3. Німецьке "економічне диво"

Із середини 50-х років у ФРН спостерігається прискоре­не економічне зростання. Усього за три роки обсяг про­мислового виробництва збільшився в 2,5 рази. Кількість безробітних скоротилася, життєвий рівень швидко підви­щувався, і незабаром ФРН за цим показником наздогнала провідні західні країни.

В основі німецького "економічного дива" були цілком конкретні причини, але насамперед ФРН зобов'язана своїми досягненнями працьовитості, таланту й цілеспрямованості німецького народу. Крім того, за планом Маршалла, ФРН одержала до 1952 р. товарів на суму 3071,1 млн. доларів. На відміну від східної, західна частина Німеччини не була сильно зруйнована в роки Другої світової війни, втрати; виробничих потужностей склали біля 10%. На початок 50-х років ФРН не була надмірно обтяжена військовими витратами, її експорт тільки за 1950-1951 рр. зріс на 75%. На високі темпи економічного розвитку країни вирішально вплинула реалізація принципів, що лягли в основу валютної реформи Ерхарда, яка дозволила ліквідувати штуч­ні бар'єри для приватного підприємництва, встановити вигідні податкові ставки. Ерхард заохочував розвиток но­вих промислових галузей, наприклад електронної, ство­рюючи для них особливий режим сприяння. Йому вдалося збудити дух підприємництва, "заразити" західних німців біз­несом. Ерхард намагався створити державу "народного капіталізму" і "депролетарізувати" робітників за допомогою продажу акцій та співучасті їх у керуванні виробництвом. Він виключав застосування методів державного регулю­вання економіки, в "одержавленні" йому ввижався соціалізм.

Німецькому "економічному диву" сприяла й наявність дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців із Східної Пруссії та інших регіонів. Заробітна плата робітників у перші повоєнні роки була значно менше довоєнної, а робочий тиждень становив 50-52 години.

До початку 60-х років Федеративна Республіка пере­творилася на одну з найбільш економічно розвинених держав світу. Країна завоювала потужні позиції у вироб­ництві устаткування, машинобудування, автомобільної, хі­мічної та лісової промисловостей. Відмовившись від мар­ної ідеї силою зброї захопити увесь світ, уряд ФРН сприяв утворенню транснаціональних корпорацій, де німецькому капіталу належала одна з провідних ролей.

Однак держава не завжди успішно вирішувала кон­флікти між підприємцями й робітниками. У 1962-1963 рр. під час економічної кризи сталися масові виступи металур­гів, машинобудівників. Уряд не зумів знайти вихід із кри­зи. Популярність канцлера падала. У жовтні 1963 р. без помпи й урочистого прощання 87-річний Конрад Аденауер залишив посаду федерального канцлера. Його спадкоєм­цем став Людвіг Ерхард, який давно входив до складу кабінету Аденауера.

Людвіг Ерхард — "творець німецького економічного дива" — народився 4 лютого 1897 р. у дрібнобуржуаз­ній родині в невеличкому містечку Фюрте. В 16 років батько відправив його на навчання в нюрнберзьку фірму збуту виробів із тканини. В роки Першої світової війни він добровільно записався до армії, дослужився до чину вахмістра, був тяжко поранений. Після війни Ерхард прагнув економічної самостій­ності і тримався осторонь політики, шукав свою точку опори. Освіту одержав у Нюрнберзькій вищій школі економічних та соціальних наук і в універси­теті Франкфурта-на-Майні. 1928 р. Ерхард зайнявся науковою працею — досліджував співвідношення між попитом і пропозицією. В роки нацистського режи­му підтримував деякі методи державного регулюван­ня гітлерівської партії, проте після війни повернувся до ліберальної економічної партії. З 1946 р. Ерхард міністр економіки Баварії, а незабаром і ФРН. Перші два роки перебування на посаді нового канцлера були позначені економічним ростом. Він зумів запровади­ти через Бундестаг "надзвичайні закони". В галузі зовніш­ньої політики дотримувався думки, що авторитет держави зумовлюється її військовою могутністю.

1966-1969 рр. були позначені політичною активізацією західнонімецького суспільства. В цей час набирала полі­тичного впливу СДПН, що стала головною опозиційною силою уряду "великої коаліції". Прийнявши 1959 р. нову програму, соціал-демократи виступали за демократичний соціалізм з наголосом на поліпшення соціального стану трудящих. Шлях до демократичного соціалізму вони бачи­ли в природному, еволюційному розвитку суспільства.

Вибори 1972 р. принесли перемогу коаліції СДПН/ВДП, що одержала 54,2% голосів виборців. Канцлером став В. Брандт.

Криза 1973-1975 рр. призвела до посилення інфляції, росту безробіття, зростання цін, але її наслідки не були такими хворобливими, як в інших країнах, оскільки у ФРН були більш високі зарплата та пенсії. Проте 1974 р. тодіш­ній канцлер ФРН В. Брандт мусив піти у відставку після того, як з'ясувалося, що один з його близьких співробітни­ків був агентом розвідки ВДР. Його спадкоємцем на посаді канцлера став соціал-демократ Гельмут Шмідт, віце-канц­лером і міністром закордонних справ став впливовий полі­тик Ганс Дітріх Геншер. Суттєвих змін у політичному курсі ФРН зміна уряду не викликала.

З другої половини 1980 р. почалося уповільнення темпів економічного розвитку, що переросло в короткочасну кризу 1981-1982 рр. Кількість безробітних досягла 2,5 млн. чол. Інфляція різко зменшила купівельну спроможність насе­лення. 1982 р. вільні демократи вийшли з коаліції СДПН та перейшли на бік ХДС/ХСС. Г. Шмідт, позбавившись більшості в Бундестазі, змушений був піти у відставку. Новим канцлером ФРН став лідер ХДС Гельмут Коль.

Гельмут Коль — шостий канцлер ФРН — народився 3 квітня 1930 р. у м. Людвигсхафен у родині вихідця з селянського середовища — Ганса Коля. 1950 р. він вступив до університету у Франкфурті-на-Майні, де вивчав державне право і філософію. У Гейдельбергському університеті Коль вивчав політичні науки. 1957 р. Коль став членом правління, а з 1966 р. — головою ХДС землі Рейнланд-Пфальц, обіймав по­саду прем'єр-міністра цієї землі. За політичними пристрастями був прихильником консерватизму, прагнув підтримувати старе, наскільки це можливо, але водночас гостро відчував необхідність змін і був готовий їх здійснювати. Ставлення до соціалізму в нього було однозначне: Коль казав, що "ворожість до соціалізму я усмоктав із молоком матері". З 1982 по 1998 рр. - канцлер ФРН.

На виборах 1983 р. блок ХДС/ХСС-ВДП домігся вра­жаючої перемоги. ХДС під керівництвом Г. Коля значно розширив свої ряди, став дійсно народною партією. Біль­шість членів СДПН, ВДП переходила в ряди ХДС.

З 1983 р. в економіці ФРН розпочалося поступове піднесення, яке тривало до 1990 р. Країна стала найбіль­шим експортером товарів у світі, в тому числі найскладнішо­го устаткування. Західнонімецька марка перетворилася на одну з провідних валют. Модернізація економіки привела до збільшення заможності середнього класу.

1987 р. Гельмута Коля знову обрано канцлером ФРН.