель.

Схематично порядок розрахунку векселями показано на рис. 5.2.

На відміну від боргових розписок векселі мають властивість обігу — за допомогою передаточного напису вони можуть переходити з рук до рук. Ця властивість забезпечує векселям можливість:

виступати як засіб кредитування;

прискорювати розрахунки між суб’єктами господарювання;

служити інструментом оформлення взаємної заборгованості контрагентів;

замінювати низку бартерних операцій.

Вексель — найстаріший цінний папір, що обслуговував торговельні операції починаючи з ХII століття. З того часу склалася специфічна термінологія вексельного обігу:

аваліст — поручитель по векселю;

аваль — поручительство по векселю;

акцепт — згода на оплату векселя;

акцептант — особа, що згодна оплатити вексель;

алонж — додатковий до векселя листок, на якому вчиняються передавальні написи;

індосамент — передавальний напис на векселі, згідно з яким вексель передається новій особі;

індосант — новий держатель векселя;

ремітент — перший одержувач переказного векселя;

тратта — переказний вексель, платником по якому є не векселедавець, а третя особа, що бере на себе обов’язок платежу;

трасант — векселедавець переказного векселя, що переводить свій платіж на третю особу — платника;

трасат — платник по переказному векселю.

Особливості вексельного обігу в Україні

Вексельний обіг регулюється згідно з Женевською конвенцією 1930 р., до якої приєдналася Україна, а також з національними правовими нормами.

Векселі випускаються на спеціальних бланках, які купують векселедавці у Національного банку за посередництвом комерційних банків. Реквізити векселів наведено в табл.5.3.

Документ, в якому немає хоч одного з реквізитів, наведених у табл.5.3, не має законної сили, за винятком таких випадків:

— вексель, в якому строк платежу не зазначений, вважається таким, що оплачується на пред’явлення;

— за відсутності іншого місце складання документа (для простого векселя) вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника (векселедавця — для простого векселя);

— вексель, в якому не вказано місце його складання, визначається підписами у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Користуватися векселями, а також бути векселедавцями, акцептантами, індосантами й авалістами можуть тільки юридичні особи.

Векселі видаються лише в оплату за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів державних установ та комерційних банків.

Масштабний вексельний обіг в Україні почався з кінця 1994 р. у зв’язку з намаганням уряду ліквідувати кризу неплатежів державних підприємств запровадженням вексельного обігу для покриття взаємної заборгованості [9]. За деякими оцінками обсяг вексельної маси на кінець 1994 р. становив 400 трлн крб. Але, оскільки стягнення на майно боржників тоді (як, між іншим, і нині) накласти було практично неможливо, ясна річ, що функцію погашення заборгованості векселі не могли виконати. Щодо недержавних підприємств, то вони (з тієї самої причини) віддають перевагу грошовим, а не вексельним розрахункам.